Постанова № 17702566, 18.07.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2011 року 13:00 Справа № 2а-0870/4743/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Молочанськ

до:Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Токмак

про:визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1, паспорт СА НОМЕР_1 від 29.09.1995

ОСОБА_2, довіреність від 01.03.2011

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 9762/10/10-07 від 09.09.2010;

ОСОБА_4, довіреність № 170/10/10-19 від 25.01.2011

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся із адміністративним позовом до Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі відповідач), в якому позивач просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області від 31 травня 2011 № 0000281701 за основним платежем на суму 111541,52 грн. та № 0000291701 за основним платежем 145222,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 36305,50 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що протягом перевіряємого періоду ПП ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Таврія Будпостач» постачальником нафтопродуктів відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № Т-00000001 від 16.01.2008. Вказує, що операції по придбанню нафтопродуктів зафіксовані в первинних бухгалтерських документах, що надані до перевірки в повному обсязі. Вважає, що податковим органом, в порушення вимог чинного законодавства, не дослідженні в повному обсязі всі первинні документи та документи податкової звітності позивача, а тому зроблені висновки суперечать фактичним обставинам справи. Зокрема вказує, що перевіряючі залишили поза увагою документи, що свідчать про оприбуткування товару ПП ОСОБА_1, його рух на обєкті АЗС та подальшу реалізацію. Вважає безпідставним викладення в акті перевірки та ґрунтування доводів податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на обставинах діяльності іншої юридичної особи контрагента позивача ТОВ «Таврія Будпостач». Так зокрема вказує, що посилання інспекції в акті перевірки на дані стосовно чисельності працюючих на ТОВ «Таврія Будпостач» осіб, відсутності обєктів права власності не може бути підтвердженням того, що фінансово-господарська діяльність вказаним підприємством не здійснювалась.

У письмових поясненнях до адміністративного позову від 05.07.2011 вх. № 23415 додатково зазначає, що податкова інспекція не розмежовує види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224, ст.. 228, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586 тощо), та оспорюванні якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України). Вказує, що договір купівлі-продажу нафтопродуктів № Т-00000001 від 16.01.2008 не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також відсутні прямі докази його нікчемності в силу закону. Також зазначає, що спірний період вже був перевірений податковим органом в ході проведення документальної планової перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства, за результатами якої не встановлено порушень по взаємовідносинам ПП ОСОБА_1 з постачальником ТОВ «Таврія Будпостач».

В судових засіданнях позивач та його представник підтримали заявлені вимоги з підстав, викладених вище.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях від 18.07.2011 вх. № 25131 посилається на те, що Токмацькою ОДПІ Запорізької області було отримано акт перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя платника податків ТОВ «Таврія Будпостач» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 31.12.2008 № 111/23-1/35421550 від 08.07.2010, відповідно до якого встановлено, що товариство не здійснювало реальної діяльності, визначення якої передбачено для вимог податкового законодавства ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Таврія Будпостач» при придбанні та продажу товарів (послуг), який по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України. Проведеною перевіркою платника податків ОСОБА_1 встановлено його взаємовідносини з ТОВ «Таврія Будпостач» за результатами яких позивачем в порушення п. 4.1 ст. 4 та п. п. 7.3.1 п. 7.3 ст.7, п. п. 7.2.3 п. 7.2, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість на загальну суму 145222 грн., а також ст.. 13 Розділу V Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», додатку № 7 до Інструкції «Про прибутковий податок з громадян, п. п. 19.1 «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся на суму 111541,52 грн. Вказує, що до перевірки не надавались акти списання ТМЦ, акти виконаних робіт (послуг), ТТН, подорожні листи, сертифікати відповідності або свідоцтва про визнання відповідності, що на думку податкового органу є свідченням того, що поставка товарів між ТОВ «Таврія Будпостач» та ПП ОСОБА_1 не відбувалась. Зазначає, що операції ТОВ «Таврія Будпостач» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. На підставі вкладеного, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали заперечення з підстав, викладених вище.

