Постанова № 17674261, 13.04.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2011 № 10/423

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Разіної Т.І.

суддів: Іваненко Ю.Г.

Лосєва А.М.

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю б/н від 01.02.2010;

від відповідача: ОСОБА_2 начальник управління претензійно-позовної та регресної роботи за довіреністю № ГО-10/295 від 29.12.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р. у справі № 10/423

за позовом акціонерної компанії «Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.», Турецька Республіка

до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», м. Київ

про стягнення сум страхового відшкодування та пені

ВСТАНОВИВ:

Колегією суддів встановлено, що комерційне найменування позивача акціонерна компанія «КЛІМАСАН КЛІМА САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ» («Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.», що підтверджується довідкою про реєстрацію, яка видана 02.03.2009 р. Управлінням торгового реєстру м. Ізмір (а.с. 65).

В листопаді 2010 року представник акціонерної компанії «Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування в сумі 41875,48 євро згідно з договором № 0020260100 страхування фінансового ризику від 07.09.2006 року та 8586,51 євро пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування згідно договору № 0020260100 страхування фінансового ризику від 07.09.2006 року за страховим випадком невиконання контрагентом договірних зобовязань перед страхувальником (позивачем) в порядку і на умовах передбачених контрактом поставки № 9/06 від 07.09.2006 року. У звязку з невиконанням договору з боку відповідача, позивач просив стягнути суму страхового відшкодування разом з нарахованою пенею.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р. у справі № 10/423 позов задоволено частково (суддя О.В. Котков).

Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь «Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (у формі акціонерного товариства) 41875,48 євро, що еквівалентно 444418,40 грн. та 4280 євро пені, що еквівалентно 45428,11 грн., 461,92 євро витрат по сплаті державного мита та 215,87 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення обґрунтоване пунктами 3.1, 5.2, 6.1, 6.3, 9.5, 12.3 договору страхування № 0020260100 від 07.09.2006; п.п. 4.1, 4. Правил добровільного страхування фінансових ризиків; ст.ст. 1, 4, 8, 9, 16 Закону України «Про страхування» та приписами ст.ст. 549, 611, 988 Цивільного кодексу України; ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р. у справі № 10/423 та відмовити в задоволенні позову; стягнути з «Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (у формі акціонерного товариства) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» понесені судові витрати у справі, а саме 2455,11 грн. державного мита.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, викладених в ст. 1, ч. 1 ст. 6, п. 18 ч. 4 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч.ч. 16-18 ст. 9, ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», п.п. 3.3, 4.1, 4.1.2, 11.5 Правил страхування, ст.ст. 193, 232 ГК України; порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, викладених в ст. ст. 4, 32-34, 43, 84 ГПК України

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р. скасувати; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в судових засіданнях проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 06.04.2011.

Відповідно до вимог ст. З Господарського процесуального кодексу України мова судочинства визначається статтею 21 Закону України «Про мови в Українській РСР».

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський спір вирішує спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 4-1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Колегія суддів зазначає, що між Україною і Турецькою Республікою укладено Угоду про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Колегією суддів встановлено, що комерційне найменування позивача акціонерна компанія «КЛІМАСАН КЛІМА САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ», що підтверджується довідкою про реєстрацію,яка видана 02.03.2009 р. (а.с. 65).

Із матеріалів справи вбачається, що 07.09.2006 р. між закритим акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС» (правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС») (далі по тексту відповідач або страховик) та «Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.», юридичною особою згідно законодавства Туреччини, (далі по тексту - позивач або страхувальник) був укладений договір № 0020260100 страхування фінансового ризику на російській та англійській мовах (далі - договір страхування).

Відповідно п. 3.1. вказаного договору об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, які не протирічать діючому законодавству України, пов'язані з матеріальними збитками страхувальника внаслідок невиконання (неналежного виконання) його контрагентом зобов'язань згідно договору купівлі-продажу № 9/06 від 07.09.2006 року (далі - угода) з ЗАТ «Компанія CECA» (далі - контрагент).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором страхування одна сторона - страховик зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України встановлено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і повязані з:

1) життям, здоровям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

3) відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Термін дії страхового договору сторони встановили до 01.08.2009 р. - п. 7.2. договору.

В п. 12.4. договору страхування сторони домовились, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування може бути оскаржена страхувальником в судовому порядку.

У пункті 4.1 договору купівлі-продажу № 9/06 від 07.09.2006 року сторони обумовили, що покупець оплачує загальну суму товару частинами, згідно погодженого в угоді графіку.

Представник позивача стверджує, що Контрагент не сплатив позивачу 12 платіж згідно угоди в сумі 24633 євро.

