Постанова № 17674350, 27.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2011 № 21/115

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

при секретарі:

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1. - дов. від 29.03.2011р.;

відповідача: ОСОБА_2. - дов. б/н від 04.09.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ»

на рішенняГосподарського суду міста Києва

від 17.02.2011р.

у справі№21/115 (суддя Шевченко Е.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поверхность Спорт-ТВ»

до Закритого акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ»

про стягнення заборгованості у сумі 2314 433,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поверхность Спорт-ТВ» (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» (далі - відповідач) заборгованості за договором №83 від 15.09.2008р. про надання відповідачу прав на трансляцію програм Ліги Чемпіонів УЄФА сезону 2008/2009 років та надання повязаних із цим послуг у загальному розмірі 2314 433,43 грн. (з них: 1670430,01 грн. - основний борг, 265079,94 грн. інфляційні втрати, 84843,11 грн. 3% річних, 294080,37 грн. пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобовязань в частині повної та своєчасної оплати вартості переданих позивачем прав на трансляцію програм та наданих технічних послуг (том справи 1, аркуші справи 5-7).

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на наступному (том справи 1, аркуші справи 116-117, 119-121):

- основний борг у сумі 208543,07 доларів США був повністю оплачений відповідачем 17.01.2011р., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №19 та №20 від 17.01.2011р.;

- позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу є безпідставними, оскільки індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, що в свою чергу унеможливлює врахування офіційного індексу інфляції, розрахованого Держкомстатом, до вимог, повязаних із знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті;

- при визначенні періоду нарахування пені позивачем не були враховані вимоги п.6 ст. 232 Господарського кодексу України. Окрім того, вимоги про стягнення пені заявлені поза межами строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2011 р. у справі №21/115 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 1670 430,01 грн., 3% річних у розмірі 84 799,51 грн., державне мито у сумі 17 552,30 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі №21/115 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1670 430,01 грн. та 17 552,30 грн. державного мита, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 1670 430,01 грн. основного боргу і перерахувати витрати по сплаті державного мита за звернення з позовом до суду пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно зясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не прийнято до уваги платіжні доручення №19 та №20 від 17.01.2011р., якими було повністю сплачено суму основного боргу відповідача перед позивачем, внаслідок чого судом було невірно розподілено судові витрати, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.04.2011р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2011р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Лосєва А.М., Мартюк А.І.

В судовому засіданні представник позивача подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначав про необґрунтованість тверджень відповідача щодо невірного розподілу судових витрат. Окрім того, представник позивача надав суду акт звірки взаєморозрахунків сторін, підписаний лише головним бухгалтером позивача, згідно з яким станом на 15.04.2011р. у відповідача існує заборгованість перед позивачем в розмірі 4314,81 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 18.04.2011р. також надав акт звірки розрахунків сторін за спірним договором №83 від 15.09.2008р. за підписом лише головного бухгалтера відповідача, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.03.2011р. відсутня.

В судовому засіданні 18.04.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.04.2011р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2011р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 27.04.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі №21/115 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 1670 430,01 грн. та 17 552,30 грн. державного мита, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 1670 430,01 грн. основного боргу і перерахувати витрати по сплаті державного мита за звернення з позовом до суду пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 27.04.2011р. зазначив про те, що він частково заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити частково, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу скасувати, в іншій частині залишити судове рішення без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.09.2008р. між позивачем, як ліцензіаром, та відповідачем було укладено договір №83 (далі Договір) (том справи 1, аркуші справи 15-49), відповідно до умов якого (п.2.1) позивач надає відповідачу виключне право на безкоштовну трансляцію прямих трансляцій матчів, виключне право на безкоштовну трансляцію матчів у запису, невиключне право на безкоштовну трансляцію фіналу та невиключне право на безкоштовну трансляцію оглядів UCL, невиключне право на безкоштовну трансляцію фрагментів програм в новостійних програмах, по телеканалу дозволеною мовою на території протягом терміну, з використанням технік трансляції.

В п.2.2 Договору наведений перелік технічних послуг, які позивач зобовязався надати відповідачу на високому професійному рівні, що забезпечує високоякісну трансляцію програм.