В судовому засіданні 18.07.2011 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі направлення від 29.04.2011 № 81, згідно із п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Токмацької ОДПІ від 29.04.2011 № 249 проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємця ОСОБА_1 з питань взаємовідносин з ТОВ «Таврія Будпостач», за результатами якої складено акт № 178/172/НОМЕР_4 від 17.05.2011.

31 травня 2011 року Токмацькою ОДПІ Запорізької області на підставі акту перевірки № 178/172/НОМЕР_4 від 17.05.2011 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000281701, яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб-субєктів підприємницької діяльності в сумі 111541,52 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000291701 про визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 181527, 50 грн., в т.ч. 145222,00 грн. за основним платежем та 36305,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 слід задовольнити повністю виходячи з наступного.

Щодо заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 111541,52 грн.

В акті перевірки № 178/172/НОМЕР_4 від 17.05.2011 зазначено, що на порушення вимог ст. 13 Розділу ІV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», додатку № 7 до Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», п. п. 19.1 «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 1 ст. 5, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ФОП ОСОБА_1 безпідставно завищено валові витрати на суму без ПДВ - 743610,15 грн., в результаті чого податковим органом донараховано позивачу 111541,52 грн. податку з доходів від підприємницької діяльності.

Податковий орган зазначає, що ПП ОСОБА_1 по взаємовідносинам з ТОВ «Таврія Будпостач» за період з 01.05.2008 по 31.10.2008 до складу валових витрат включено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 743610,15 грн.

При цьому податкова інспекція посилається на те, що у звязку із відсутністю у ПП ОСОБА_1 товарно-транспортних накладних, копій паспортів якості, в яких зазначені нормативні документи, вимогам яких відповідають нафтопродукти, та копій сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності, ПП ОСОБА_1 не мав права приймати на АЗС придбані нафтопродукти від ТОВ «ТК «Ольвія» (мабуть малось на увазі ТОВ «Таврія Будпостач») та включати витрати по придбаним нафтопродуктам до складу валових витрат.

Також податковий орган посилається на те, що оскільки документів по транспортуванню паливно-мастильних матеріалів не надано, то в ході перевірки не встановлено факт передачі товарів від продавця до покупця, у звязку із відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування (ТТН та подорожні листи), зберігання товарів.

Крім того, податкова інспекція в акті зазначає про те, що від Жовтневої ДПІ у Запорізькій області було отримано акт перевірки ТОВ «Таврія Будпостач» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 31.12.2008 № 111/23-1/35421550 від 08.07.2010, відповідно до якого встановлено, що ТОВ «Таврія Будпостач» не здійснювало реальної діяльності, визначення якої передбачено для вимог податкового законодавства п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; у ТОВ «Таврія Будпостач» відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст. ст.4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; дані, наведені у деклараціях за перевіряє мий період не є дійсними, також відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст. 3, ст.ст. 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період не є дійсними, тобто правочини вчинені та такі, що виконувались протягом перевіряємого періоду між ТОВ «Таврія Будпостач» та ПП ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Враховуючи вищенаведене, операції є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені операції, відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 215, частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З огляду на це, Токмацька ОДПІ Запорізької області дійшла висновку про те, що діяльність ФОП ОСОБА_1 була спрямована на здійснення операцій, повязаних з отриманням податкової вигоди від ТОВ «Таврія Будпостач», яке не виконувало своїх податкових зобовязань.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Згідно з реєстраційних даних видів господарської діяльності субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 визначено види діяльності за КВЕД: 50.50.0 роздрібна торгівля пальним. У власності підприємця знаходяться АЗС «100 заправок на добу» та земельні ділянки загальною площею 1225 кв. м. та 1587 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Таврія Будпостач» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № Т-00000001 від 16.01.2008 відповідно до умов якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах передбачених вказаним договором та додатковими угодами.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що найменування, кількість, асортимент, обсяг, одиниці виміру, ціна товару, дата поставки товару вказуються у видаткових накладних, які є невідємною частиною вказаного договору.

