Постанова № 17703435, 28.07.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2011 р. № 2а-6851/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Денькович Л.І.,

представників позивача Березенської Т.В. та Мальського М.М., представника відповідача Оленюк Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівська кондитерська фабрика «Світоч»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Львівська кондитерська фабрика «Світоч» (далі- ПАТ «ЛКФ «Світоч») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (далі- СДПІ ВПП у м.Львові) №0000190801/10792 від 31.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки СДПІ ВПП у м.Львові та спірне податкове повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

В судовому засіданні 28.07.2011 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у адміністративному позові та запереченнях до відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у письмових запереченнях позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та законним, прийнятим на підставі дійсних обставин, зясованих в ході проведення перевірки позивача.

Заслухавши доводи представників сторін, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до розпорядження Державної податкової адміністрації України № 48-р від 24.02.2011 року, розпорядження Державної податкової адміністрації у Львівській області №24-р від 01.03.2011 року «Про відпрацювання підприємств», наказів СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові №161 від 11.05.2011 року та №166 від 11.05.2011 року, проведена документальна невиїзна перевірка ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»(правонаступником якого є ПАТ «ЛКФ «Світоч») по питанню взаєморозрахунків з ТзОВ «ЛКТ», TOB «Сіріус Екстружен», TOB «Лізоформ»за лютий 2011 року. Результати перевірки відображені в Акті №525/08- 01/00382154 від 25.05.2011 року.

Встановлено, що на підставі Договору поставки №10/165/6 від 20.12.2010 року ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»за період лютий 2011 року проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «ЛKT»за поставку ароматизаторів виробництва an Deutschland GmbH». Під час проведення аналізу представлених первинних документів та на підставі Довідки Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TзOB «ЛКТ» №501/15-2/37030109 від 12.04.2011 року, податковий орган дійшов до наступних висновків: оскільки в ТзОВ «ЛКТ»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно із ч. 1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, проведені операції по придбанню та реалізації товарів в лютому 2011 року мають ознаки нікчемності. На підставі вищезазначеного, в Акті перевірки зроблено висновок, що «ЗAT «Львівська кондитерська фірма «Світоч»за лютий 2011 року порушено п.п.14.1.181, п. 14.1 ст.14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.200 Податкового кодексу України шляхом завищення дозволеного податкового кредиту на загальну суму 98 447,80 грн., в тому числі по TзOB «ЛКТ»на суму 98 447,80 грн. (в рядку 10.1 декларації з ПДВ за лютий 2011 року), в результаті чого збільшилась сума звітного періоду, яка підлягала сплаті платником податку до бюджету на 98 447,80 грн.

СДПІ ВПП у м.Львові винесено податкове повідомлення-рішення №0000190801/10792 від 31.05.2011 року, яким визначено грошове зобовязання в сумі 98448,80 грн., з них: 98 447,80 грн. за основним платежем, 1,0 грн. штрафні санкції.

Не погоджуючись із наведеним позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми діючого законодавства.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений Розділом V (ст.ст.180-211) Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами і доповненнями).

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу/орендарю.

Як вбачається з п.п. 14.1.182. п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з Розділом V цього кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Основною формою бухгалтерського, а відтак податкового обліку є господарська операція, яка впливає на стан зобовязань, в тому числі податкових.

Відповідно, відображенню у бухгалтерському обліку підлягає лише та операція, яка фактична відбулась, створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним валових витрат (доходів), а не та, зміст якої лише відображений у первинних документах.

Як вбачається з Акту перевірки №525/08- 01/00382154 від 25.05.2011 року, податковий орган дійшов до висновку про нікчемність господарських операцій між Позивачем та ТзОВ «ЛКТ», оскільки в останнього відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

А відтак, вирішення спору потребує встановлення реальності господарської операції між ПАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч»та ТзОВ «ЛКТ». З'ясування наведеної обставини має істотне значення для правильної юридичної оцінки дій позивача, адже відповідач стверджує, що позивач уклав договір з ТзОВ «ЛКТ»без мети настання реальних наслідків, що виключає господарський характер понесених із виконанням даних договорів витрат.

Проте такі твердження відповідача суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Позивачем в ході проведення перевірки представлено податковому органу такі первинні документи: Договір поставки №10/165/6 від 20.12.2010 року, укладений підприємством з TзOB «ЛKT», видаткова накладна №48 від 11.02.2011 року, Рахунок на оплату №47 від 11.02.2011 року, прибуткові ордера №8030423471 від 11.02.2011 року, №8030429240 від 11.02.2011 року, товарно-транспортна накладна №Р48 від 11.02.2011 року, гривневий платіж №541963 від 15.03.2011р., додаткова накладна №46 від 11.02.2011 року.

Вище переліченими документами підтверджується факт існування господарських відносин між ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»і TзOB «ЛКТ», здійснення поставки товарів та проведення відповідних розрахунків.

Податковий орган не заперечує наявність та правомірність оформлення вищевказаних первинних документів, однак наголошує на відсутність реального характеру господарських операцій щодо поставки товару у звязку з відсутність у контрагента - TзOB «ЛКТ»відповідних ресурсів.

Так, судом встановлено, що згідно Договору оренди №14/01 від 14.01.2011 року TзOB «ЛКТ»орендує в ТзОВ «Рава-Руська РМС»офісне приміщення, яке знаходиться за адресою: Львівська область, Жовківський район, м. Рава-Руська, вул. Проектна, 2.