Відповідач зобовязався оплатити позивачу вартість прав на програми та вартість технічних послуг, наданих позивачем, згідно з умовами Договору (п.2.3 Договору).

Зокрема, відповідно до п.6.1 Договору вартість прав на програми, що надаються відповідачу, становить 2037840,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 339 640,00 грн.), що становить еквівалент 420000,00 доларів США. Вартість одного матч-тижня складає 156 756,92 грн. (в т.ч. ПДВ).

В п.6.4 Договору передбачено, що встановлений НБУ офіційний курс долара США по відношенню до гривні на дату підписання Договору складає 485,20 гривень за 100 доларів США. У випадку, якщо встановлений НБУ офіційний курс долара США по відношенню до гривні на дату здійснення відповідачем платежів відповідно до п.п.6.3.1, 6.3.2, 6.3.3, 6.3.4, 6.3.5, 6.3.6, 6.3.7, 6.3.9, 6.3.10, 6.3.11, 6.4 цього Договору буде відрізнятись від зазначеного у цьому пункті офіційного курсу долара США по відношенню до гривні більш ніж на 2%, то сума платежу підлягає перерахунку за курсом долара США до гривні, що встановлений НБУ на день здійснення відповідачем відповідної оплати.

Згідно з п.п.6.5, 6.6 Договору відповідач зобовязався здійснити оплату вартості прав на програми наступним чином: 840000,00 грн. до 30.11.2008р.; 420000,00 грн. до 31.12.2008р.; 420000,00 грн. до 31.01.2009р.; 357840,00 грн. до 28.02.2009р. Натомість вартість технічних послуг відповідач зобовязався оплачувати згідно з Актами прийому-передачі виконаних робіт протягом 7 днів з дня підписання сторонами кожного відповідного Акту.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в порушення умов Договору відповідач лише частково розрахувався з позивачем, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 1670430,01 грн. (з них: 1284109,20 грн. - за передані права на трансляцію програм, 386320,81 грн. за надані технічні послуги).

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість останніх належними доказами. Зокрема, відповідач стверджував про відсутність у нього заборгованості перед позивачем, а також відсутності правових підстав для застосування індексу інфляції до заборгованості за спірним Договором, оскільки умовами останнього передбачено здійснення платежів в іноземній валюті з подальшим перерахунком за встановленим НБУ курсом до національної валюти на день сплати. Окрім того, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

Суд першої інстанції визнав позовні вимоги частково обґрунтованими, мотивуючи це наступним:

- оскільки відповідач не надав суду доказів здійснення повного розрахунку з позивачем за спірним Договором, позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1670430,01 грн. та 3% річних у розмірі 84843,11 грн. є документально підтвердженим та підлягає задоволенню;

- позовна вимога про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає у звязку з пропуском позивачем строку позовної давності;

- суд зазначив про безпідставність вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, оскільки сума платежів за спірним Договором підлягає перерахунку за курсом долара США до гривні, встановленим НБУ на день здійснення відповідачем відповідної оплати. При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, тому норми ст. 625 Цивільного кодексу України відносно сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, яке визначене договором у гривні.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв права на трансляцію матчів Ліги Чемпіонів УЄФА сезону 2008/2009 років по актам прийому-передачі прав від 27.11.2008р., від 29.12.2008р., від 23.02.2009р., від 09.03.2009р., від 06.04.2009р. та від 05.05.2009р. на загальну суму 3075902,61 грн. (том справи 1, аркуші справи - 51-56).

Окрім того, позивач надав, а відповідач прийняв технічні послуги, повязані з трансляцією програм, на загальну суму 1240982,58 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів прийому-передачі виконаних робіт від 24.12.2008р., від 28.02.2009р., від 31.03.2009р., від 30.04.2009р. та від 29.05.2009р. (том справи 1, аркуші справи 57-61).

Місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив про те, що відповідач частково виконав свої договірні зобовязання по оплаті прав та технічних послуг, здійснивши оплату прав в розмірі 1841490,52 грн. та оплату технічних послуг в розмірі 870200,46 грн., внаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача становить 208543,07 доларів США, що еквівалентно 1670430,01 грн. (з них: 1284109,20 грн. - за передані права, 386320,81 грн. за надані технічні послуги) за курсом долара США, встановленого НБУ до гривні на час звернення позивача з позовом до суду.

Дійсно, в розрахунку позовних вимог, доданому до позовної заяви (том справи 1, аркуші справи 8-9), та в самій позовній заяві сума основного боргу визначена у розмірі 1670430,01 грн. Однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що суд першої інстанції залишив поза своєю увагою розрахунок позовних вимог, який було надано позивачем вже в процесі розгляду справи (том справи 1, аркуші справи - 72-73), згідно з яким сума основного боргу зменшена у звязку із застосуванням позивачем іншого курсу долара США до гривні і становить 1656186,49 грн. (з них: 1273159,81 грн. за передані права, 383026,68 грн. за надані технічні послуги), а не 1670430,01 грн., як було попередньо вказано у позові.

Окрім того, в оскаржуваному судовому рішенні взагалі не надано оцінку платіжним дорученням №19 та №20 від 17.01.2011р. (том справи 1, аркуші справи 76-77), згідно з якими відповідач перерахував позивачу грошові кошти у загальному розмірі 1657979,96 грн., що еквівалентно 208543,07 доларів США по курсу НБУ на дату їх сплати.

Факт сплати відповідачем вищевказаних коштів позивачем не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у загальній сумі 208543,07 доларів США, при цьому розрахунок боргу позивач здійснював, застосовуючи різні показники курсу долара США до гривні, що чітко вбачається з розрахунку основного боргу, доданого до позову (том справи 1, аркуші справи 8-9), та з уточненого розрахунку (том справи 1, аркуші справи 72-73).

Як уже зазначалось вище, умовами Договору передбачено здійснення перерахунку суми платежу за курсом долара США до гривні, який встановлений НБУ на день здійснення відповідачем відповідної оплати, тому, приймаючи до уваги перерахування відповідачем згідно з платіжними дорученнями №19, №20 від 17.01.2011р. на користь позивача коштів у сумі 1657979,96 грн., що еквівалентно 208543,07 доларів США по курсу НБУ на дату їх сплати, основний борг, визначений позивачем в уточненому розрахунку позовних вимог (том справи 1, аркуші справи - 72-73), був повністю оплачений відповідачем. Наведене свідчить про відсутність між сторонами спору в цій частині вимог на дату прийняття оскаржуваного рішення у даній справі.

Натомість, місцевим господарським судом не були зясовані та перевірені доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо відсутності заборгованості за спірним Договором.

Згідно з п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на те, що на дату прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі основний борг був сплачений відповідачем, що не заперечується позивачем, підстави для задоволення позову в цій частині вимог у суду були відсутні, тому оскаржуване судове рішення в частині задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 1670430,01 грн. основного боргу має бути скасовано, а провадження у справі в цій частині вимог припинено у звязку з відсутністю предмету спору.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

Згідно з п.6.7 Договору за несвоєчасне здійснення оплати відповідно до умов пунктів 6.5., 6.6. цього Договору відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 20% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобовязання за кожен день прострочення.

З розрахунку позивача вбачається, що він нарахував пеню за період з 15.12.2009р. по 14.12.2010р., хоча сам зазначає про те, що прострочення відповідача розпочалось з лютого 2008р.

Тобто, як вірно зазначав відповідач у відзиві на позов, при здійсненні розрахунку пені позивачем не прийнято до уваги п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з яким нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, право позивача на нарахування пені за прострочення з оплати переданих прав на трансляцію програм виникло з 01.03.2009р. (графік оплати згідно з п.6.5 Договору), а з оплати вартості наданих технічних послуг з 08.03.2009р. по акту від 28.02.2009р., з 08.04.2009р. по акту від 31.03.2009р., з 08.05.2009р. по акту від 30.04.2009р., з 06.06.2009р. по акту від 29.05.2009р. При цьому, нарахування пені за прострочення оплати переданих прав повинно було припинитись 01.09.2009р., за прострочення оплати вартості наданих технічних послуг по акту від 28.02.2009р. - з 08.09.2009р., по акту від 31.03.2009р. - з 08.10.2009р., по акту від 30.04.2009р. - з 08.11.2009р., по акту від 29.05.2009р. - з 06.12.2009р. Однак, за вказані періоди позивачем не здійснювалось нарахування пені.