У травні-жовтні 2008 ФОП ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Таврія Будпостач» на підставі видаткових та податкових накладних нафтопродукти за цінами та в асортименті, визначених у накладних.

Як вбачається із долучених до справи видаткових накладних, нафтопродукти отримував безпосередньо ФОП ОСОБА_1, про що свідчить його підпис на первинних документах.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Позивачем надано суду та долучено до матеріалів адміністративної справи витяг з Журналу реєстрації довіреностей з якого вбачається, що підприємець отримував товар за довіреностями, хоча у розглядуваному випадку СПД фізична особа безпосередньо представляє власні інтереси, тому за законодавством не потрібно вимагати від нього довіреність на самого себе.

Таким чином, доводи податкової інспекції в цій частині є безпідставними.

Відповідно до п. 2.3 Договору, поставка товару на адресу покупця здійснюється за рахунок продавця, так і шляхом самовивозу.

Із усних та письмових пояснень представника позивача судом встановлено, що транспортування товару здійснювалось постачальником ТОВ «Таврія Будпостач» автомобільним транспортом. У звязку із цим, позивачу невідомо, які саме автомобілі та на яких умовах використовувались ТОВ «Таврія Будпостач» для транспортування товару.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Як пояснив представник позивача такі товарно-транспортні накладні ТОВ «Таврія Будпостач» не надавалися.

Однак, на думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не повязані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій; відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення відповідних сум до податкової звітності по податку з доходів від підприємницької діяльності та по ПДВ.

Крім того, суд зазначає, що згідно Постанови КМУ від 25.02.2009 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», затверджений перелік документів необхідних для здійснення перевезень вантажу автомобільним транспортом, як для водіїв юридичної так і для фізичної особи-підприємця. Такий документ, як товарно-транспортна накладна був відсутній як необхідний документ для перевезення як на договірних умовах так і для власних потреб. Тільки 21.05.2009 товарно-транспортна накладна була включена в даний перелік як необхідний документ для особи, що здійснює вантажні перевезення тільки на договірних умовах, шляхом внесення змін в дану постанову КМУ, що набрала законної сили 0.06.2009. Тобто, у спірний період даний документ не вимагався та взагалі не був обовязковим для здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Посилання податкової інспекції на відсутність на момент перевірки паспортів якості чи сертифікатів відповідності на отримані від ТОВ «Таврія Будпостач» нафтопродуктів суд вважає законодавчо необґрунтованими з огляду на таке.

В обґрунтування таких доводів податкова інспекція в акті перевірки посилається на п. п. п. 9, 27 та 29 Постанови КМ України від 20.12.1997 № 1442 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» та цитує їх зміст, в редакції постанови КМУ № 162 від 05.03.2009, яка набула чинності лише з 16.03.2009, тобто вже після спірного перевіряємого періоду.

Редакція вказаних пунктів постанови станом на момент вчинення спірних операцій була іншою, ніж та, що процитована податковою інспекцію в акті і не передбачала такої обовязкової умови для приймання нафтопродуктів, як паспорти якості. Вимагався лише сертифікат відповідності на продукцію, що підлягала обовязковій сертифікації в Україні.

Також суд звертає увагу на те, що в акті перевірки Токмацька ОДПІ Запорізької області посилається на положення Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» від 20.05.2008 № 281. Однак, вказаний нормативний документ діє з 13.09.2008, а тому лише пять поставок нафтопродуктів від ТОВ «Таврія Будпостач» до ФОП ОСОБА_1 підпадають під дію вказаного документу. До 13.09.2008 діяла Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затверджена наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 2 квітня 1998 р. № 81/38/101/235/122.

Пункт 7.5.8 Інструкції від 20.05.2008 № 281 передбачає вимоги до вантажовідправників нафтопродуктів, а ніяк не до отримувачів такого товару.

Доводи відповідача про відсутність у ФОП ОСОБА_1 актів приймання-передачі суд також вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до п. 10.2.10 Інструкції від 20.05.2008 № 281, на підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою N 17-НП.

