Ухвала суду № 17675595, 09.08.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.08.11 р.№ 29/377-32/307

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Борисенко І.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Шипка В.В.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 дов. № 22030/9/10-209 від 29.12.2009

від відповідача-1 - не зявився

від відповідача-2 ОСОБА_2. дов. № 56/1-11

Мова В.І. - директор

ОСОБА_3. дов. № 52/3 від 10.01.2011

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 21.10.2005

у справі № 29/377-32/307 (Хрипун О.О.)

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва

до 1. Приватного підприємства "Гермес сервіс груп"

2. Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш"

провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (надалі позивач, апелянт) в липні 2004 року звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства „Гермес сервіс груп” (надалі відповідач-1) та Державного науково-виробничого підприємства “Електронмаш” (надалі відповідач-2) про визнання недійсним договору № 15/01 від 09.04.2004 на суму 29400000,00 грн., укладеного між Державним науково-виробничим підприємством “Електронмаш” та Приватним підприємством “Гермес сервіс груп”, з підстав, передбачених ст. 207 ГК України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.10.2004 у справі № 29/377 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2005) у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2005 у справі № 29/377 рішення Господарського суду м. Києва від 19.10.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2005 було скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського осуду м. Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано підтвердження в господарській діяльності, а також відображення в бухгалтерському обліку ПП „Гермес сервіс груп” факту придбання товару у підприємства ДПВП „Електронмаш” та подальшого продажу на експорт за ціною, меншою за ціну придбання, а також не надано правової оцінки ціні товару.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2005 справу № 29/377 було прийнято до провадження та присвоєно їй № 29/377-32/307.

При новому розгляді справи позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог податковий орган посилається на те, що спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України, оскільки від імені відповідача-1 укладений неуповноваженою особою; договір не містить узгоджених сторонами умов про технічні характеристики та асортимент товару; мета зазначеного договору суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки договір спрямований на приховування доходів від оподаткування та направлений на отримання безпідставного відшкодування ПДВ у сумі 4900000,00 грн. з Державного бюджету.

Постановою Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 у справі № 29/377-32/307 у позові відмовлено повністю.

Постанова місцевого суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними доказами, що ціни, застосовані сторонами спірного договору, перевищують звичайні. Крім того, місцевим судом зазначено, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджують, що зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що він вчинений особами, які не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності; що волевиявлення учасників не є вільним або не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 16562/9/10-209 від 21.11.2005, у відповідності до якої просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 у справі № 29/377-32/307 та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.ст. 207, 208 ГК України та ст.ст. 202, 203, 228, 235 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 у справі № 29/377-32/307 за клопотанням позивача провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 46/649-А.

Київський апеляційний господарський суд неодноразово звертався до сторін із листами щодо надання інформації про результати розгляду справи № 46/649-А.

05.07.2011 від відповідача-2 надійшов лист № 56/292 від 04.07.2011, у відповідності до якого останній повідомив суд, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.02.2008 постанову Господарського суду м. Києва від 30.10.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 у справі № 46/649-А залишено без змін.

До листа № 56/292 від 04.07.2011 відповідачем-2 долучені належним чином засвідчені копії вказаних судових рішень по справі № 46/649-А за позовом ДПІ у Святошинському районі м. Києва (відбулась заміна позивача ДПІ у Печерському районі м. Києва згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 25.05.2006) до Науково-виробничого приватного підприємства „Метал-Холдінг” та ДНВП „Електронмаш” про визнання недійсним господарського зобовязання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2011 провадження у справі № 29/377-32/307 на підставі ч.5 ст.156 КАС України було поновлено.

Представник апелянта (позивача) в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представники відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечували та просили відмовити в її задоволені.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування норм права місцевим господарським судом, судова колегія Київського апеляційного господарського суду, -

ВСТАНОВИЛА:

Між Приватним підприємством „Гермес сервіс груп” (як покупцем) та Державним науково-виробничим підприємством „Електронмаш” (як продавцем) було укладено договір № 15/01 від 09.04.2004, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати 30 комплексів обробки та накопичення на магнітному диску ЄС 5074 загальною вартістю 29400 000,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 4 900 000,00 грн., а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити вказаний товар.

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни на розробку та поставку комплексів обробки та накопичування на магнітному диску ЄС 5074 з метою розширення функціональних можливостей, який є додатком № 2 до договору №15/01 від 09.04.2004, сторонами погоджений загальний обсяг поставки в кількості 30 комплектів на загальну суму договору 29 400 000,00 грн., що також відображено в додатку № 1 (специфікація № 1).

По зазначеній господарській операції відповідач-2 видав відповідачу-1 податкову накладну №5843 від 23.04.2004 на суму 29 400 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 4 900 000,00 грн.

Факт поставки товару, як і факт його оплати, сторонами не заперечується. Копії платіжних доручень від 18.05.2004 № 1 на суму 24 620 000,00 грн.; від 03.06.2004 № 2 на суму 4 773 000,00 грн. та від 04.06.2004 № 3 на суму 7 000,00 грн. знаходяться в матеріалах справи.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва було проведено перевірку відповідача-1, за результатами якої складено акт № 69/23-7/31839823 від 25.06.2004 „Про результати позапланової документальної перевірки правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість ПП „Гермес сервіс груп”, код 31839823, за період з 01.04.2004 по 30.04.2004” (т.1, а.с.18-26).

