Постанова № 17675511, 18.07.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2011 № 17/244-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ткаченка Б.О.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

при секретарі:

за участю представників:

від позивача (відповідача за

зустрічним позовом): ОСОБА_1. дов. №27-12/10-3 від 27.12.2010 р.;

від відповідача (позивача за

зустрічним позовом): не зявились;

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція»

на рішення Господарського суду Київської області

від 27.05.2011 р.

у справі № 17/244-10 (головуючий суддя Горбасенко П.В., судді Заєць Д.Г., Ярема В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція»

про стягнення 558249,66 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.05.2011 року у справі №17/224-10 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» 322123,02 грн. заборгованості за договором, 3221,23 грн. державного мита та 214,02 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2011 року по справі № 17/224-10 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) у судове засідання не зявився, жодних клопотань з цього приводу суду не надав.

Згідно наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення ухвала суду від 20.06.2011 р. про призначення розгляду справи була вручена відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) 22.06.2011 р.

За таких обставин, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача (позивача за зустрічним позовом).

Представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) в поясненнях, наданих в судовому засіданні, заперечував проти доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція», викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача (відповідача за зустрічним позовом), дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (далі позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (далі відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним, лізингоодержувач) укладено договір оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 далі договір).

За умовами договору лізингодавець зобовязався на підставі договору купівлі-продажу (поставки) придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

Відповідно до п. 3.1. договору вартість предмета лізингу становить 371293,37грн. з ПДВ.

Згідно з п. 4 договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 20 % від вартості предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду. Комісією лізингодавця вважається різниця поточного лізингового платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем, і суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу.

Вийняток становить комісія, нарахована за правилами ч. 2 п. 4.6. договору, оскільки вона нараховується до настання першого періоду лізингу. До складу комісії в повному обсязі включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії договору та повязані з ним. Лізингоодержувач щомісячно сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховуються такі відсотки, від фактичної суми фінансування. Нарахування зазначених в цьому пункті договору відсотків здійснюється за період з дня виконання лізингодавцем дій по фінансуванню придбання предмета лізингу до настання першого періоду лізингу, визначеного згідно п. 5.4. загальних умов. Оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору, здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7. договору).

Пунктом 6 договору сторонами встановлено, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач:

- використовує предмет лізингу з порушенням умов договору, в тому числі п.п. 8.1., 8.1.2., 8.1.7. загальних умов;

- не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів;

- не надає, зазначену в п. 8.1.10. загальних умов, інформацію протягом тридцяти днів з дня отримання письмового запиту лізингодавця; - у відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реораганізацію) або порушена справа про банкрутство;

- погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами;

- порушує умови будь-яких інших договорів, укладених між лізингодавцем (повязаними з ними особами) і лізингоодержувачем;

- до закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу (продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.) окрім тих, що письмово погоджені з лізингодавцем.

Згідно з п. 6.2 договору, у випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1.-6.1.7. договору обставин лізингодавець письмово повідомляє про це лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо лізингоодержувач у встановлений лізингодавцем строк не усуває вчинені порушення, лізингодавець має право здійснити дії, зазначені в п. 6.1. договору.

Відповідно до п. 6.3. договору, у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пукктом 6.4 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання договору всі витрати, повязані з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцю лізингоодержувачем в повному обсязі. Після вилучення та реалізації предмета лізингу лізингодавець у 30 денний строк перераховує лізингоодержувачу грошові кошти отримані від реалізації такого предмета лізингу за вирахуванням заборгованості лізингоодержувача, якщо така є, та витрат, визначених п. 6.4. договору.

Згідно п. 8.1. договору договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обовязків за договором.

14.03.2008р. сторонами погоджено графік платежів за договором оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. (а.с. 10-11).

14.03.2008р. сторонами погоджено специфікацію від 14.03.2008р. (а.с. 12), якою визначено, що предметом лізингу є: сідельний тягач MAN 26,463 (2002 р.в.) вартістю 371293,37грн. з ПДВ.

14.03.2008р. сторонами укладено додаток № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу”.

Згідно п. 1.2. додатку № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу” приймання та передача предмета лізингу оформляється актом приймання-передачі.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. додатку № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2084-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу” лізингоодержувач зобовязується сплачувати зазначені в графіку лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку авансові лізингові платежі на підставі рахунку протягом 5 днів з дня укладення договору. Рахунок на оплату авансових лізингових платежів надається лізингодавцем при укладенні договору.

Згідно з п.п. 5.3., 5.4. додатку №4 до договору, лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку авансові лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4. договору на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного звязку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобовязаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. В цьому випадку лізингоодержувач зобовязаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця.

01.04.2008р. на виконання п. 1.1. договору оренди (фінансового лізингу) №L2085-03/08 від 14.03.2008р. позивач передав відповідачу вантажний сідельний тягач MAN 26.463 (2002 р.в.), номер шасі НОМЕР_1, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору актом приймання-передачі предмета лізингу від 01.04.2008р. (а.с. 19).

13.05.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (Лізингоодержувач) укладено угоду про внесення змін до договору оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. (а.с. 17-18), згідно якої сторони домовились викласти п. 3.1. договору у наступній редакції: „Вартість предмета лізингу становить 374735,29грн. з ПДВ” та внести зміни до графіку платежів.

Позивач згідно договору виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури (а.с. 20-22) на загальну суму 550001,51грн., які відповадачем залишилися неоплаченими, що підтверджується банківською випискою (а.с. 236-239) та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” від 17.01.2011р. (а.с. 56), підписаною генеральним директором товариства та скріпленою печаткою ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль”.

Предметом первісного позову є вимога про стягнення з відповідача 541954,23грн. заборгованості за договором оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. за період з квітня 2008р. по лютий 2010р.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” (далі Закон) за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингоодержувач зобовязаний, своєчасно сплачувати лізингові платежі (ч. 2 ст. 11 Закону).