На підставі страхових актів №№ 19963В/01/2009 від 03.09.2009 p., 19964В/01/2009 від 03.09.2009 p., 19965В/01/2009 від 03.09.2009 р. зазначені випадки були визнані відповідачем страховими.

Згідно п. 18 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про страхування» страхування фінансових ризиків відноситься до добровільного страхування.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.

Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, які виникли на підставі договору № 0020260100 страхування фінансового ризику, регулюються Законом України «Про страхування» та Правилами добровільного страхування фінансових ризиків, зареєстрованими Міністерством фінансів України 24.10.2001 р. (далі - Правила страхування).

Згідно ст. 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» перелік страхових випадків визначається договором страхування. Обовязок страховика здійснити виплату страхового відшкодування виникає з настанням страхового випадку.

Відповідно до п. 4.1.2 Правил страхування, до страхових ризиків відносяться збитки страхувальника внаслідок: недотримання умов та строків виконання контрагентом страхувальника фінансових зобов'язань за угодою.

При цьому, фінансове зобов'язання - це зобов'язання здійснити платіж за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги на умовах, передбачених угодою про поставку товарів, надання послуг, виконання робіт, або іншою угодою, що відповідає чинному законодавству.

Відповідно до пп. «а» п. 9.5 Правил страхування страховик після отримання заяви і відповідних документів про страховий випадок зобов'язаний з'ясувати обставини страхового випадку, скласти страховий акт та визначити розмір збитку.

Відповідно до п. 11.5 Правил страхування остаточний розмір страхового відшкодування встановлюється після відрахування із збитків франшизи.

Згідно п. 3.1 договору страхування об'єктом страхування є майнові інтереси позивача, які пов'язані з його матеріальними збитками внаслідок невиконання контрагентом зобов'язань згідно угоди.

Відповідно до п. 5.2.1. контракту поставки від 07.09.06 контрагент зобов'язаний здійснити оплату товару згідно статей 3, 4 угоди з наданням продавцю підтверджуючих проведення оплати документів ( а.с. 20).

Згідно п. 5.1. договору страхування фінансового ризику страховим випадком по договору - є фактичне невиконання (неналежне виконання) контрагентом своїх договірних зобовязань перед страхувальником в порядку та у строки, передбачені угодою між ними, форма та умови якого погоджені зі страховиком, яке призвело до повної чи часткової втрати прибутку страхувальника, внаслідок недотримання умов та строків виконання контрагентом страхувальника фінансових зобовязань по угоді. Фінансове зобовязання це зобовязання здійснити оплату ціни за поставлене обладнання (за виключенням передплати), на умовах, передбачених угодою, яка відповідає діючому законодавству.

Згідно п. 5.2. договору страховий випадок вважається таким, що настав, якщо контрагент страхувальника не оплатив чи не повністю оплатив у відповідності до умов угоди після останнього дня терміну, визначеного в угоді між страхувальником та контрагентом, протягом більш ніж 60 календарних днів з моменту спливу строку, визначеного угодою.

Отже, умовами договору страхування передбачено, що страховий випадок настає по закінченню 60 денного періоду очікування з дати обумовленої п. 4.1 ст. 4 угоди, тому всі прострочення, що виникають у цей період очікування не є страховими випадками, оскільки 60-денний період по ним не закінчився.

Згідно з п. 10.1. договору страхування, у випадку настання страхового випадку страхувальник зобовязаний повідомити страховика про настання страхового випадку негайно, але не пізніше 5-ти робочих днів, шляхом подання письмової заяви про настання страхового випадку.

Згідно п. 9) п. 9.2 договору страхування у випадку прострочення виконання контрагентом своїх зобов'язань відповідно до угоди більше 2 робочих днів, позивач (страхувальник) зобов'язаний письмово повідомити про це відповідача (страховика) протягом 3 робочих днів.

Відповідно до п. 12.3. договору страхування страховик здійснює виплату страхового відшкодування протягом 20 робочих днів після подачі йому документів, які підтверджують факт настання страхового випадку.

Згідно п. 3) п. 11.1 договору страхування відповідач (страховик) має право, зокрема, відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадку, коли позивач (страхувальник) не виконав своїх зобов'язань згідно договору страхування.

Відповідно до пп. 10.7. договору страхування розмір збитків, у випадку несплати контрагентом ціни товару, визначається в сумі несплаченої ціни товару в строк та у розмірі визначеному угодою.

Відповідно до п. 10.8. договору страхування остаточний розмір страхового відшкодування встановлюється після відрахування із збитків франшизи.

Відповідно до ч. 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Сума страхового відшкодування визначається залежно від частки власної участі страхувальника в компенсації збитків (франшиза), якщо це встановлено умовами договору страхування.