Окрім того, відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про застосування строків позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені.

З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Проте, у відповідності до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалось вище, позивач мав право нарахувати пеню за прострочення оплати переданих прав за період з 01.03.2009р. по 01.09.2009р., за прострочення оплати вартості наданих технічних послуг по акту від 28.02.2009р. - з 08.03.2009р. по 08.09.2009р., по акту від 31.03.2009р. - з 08.04.2009р. по 08.10.2009р., по акту від 30.04.2009р. - з 08.05.2009р. по 08.11.2009р., по акту від 29.05.2009р. - з 06.06.2009р. по 06.12.2009р. Отже, граничний строк на звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені 06.12.2010р. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позов, в якому заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені, подано до Господарського суду міста Києва 17.12.2010р., тобто з пропуском строку позовної давності для цієї категорії вимог.

В ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на вищенаведені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені має бути відмовлено у звязку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.

Згідно з умовами п.6.4 Договору встановлений НБУ офіційний курс долара США по відношенню до гривні на дату підписання Договору складає 485,20 гривень за 100 доларів США. У випадку, якщо встановлений НБУ офіційний курс долара США по відношенню до гривні на дату здійснення відповідачем платежів відповідно до п.п.6.3.1, 6.3.2, 6.3.3, 6.3.4, 6.3.5, 6.3.6, 6.3.7, 6.3.9, 6.3.10, 6.3.11, 6.4 цього Договору буде відрізнятись від зазначеного у цьому пункті офіційного курсу долара США по відношенню до гривні більш ніж на 2%, то сума платежу підлягає перерахунку за курсом долара США до гривні, що встановлений НБУ на день здійснення відповідачем відповідної оплати.

Наведене свідчить про те, що фактично в Договорі сторони обумовили спосіб визначення суми, яка підлягає оплаті, виходячи з курсу долара США на день оплати порівняно з курсом долара США на день підписання договору.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, індекс інфляції (індекс споживчих цін) є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні. Тобто, положення ст. 625 Цивільного кодексу України відносно сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються тільки на випадки прострочення виконання грошового зобовязання, визначеного договором у гривні.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 25.08.2010р. по справі №19/301, від 13.07.2010р. по справі №53/640, та рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26.11.2008р. (том справи 1, аркуші справи 62-71).

Таким чином, оскільки в даному випадку грошове зобовязання за спірним Договором визначається з урахуванням встановленого НБУ курсу долара США до гривні на день сплати, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Однак, зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобовязань за Договором (оплата основного боргу відбулась вже після звернення позивача з позовом до суду), апеляційний господарський суд вважає правомірним нарахування 3% річних за весь період прострочення.

За розрахунком апеляційного господарського суду, який збігається з розрахунком суду першої інстанції, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 84799,51 грн. за період з 28.02.2009р. по 14.12.2010р.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом було невірно розподілено судові витрати, оскільки не враховано оплату суми основного боргу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити на наступному.

Відповідно до ч.1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій, зокрема, мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат.

Місцевий господарський суд присудив до стягнення судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, виходячи з того, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних.

Хоча за результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в частині вимог про стягнення основного боргу суд повинен був припинити провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору, а не задовольняти ці вимоги, в даному випадку з відповідача підлягають до стягнення судові витрати з урахуванням суми основного боргу, оскільки сплата останнього відбулась вже під час судового розгляду, тобто на дату звернення з позовом до суду та порушення провадження у даній справі мало місце порушення прав позивача, які підлягали захисту в судовому порядку.

