Рішення № 17689739, 09.08.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.11 Справа№ 5015/4199/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” (м.Київ)

до відповідача:Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” (м.Львів)

про:відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 8 054,04 грн.

Суддя :В.М. Пазичев

При секретарі :І.Є.Башак

Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1.-представник, довіреність від 25.02.2010 року

від відповідача:ОСОБА_2.-представник, довіреність від 15.09.2010 року

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” (м.Київ) до Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” (м.Львів) про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 8 054,04 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.07.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 29.07.2011 року. Ухвалою від 29.07.2011 року розгляд справи відкладено до 02.08.2011 року, за клопотанням відповідача. Ухвалою від 02.08.2011року розгляд справи відкладенодо 05.08.2011року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 05.08.2011 року розгляд справи відкладено до 09.08.2011 року, для надання доказів по справі.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.07.2011 року, про відкладення від 29.07.2011 року, від 02.08.2011року, від 05.08.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

05.08.2011 року за вх.№17561/11 позивач подав пояснення по справі.

09.08.2011 року за вх.№17890/11 позивач подав заяву по справі, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 7 310,04 грн., а також судові витрати покласти на відповдіача.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та уточненні до позовної заяви.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.07.2011 року, про відкладення від 29.07.2011року, від 02.08.2011року, від 05.08.2011 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

В судовому засіданні 29.07.2011 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

02.08.2011 року за вх.№17349/11 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відхилити позовні вимоги позивача.

09.08.2011 року за вх.№17891/11 відповідач подав обгрунтування та уточнену позицію відповідача, в якій просить суд виключити із позовних вимог частину суми матеріального збитку в розмірі 744,00 грн.

В судовому засіданні 09.08.2011 року відповідач подав відзив на позов, в якому визнає суму заборгованості в розмірі 7 310,04 грн.

Відповідач в судовому засіданні заборгованість в розмірі 7 310,00 грн. визнав, однак, докази погашення боргу суду не подав.

Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 09.08.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Згідно позовної заяви, 07.10.2009 року по вул.Любінській у м.Львові ОСОБА_3, керуючи тролейбусом №531, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, та не дотримався безпечної дистанції внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки TOYOTA YARIS (д.н.з.НОМЕР_1), що належить ТзОВ “Сервісний центр “Діамант”, чим порушив Правила дорожнього руху України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль отримав технічні пошкодження. 20.11.2009 року Пустомитівським районним судом Львівської області винесена постанова про притягнення ОСОБА_3. до адміністративної відповідальності, внаслідок вчинення правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Оскільки, автомобіль марки “TOYOTA YARIS” (д.н.з. НОМЕР_1), на день ДТП був застрахований у ЗАТ “АСК “ІНГО Україна” за договором страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності від нещасних випадків №640584689 від 06.04.2009 року, страховою компанією здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 8 054,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6244 від 08.12.2009 року.

Оскільки на момент ДТП ОСОБА_3 керував Тролейбусом №531 під час виконання своїх трудових обов”язків, відповідальним по даній справі виступає Львівське комунальне підприємство “Львівелектротранс”.

На адресу Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” була направлена претензія про врегулювання збитків в порядку регресу, яку відповідач отримав 01.03.2011 року, однак, досудове врегулювання спору, за твердженням позивача, не відбулося.

За підрахунокм позивача, заборгованість відповідача становить 8 054 (вісім тисяч п”ятдесят чотири) грн. 04 коп.

09.08.2011 року за вх.№17890/11 позивач подав заяву по справі, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 7 310,04 грн., а також судові витрати покласти на відповдіача.

В судовому засіданні 09.08.2011 року відповідач подав відзив на позов, в якому визнає суму заборгованості в розмірі 7 310,04 грн.

В судовому засіданні 09.08.2011 року відповідач суму заборгованості визнав, однак, станом на момент розгляду справи докази погашення заборгованості суду не представив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Підставою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування шкоди є повний склад цивільного правопорушення: протиправність, вина, шкода, причинний звязок.

Як встановлено судом, постановою Пустомитівського районного суду №3-2334/09 від 20.11.2009 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Таким чином, установлено такі елементи складу цивільного правопорушення, як протиправність його дій та вина.

Внаслідок зіткнення з автомобілем, останньому завдано шкоди, яка полягає у його пошкодженні, витратах, необхідних для його відновлення. У звязку з цим суд приходить до висновку про наявність шкоди та причинного звязку між діями правопорушника та завданою шкодою.

Таким чином, судом встановлено повний склад цивільного правопорушення у діях ОСОБА_3, що завдало майнової шкоди майну (автомобілю) ТзОВ “Сервіс6ний центр “Діамант”.

Згідно ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Частиною 2 статті 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується, у разі настання певної події (страхового випадку), виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, оскільки, автомобіль марки “TOYOTA YARIS” (д.н.з. НОМЕР_1), на день ДТП був застрахований у ЗАТ “АСК “ІНГО Україна” за договором страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності №640584689 від 06.04.2009 року, страховою компанією здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 8 054,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6244 від 08.12.2009 року.

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, відшкодування юридичною або фізичною особаю шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ним своїх трудових (службових) обов”язків.

За таких обставин суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 310,04 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, в судовому засіданні визнав позовні вимоги позивача, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки в судовому засіданні судом встановлено, що відповідач в судовому засіданні 09.08.2011 року визнав факт заборгованості перед позивачем, у суда відсутні підстави вважати, що такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані інтереси інших осіб.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позов визнав і не подав докази погашення боргу, і у суду немає підстав вважати, що дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийшов до висновку, що позов Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” (м.Київ) до Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” (м.Львів) про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в розмірі 7 310,04 є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення від 21.07.2011 року №101 на суму 102,00 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення від 21.07.2011 року №97 на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Уточненні позовні вимоги задоволити.

2.Стягнути із Львівського комунального підприємства “Львівелектротранс” (79012, м.Львів, вул.Сахарова,2; код ЄДРПОУ 03328406, інші реквізити в матеріала справи відсутні) на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” (01054, м.Київ, вул.Воровського,33; код ЄДРПОУ 16285602, поштова адреса: 79008, м.Львів, вул.Винниченка,12/8; інші реквізити в матеріалах справи відсутні) борг у сумі 7 310 (сім тисяч триста десять) грн. 04 коп., 102 (сто дві) грн. 00 коп. сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.