Постанова № 1774025, 17.06.2008, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.06.2008

Справа №2-27/950-2008А

За позовом ТОВ «Мерефа», Сімферопольський район, с. Піонерське, вул.. Кримська, 19.

До відповідача ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул.. Белова, 2.

Про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення.

Суддя Н.В. Воронцова.

При секретарі Пономаренко Н. О.

представники:

Від позивача – Шевчук, дор. у справі.

Від відповідача – не з’явився.

Сутність спору:

Позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0001142301/0 від 21.11.2007 р.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірне податкове повідомлення – рішення винесено з чисельними порушеннями чинного законодавства України.

Позивач також просить забезпечити позов шляхом заборони ДПІ в Сімферопольському районі здійснювати дії по нарахуванню пені і штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового забовязання, визначеного податковим повідомленням – рішенням №0001142301/0 від 21.11.2007 р. до прийняття рішення по даній справі.

Ухвалою ГС АР Крим від 10.01.2008 р. у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.

Позивач заявою від 17.03.2008 р. уточнив позовні вимоги та просить суд визнати недійсним податкове повідомлення - рішення ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим №0001142301/0 від 21.11.2007 р., винесене на підставі акту перевірки №912/23-01/32954362 від 13.11.2007 р.

Суд прийняв до уваги уточнення позивача.

Позивач у додаткових поясненнях по справі повідомив про те, що податкові органи не мають права нараховувати податок на додану вартість і застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство України не встановлює підстав для такого нарахування і застосування штрафних санкцій.

Відповідач проти позовних вимог заперечує по мотивам, викладеним у запереченнях на позов.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, клопотанням від 13.06.2008 р. просить справу слуханням відкласти в зв’язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки у справі достатньо матеріалів для розгляду по суті, і не явка представника відповідача не перешкоджає розгляду.

Крім того, відповідач тільки один раз забезпечив явку представника в судове засідання.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

В С Т А Н О В И В :

В період з 08.11.2007 р. по 12.11.2007 р. ДПІ в Сімферопольському районі АР Крим була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питання правових відносин з ТОВ «М. С. – КОМ» та з ПП «Сікамус» при нарахуванні і сплаті податку на додану вартість і податку на прибуток за період з 26.08.2004 р. по 30.09.2005 р.

По результатам перевірки було складено акт №912/23-01/32954362 від 13.11.2007 р.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено порушення п. п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Закону України «Про податок на додану вартість», а саме занижено податок на додану вартість у сумі 333745,00 грн., в тому числі по періодам: за жовтень 2004 р. – 40978,00 грн., за листопад 2004 р. – 39680,00 грн., за грудень 2004 р. – 71583,00 грн.; за січень 2005 р. – 10036,00 грн., за лютий 2005 р. – 35975,00 грн., за березень 2005 р. – 30224,00 грн., за квітень 2005 р. – 14223,00 грн., за червень 2005 р. – 8387,00 грн., за серпень 2005 р. – 44496,00 грн., вересень 2005 р. – 38163, 00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення – рішення №0001142301/0 від 21.11.2007 р., відповідно до якого було визначено податкове забовязання по податку на додану вартість у розмірі 500617,5 грн., з якого 333745 грн. по основному платежу і 166872,5 грн. штрафних санкцій.

Вказане податкове повідомлення – рішення позивачем в адміністративному порядку, відповідно до ст.. 5 Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», оскаржене не було.

При таких обставинах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до поданих позивачем до відповідача податкових декларацій по податку на додану вартість за період вересень 2004 р. – вересень 2005 р. позивачем було самостійно визначено податкове забовязання по ПДВ у розмірі 512746,00 грн. та визначено податковий кредит у розмірі 506138,00 грн.

Судом встановлено, що в період з 26.08.2004 р. по 30.09.2005 р. позивач по справі придбав товарно – матеріальні цінності ( будівельні матеріли, мебля ) у ТОВ «М. С. – КОМ» по наступним податковим накладним: №383 від 08.09.2004 р. на суму 19969,74 грн.; №385 від 20.09.2004 р. на суму 8264,17 грн., №414 від 01.10.2004 р. на суму 4658,50 грн.; №452 від 19.10.2004 р. на суму 930,02 грн.; №453 від 30.10. 2004 р. на суму 22227,00 грн., №454 від 28.10.2004 р. на суму 594,00 грн., №412 від 01.10.2004 р. на суму 12568,15 грн., №477 від 01.11.2004 р. на суму 20351,42 грн., №478 від 01.11.2004 р. на суму 6848,58 грн., №479 від 09.11.2004 р. на суму 2295,00 грн., № 480 від 30.11.2004 р. на суму 9778,3 3 грн., №481 від 11.11.2004 р. на суму 406,67 грн., №537 від 01.12.2004 р. на суму 28367,11 грн., №538 від 01.12.2004 р. на суму 11659,88 грн., №536 від 01.12.2004 р. на суму 1000,66 грн., №24 від 31.01.2005 р. на суму 4383,33 грн., №41 від 25.02.2005 р. на суму 7769,1 6грн., №124 від 01.03.2005 р. на суму 24281,55 грн., №129 від 29.03.2005 р. на суму 5942,50 грн., №156 від 30.06.2005 р. на суму 8387,66 грн., №412 від 10.08.2005 р. на суму 19874,62 грн., №455 від 26.08.2005 р. на суму 14796,00 грн., №457 від 31.08.2005 р. на суму 9825,38 грн., №528 від 06.09.2005 р. на суму 38162,88 грн. Всього на суму 283342,31 грн.