Складання акту приймання-передачі передбачено лише на зданий з нафтопродуктопроводу нафтопродукт, що в даному випадку не мало місця.

Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, що діяла до 13.09.2008 передбачала необхідність складання акт приймання (передачі) нафтопродуктів у випадку отримання нафтопродукти безпосередньо від НПЗ, що також у випадку позивача не мало місця.

Згідно зі ст. 14 розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зокрема до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених положень Закону випливає, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність господарських операцій з придбання цих товарів (робіт, послуг) підкріплена належними документами та зв'язок цих витрат з господарською діяльністю платника.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що всі придбані нафтопродукти були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ФОП ОСОБА_1 за накладними, що підтверджується Книгою обліку доходів і витрат, касовою книгою та чеками (підтверджує надходження нафтопродуктів за кількістю та видам), а також всі придбані нафтопродукти у ТОВ «Таврія Будпостач» зафіксовані операторами автозаправної станції у щоденних змінних звітах АЗС за встановленою формою 17-НП. Таке оприбуткування нафтопродуктів відповідно призвело до змін майнового стану платника податків.

Всі придбані нафтопродукти у ТОВ «Таврія Будпостач» були реалізовані підприємцем в роздрібній торгівлі через автозаправну станцію, що також підтверджується книгою обліку доходів та витрат, касовою книгою та змінними звітами АЗС.

Тобто, придбаний у ТОВ «Таврія Будпостач» товар був використаний у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1

Слід зазначити, що судом встановлено, та не заперечувалось представниками відповідача той факт, що нафтопродукти дійсно були та були реалізовані через автозаправну станцію. Враховуючи той факт, що у період з травня-жовтень 2008 року ФОП ОСОБА_1 не мав взаємовідносин щодо купівлі нафтопродуктів з іншими постачальниками, то реальність виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Таврія Будпостач» договору купівлі-продажу не викликає сумнівів.

Таким чином, позивач правомірно відніс до складу витрат, витрати повязані із придбанням товарів у ТОВ «Таврія Будпостач».

Також слід звернути увагу на ту обставину, що спірний період і зокрема взаємовідносини ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Таврія Будпостач» вже був перевірений Токмацькою ОДПІ Запорізької області в ході проведення документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт № 709/17-221-2838200679. Під час проведення даної перевірки порушень по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Таврія Будпостач» встановлено не було.

На запитання суду, що наразі поставило під сумнів реальність вчиненого правочину, представники відповідача відповіли, що наявність акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Таврія Будпостач», проведеної Жовтневою ДПІ у м. Запоріжжя.

Той факт, що в акті перевірки № 111/23-1/35421550 від 08.07.2010 контрагента позивача, - ТОВ «Таврія Будпостач» значиться про відсутність підприємства за місцем реєстрації не є беззаперечним доказом того, що товар взагалі, а зокрема і по спірній поставці, був відсутній. Вказане свідчить лише про те, що податкова інспекція не вжила всіх необхідних та достатніх заходів для отримання документального підтвердження вказаним обставинам.

Також слід зазначити, що відсутність у підприємства-контрагента основних засобів, належної кількості зареєстрованих робітників та транспортних засобів тощо, не може впливати на права контрагента - платника податків до тих пір, поки в судовому порядку не буде доведено наявність у посадових осіб такого підприємства умислу на укладення із таким субєктом господарювання угод з метою ухилення від сплати податків.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність основних та транспортних засобів у контрагента може бути повязана з тим, що підприємство їх орендує або здійснює виключно посередницьку діяльність, невелика кількість зареєстрованих працівників на підприємстві контрагента, може бути повязана із ухиленням підприємства від необхідності сплати обовязкових внесків до Фондів (пенсійного, соціального страхування, тощо) та як наслідок використання праці громадян без їх належного оформлення.

При цьому, у разі якщо податковий орган посилається на наявність таких обставин, він повинен вжити усіх належних заходів для їх належного підтвердження та доведення.

