Ухвала суду № 177555, 07.06.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.06 Справа № А-6/342

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Процика Т.С.

суддів Галушко Н.А.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Н. Мацкула

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі ДПІ в Тисменицькому районі) від 17.04.2006р. № 3033/10-041

на постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23.03.2006р.

у справі № А-6/342

за позовом Закритого акціонерного товариства (далі ЗАТ) “Авангард”, с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області

до відповідачів: 1. Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області, м. Тисмениця Івано-Франківської області

2. Управління державного казначейства (далі УДК) в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 00007123500/0 від 19.12.2005р. та зобов’язання Тисменицької МДПІ надати висновок Державному казначейству на відшкодування податку на додану вартість

за участю представників:

від позивача –Фатула Т.В.–представник;

від відповідача 1 –Бандурак І.Г. –завідувач юридичним сектором, Пилипенко І.Г., Дум’як В.О. –головні державні податкові інспектори юридичного відділу;

від відповідача 2 –не з’явився.

На підставі наказу Тисменицької МДПІ Івано-Франківської області № 185 від 29.12.2005р. «Щодо реорганізації Тисменицької МДПІ»(а.с.42) апеляційний господарський суд замінив відповідача 1, Тисменицьку МДПІ, на правонаступника –ДПІ у Тисменицькому районі Івано-Франківської області.

Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено.

У судовому засіданні, призначеному на 30.05.2006р., оголошувалась перерва до 07.06.2006р.

Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.03.2006р. у даній справі, суддя Грица Ю.І., позов ЗАТ “Авангард” до Тисменицької МДПІ та УДК України в Івано-Франківській області задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Тисменицької МДПІ № 00007123500/0 від 19.12.2005р.; зобов’язано ДПІ у Тисменицькому районі надати висновок УДК в Івано-Франківській області на відшкодування ПДВ ЗАТ «Авангард».

Постанова суду мотивована положеннями норм пп.7.7.1, пп.7.7.2, ч.2 пп.7.7.5 п.7.7 ст.7, п.11.21, п.11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”, Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999р. № 271 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001р. № 374), Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054, а також, тим, зокрема, що у відповідача 1 були відсутні правові підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 3359836,00 грн. та прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Тисменицька МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить переглянути та скасувати постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 23.03.2006р. у даній справі і прийняти нове рішення суду, яким в позові ЗАТ “Авангард” відмовити, зокрема, вважає, що дане рішення господарського суду не відповідає обставинам справи, неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення постановлене при порушенні та неправильному застосуванні норм матеріального права.

В апеляційній скарзі та доповненні до неї, скаржник також зазначив, зокрема, що сума сплаченого позивачем ПДВ 3359836,00 грн. від проведеної передоплати з ПДВ за виконання будівельних робіт, придбання з ПДВ товароматеріальних цінностей (будівельних матеріалів та обладнання), призначених для виробництва власної сільськогосподарської продукції (здійснення операцій у виробництві продукції птахівництва), яке підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, повинні включатися в податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яку подають платники податку, у яких згідно з чинним законодавством (пункт 11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”) суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання.

У запереченні на апеляційну скаргу ЗАТ “Авангард” просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення у даній справі без змін, з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.

У відзиві на апеляційну скаргу УДК в Івано-Франківській області зазначило, зокрема, про те, що відповідно до п.1.1 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України та Державного казначейства України в процесі судового розгляду та виконання рішень суду щодо безспірного списання коштів з рахунків, на яких обліковуються надходження Державного бюджету України з податку на додану вартість, затвердженого спільним Наказом Державного казначейства України, Державної податкової адміністрації України від 27.04.2004р. за № 82/245 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 травня 2004 року за № 645/9244, для забезпечення повного з’ясування обставин, що мають значення в процесі судового розгляду позовних заяв платників податку на додану вартість з питань відшкодування бюджетної заборгованості з цього податку, відповідачами у таких справах виступають податковий орган, на обліку платників податків якого перебуває підприємство, яке звернулося з позовом до суду та відповідний орган Державного казначейства України. УДК в Івано-Франківській області є окремою юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями і стосовно позивача не допускало ніяких правопорушень.

Представники скаржника у судових засіданнях вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представники позивача у судових засіданнях заперечили вимоги апеляційної скарги.

Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.

Позивач подав позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Тисменицької МДПІ № 00007123500/0 від 19.12.2005р. та зобов’язання Тисменицької МДПІ надати висновок Державному казначейству на відшкодування податку на додану вартість.