Відповідно до п. 1. 7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закон України “Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити певні реквізити, передбачені цим підпунком.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідач вказує на той факт, що рішенням ГС Харківської області від 07.12.2005 р. по справі №47/598-05 було припинено юридичну особу - ТОВ «М. С. – КОМ». при цьому вказує, що відповідно до відповіді ДПІ в комінтернівському районі м. Харкова ( вх. №1700/7 від 20.07.2007 р. ) вказане підприємство звіти до ДПІ в Комінтернівському районі м. Харкова не подає, останній звіт подано 11.11.2003 р.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість датою виключення платника ПДВ та анулювання свідоцтва платника ПДВ, яке відбувається у випадках прийняття судом рішення про відміну державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду ( господарського суду ), є відповідна дата прийняття рішення.

Відповідач не заперечує проти того факту, що на момент здійснення господарських операцій продавець – ТОВ «М. С. – КОМ» не був виключений з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Відповідно до п. 19 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 26.04.2002 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням операцій недійсними» юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру підприємств і організацій України запису про її припинення.

Відповідно до ч. 5 ст. 111 ЦК України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Також треба вказати на наступне.

З вказаного суд робить висновок про те, що під час існування вказаних господарських відносин контрагент позивача - ТОВ «М. С. – КОМ» був цілком законним платником податку на додану вартість та мав право складати податкові накладні.

Також судом встановлено, що за період з 26.08.2004 р. по 30.09.2005 р. позивач по справі придбав товарно – матеріальні цінності ( будівельні матеріли, меблі, електрообладнання ) у ПП «Сікамус» по відповідним податковим накладним, розрахунок за придбаний товар здійснювався в готівковій формі. Дебіторська заборгованість станом на 01.10.2005 р. становить – 790 грн.

Відповідач вказує на той факт, що згідно відповіді ДПІ в Приморському районі м. Одеса ( вх. №753/7 від 19.04.2006 р. ) провести позапланову документальну перевірку ПП «Сікамус» неможливо, так як вищевказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Відповідач визнає той факт, що ПП «Сікамус» звітувало з податку на додану вартість відповідно до наданих податкових декларацій. Однак підтвердити взаємовідносини за період березень 2005 р., травень 2005 р., червень 2005 р., липень 2005 р., серпень 2005 р., вересень 2005 р. з ТОВ «Мерефа» не є можливим, оскільки зустрічна перевірка ДПІ Приморському районі м. Одеса не проведена.

Відповідач вказує на той факт, що Державною податковою адміністрацією м. Одеса було подано адміністративний позов про припинення юридичної особи - ПП «Сікамус».

Однак на момент розгляду справи відповідачем не представлено доказів того, що вказану справу розглянуто та відповідною судовою інстанцією прийнято рішення про припинення юридичної особи - ПП «Сікамус».

З вказаного суд робить висновок про те, що під час існування вказаних господарських відносин контрагент позивача - ПП «Сікамус» був цілком законним платником податку на додану вартість та мав право складати податкові накладні.

Таким він є, до речі, і на даний час.

Відповідач наполягає на тому, що законодавцем чітко передбачено, що з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Оскільки відсутні докази сплати до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача - ТОВ «М. С. – КОМ» і ПП «Сікамус», то відповідно до позивач не має право включати данні забовязання до податкового кредиту по податку на додану вартість.

З вказаним суд не може погодитися в зв’язку з наступним.

Пунктом 7.4.1. ст..7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168 (далі –Закон України №168) встановлени норми та правила стосовно формування податкового кредиту, а саме: податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.7.5.1 ст.7 Закону України №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Платником податку є особа, яка згідно із Законом України №168 зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма та порядок заповнення яких визначаються відповідно до Закону України №168.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п.7.2.3, 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України №168).

Згідно із п.7.3.1 ст.7 Закону України №168 датой виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) –дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України №168).

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/ВР-97 від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, з урахуванням всього вищевикладеного, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про те, що однією з обов’язкових підстав для включення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту є сплати цих сум до Державного бюджету України, є помилковим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти тільки в межах повноважень і способом, які передбачені Конституцією України і Законами України.

Згідно ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», посадовці органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись положень Конституції і Законов України, іншіх нормативно-правових актів, прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, і повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов’язку і витребовує необхідні докази. Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов’язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади , який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії

Відповідачем вказане належним чином зроблено не було.

Відповідно до п. 11 ст. 171 КАСУ резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

В даному випадку, приймаючи до уваги той факт, що опублікуванню належить постанова суду, яка виноситься по справі, результати якого зачіпають права і інтереси широкого кола осіб, суд дійшов висновку про те, що спор, який виник між сторонами по справі зачипає тільки їх інтереси. Результат розгляду даного спору носить локальний характер. Таким чином, суд не баче ніякої необхідності в опубліковані результатів розгляду даної справи.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч. 1 ст. 94 КАС України, а зайво сплачена сума у розмірі 81,60 грн. підлягає поверненню з бюджету на підставі виконавчого листа ГС АР Крим.

Вступна і резолютивна частини проголошено 17.06.2008 р.

Постанова у повному обсязі складена 23.06.2008 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.. 94, 98, 122, 158 – 164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0001142301/0 від 21.11.2007 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефа», Сімферопольський район, с. Піонерське, вул.. Кримська, 19, ( 32954362, банківські реквізити не відомі ) 3,40 грн. судового збору.

4. Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002 у банку отримувача: Управління Державного казначейства в АР Крим, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 34740405 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мерефа», Сімферопольський район, с. Піонерське, вул.. Кримська, 19, ( 32954362, банківські реквізити не відомі ) 81,60 грн. судового збору.

Виконавчий документ видати після вступу Постанови в закону силу, за заявою особи на користь якої воно винесено.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, Постанова вступає в закону силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дійсну постанову направити сторонам рекомендованою кореспонденцією.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Воронцова Н.В.