Франшиза - це частина збитків, що не компенсується страховиком, згідно з договором страхування. Розмір франшизи встановлюється залежно від умов страхування і визначається або у відсотках від страхової суми, або в абсолютному розмірі. При цьому збитки, заподіяні застрахованому об'єкту, не відшкодовуються, якщо їх розмір менше встановленої суми франшизи. Якщо ж розмір збитків перевищує розмір франшизи то страхове відшкодування виплачується в повному обсязі, але за вирахуванням франшизи.

Відповідно до п. 3.3 Правил страхування, в договорі може бути передбачена франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором.

Франшиза визначається за згодою страховика та страхувальника при укладанні договору в відсотках від страхової суми або в абсолютному розмірі.

Пунктом 6.2. договору страхування передбачена безумовна франшиза у розмірі 10 % від страхової суми.

Згідно п. 4.1. договору страхування страхова сума становить 320235, 20 євро. Отже, безумовна франшиза становить 32023, 52 євро.

Колегія суддів зазначає, що п. 5.2. договору страхування сторони визначили, що страховим випадком вважається несплата чи неповна оплата контрагентом в обумовлений строк поставки товару.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідно до п. 4.1 Правил добровільного страхування фінансових ризиків страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

До страхових ризиків за цими Правилами відносяться збитки страхувальника, зокрема, внаслідок: недотримання умов та строків виконання контрагентом страхувальника фінансових зобов'язань за угодою.

Фінансове зобов'язання - це зобов'язання здійснити платіж за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги на умовах, передбачених угодою про поставку товарів, надання послуг, виконання робіт, або іншою угодою, що відповідає чинному законодавству.

Згідно п. 4.2. Правил, страховими випадками за цими Правилами визнаються події, які сталися після набуття чинності договору, що передбачені цими Правилами та договором, і з настанням яких виникає зобов'язання страховика провести виплату страхового відшкодування страхувальнику.

Страховим випадком за цими Правилами є факт понесення збитків страхувальником через невиконання або неналежне виконання його контрагентом (ами) своїх договірних зобов'язань внаслідок реалізації ризиків згідно з пп. 4.1.1.-4.1.3. цих Правил, із настанням якого виникає обов'язок страховика сплатити страхове відшкодування (п. 4.3 Правил страхування).

Згідно положень чинного законодавства, неналежним виконанням договору поставки є невиконання в строк обовязку щодо поставки продавцем (постачальником) товару у власність покупця.

Виходячи з положень договору страхування, розмір страхового відшкодування встановлюється за кожним страховим випадком після відрахування із збитків франшизи. При цьому розмір франшизи при кожному страховому випадку становить незмінну суму, що також обумовлена умовами договору страхування № 0020260100 від 07.09.2006.

Апелянт в апеляційній скарзі наводить розрахунок, згідно якого сума страхового відшкодування становить різницю між сумою збитків та франшизою.

Так, по першому, другому та третьому страхових випадках сума страхового відшкодування складає: 24633 євро 32023, 52 євро = 0,00 євро. Сума страхового відшкодування є меншою, ніж безумовна франшиза.

Апелянт не заперечує, що кожен із зазначених випадків є страховим, але сума страхового відшкодування менша ніж безумовна франшиза.

На підставі вищевикладеного, колегією суддів встановлено, що згідно пунктів 3.1, 5.1, 5.2, 6,2, 10.7, 10.8 договору страхування, частин 17-18 ст. 9 Закону України «Про страхування», пунктів 3.3, 4.1, 4.1.2, 11.5. Правил добровільного страхування фінансових ризиків у відповідача відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування, оскільки сума страхового відшкодування менша ніж безумовна франшиза, а, відтак, відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування і стягнення пені.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року за № 11 (зі змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1980 року за № 4, від 25 грудня 1992 року за № 13, від 25 травня 1998 року № 15) «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд не повно звязував обставини, що мають значення для справи.

Колегія суддів на підставі наявних У справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст.ст. 43, 104 ГПК України наявні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 4-1, 4-7, 32-34, 43, 85, 99, 101-105, 123 Господарського процесуального кодексу України, розясненням президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій», Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р. скасувати, апеляційну скаргу задовольнити.

Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з акціонерної компанії «Klimassan Klima Sanayi ve Ticaret A.S.» (вулиця 10004, буд. № 6, А.О.S.B. Чіглі/Ізмір, Турецька Республіка) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (м. Київ, пр. Перемоги, 65; ідентифікаційний код 30115243) 255 євро державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Копію постанови направити позивачу та відповідачу.

Головуючий суддяРазіна Т.І.

СуддіІваненко Ю.Г.

Лосєв А.М.

22.04.11 (відправлено)