Тисменицькою МДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку Закритого акціонерного товариства “Авангард” з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2005р. та жовтень 2005р., про що складено Акт від 12 грудня 2005 року № 187-2350-00853582 (далі по тексту ухвали –Акт) (а.с.а.с.12-16).

У розділі ІІІ “Висновок” вищезгаданого Акту перевірки (а.с.15) зазначено, зокрема про те, що в порушення пп.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.11.29. ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями) та п.4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999р. № 271, сільськогосподарським товаровиробником - закритим акціонерним товариством ЗАТ “Авангард” безпідставно віднесено до складу податкового кредиту загальної податкової декларації з податку на додану вартість № 3 за: червень 2005р. в сумі 1931180,00 грн., липень 2005р. –1380665,00 грн., відповідно неправомірно заявлено в загальній податковій декларації з податку на додану вартість № 3 за серпень 2005р. суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню –2766667,00 грн.; вересень 2005р. в сумі 152778,00 грн., відповідно неправомірно заявлено в загальній податковій декларації з податку на додану вартість № 3 за жовтень 2005р. суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню –539169,00 грн. Від’ємне значення податку на додану вартість в сумі 3359836,00 грн., що виникло по декларації № 3 за результатами перевірки підлягає зарахуванню ЗАТ “Авангард” на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів по спеціальній декларації № 2.

Згідно з підпунктом «б», «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та згідно з п.9 ч.6 ст.11 (1) Закону України «Про державну податкову службу в Україні»пп.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, на підставі акта перевірки № 00187/2350/853582 від 12.12.2005р., Тисменицькою МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2005р. № 0000712350/0, яким ЗАТ “Авангард” зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 3359836,00 грн., з них за 8 місяць 2005р. - 593169,00 грн. та 10 місяць 2005р. –2766667,00 грн. (а.с.11).

20.09.2005р. позивач подав до Тисменицької МДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2005 (вх. № 17934), згідно з якою сума ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, склала 2766667 гривень. Відповідно до рядка 25 («сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 4 розрахунку суми бюджетного відшкодування)») податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року склала 2766667 грн. Відповідно до рядка 25.1 (“на рахунок платника у банку”) податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року –2766667 грн. (а.с.а.с.24-26).

20.11.2005р. позивач подав до Тисменицької МДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2005 (вх. № 24448), згідно з якою сума ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, склала 593169 гривень. Відповідно до рядка 25 («сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 4 розрахунку суми бюджетного відшкодування)») податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року склала 593169 грн. Відповідно до рядка 25.1 (“на рахунок платника у банку”) податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2005 року –593169 грн. (а.с.а.с.21-23).

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у червні, липні та вересні 2005р. поніс витрати від придбання будівельних матеріалів, виконаних робіт по реконструкції пташників та придбання транспортної системи збирання ящиків з продукцією із семи пташників і зворотної тяги подачі порожньої тари для пакування яєць, які призначені для виробництва власної сільськогосподарської продукції (копії відповідних договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, на здійснення вищезгаданих операцій, платіжних доручень, виписок з банку, податкових накладних є в матеріалах справи).

Факт списання коштів з рахунку ЗАТ “Авангард”, як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), відповідачем 1 не спростовується.

На підставі отриманих податкових накладних (копії є в матеріалах справи) позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту у загальних податкових деклараціях з ПДВ № 3 за серпень і жовтень 2005 року і визначив суму бюджетного відшкодування –3359836,00 грн. та напрямок відшкодування –перерахування на рахунок платника у банку.

При цьому, враховуючи особливості діяльності, товариство подавало до податкової інспекції три види податкових декларацій з податку на додану вартість за серпень і жовтень 2005 року:

- № 1 (скорочена), що складається на підставі п.11.21. ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно з яким до 1 січня 2004 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України. (дію пункту 11.21 статті 11 продовжено до 1 січня 2006 року - згідно із Законом України від 23.12.2004 р. N 2287-IV);

- № 2 (скорочена), що складається на підставі п.11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно з яким до 1 січня 2004 року зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України (дію пункту 11.29 статті 11 продовжено до 1 січня 2006 року - згідно із Законом України від 23.12.2004 р. N 2287-IV);

- № 3 –загальна декларація.

