Постанова № 17705507, 25.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 липня 2011 року № 2а-5828/11/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Плюс" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції уОболонському районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000592301/1, № 0000602301/1 від 09.11.2010.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем зроблено помилковий висновок щодо порушення Товариством вимог п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", посилаючись на те, що податковий кредит та вартість виконаних робіт, яка віднесена ТОВ "Моноліт Плюс" до складу валових витрат, сформовані позивачем відповідно до вимог вищевказаних Законів, на підставі належно оформлених податкових накладних. У зв'язку з викладеним позивач просить суд скасувати оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Відповідач заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. В якості безпідставності позовних вимог відповідач посилається на висновки перевірки під час якої було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”№168/97-ВР від 03.04.1997 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження сум ПДВ у періоді, який перевірявся та заниження сум податку на прибуток. З огляду на викладене, податковим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які відповідач вважає правомірними та винесеними у відповідності до чинного законодавства.

14.07.2011 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження. Представники сторін проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували, тому з урахуванням ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ "Моноліт Плюс" при взаємовідносинах з ПП "ВКФ "Валтекс" за період з 01.08.2009 по 31.12.2009.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт № 525/23-01/32303563 від 30.08.2010, яким встановлено порушення та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”в результаті чого занижено суму ПДВ у періоді, який перевірявся на загальну суму 106 908,00 грн. та п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму133 635 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ у Оболонському районі міста Києва прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000602301/0 від 14 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160 362,00 грн., з яких 106 908,00 грн. основного платежу та 53 454,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-№0000592301/0 від 14 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 177 002,90грн., з яких 133 635,00 грн. основного платежу та 43 367,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181 від 21 грудня 2000 року податкове зобов'язання може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

З урахуванням вимог пункту 5.1. статті 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивач скористався правом адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень до ДПІ у Оболонському районі міста Києва, ДПА у м. Києві та ДПА України.

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін у зв'язку з чим, 09.11.2010 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0000592301/1, № 0000602301/1.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач вказує на те, що позивач порушив норми п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року (зі змінами та доповненнями) та п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки особа, яка була наділена виключним правом на складення та підписання документів від імені юридичної особи контрагента позивача - ПП "ВКФ "Валтекс" померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у реанімаційному відділенні Вишгородської центральної клінічної лікарні, а тому відповідач дійшов висновку, що невстановлені особи від імені померлого уклали договір з позивачем № 03/08 від 03.08.2009 з метою прикриття незаконної діяльності на підставі якого, ТОВ "Моноліт Плюс" сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати по взаєморозрахунках з ПП "ВКФ "Валтекс".

Позивач не погоджується з висновками відповідача та прийнятими ним податковими повідомленнями-рішеннями та вказує про наявність доказів, які підтверджують реальність виконання умов договору № 03/08 від 03.08.2009, а саме свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 29.12.2009, Акт прийому-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 01.09.2010 та Акт прийому виконаних підрядних робіт за період з серпня 2009 року по січень 2010 за формою № КБ-2в з підписами особи, відповідальної за технічних нагляд.

Суд не погоджується з доводами позивача щодо відсутність порушень вимог п.п7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.4 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, Договором № 03/08 від 03.08.2009 укладеного між позивачем та ПП "ВКФ "Валтекс" передбачено виконання робіт з влаштування монолітного каркасу, цегляної кладки, оздоблювальних робіт, гідроізоляції стін та підлог санвузлів по об'єкту: житловий будинок № 6 житлового масиву Осокорки - 6 мкрн. м. Києва.

Судом встановлено, що позивач по взаємовідносинам з ПП "ВКФ "Валтекс"до складу податкового кредиту з серпня по грудень 2009 включив дані отримані від ПП "ВКФ "Валтекс" податкових накладних, а саме: № 1653 від 31.08.2009 сума ПДВ 13694,80 грн.; № 1867 від 30.09.2009 - сума ПДВ 12524,60 грн.; № 2091 від 30.10.2009 - сума ПДВ 14561,20 грн., а також сформовано валові витрати по взаєморозрахунках з ПП "ВКФ "Валтекс".

Судом з Акту перевірки № 525/23-01/32303563 від 30.08.2010 вбачається, що керівником, одноосібним засновником та єдиною особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ПП "ВКФ "Валтекс" без довіреності, у тому числі підписувати договори є ОСОБА_1.

Проте, вказана особа померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у реанімаційному відділенні Вишгородської центральної клінічної лікарні.

Вказані обставини сторонами в судовому засідання не заперечувались.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Аналіз викладеного свідчить про очевидність неможливості вчинення господарських угод контрагентом позивача, оскільки матеріалами справи доводиться факт смерті засновника, керівника та особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ПП "ВКФ "Валтекс" за рік до укладення вищевказаного договору .

Враховуючи очевидність такого факту, суд вважає, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні договору № 03/08 від 03.08.2009 і його суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. (Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності перешкоджає настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі зумовлює його недійсність). 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного правовідношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочин не відповідає моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу є недійсним (нікчемним), оскільки його недійсність встановлена законом визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, зазначений договір, щодо виконання робіт з влаштування монолітного каркасу, цегляної кладки, оздоблювальних робіт, гідроізоляції стін та підлог санвузлів по об'єкту: житловий будинок № 6 житлового масиву Осокорки - 6 мкрн. м. Києва є нікчемним, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання такої угоди, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди у вигляді неправомірного віднесення сум до валових витрат по зазначеним операціям.

Посилання позивача на наявність доказів, які підтверджують реальність виконання умов договору № 03/08 від 03.08.2009, а саме свідоцтво про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 29.12.2009, Акт прийому-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 01.09.2010 та Акт прийому виконаних підрядних робіт за період з серпня 2009 року по січень 2010 за формою № КБ-2в з підписами особи, відповідальної за технічних нагляд, суд вважає безпідставними, оскільки вказані матеріали не можуть слугувати доказом здійснення таких операцій. Як вказувалось вище, матеріалами справи доводиться очевидність неможливості укладення договору № 03/08 від 03.08.2009 між позивачем та ПП "ВКФ "Валтекс" у звязку зі смертю за рік до укладення вищевказаного договору керівника, одноосібного засновника та особи, яка має право вчиняти юридичні дії від імені ПП "ВКФ "Валтекс" без довіреності та відповідно виконання робіт з влаштування монолітного каркасу, цегляної кладки, оздоблювальних робі,. гідроізоляції стін та підлог санвузлів по об'єкту: житловий будинок № 6 житлового масиву Осокорки - 6 мкрн. м. Києва.

Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт виконання робіт з влаштування монолітного каркасу, цегляної кладки, оздоблювальних робіт, гідроізоляції стін та підлог санвузлів по об'єкту: житловий будинок № 6 житлового масиву Осокорки - 6 мкрн. м. Києва та не доведено факт реальності укладення договору.

Підпунктом 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку що, податкові повідомлення рішення № 0000592301/1, № 0000602301/1 від 09.11.2010, прийняті Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва на підставі акта перевірки від № 525/23-01/32303563 від 30.08.2010 відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.

Суддя В.І. Келеберда