Рішення № 17673385, 02.08.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

02.08.11 Справа № 3/5009/3659/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок “Мегаполіс”, м. Запоріжжя

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, Запорізька область, с. Біленьке

про стягнення боргу в сумі 7 672, 65 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Раєвській Я.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 10 від 17.08.2010р.

від відповідача: не зявився

ТОВ “ТБ “Мегаполіс” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПП ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 7 672, 65 грн. за договором поставки № 2115/09 від 16.01.2009р.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 30.06.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 525, 526, 530, 610, 625 ЦК України, ст. 175,193, 230 ГК України, ст. 1, 22, 28,83 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.07.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/3659/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 20.07.2011р. о 15 годин 20 хвилин.

Ухвалою суду від 20.07.2011р. розгляд справи відкладений на 02.08.2011р. о 15 годині 20 хвилин у звязку з письмовим клопотанням відповідача про перенесення судового засідання на серпень 2011 року.

В судовому засіданні 02.08.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 08.08.2011р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 02.08.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві від 29.06.2011р., та просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором поставки № 2115/09 від 16.01.2009р. в сумі 7 672, 65 грн., а саме: 6 348, 28 грн. основного боргу, 472, 35 грн. пені, 698, 31 грн. втрати від інфляції грошових коштів. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки від 16.01.2009р. № 2115/09 він поставив відповідачу товар на суму 6 371, 10 грн., про що сторонами підписані накладні.

Станом на день подачі позову відповідач оплатив товар лише частково, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 6 348, 28 грн.

Відповідно до п. 8.1 Договору, ст.625 ЦК України, відповідачу нараховано пеню в сумі 472, 35 грн., 153, 71 грн. - 3% річних від простроченої суми та 698, 31 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

У звязку з наведеним, представник позивача просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судове засідання не зявився.

Про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить письмове клопотанням відповідача про перенесення судового засідання на серпень 2011 року.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання 02.08.2011р.

До того ж, надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ “Торгівельний будинок “Мегаполіс” (Постачальник) та ПП ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки № 2115/09 від 16.01.2009р., за яким Постачальник зобовязався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобовязався прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору, найменування товару: соки, ЛГВ в асортименті.

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна, одиниця виміру кількості товару та загальна кількість товару зазначаються в накладних, що є невідємною частиною цього договору. Сторони, підписуючи цей договір, згодні з тим, що накладна виконує за умовами цього договору функції специфікації і саме у накладній зазначається кількість товару, ціна та загальна сума партії товару, що постачається.

На виконання умов договору, відповідно до замовлення відповідача, позивач поставив відповідачу товар на суму 5 494,80 грн., про що сторонами підписані накладні: № 2223000 від 19.06.2010р. на суму 504, 36 грн., № 2223001 від 19.06.2010р. на суму 285, 84 грн., № 2223003 від 19.06.2010р. на суму 88,80 грн., № 2224644 від 03.07.2010р. на суму 944, 70 грн., № 2224645 від 03.07.2010р. на суму 59, 76 грн., № 2226651 від 17.07.2010р. на суму 246, 00 грн., №2226801 від 17.07.2010р. на суму 844, 44 грн., № 2227517 від 24.07.2010р. на суму 877, 20 грн., №22215881 від 31.07.2010р. на суму 2 520,00 грн. Відповідач приймав товар особисто, засвідчуючи накладні підписом.

У відповідності з п.5.2 Договору, остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару складає 7 календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною.

Відповідач не в повному обсязі виконав своє зобовязання та сплатив частину боргу в розмірі 22, 82 грн.

Отже свої зобовязання за договором поставки № 2115/09 від 16.01.2009р. відповідач належним чином не виконав.

Тому, основний борг ПП ОСОБА_1 перед позивачем складає 6 348, 28 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір поставки № 2115/09 від 16.01.2009р.

Відповідно до 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку відповідач зобовязаний оплатити вартість поставленого товару протягом 7 календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною (п.5.2 Договору).

За накладними № 2223000 від 19.06.2010р. на суму 504, 36 грн., № 2223001 від 19.06.2010р. на суму 285, 84 грн., № 2223003 від 19.06.2010р. на суму 88,80 грн. товар отриманий відповідачем 19.06.2010р. Строк оплати до 26.06.2010р.

За накладними № 2224644 від 03.07.2010р. на суму 944, 70 грн., № 2224645 від 03.07.2010р. на суму 59, 76 грн. товар отриманий відповідачем 03.07.2010р. Строк оплати до 10.07.2010р.

За накладними № 2226651 від 17.07.2010р. на суму 246, 00 грн., № 2226801 від 17.07.2010р. на суму 844, 44 грн. товар отриманий відповідачем 17.07.2010р. Строк оплати до 24.07.2010р.

За накладною № 2227517 від 24.07.2010р. на суму 877, 20 грн. товар отриманий відповідачем 24.07.2010р. Строк оплати до 31.07.2010р.

За накладною № 22215881 від 31.07.2010р. на суму 2 520,00 грн. товар отриманий відповідачем 31.07.2010р. Строк оплати до 07.08.2010р.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Підстави для припинення зобовязання за договором поставки № 2115/09 від 16.01.2009р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Враховуючи встановлений факт неповного виконання ПП ОСОБА_1 грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6 348, 28 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, а саме: 472, 35 грн. пені, 698, 31 грн. інфляційних витрат та 153, 71 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобовязання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до п. 8.1 договору від 16.01.2009р. № 2115/09, за порушення строків розрахунків, передбачених даним договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2 % (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України) від суми заборгованості за кожний день прострочення розрахунків.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано пеню в розмірі 472, 35 грн. (розрахунок в позовній заяві, а.с.4-5), оскільки це не суперечить п. 8.1 Договору та діючому законодавству.

Враховуючи встановлений факт невиконання ПП ОСОБА_1 грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 472,35 грн. підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором поставки від 16.01.2009р. № 2115/09 сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобовязань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 153, 71 грн. - 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю. Розрахунок позивача в позовній заяві (а.с.5-6) в цій частині перевірений судом і не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до “Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Розрахунок строків прострочення виконання грошового зобовязання за договором поставки від 16.01.2009р. № 2115/09 у позовній заяві (а.с.5), перевірений судом і визнається таким, що зроблений вірно.

Відтак, стягненню в цій частині за період з серпня 2010р. по травень 2011р. включно підлягає сума інфляційних витрат в розмірі 698,31 грн.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (70441, АДРЕСА_1, індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний будинок “Мегаполіс” (69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, 57, код ЄДРПОУ 25484884) 6 348 (шість тисяч триста сорок вісім) грн. 28 коп. основного боргу, 472 (чотириста сімдесят дві) грн. 35 коп. пені, 698 (шістсот девяносто вісім) грн. 31 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 153 (сто пятдесят три) грн. 71 коп. 3 % річних від простроченої суми, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат на державне мито та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 08.08.2011р.