Місцевим господарським судом повно встановлено обставини що мають значення для справи щодо проведення податковим органом перевірки, складення акту перевірки та прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Акт перевірки від 12 грудня 2005 року № 187-2350-00853582, податкові декларації позивача з податку на додану вартість за серпень, жовтень 2005 року, договори, укладені між позивачем та його контрагентами на придбання будівельних матеріалів, виконання робіт по реконструкції пташників та придбання транспортної системи збирання ящиків з продукцією із семи пташників і зворотної тяги подачі порожньої тари для пакування яєць, податкові накладні, виписані при здійсненні операцій по вищезгаданих договорах, виписки з банку, платіжні доручення на оплату за товарно-матеріальні цінності, матеріально-технічні ресурси та виконані роботи по вищезгаданих договорах, у даному випадку є належними та допустимими доказами, у розумінні ст.70 КАС України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Закон України “Про податок на додану вартість” визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п.1.4 ст. 1 вищезгаданого Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Між позивачем у справі та його контрагентами укладено договори на придбання будівельних матеріалів, виконання робіт по реконструкції пташників та придбання транспортної системи збирання ящиків з продукцією із семи пташників і зворотної тяги подачі порожньої тари для пакування яєць.

За правовою природою договорів поставки моменти їх укладення та виконання не співпадають, оскільки виконання таких договорів відкладається на майбутнє або одноразовою поставкою (в строк), або окремими партіями протягом тривалого періоду (в окремі строки).

В розумінні п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” операції платників податку з поставки товарів на митній території України є об’єктом оподаткування ПДВ.

З наведеного вбачається, що вищезазначені операції ЗАТ “Авангард” з його контрагентами є об’єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.1.4. ст.1. та п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3. Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, оплата за придбані товарно-матеріальні цінності, матеріально-технічні ресурси, виконані роботи, в тому числі попередня оплата (авансування), які також підтверджені податковими накладними, є підставою для віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Щодо посилання Тисменицької МДПІ на те, зокрема, що в порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.11.29. ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999р. № 271 (далі по тексту ухвали Порядок), сільськогосподарським товаровиробником - ЗАТ “Авангард” безпідставно віднесено до складу податкового кредиту загальних податкових декларацій з податку на додану вартість № 3 за червень 2005р. в сумі 1931180,00 грн., липень 2005р. –1380665,00 грн., відповідно неправомірно заявлено в загальній податковій декларації з податку на додану вартість № 3 за серпень 2005р. суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню –2766667,00 грн.; вересень 2005р. в сумі 152778,00 грн., відповідно неправомірно заявлено в загальній податковій декларації з податку на додану вартість № 3 за жовтень 2005р. суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню –539169,00 грн., а від’ємне значення податку на додану вартість в сумі 3359836,00 грн., що виникло по загальній податковій декларації з податку на додану вартість № 3 за результатами перевірки підлягає зарахуванню ЗАТ “Авангард” на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів по спеціальній податковій декларації з податку на додану вартість № 2, слід зазначити наступне.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податок на додану вартість у сумі 3359836 грн. позивачем сплачено його контрагентам платіжними дорученнями у зв’язку з придбанням будівельних матеріалів, виконанням робіт по реконструкції пташників та придбанням транспортної системи збирання ящиків з продукцією із семи пташників і зворотної тяги подачі порожньої тари для пакування яєць.

Розчеплення (поділ) податкового кредиту в різні декларації з ПДВ за критерієм різних видів господарської діяльності (сільськогосподарська чи інша діяльність) не передбачено вищезгаданим Порядком, як і жодним іншим нормативно правовим актом.

Крім того, листом Державної податкової адміністрації України № 2651/7/16-1121 від 23.02.1999 року визначено, що спеціальною (окремою) податковою декларацією з ПДВ, є декларація, до якої включаються операції з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, в тому числі і на давальницьких умовах, незалежно від виду розрахунків за таку продукцію та напрямку її реалізації (на митній території України чи на експорт) та операції з придбання товарів (робіт, послуг), які включаються до валових витрат виробництва такої продукції, і відповідно до складу податкового кредиту по такій продукції.

Згідно з пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно з пп.8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Таким чином, ЗАТ «Авангард», включивши суми ПДВ, сплачені в зв'язку з придбанням основних фондів та матеріалів, які використані для поліпшення та модернізації основних фондів, у загальну податкову декларацію з податку на додану вартість № 3, не порушило порядку складання спеціальної податкової декларації з податку на додану вартість, оскільки витрати на придбання основних фондів та матеріалів, які ідуть на модернізацію та поліпшення основних фондів, не відносяться до валових витрат підприємства, а підлягають амортизації, яка зменшує скоригований прибуток платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України “Про систему оподаткування” цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Згідно із ч.3 ст.1 даного Закону ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Згідно із ч.7 ст.1 вищезгаданого Закону податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Як вбачається з пп.11.29. ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким зупинено дію п.7.7 ст.7, п.10.1, п.10.2 ст.10 даного Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, зазначені кошти (сум податку на додану вартість) залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Наведене, не дає підстав для достовірного висновку про те, що вищезгадана норма Закону України “Про податок на додану вартість” регулює та прямо вказує на її застосування при здійсненні операцій, пов’язаних з тим чи іншим придбанням сільськогосподарським товаровиробником основних засобів та матеріально-технічних ресурсів.