Даним актом перевірки встановлено та не заперечується сторонами, що придбаний у відповідача-2 товар відповідач-1 експортував на адресу фірми „NORCA Gmbh” за договором комісії № 12/04-04 від 12.04.2004, укладеним з ТОВ „Ювенал”.

Порушень при визначенні відповідачем-1 податкових зобов'язань з ПДВ по зазначеним експортним операціям актом перевірки не зафіксовані.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним на підставі ст. 207 ГК України з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст.179 ГК України (в редакції, яка діяла на час виникнення між сторонами правовідносин) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 208 ГК України передбачені наслідки визнання недійсним господарського зобовязання, а саме - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Позивач, звертаюсь до суду з даним позовом, просить визнати господарське зобов'язання недійсним як таке, що вчинено з метою, суперечною інтересам держави і суспільства на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України.

На думку позивача, доказами наявності у відповідачів умислу на укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, є факт отримання за цією господарською операцією бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 4 900000,00 грн. шляхом завищення ціни товару, який реалізовувався за спірним договором.

Проте, з даним твердженням позивача судова колегія не погоджується з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.43 ГК України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності та самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (ст. 44 ГК України).

Як передбачено ст.ст. 6, 8 Закону України „Про ціни і ціноутворення” в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Таким чином, суб'єктам підприємництва надано право самостійно формувати програму господарської діяльності, в тому числі і щодо встановлення цін на товари і послуги, за винятком, коли такі ціни підлягають державному регулюванню.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено, що ціни на продукцію, яка була предметом спірного договору, підлягає державному регулюванню, відтак, визначення ціни на такий товар є правом сторін договору і не суперечить вимогам закону.

Відповідно до п.п.1.20.1 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (чинного на час винесення оскаржуваного рішення) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 1.20.2 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними)товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонним та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання(придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Проте, ні під час проведення перевірки щодо правильності обчислення відповідачем-1 сум ПДВ по господарській операції з відповідачем-2, ні в ході судового розгляду справи позивачем не доведено у встановленому порядку, що ціни, застосовані сторонами спірного договору, перевищують звичайні, а саме - не надано звернень позивача до компетентних органів для з'ясування рівня звичайних цін на товари, продаж яких був предметом спірного договору.

У відповіді ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів", на яку є посилання в акті перевірки від 25.06.2004 №69/23-7/31839823, зазначається лише про відсутність реєстрації Технічних умов на комплекс обробки і накопичування на магнітному диску марки ЕС5074.

Також суд виходить з того, що мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і , як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно п.1.3 ст.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинного на час винесення оскаржуваного рішення) податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

У відповідності до п."а", п."б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; або якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги (п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 цього ж Закону).

Отже, на доведення тверджень про порушення відповідачами встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності та заподіяння державі шкоди допустимими доказами можуть бути, зокрема, податкові вимоги, надіслані відповідачам у звязку з несплатою ними сум податкових зобовязань, які виникли внаслідок укладання та виконання спірного договору, а також вирок суду з кримінальної справи про засудження посадових осіб відповідачів за ухилення від сплати податків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що оспорювана угода між відповідачами укладена саме з метою, суперечною інтересам держави, та була направлена на ухилення сплати податків при наявності умислу у відповідача-1. Крім того, позивачем не доведено факту наявності субєктивного чинника правопорушення, а відповідно, і умислу у відповідачів (чи одного з них) на укладення спірної угоди з метою приховування доходів від оподаткування, а ухилення однією із сторін від сплати податків після вчинення угоди відповідно до діючого законодавства України не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб субєкта підприємницької діяльності. Позивачем не надано належних доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) посадових осіб відповідача-1.

Як вбачається з матеріалів справи, від імені відповідача-1 оспорюваний договір підписаний ОСОБА_4, який згідно розпорядження № 3 від 01.04.2004 засновника ПП „Гермес сервіс груп” ОСОБА_5 уповноважений укладати та підписувати від імені ПП „Гермес сервіс груп” договори та угоди.

Крім того, своїми наступними діями (поставкою товару та сплатою його вартості) правочин схвалено відповідачем-2, а тому у відповідності до положень ст.237, 241 ЦК України вважати цей правочин недійсним та таким, що не породжує відповідних правових наслідків, у суду підстав немає.

Також судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті до уваги посилання позивача, що спірний договір є неукладеним, оскільки неукладений договір відповідно до подожень ЦК України та ГК України не може бути визнаний недійсним.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що за результатами розгляду справи № 46/649-А постановою Господарського суду м. Києва від 30.05.2006 по справі № 46/649-А (залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.02.2008) в позові відмовлено повністю.

Судами під час розгляду справи № 46/649-А встановлено, що операції по придбанню робіт за господарськими зобовязаннями за договором № 112 від 02.01.2004 належним чином проведено по бухгалтерському обліку та порушень при визначенні ДНВП „Електронмаш” податкового кредиту з ПДВ по зазначеним вище операціям не зафіксовано, а господарська діяльність названого підприємства не суперечить діючому законодавству та статуту підприємства.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 у справі № 29/377-32/307 залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 86, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 212 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва № 16562/9/10-209 від 21.11.2005 на постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 у справі № 29/377-32/307 залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 21.10.2005 у справі № 29/377-32/307 за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до Приватного підприємства „Гермес сервіс груп” та Державного науково-виробничого підприємства “Електронмаш” - без змін.

2. Матеріали справи № 29/377-32/307 направити до Господарського суду м. Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст.ст. 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяБорисенко І.В.

Судді

Ільєнок Т.В.

Шипко В.В.