Натомість, судом було встановлено, що позивач при здійсненні правочину проявив достатньо розумну обачність та отримав у підприємства-контрагента: відомості щодо реєстрації юридичної особи; свідоцтво платників ПДВ. Перевіряння інших обставин діяльності сторони за правочином на платника податків чинним законодавством не покладається та фактично є неможливим.

Щодо заниження податку на додану вартість в сумі 145222,00 грн.

В акті перевірки № 178/172/НОМЕР_4 від 17.05.2011 зазначено, що на порушення п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. п. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту по ПДВ за період з 01.05.2008 по 31.10.2008 включені витрати по сплаті ПДВ на суму без ПДВ 726110 грн., сума ПДВ - 145222 грн. по операціям з ТОВ «Таврія Будпостач», які не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Податкова інспекція в акті зазначає про те, що від Жовтневої ДПІ у Запорізькій області було отримано акт перевірки ТОВ «Таврія Будпостач» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 31.12.2008 № 111/23-1/35421550 від 08.07.2010, відповідно до якого встановлено, що ТОВ «Таврія Будпостач» не здійснювало реальної діяльності, визначення якої передбачено для вимог податкового законодавства п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; у ТОВ «Таврія Будпостач» відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст. ст.4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; дані, наведені у деклараціях за перевіряє мий період не є дійсними, також відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст. 3, ст.ст. 4, 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобовязання та податковий кредит за перевіряємий період не є дійсними, тобто правочини вчинені та такі, що виконувались протягом перевіряємого періоду між ТОВ «Таврія Будпостач» та ПП ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Враховуючи вищенаведене, операції є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені операції, відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 215, частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З огляду на викладене, Токмацька ОДПІ Запорізької області прийшла до висновку про заниження ПП ОСОБА_1 податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 145222,00 грн.

Таким чином, обставини, які стали підставою для донарахування ФОП ОСОБА_1 податкових зобовязань з ПДВ та податку з доходів від підприємницької діяльності, є тотожними.

Суд не погоджується з такими висновками податкової інспекції із підстав, що викладені вище і з урахуванням наступного.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі за текстом - Закон України № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Крім того, відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2 ст. 7. Закону України № 168/97-ВР саме податкова накладна є звітним податковим та одночасно розрахунковим документом.

Отже, Законом України № 168/97-ВР встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону України № 168/97-ВР акт перевірки не містить, ФОП ОСОБА_1 цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим нафтопродуктам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Посилання податкової інспекції на порушення позивачем вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якої об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України суд до уваги не приймає та зазначає таке.

Під поставкою товарів відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Судом вже досліджено, встановлено та описано вище підстави, з яких суд вважає, що укладений між ФОП ОСОБА_1 з контрагентом ТОВ «Таврія Будпостач» правочин фактично виконувався, тобто був реальним.

Крім того, суд не може погодитись з правовою позицією відповідача і в частині нікчемності вказаної угоди, вважає її хибною з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Провочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочину позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, слід зазначити, що до висновку про порушення позивачем положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності іншої особи, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за її дії.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом правочин не віднесений законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.

Суд зазначає, що позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентом, а фактичне здійснення такої операцій підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

З наданих до суду документів встановлено, що позивач в подальшому використав у своїй господарській діяльності придбані у контрагента товари.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пунктом 2.3.4 Порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби , яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Обставини, які слугували фактичною підставою для донарахування позивачу суми податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності та з податку на додану вартість згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності в розмірі 111541,52 грн. та податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 145222,00 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області від 31 травня 2011 року № 0000281701 та № 0000291701, - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 12, 14, 86, 158 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області від 31 травня 2011 року № 0000281701 про визначення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового зобовязання за платежем податок з доходів фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності в розмірі 111541,52 грн. та податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2011 року № 0000291701 про визначення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 181527,50 грн. в т.ч. за основним платежем 145222,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 36305,50 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко