Постанова № 17674733, 19.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2011 № 50/503

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

Представники сторін:

від позивача1) не зявився

2) ОСОБА_1 за дов.

від відповідача ОСОБА_2 за дов., ОСОБА_3 за дов.

від третьої особи не зявився

від прокуратури Греськів І.І. прокурор відділу

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2011

у справі № 50/503 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Міністерства промислової політики України;

2) Державного підприємства «Виробниче обєднання «Київський радіозавод»

до Громадської організації Спортивний клуб «Восход»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації

провизнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном та зобовязання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в інтересах держави в особі: Міністерства промислової політики України; Державного підприємства «Виробниче обєднання «Київський радіозавод» до Громадської організації Спортивний клуб «Восход», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору безоплатного користування нерухомим майном та зобовязання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2011 у справі № 50/503 позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір від 10.12.1996, що укладений між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» та Громадською організацією «Спортивний клуб «Восход» щодо безоплатного користування нерухомим майном.

В іншій частині позову відмовлено.

Вищезазначене рішення суду мотивовано тим, що оскільки у порушення чинного законодавства Державне підприємство «Виробниче обєднання «Київський радіозавод», згідно Договору б/н від 10.12.1996 безоплатно передало громадській організації Спортивний клуб «Восход» майно, є підстави для визнання цього договору недійсним.

У задоволенні позовних вимог прокуратури про зобов'язання громадської організації «Спортивний клуб «Восход» звільнити нерухоме майно, займане на підставі договору безоплатного користування нерухомим майном від 10.12.1996, укладеного між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» та Громадською організацією «Спортивний клуб «Восход» відмовлено у звязку з тим, що вказаний договір закінчив свою дію 31.12.2010, а отже вимога щодо звільнення приміщень, які використовуються громадською організацією «Спортивний клуб «Восход» автоматично відпадає, оскільки відповідач в будь-якому випадку має звільнити приміщення після 31.12.2010 у звязку із закінченням дії договору. Суд першої інстанції також зазначив, що у матеріалах справи містяться докази того, що від Громадської організації «Спортивний клуб «Восход» до ліквідатора Державного підприємства «Виробниче обєднання «Київський радіозавод» надійшла пропозиція про укладення нового договору на платній основі і у разі укладення такого договору, виселення відповідача буде недоцільним. Майно, яке займає Громадська організація «Спортивний клуб «Восход» по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві не належить ні Державному підприємству «Виробниче обєднання «Київський радіозавод», ні будь-якій іншій особі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить вищезазначене рішення Господарського суду міста Києва скасувати частково, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобовязання Громадської організації Спортивний клуб «Восход» звільнити нежилі приміщення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції щодо відмови у позові є незаконним та підлягає частковому скасуванню, просить прийнятті в частині відмови у задоволенні позовних нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, а також заступник прокурора просив виключити із мотивувальної частини рішення абзац 11 на сторінці 6 та абзац 1 на сторінці 7.

Представник позивача-1 у судове засідання не зявився, 12.04.2011 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та зазначив, що при розгляді справи покладається на розсуд суду.

Представник позивача-2 у письмових поясненнях та відзиві на апеляційну скаргу просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2011 скасувати частково та прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу, вважає їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства, всебічної та справедливої оцінки доказів та в інтересах держави, та таким, що підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Представник третьої особи у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача-1 та третьої особи.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу та відзив та пояснення на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, судова колегія встановила наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою арбітражного суду міста Києва від 12.07.1996 за заявою Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку було порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» (позивач-2 у справі). Постановою арбітражного суду міста Києва у справі № 15/81 підприємство визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, яка станом на день прийняття рішення продовжується.

З метою збереження державного майна на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, Міністерство машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (Мінпромполітики) (позивач-1 у справі) було видано наказ № 129Д від 04.07.1996, відповідно до якого та Постанови КМУ було створено 26 нових підприємств на базі цехів і відділів ВО «Київський радіозавод». Даним підприємствам по розподільчим балансам та актам приймання передачі було передано частину майна, яке знаходилось на балансі ДП «ВО «Київський радіозавод». Все інше майно залишилось на балансі ДП «ВО «Київський радіозавод» (ЄДРПОУ 14308210, юридична адреса м. Київ, вул. Бориспільська,7), що підтверджується Протоколом № 6 засідання галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації і банкрутства, розподільчим балансом підприємства, інвентаризаційними описами, складеними в 1998 році та підписаними ОСОБА_4 та ОСОБА_5, договорами оренди з ПКіТ «Дніпро» (Договір № 901 від 15.01.1993) та з Громадською організацією «Спортивний клуб «Восход» (Договір № 74/13 від 10.12.1996) (відповідач у справі).

10.12.1996 між позивачем-2 та відповідачем було укладено Договір б/н (надалі Договір), відповідно до умов якого позивач-2 передає, а відповідач приймає на себе обовязки по експлуатації та санітарно-технічному обслуговуванню будівель і споруд фізкультурно-спортивного призначення та прилеглої території, а також у Договорі зазначено перелік та площа орендованого майна та спортивних споруд, але не вказано адреси, де воно знаходиться.

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. Договору позивач-2 зобовязався надати відповідачу у тимчасове користування (без плати за оренду) спортивні споруди, а саме: спортивний комплекс (з майном), павільйон спортивний, павільйон П-19, футбольне поле, фізкультурно-оздоровчий корпус, будівлю тирів та господарський комплекс, загальною площею 13 405 кв. м.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги прокуратури в частині визнання недійсним Договору від 10.12.1996 щодо безоплатного користування нерухомим майном, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно пункту 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15.12.1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» (чинного на момент укладення Договору) заборонялося підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.

Відповідно до частини 5 статті 75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Державне комерційне підприємство відноситься до числа підприємств - не власників майна, оскільки майно закріплюється за ним на праві господарського відання, що тягне за собою обмеження правомочностей такого підприємства щодо розпорядження ним. Саме тому частина 5 статті 75 Господарського кодексу України встановлює заборону безоплатної передачі належного державному комерційному підприємству майна іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Аналогічна норма закріплена у статтях 203, 215 діючого Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 59 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Зважаючи на викладене, договір безоплатного користування нерухомим майном, укладений 10.12.1996 між ДП «ВО «Київський радіозавод» та ГО «СК «Восход» підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Відповідно до пункту 4.1. Договору його дія встановлюється з 01.01.1997 по 31.12.2001.

Згідно пункту 3 доповнення до Договору його дія встановлюється з 01.01.1997 по 31.12.2010.

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання, відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України та частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначено у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів. Якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції, що оскільки позивач-2 у порушення чинного законодавства, згідно Договору б/н від 10.12.1996 безоплатно передало відповідачу майно, Договір підлягає визнанню недійсним.

Позовні вимоги прокуратури про зобов'язання Громадської організації «Спортивний клуб «Восход» звільнити нерухоме майно, займане на підставі Договору безоплатного користування нерухомим майном від 10.12.1996 укладеного між Державним підприємством «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» та Громадською організацією «Спортивний клуб «Восход», задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Майно, яке займає Громадська організація «Спортивний клуб «Восход» по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві не належить ні Державному підприємству «Виробниче обєднання «Київський радіозавод», ні будь-якій іншій особі.

У матеріалах справи відсутні докази в підтвердження належність вказаного майна тій чи іншій особі чи комунальній(муніципальній) громаді. Отже, у разі виселення із приміщень по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві Громадської організації «Спортивний клуб «Восход», вказані приміщення в межах діючого в Україні законодавства просто нікому буде передати, що призведе до їх руйнування та знищення.

У порушення вимог законодавства України спірне майно по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві на праві власності з 1997 року за жодним з субєктів господарювання не зареєстровано ні за державою, ні за Державним підприємством «Виробниче обєднання «Київський радіозавод», ні за громадською організацією «Спортивний клуб «Восход», ні за іншими підприємствами, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: довідками з Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна № 54551(И-2010) від 23.12.2010 та № 1173(И-2011) від 12.01.2011, письмовими поясненнями Фонду державного майна України № 10-25-1026 від 25.01.2011.

У матеріалах справи міститься рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2002 у справі № 30/438, відповідно до якого позовні вимоги Виробничого обєднання «Київський радіозавод» було задоволено та, зокрема, визнано за Виробничим обєднанням «Київський радіозавод» право власності на: спорткомплекс «Схід», розташований по вул. Бориспільська, 8 у м. Києві, стрілецький тир та фізкультурно-оздоровчий комплекс, розташовані по вул. Привокзальна, 12А у м. Києві. Вищезазначене рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2004 та направлено справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.12.2004 у справі № 30/438-2/344 (суддя: І.О. Домнічева) первісний позов задоволено частково, визнано за ВО «Київський радіозавод» право власності на об'єкти, згідно переліку, визначеного резолютивною частиною рішення, зокрема, на стадіон «Схід» зі всіма спортивними спорудами, розташований за адресою: м. Київ, вул. Привокзальна, 12А та на спорткомплекс «Схід», розташований за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 8 та зобов'язано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» провести реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, крім відчужених, згідно з переліком.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 рішення у справі залишене без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2005 у справі № 30/438-2/344 рішення Господарського суду міста Києва від 28.12.2004 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2005 у справі № 30/438-2/344 скасовано та прийнято нове рішення - у задоволенні первісного позову відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Отже, Вищим господарським судом України у справі № 30/438-2/344 було відмовлено Виробничому обєднанню «Київський радіозавод» у визнанні за ним права власності на спірне майно по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 (№ 12А) у м. Києві.

У подальшому, Державним підприємством ВО «Київський радіозавод» заявлено позовні вимоги про зобовязання Державної акціонерної холдингової компанії «Київський радіозавод», м. Київ повернути майно - корпус № 2, площею 7 886,0 кв.м., кімнати корпусу № 9 та зобовязання ДАХК «Київський радіозавод» повернути вилучену документацію за переліком та усунення перешкод у використанні майна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2007 у справі № 13/468 у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд послався на постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2005 у справі № 30/438-2/344 та зазначив, що підставою для відмови у позові є відсутність доказів прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про залишення ДП ВО «Київський радіозавод» як юридичної особи та виділення йому майна до статутного фонду, тобто про зміну рішення щодо реорганізації Державного підприємства «ВО «Київський радіозавод» не шляхом поділу, а шляхом виділу майна для новостворених підприємств. А тому відсутні підстави вважати, що майно, яке знаходилося на балансі ДП ВО «Київський радіозавод» передане йому у повне господарське відання. Вимога про реєстрацію права власності (господарського відання) не базується на правовстановлюючих документах.

Вищий господарський суд України про розгляді вищезазначеної справи дійшов висновку про існування розбіжностей щодо ідентифікації майна, допущених при складанні розподільчих та передавальних балансів, є наслідком помилки при здійснені інвентаризації майна, що унеможливлює встановлення юридичного факту здійснення корпоратизації конкретного суб'єкта. Зважаючи на те, що здійснення корпоратизації майна проводиться у порядку та органами, визначеними законом, та за відсутності правовстановлюючого документа про корпоратизацію об'єкта висновок суду щодо відсутності підстав для визнання за ВАТ «Київський радіозавод» права власності на перелічені ним об'єкти базується на нормах права.

Також у рішенні суду у справі № 13/468 зазначено, що зі Статуту позивача вбачаться, що підприємство «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» засновано на держаній власності і підпорядковується Міністерству машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, та відповідно до пункту 4.3. Статуту джерелами формування його майна є, зокрема, майно, передане йому органами державного управління.

Отже, позивачу може належати майно чи перебувати у нього в господарському віданні тільки після оформлення документів, що посвідчують передачу йому майна.

На виконання положення пункту 4.3. Статуту ДП «ВО «Київський радіозавод», Генеральним директором позивача, Актом від 18.04.1997 був затверджений перелік його майна, яке залишилося за ним після проведення реструктуризації згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 569 від 29.05.1996, Протоколом № 6 засідань галузевої комісії Мінмашпрому з питань санації, реструктуризації та банкрутства підприємств та згідно з розподільчим балансом на 01.01.1997.

Отже, ДП «ВО «Київський радіозавод» не передавалося і майно по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві, що в черговий раз підтверджує відсутність у ДП «ВО «Київський радіозавод» будь-яких прав на спірне майно.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2005 у справі № 24/241 (суддя Смілянець В.В.) позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виробничого об'єднання «Київський радіозавод» про виключення із ліквідаційної маси ВО «Київський радіозавод» об'єктів соціальної інфраструктури: будинок культури «Дніпро», розташований по вул. Бориспільській, 10 в м. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м., спортивний комплекс «Схід», розташований в м. Києві по вул. Бориспільській, 8, загальною площею 5089,5 кв. м., до складу якого входять: закритий стрілецький тир загальною площею 1716,6 кв. м., закритий пневматичний стрілецький тир загальною площею 264,8 кв. м., павільйон (КПП) загальною площею 31,3 кв. м., павільйон (адміністративний та побутові приміщення) загальною площею 460,00 кв. м., гаражі загальною площею 288,1 кв. м., павільйон загальною площею 45, кв. м. - задоволено.

Зобов'язано банкрута - Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» передати об'єкти комунальної інфраструктури: будинок культури «Дніпро», розташований по вул. Бориспільській, 10 кв.м. у м. Києві, загальною площею 4301,4 кв. м., спортивний комплекс «Схід», розташований у м. Києві по вул. Бориспільській, 8, загальною площею 5089,5 кв. м., до складу якого входять: закритий стрілецький тир загальною площею 1716,6 кв. м., закритий пневматичний стрілецький тир загальною площею 264,8 кв. м., фізкультурно-оздоровчий комплекс загальною площею 264,8 кв. м. павільйон (КПП) загальною площею 31,3 кв. м., павільйон (адміністративний та побутові приміщення) загальною площею 460,00 кв. м., гаражі загальною площею 288,1 кв. м., павільйон загальною площею 45 кв. м. до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 24/241 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2005 у справі № 24/241 скасовано повністю, у позові Заступнику прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Виробничого об'єднання «Київський радіозавод» про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2006 по справі № 24/241 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 24/241 залишено без змін.

У матеріалах справи відсутні також докази про прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо залишення ВО «Київський радіозавод» як юридичної особи та виділення йому майна до статутного фонду, тобто про зміну рішення щодо реорганізації ДП ВО «Київський радіозавод» не шляхом поділу, а шляхом виділу майна для новостворених підприємств. А тому відсутні підстави вважати, що майно, яке знаходиться по вул. Бориспільська, 8 у м. Києві, передане йому у господарське відання. Доводи позивача-2 про право власності (господарського відання) на приміщення по вул. Бориспільська, 8 та вул. Привокзальна, 6 у м. Києві не грунтуються на правовстановлюючих документах.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569, Державне підприємство «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» підлягало реорганізації, шляхом поділу його цілісного майнового комплексу для створення на його базі нових підприємств.

Збереження державного підприємства у вигляді виробничого об'єднання цією постановою не передбачалось.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 987 зобов'язано Міністерство промислової політики, за участі Фонду державного майна України, створити, в установленому порядку, відкриті акціонерні товариства на базі державних підприємств за додатком та передати до статутного фонду новоствореної компанії ДАХК «Київський радіозавод» майно Державного підприємства «Київський радіозавод». Відповідно до якої контрольні пакети новостворених акціонерних товариств підлягали передачі до статутного фонду ДАХК «Київський радіозавод».

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 987, за наказом Мінмашпрому України від 09.10.1997, створено ряд акціонерних товариств та засновано ДАХК «Київський радіозавод» з передачею до статутного фонду майна державного підприємства «Київський радіозавод», створеного за наказом Мінмашпрому України від 04.07.1996 № 1298.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 № 236-р, прийнятого на виконання Указу Президента України від 27.10.1998 № 1190, ДАХК «Київський радіозавод» передана до сфери управління Національного космічного агентства України, а вже за наказом останнього від 07.08.2003 № 170, ДП «Київський радіозавод» підлягало перетворенню у відкрите акціонерне товариство.

Статут ДАХК «Київський радіозавод» зареєстровано 20.02.1998 і станом на 2000 рік, статутний капітал компанії складав 3 234 594 грн., з яких 2 420 347 грн. - вартість майна Державного підприємства «Київський радіозавод», а 814 247 грн. - вартість акцій акціонерних товариств, створених при реорганізації Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» і частина яких залишена у державній власності.

Наведені вище обставини, з якими пов'язувалась реорганізація та корпоратизація Державного підприємства «Виробниче об'єднання «Київський радіозавод» передбачали інвентаризацію майна останнього, звірку з даними бухгалтерського обліку та складання відповідних передавальних балансів.

Наданий суду розподільчий баланс на 01.01.1997 між підприємствами, які створювались, складений ними за участі і позивача-2 у справі, не містить даних про перелік майна, яке передавалось кожному з новостворених підприємств чи залишалось у позивача-2 у справі.

У розподільчому балансі, на який посилається прокурор як на підставу даного позову, немає жодного слова про те, що на баланс Державного підприємства «Виробниче обєднання «Київський радіозавод» передано спірне майно: спортивні споруди загальною площею 13 405 кв. м. у м. Києві по вул. Бориспільській, 8 та вул. Привокзальній, 6 (у даних документах Привокзальна 12А).

Як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2007 у справі № 13/468, у подальшому кожен із учасників корпоратизації виробничого об'єднання вчиняв дії по визначенню об'єктів нерухомого майна без погодження з органами приватизації та поза межами тих дій, які підлягали вчиненню під час корпоратизації підприємства, а тому, розподіл основних фондів, як за участі окремих учасників, так і в односторонньому порядку, є таким, що не визначає право позивача-2 на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заступником прокурора не доведено належними та допустимими доказами обставин, на яких ґрунтується позов, а також правомірність заявлених правових вимог щодо виселення відповідача зі спірних приміщень. За вказаних обставин заступник прокурора і позивачі не довели наявності у них права (власності, господарського відання, тощо) на зазначене спірне майно, яке необхідно для них звільнити.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи та посилання прокурора та позивача-2 на перелік спірного майна за внутрішнім актом від 10.03.1998 (пункт 16, пункт 17: спорткомплекс «Схід» м. Київ, вул. Бориспільська, 8 та стадіон «Схід» м. Київ, вул. Привокзальна, 12А, у тому числі спортивні споруди), оскільки зазначені факти не свідчать про набуття права власності чи права повного господарського відання, а лише відображають перелік цього майна.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів приймає до уваги доручення Уряду України щодо вжиття заходів для збереження зазначеного спортивного клубу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2011 у справі № 50/503 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2011 у справі № 50/503 залишити без змін.

Матеріали справи № 50/503 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддяМихальська Ю.Б.

СуддіОтрюх Б.В.

Тищенко А.І.