Окрім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В порушення вищезазначеної правової норми судом першої інстанції було присуджено до стягнення з відповідача всю суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачену позивачем при зверненні з позовом до суду, тоді як вказані витрати мали бути розподілені між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначав лише про невірний розподіл місцевим господарським судом державного мита, проте згідно з ч.2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, тому вищевказане порушення норм процесуального права судом першої інстанції має бути усунуто шляхом перерозподілу судових витрат (державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) між сторонами в порядку, передбаченому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що в процесі судового розгляду доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, частково підтвердились, а саме відносно неповного зясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, зокрема, щодо наявності у відповідача основного боргу за Договором. Решта доводів апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, з прийняттям в цій частині вимог нового рішення про припинення провадження на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з відсутністю предмету спору. В іншій частині вимог рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі №21/115 відповідає фактичним обставинам справи, у звязку з чим повинно бути залишено без змін.

З огляду на часткове задоволенням позову та апеляційної скарги, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду (з урахуванням уточненого розрахунку основного боргу) та за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з обох сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: з позивача 14072,77 грн. (з них: 5734,47 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання позову, 57,37 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 8280,93 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання апеляційної скарги), з відповідача 17676,25 грн. (з них: 17409,86 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання позову, 178,63 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 87,76 грн. - витрати по оплаті державного мита за подання апеляційної скарги).

Окрім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до пп. “г” п.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, за подання апеляційної скарги на рішення судів сплачується державне мито у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Згідно з розміром оспорюваних відповідачем вимог майнового характеру спору (сума основного боргу та державного мита за подання позову) за подання апеляційної скарги відповідач повинен був сплатити державне мито у розмірі 8368,66 грн. Однак, як вбачається з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення №287 від 24.02.2011р., за подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено державне мито у сумі 8865,09 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством.

У відповідності до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України та ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, зайво сплачене державне мито у сумі 496,43 грн. має бути повернуто з Державного бюджету України відповідачу (апелянту).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 47, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі №21/115 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 44, п/р 26009056200591 у Столичній філії ПриватБанку, МФО 380269, код ЄДРПОУ 16391959) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поверхность Спорт-ТВ» (юр.адреса: 01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 34; пошт.адреса: 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 48-б, п/р 26005006488001 в ВАТ «Банк Кіпру», МФО 320940, код ЄДРПОУ 32850083) 84799,51 грн. (вісімдесят чотири тисячі сімсот девяносто девять гривень 51 копійку) - 3% річних; 17409,86 грн. (сімнадцять тисяч чотириста девять гривень 86 копійок) - державного мита, 178,63 грн. (сто сімдесят вісім гривень 63 копійки) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині позовних вимог про стягнення з Закритого акціонерного товариства “Телекомпанія “ТЕТ” основного боргу в сумі 1656186,49 грн. провадження у справі припинити у звязку з відсутністю предмету спору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поверхность Спорт-ТВ» (юр.адреса: 01133, м. Київ, бул. Л.Українки, 34; пошт.адреса: 01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 48-б, п/р 26005006488001 в ВАТ «Банк Кіпру», МФО 320940, код ЄДРПОУ 32850083) на користь Закритого акціонерного товариства «Телекомпанія «ТЕТ» (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 44, п/р 26009056200591 у Столичній філії ПриватБанку, МФО 380269, код ЄДРПОУ 16391959) 8280,93 грн. (вісім тисяч двісті вісімдесят гривень 93 копійки) витрат по оплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Повернути Закритому акціонерному товариству «Телекомпанія «ТЕТ» (03057, м. Київ, пр. Перемоги, 44, п/р 26009056200591 у Столичній філії ПриватБанку, МФО 380269, код ЄДРПОУ 16391959) з Державного бюджету України (р/р 31213259700011, одержувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва, банк одержувача: ГУДК України у м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968) надмірно сплачене державне мито у розмірі 496,43 грн. (чотириста девяносто шість гривень 43 копійки), перераховане згідно з платіжним дорученням №287 від 24.02.2011р. Оригінал платіжного доручення №287 від 24.02.2011р. знаходиться в матеріалах справи №21/115.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №21/115 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддяЗубець Л.П.

СуддіНовіков М.М.

Мартюк А.І.

29.04.11 (відправлено)