Постанова № 17774300, 11.08.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 серпня 2011 року Справа № 2а-6076/11/1270 < Текст >

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горпенюк О.А.

за участю секретаря Кисельова О.М.,

за участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2011 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1.

В судовому засіданні позивач надав уточненні позовні вимоги, які обґрунтував наступним.

При проведені невиїздної документальної перевірки своєчасності сплати узгодженої податкових зобовязань до бюджету ДПІ в м. Сєвєродонецьку при встановлені всіх обставин, не прийняло до уваги той факт, що сума податкового боргу, про яку йде мова в акті перевірки № 1330/15-209-03340759 від 24.06.2011, а саме 104383,76 грн. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, була сплачена в вчасно. Збір за геологорозвідувальні роботи за 1 квартал 2009 року КП «Сєвєродонецькводоканал» повинно було сплати за цим зобовязанням 08.05.2009, що вбачається з платіжного доручення № 741 від 08.05.2009 на суму 79000,00 грн., а також платіжного доручення № 740 від 08.05.2009 на суму 25384,00 грн. В обох платіжних дорученнях чітко вказано призначення платежу, а саме збір за геологорозвідувальні роботи за 1 квартал 2009 року.

Право визначати призначення платежу відповідно до діючого законодавства України належить виключно платнику податків. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням п.п.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону № 2181, слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на оплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати нечинним податкове повідомлення рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав пояснення, аналогічні викладеним в уточненні до адміністративного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в своїх запереченнях посилаючись на те, що відповідно до ст.7.7 Закону № 2181, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях. Тому зарахування ДПІ у м. Северодонецьку сплачених платником податків Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» в рахунок податкового боргу по податковому повідомленню рішенню здійснено відповідно до вимог Закону.

Під час перевірки КП «Сєвєродонецькводоканал» було виявлено податковий борг, про що було складено акт № 1330/15-209-03340759 від 24.06.2011 та винесено податкове повідомлення рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1, щодо зобовязання сплатити грошове зобовязання в сумі 104383,76 грн. та штраф в розмірі 20876,75 грн.

На підставі викладеного, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 71 КАС України а адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд розглядає справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів, наданих сторонами.

Судом встановлено, що 24.06.2011 ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області на підставі п. 20.1 ст. 20 та ст. 126 Податкового Кодексу України провело перевірку КП «КП «Сєвєродонецькводоканал» (ід. код 03340759), за результатами якої було складено акт про результати невиїзної перевірки своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань до бюджету. (а.с. 7)

В акті зазначено, що позивачем протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобовязання по платежу надходження податків і зборів (обовязкових платежів), які справлялись до 01 січня 2011 року, але не визначені Податковим Кодексом України.

На підставі акту перевірки № 1330/15-209-03340759 від 24.06.2011 податковою винесено податкове повідомлення рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1 (а.с. 8)

Податковим повідомленням рішенням від 08.07.2011 № 0000921502/1 податковим органом визначено Комунальному підприємству «Сєвєродонецькводоканал» суму грошового зобовязання в розмірі 104383,76 грн. та зобовязано сплатити штраф у розмірі 20 % від суми грошового зобовязання 20877,75 грн.

В податковому повідомленні рішенні від 08.07.2011 № 0000921502/1 не вказано вид податку, за яким визначено Комунальному підприємству «Сєвєродонецькводоканал» суму грошового зобовязання.

В судовому засіданні судом було встановлено, що сума грошового зобовязання в розмірі 104383,76 грн. складається з податкового боргу зі збору за геологорозвідувальні роботи Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» за 1 квартал 2009 року.

В судовому засіданні було підтверджено сторонами, що за 1 квартал 2009 року Комунальне підприємство «Сєвєродонецькводоканал» повинно було сплатити до 20.05.2009 збір за геологорозвідувальні роботи в сумі 104383,76 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням № 741 від 08.05.2009 позивач сплатив 79000,00 грн. з призначенням платежу: “збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету за 1 квартал 2009 року” (а.с. 9), а платіжним дорученням № 740 від 08.05.2009 позивач сплатив 25384,00 грн. з призначенням платежу: “збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету за 1 квартал 2009 року” (а.с. 9)

Судом встановлено, що відповідачем було проведено перерозподіл зазначених платежів, суми, сплачені зазначеними платіжними дорученнями, були спрямовані на погашення існуючого податкового боргу без врахування призначення платежу, визначеного платником податків, що підтверджується обліковою карткою платника станом на 31.12.2009 (а.с.27 - 29).

