Рішення № 17673263, 26.07.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" липня 2011 р. Справа № 21/5007/51/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Вельмакіної Т.М.

судді

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1 - паспорт НОМЕР_1, виданий Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області 15.01.01р.;

ОСОБА_2 - довіреність б/н від 19.04.11р.;

від відповідача ОСОБА_3 - довіреність б/н від 14.07.11р.

розглянув справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Гайсин Вінницька область)

до Дочірнього підприємства "Фаворит-Транс" Акціонерного товариства закритого типу "Фаворит" (м. Житомир)

про стягнення 16272,94 грн.

За клопотанням сторін, строк вирішення спору продовжено у відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 16272,94 грн. з яких: 8800,00 грн. основної заборгованості, 1544,28 грн. інфляційних, 1928,66 грн. пені, 4000,00 грн. моральної шкоди та судових витрат.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. Надали акт звірки розрахунків з ДП "Фаворит-Транс" станом на 25.07.11р., згідно якого сума заборгованості склала 4000,00грн. (а.с.127).

Представник відповідача проти позову заперечила, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 110-113). Надала акт звірки взаєморозрахунків станом на 24.06.11р. між ДП "Фаворит-Транс" АТЗТ "Фаворит" та ПП ОСОБА_1, згідно якого за даними відповідача заборгованість перед позивачем станом на 24.06.11р. склала 7000,00грн. (а.с.130).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 23.05.10 року, між ДП "Фаворит-Транс" АТЗТ "Фаворит" (замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник, позивач) був укладений договір №4/23/05/10 (далі - Договір, а.с. 9-10), за умовами якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому Замовником (чи зазначеним Замовником "вантажовідправником") вантаж до пункту призначення і видати його Замовнику (чи зазначеному Замовником "вантажоотримувачу), а Замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату (п.1.1. Договору).

Згідно з умовами Договору, позивачем, за період з травня 2010 року по липень 2010 року, було надано відповідачу послуги з перевезення, що підтверджується товарно-транспортними накладними, підписаними сторонами актами прийняття виконаних робіт та виставленими позивачем рахунків-фактур на загальну суму 81800,00грн. (а.с. 11-52).

Відповідач частково оплатив транспортні послуги згідно рахунків на суму 70000,00грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача (а.с.56-69).

02.03.11р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1 від 01.03.11р. (а.с. 72-73), згідно якої позивач підтвердив надходження коштів у сумі 70000,00грн., та повідомив про заборгованість у розмірі 11800,00грн., погашення якої просив здійснити у десятиденний строк з дня отримання претензії.

З поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.73) вбачається, що претензія була отримана відповідачем 09.03.11р., після чого 14.04.11р. та 29.04.11р. відповідач провів додаткові оплати на загальну суму 3000,00грн., що підтверджуються банківськими виписками (а.с.70-71).

Таким чином, на дату звернення до суду, відповідач, за даними позивача, заборгував останньому 8800,00грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивачем також нараховано до стягнення 1928,66грн. пені на підставі п.6.2 Договору, 1544,28 грн. інфляційних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України та 4000,00 грн. моральної шкоди, згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України. При цьому факт заподіяння моральної шкоди позивач обгрунтував перенесеними ним душевними і моральними переживаннями (стражданнями) та хвилюваннями за повернення заборгованості. Вказав, що несплата відповідачем заборгованості змусила шукати інші фінансові можливості для проведення розрахунків по всіх наявних податках (зборах) і для налагодження власної господарської діяльності в умовах фінансової кризи, а також призвела до неможливості отримання банківських кредитів.

Позивач також просить стягнути з відповідача судові витрати, до складу яких включив 162,72грн. державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати, пов'язані з розглядом справи (добові, вартість проїзду представника до суду, найм житла і харчування відповідно до норм чинного законодавства України на підставі угоди про надання правової допомоги).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.110-113) проти задоволення позовних вимог заперечує. Зокрема вказав, що позивачем не надано доказів в розумінні п.5.1., 5.2. Договору, що підтверджують час отримання документів, необхідних для оплати перевезення вантажу в строк, зазначений у п.5.1. Договору, тому вважає, що строк виконання зобов'язання по договору не настав. Щодо факту надання позивачем відповідачу послуг по перевезенню вантажів не заперечує, однак вказує, що заявлена позивачем сума позовних вимог у розмірі 8800,00грн. не відповідає дійсності, оскільки відповідачем 03.06.11р. та 21.06.11р. було сплачено 1800,00грн., на підтвердження чого відповідачем надано копії платіжних доручень (а.с.114, 115). Крім того, вважає, що позивачем також необгрунтовано подані розрахунки суми боргу з урахуванням індексу інфляції та пені. Щодо заявленої моральної шкоди зазначив, що оскільки моральна шкода відноситься до особистих немайнових прав особи, вона не є предметом, що регулюється господарським законодавством, а отже не може розглядатись як предмет господарського спору.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши надані, в процесі її розгляду, пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

У відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відносини між сторонами грунтуються на укладеному між ними договорі про перевезення вантажів за №4/23/05/10 від 23.05.10р., в процесі виконання якого і виник спір (а.с.9-10).