Факт знаходження TзOB «ЛКТ»за вищевказаною юридичною адресою підтверджується наступними документами:

- протестом прокурора Жовківського району Львівської області №53/1590 вих.11 від 18.052011 року на рішення ДПІ у Жовківському районі №85 від 08.04.2011 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «ЛКТ»у звязку з внесенням запису до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням. Опротестовуючи рішення податкового органу, прокурор зазначив, що проведеною прокуратурою Жовківського району перевіркою встановлено, що TзOB «ЛКТ»на момент перевірки знаходилось за своєю юридичною адресою у м. Рава-Руська, вул. Проектна, 2;

- постановою Львівського окружного адміністративного суду по справі №2а-4959/11/1370 від 08.06.2011 року, якою задоволено адміністративний позов ТзОВ «ЛКТ», скасовано рішення ДПІ у Жовківському районі №85 від 08.04.2011 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТзОВ «ЛКТ», визнано неправомірними дії ДПІ у Жовківському районі щодо виключення з реєстру платників податку на додану вартість ТзОВ «ЛКТ»та зобовязано ДПІ у Жовківському районі внести до реєстру платників податку на додану вартість дані про ТзОВ «ЛКТ»як платника податку на додану вартість з моменту реєстрації;

- окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду по справі №2а-4959/11/1370 від 08.06.2011 року.

Також встановлено, що TзOB «ЛКТ»орендує складські приміщення:

- які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, згідно Договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2010 року, укладеного із ФОП ОСОБА_4;

- які знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Нова 20а, згідно Договору №58м від 01.03.2011 року, укладеного із ТзОВ «Карпати-логістик».

Для перевезення вантажу TзOB «ЛКТ»користується послугами перевізника TзOB «Міст-Експрес».

У Довідці ДПІ у Жовківському районі про результати документальної позапланової перевірки від 12.04.2011 року № 501/15-2/37030109 зафіксовано факт наявності у ТзОВ «ЛКТ» трудових ресурсів - станом на лютий 2011 року на підприємстві працювало 14 осіб. Крім того, згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1 ДФ) за квітень 2010 року, у штаті TзOB «ЛКТ»працювало 14 осіб, за сумісництвом - 2 особи.

В обґрунтування своєї позиції щодо наявності у TзOB «ЛКТ»трудових ресурсів, позивачем також представлено копії наказів вказаного підприємства про прийняття працівників на роботу. Так, станом на момент розгляду справи у суді, в TзOB «ЛКТ»працювало 26 осіб, за сумісництвом - 2 особи. В тому числі, у TзOB «ЛКТ»працювало 9 митних брокерів.

Щодо тверджень відповідача про відсутність в товарно-транспортній накладній №Р48 від 11.02.2011 номеру дорожнього листа встановлено наступне.

Згідно з Висновком Міністерства юстиції України від 15.05.2006 року №10/68 рішення про державну реєстрацію наказу Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року №228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи»скасовано та 31.05.2006 року зазначений наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади.

Відповідно до листа Міністерства транспорту на зв'язку України від 21.04.2010 року №1802-04/09/19-10 Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи «не є обов'язковою до виконання».

Таким чином, товарно-транспортна накладна заповнюється на розсуд суб'єкта господарювання.

Щодо тверджень відповідача про неподання позивачем під час проведення перевірки повного пакету документів (зокрема, висновку санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікату відповідності), судом встановлено наступне.

На адресу ЗАТ «ЛКФ «Світоч»був направлений лист СДПІ ВПП у м. Львові від 11.05.2011 № 9186/08-01/1733, в якому повідомлялось про проведення документальної невиїзної перевірки. Після цього, як зазначають представники позивача та не спростовує представник відповідача, в телефонному режимі в ЗАТ «ЛКФ «Світоч»був запитаний перелік документів по контрагентах, стосовно розрахунків з якими здійснювалась перевірка. При цьому, висновок санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікат відповідності не вимагались.

Позивачем представлені суду копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-03/25194 від 23.04.2008 року, №05.03.02-03/35707 від 17.07.2007 року, №05.03.02-03/18159 від 28.03.2008 року, №05.03.02-03/62776 від 06.09.2010 року, №05.03.02-03/47546 від 12.05.2011 року, №05.03.02-03/3871 від 27.01.2010 року на ароматизатори та сертифікати відповідності Р-493670, L-146944, L-526010, 10606-33, L-526010, 607609Е, L-135838, Р-126262.

Спору щодо наявності чи правильності оформлення первинних документів, наданих позивачем, немає. Судом встановлено, що між позивачем та контрагентами виникали господарські правовідносини і відбувалось реальне виконання господарських операцій, що підтверджується вищенаведеними документами. За таких обставин, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з TзOB «ЛКТ», то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обовязок є частиною публічного порядку. Тому правочини, що вчиняються з метою порушення цього обовязку, спрямовані на незаконне збільшення валових витрат та, відповідно, незаконне зменшення податкових зобовязань, є такими, що порушують публічний порядок.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Субєктом владних повноважень не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції позивача документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у звязку з цим відповідні суми податків за цей період, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про безтоварність та нікчемність таких операцій.

Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів, зокрема несплату податків чи недостовірність його відомостей.

Крім того, «фіктивність»діяльності постачальників позивача (яка не є доведеною податковим органом), не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів укладених з контрагентами.

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що оскаржувані висновки та результати перевірки прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Слід наголосити на тому, що згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому, слід зазначити, що одним з основних принципів розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у звязку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Аналізуючи діюче на момент спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати їх правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові №0000190801/10792 від 31.05.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Львівська кондитерська фабрика «Світоч»(ЄДРПОУ 00382154) 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 02 серпня 2011 року.

Суддя Сакалош В.М.