Частиною першою ст. 16 Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

11.02.2010р. предмет лізингу був повернутий позивачеві, що підтверджується видатковою накладною № 0000000 (а.с. 47); позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів, яка виникла в останнього за період фактичного користування ТОВ „Трансфорт Експедиція” предметом лізингу (з квітня 2008р. по лютий 2010р.).

Як вбачається з договору купівлі-продажу № PR 2084-11/10-1 від 17.11.2010 р. (т. 1 а.с. 104-105), рахунку-фактури від 17.11.2010 р. (т. 1 а.с. 107), квитанції № 17 від 01.12.2010 р. (т. 1 а.с. 109), видаткової накладної № РЛ-0000312 від 02.12.2010 р. (т. 1 а.с. 110) 17.11.2010 р. предмет лізингу був проданий позивачем третій особі ОСОБА_2 ціною в розмірі 195000,00 грн.

Щодо доводів апелянта про те, що заборгованість перед позивачем була погашена у повному обсязі за рахунок повернутого відповідачем позивачу предмету лізингу, на підставі видаткової накладної № 00000008 від 11.02.2010р. (а.с. 47), судова колегія зазначає, що за умовами договору лізингу, повернення предмету лізингу не звільняє лізингоодержувача від сплати заборгованості по лізинговим платежам.

Таким чином, враховуючи факт реалізації позивачем предмету лізингу на суму 195000,00 грн. судова колегія погоджується з висноком місцевого суду про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором фінансового лізингу підлягає зменшенню на суму реалізованого предмету лізингу.

На момент судового розгляду справи у відповідача перед позивачем наявна загальна заборгованість за договором фінансового лізингу № L2085-03/08 від 14.03.2008р. у сумі 527745,28грн., яка складається з:

- комісії лізингодавця за дострокове припинення договору фінансового лізингу в розмірі 2 % від суми непогашеної вартості предмета лізингу, визначеної за правилами ч. 5 п.п. 10.3.2. загальних умов 4974,07грн.;

- нарахованої за договором пені 21272,41грн.;

-сум, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем 12512,12грн.;

- заборгованості по поточних лізингових платежах 281733,90грн.;

- суми непогашеної вартості предмета лізингу, зазначеної в графіку для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення договору, та змінену за правилами визначеними в п. 3 графіку 207252,78грн.

Враховуючи те, що відповідач не виконав своїх зобовязань зі сплати лізингових платежів, передбачених умовами договору, порушив строки сплати лізингових платежів, погоджені сторонами в уточненому графіку платежів (а.с. 17-18) судова колегія погоджується з висноком місцевого суду про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором фінансового лізингу № L2085-03/08 від 14.03.2008р. складає 318990,38 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р., позивачем за період з 09.08.2008р. по 07.08.2010р. нарахована пеня в сумі 21272,41грн.

Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1. договору оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. сторонами погоджено, що за несвоєчасну сплату будь-якого платежу (його частини) за договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у ромірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у звязку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем у місцевому суді було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача за первісним позовом 3132,64грн. пені за період з 09.01.2010р. по 07.08.2010р.

Предметом зустрічного позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про визнання договору оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р. недійсним з підстав визначених у ч. 2 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., оформленого протоколом № 20 (а.с. 37), вирішено: 1. дати згоду на заключення договору-лізингу транспортних засобів з Raiffeissen Leasing AVAL на 5 років під 12,25% річних лізингових платежів. 2. доручити директору, ОСОБА_3, від імені ТОВ „Трансфорт експедиція” підписати договір лізингу та інші документи, пов`язані з оформленням договору лізингу.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2010р. (а.с. 32-36), яке набрало законної сили 13.12.2010р., у справі № К15/068-10 за позовом ОСОБА_3. до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства згідно з протоколом № 20 від 05.12.2007р., встановлено, що під час скликання загальних зборів від 05.12.2007р. не було дотримано вимог законодавства та статуту товариства щодо повідомлення позивача про проведення зборів, що призвело до істотного порушення прав позивача, який був позбавлений можливості взяти участь в загальних зборах, на яких були прийняті рішення за відсутністю порядку денного, у звязку з чим позов задоволено повністю, визнано недійсними рішення (п. 1, п. 2) загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” від 05.12.2007р., які оформлено протоколом № 20.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (п. 9.2 розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999р.).

Договір фінансового лізингу № L2085-03/08 від 14.03.2008р., на виконання визнаного в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., оформленого протоколом № 20, був підписаний директором ТОВ „Трансфорт експедиція” - ОСОБА_3.

Як вбачається з підписаного та скріпленого печатками обох сторін договору, акту приймання-передачі предмета лізингу від 01.04.2008р. (а.с. 19, т. 1) та банківської виписки (а.с. 260-263, т. 1) позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) прийняв від відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) у користування предмет лізингу, який перебував у володінні та користуванні ТОВ „Трансфорт експедиція” з 01.04.2008р. по 11.02.2010р., а також сплачував лізингові платежі за договором, що свідчить про схвалення позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом спірного договору оренди (фінансового лізингу) № L2085-03/08 від 14.03.2008р.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що зустрічна позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт експедиція” про визнання договору фінансового лізингу № L2085/08 від 14.03.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” недійсним є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені відповідачем за первісним позовом в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2011р. у справі № 17/224-10 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга відповідача за первісним позовом задоволенню не підлягає.

У звязку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача за первісним позовом(апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфорт Експедиція» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.05.2011 р. у справі № 17/224-10 залишити без змін.

2.Матеріали справи № 17/224-10 повернути до Господарського суду Київської області.

3.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяТкаченко Б.О.

СуддіЛобань О.І.

Федорчук Р.В.