З огляду на викладене, пп.11.29. ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість” носить спеціальний характер застосування та не встановлює порядку регулювання вказаних вище операцій.

Крім того, вищезгаданий Порядок затверджений з метою підтримки сільськогосподарських товаровиробників та відповідно до п.11.29 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість” і виключно щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва.

У зв’язку з вищенаведеним, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на положення вищевказаного Порядку є безпідставним та необґрунтованим, оскільки даним Порядком не конкретизовано, при придбанні яких саме товарів сума ПДВ, сплачена постачальникам, повинна відноситись до складу податкового кредиту, та не визначено порядок формування податкового кредиту у спеціальній декларації № 2.

Що стосується посилання відповідача 1 на наказ Державної податкової адміністрації України “Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання” від 30 травня 1997 року № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054, то воно є безпідставним з огляду на наступне.

Згідно з абз.4 п.1.2 даного Порядку, податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену) подають також ті платники податку, у яких згідно з чинними законодавством (пункти 11.12 (абзац дванадцятий), 11.21, 11.29, 11.35 Закону № 168/97ВР) суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених вказаними пунктами.

З наведеного вбачається, що вищезазначена норма Порядку є «бланкетною», відсилає до відповідних статей Закону України “Про податок на додану вартість”, які регулюють операції з продажу, а не придбання, та імперативно не визначають формування податкового кредиту у спеціальній декларації.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновок Тисменицької МДПІ про необхідність віднесення податкового кредиту по операції з придбання до спеціальної декларації № 2, згідно з якою податок на додану вартість при придбанні не відшкодовується шляхом перерахування на розрахунковий рахунок, позбавляє платника податку такого права, встановленого Законом України “Про податок на додану вартість”.

Також, скаржник послався на те, що позовна вимога про зобов’язання органу державної податкової служби надати висновок Державному казначейству на відшкодування податку на додану вартість, не відповідає пп.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки, відповідно до пп. «в»пп.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Проте, дане твердження відповідача 1 є безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У даному випадку позивачем було дотримано положень норм пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 вищезгаданого Закону –при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону, ця сума попереднього звітного періоду була включена до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. «а»пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Оскільки факт списання коштів з рахунку ЗАТ “Авангард” (відповідно до платіжних доручень сплачено ПДВ у розмірі 3359836 грн.), як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), підтверджений відповідачем 1 в Акті перевірки, то позивачем правомірно відповідно до вищезгаданих положень норм Закону України “Про податок на додану вартість” було задекларовано до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 3359836 грн.

Зазначені вище податкові декларації з податку на додану вартість за період серпень, жовтень 2005р. позивача, були прийняті Тисменицькою МДПІ, отже вони була визнані відповідачем 1 такими, що відповідають вимогам законодавства. У матеріалах справи відсутні докази факту неприйняття або повернення позивачу податкових декларацій з податку на додану вартість за вказані періоди. Також відповідачами не наведено обґрунтованих доводів та не подано в установленому порядку належних та допустимих доказів у розумінні ст.70 КАС України щодо правомірності підстав нездійснення такого відшкодування.

За таких обставин позивач правомірно включив до податкового кредиту суму 3359836 грн., тому позбавлення податковим повідомленням-рішенням від 19.12.2005р. № 00007123500/0 права підприємства на бюджетне відшкодування є необґрунтованим, отже дане податкове повідомлення-рішення правомірно визнано недійсним.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.

Наведеним також спростовується твердження скаржника, викладене в акті перевірки, апеляційній скарзі та доповненні до неї, про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з п.п.7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

З наведеного вбачається, що оскільки сума податку на додану вартість у розмірі 3359836 грн. задекларована позивачем до бюджетного відшкодування правомірно, то підставною є позовна вимога позивача про зобов’язання Тисменицької МДПІ надати висновок Державному казначейству на відшкодування податку на додану вартість на суму 3359836 грн.

В свою чергу, відповідачами не наведено доводів з посиланням на норми Закону України “Про податок на додану вартість”, які спростовували б доводи позивача та висновки суду першої інстанції про обґрунтованість відшкодування позивачу податку на додану вартість в розмірі 3359836 грн.

Згідно із ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:

Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана ухвала виготовлена в повному обсязі 30.06.2006р.

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Галушко Н.А.

суддя Юрченко Я.О.