Як вбачається з зворотнього боку облікової картки сума податкового зобовязання, визначеного платником податків платіжним дорученням № 740 від 08.05.2009 в розмірі 25384,00 була перерозподілена, а саме, на суму 1838,77 грн. податковим органом було змінено призначення платежу та направлено на сплату пені. (а.с. 27)

Щодо суми податкового зобовязання, визначеного платником податків платіжним дорученням № 741 від 08.05.2009 в розмірі 79000,00 грн., судом встановлено, що податковим органом була перерозподілена, а саме, на суму 6005,53 грн. податковим органом було змінено призначення платежу та направлено на сплату пені. (а.с. 27 зворотній бік)

Суд вважає, що відповідачем безпідставно було проведено перерозподіл зазначених платежів, оскільки позивачем було конкретно визначено призначення платежів у зазначених платіжних дорученнях.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до п.87.9 ст.87 якого у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проте на момент вчинення дій, які оскаржуються позивачем в даному адміністративному позові, діяв Закон України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон № 2181), тому в даному випадку суд застосовує норми Закону № 2181.

Законом № 2181 визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Згідно зі пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

За таких обставин у відповідача не було підстав для перерозподілу перерахованих позивачем сум, у тому числі і в рахунок погашення пені.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на правомірність зарахування сплаченої позивачем суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу з посиланням на приписи п.п.7.7 ст.7 Закону № 2181, оскільки відповідно до цієї норми Закону борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях. Тобто зазначена норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія (чи то контролюючі органи, чи платники податків). Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок взагалі не визначений. З аналізу вказаної норми вбачається, що вона не встановлює право чи обовязок саме контролюючого органу (в даному випадку органу державної податкової служби) будь-яким чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок оплати яких платник податків спрямував кошти.

На момент вчинення оскаржуваних дій податкового органу, не було передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181 або іншими законами з питань оподаткування.

Суд прийшов до висновку, що борг підприємства, виявлений під час перевірки і вказаний в акті перевірки № 330/15-209-03340759 від 24.06.2011, виник у звязку зі змінами податковою призначень платежу в платіжних доручення.

В податковому повідомлені рішенні від 08.07.2011 № 0000921502/1 незаконно зазначена сума грошового зобовязання, яка була сплачена позивачем, але віднесена відповідачем за іншим призначенням (в рахунок погашення пені), так як ДПІ в м. Сєвєродонецьку змінювало призначення платежів, зазначених позивачем в платіжних дорученнях. З яких причин податковою нараховувалась пеня і докази несвоєчасної сплати позивачем боргу, відповідач в судовому засіданні не надав.

Ніяких доказів на обґрунтування заперечення на адміністративний позов відповідачем під час судового розгляду справи не надано. Причини виникнення боргу та нарахування пені податковою не зазначено.

На підставі викладено суд прийшов до висновку, щодо обґрунтованості позову.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта - визнання його нечинним.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ “Мрія”до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський акціонерний банк”, приватної фірми “Орнатус”про зобовязання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного зясування всіх обставин у справі зобовязує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Зважаючи на обставини справи, враховуючи те, що предметом оскарження у даній адміністративній справі є правові акти індивідуальної дії субєкта владних повноважень, які не можуть бути визнані нечинними, а також те, що належним способом захисту порушеного права позивача у даній адміністративній справі є висновок суду про протиправність рішень субєкта владних повноважень, суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог і визнати оскаржуване податкове повідомлення рішення відповідача протиправним.

Таким чином, позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог щодо визнання протиправними податкового повідомлення-рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для задоволення позову.

Суд вважає, що податкове повідомлені рішенні від 08.07.2011 № 0000921502/1 є незаконним, а уточнені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 3,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 108 від 13.07.2011 (а.с.2), тому дані витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 11 серпня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови буде складено і підписано 15 серпня 2011 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Уточнені позовні вимоги Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення рішення від 08.07.2011 № 0000921502/1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати незаконним податкове повідомлення рішення ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 08.07.2011 № 0000921502/1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 (три гривні 40 коп.) грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 15 серпня 2011 року.

< Текст >

СуддяО.А. Горпенюк