Статтею 909 Цивільного кодексу України та статтею 307 Господарського кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно п.2.4. Договору, для виконання цілей даного Договору, документом (підставою), що підтверджує виконання своїх обов'язків перевізником є оригінал товарно-транспортної накладної з відміткою вантажовідправника, вантажоотримувача та підписом водія-перевізника.

Так, підписані сторонами акти прийняття виконаних робіт згідно договору від 26.05.10р. на суму 3000,00грн., від 28.05.10р. на суму 3000,00грн., від 14.06.10р. на суму 15800,00грн., від 21.06.10р. на суму 15000,00грн. , від 30.06.10р. на суму 12000,00грн., від 07.07.10р. на суму 18000,00грн., від 18.07.10р. на суму 15000,00грн. та товарно-транспортні накладні (а.с. 11-52) свідчать про погодження відповідачем вартості наданих позивачем послуг та підтверджують факт їх надання.

За п. 5.1 Договору, розрахунки за договором здійснюються сторонами кожні три дні перевезення у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок Перевізника в термін трьох банківських днів з моменту отримання документів згідно пункту п.5.2., за умови підписання Замовником акту виконаних робіт згідно п.5.3. Договору (п.5.1. Договору).

Згідно п.5.2. Договору, підставою для розрахунків за Договором є: рахунок перевізника з додатком про розрахунок вартості перевезення, акт виконаних робіт, оригінали товарно-транспортних накладних з відмітками вантажовідправника, вантажоодержувача, водія перевізника.

Відповідно до п. 5.3. Договору, замовник повинен підписати акт виконаних робіт або надати вмотивовану письмову відмову щодо підписання акту в строк, не пізніше семи робочих днів з моменту отримання акту від перевізника.

Однак, за наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, підписаними сторонами актами прийняття виконаних робіт та рахунками-фактурами на загальну суму 81800,00грн. (а.с. 11-52) неможливо встановити дату їх отримання відповідачем, оскільки позивачем не надано доказів направлення їх ДП "Фаворит-Транс" Акціонерного товариства закритого типу "Фаворит", що перешкоджає встановленню строку виникнення зобов'язання по оплаті наданих послуг.

Тому, в даному випадку, слід керуватися ч.2. ст. 530 ЦК України, яка передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки претензія була отримана відповідачем 09.03.11р. (а.с. 73), заборгованість у останнього по наданим послугам виникла з 17.03.11р. (09.03.11р. + 7 пільгових днів).

Враховуючи вищевказане, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення оплати наданих послуг, на дату звернення позивача до суду, виконав частково, сплативши 73000,00грн., що підтверджується виписками банку (а.с.56-71), внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 8800,00грн.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказане кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача 8800,00грн.

Під час судового розгляду справи, відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 4800,00грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 100-103).

Враховуючи, що заборгованість в сумі 4800,00грн. була сплачена після звернення позивача до суду, провадження у справі в цій частині слід припинити за п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 4000,00грн.

Статтями 525, 526, 530 ЦУ України встановлено, зо зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що за порушення терміну розрахунку, понад зазначеного в пункті 5.1. даного договору, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з розрахунку позивача (а.с.4), пеня ним нарахована за період з 02.06.11р. по 28.03.11р. у розмірі 1928,66грн.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням того, що термін виконання зобов'язання у відповідача виник з 17.03.11р., а згідно розрахунку позивача кінцева дата нарахування пені - 28.03.11р., суд вважає, що до стягнення підлягає 60,13грн. пені, нарахованої з 17.03.11р. по 28.03.11р.

З огляду на викладене, позивачем безпідставно заявлено до стягнення 1868,53грн. пені (1928,66грн. - 60,13грн.), в задоволенні якої слід відмовити.

Позивач також заявляє до стягнення з відповідача 1544,28грн. інфляційних за період з серпня 2010 року по квітень 2011 року (а.с.5).

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань, враховуючи, що строк виконання зобов'язання у позивача виник з березня 2011 року, а індекс інфляції має нараховуватися в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, тобто в квітні 2011 року, суд вважає, що обгрунтовано заявлено до стягнення з відповідача 153,40грн. інфляційних.

У задоволенні 1390,88 грн. інфляційних (1544,28грн. - 153,40грн.) слід відмовити за безпідставністю.

Що стосується заявленої до стягнення з відповідача, на підставі ст.1167 Цивільного кодексу України, моральної шкоди в розмірі 4000,00 грн., слід зазначити наступне.

Так, однією з підстав виникнення зобов'язань, відповідно до п.3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, є завдання моральної шкоди іншій особі.

Згідно частини 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому ст. 51ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Ст. 94 ЦК України передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

В статті 23ЦК України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За ч.2 ст. 23ЦК України вона полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

З аналізу статті 23 ЦК України вбачається, що позивач заявив до стягнення моральну шкоду, яку може бути завдано лише фізичній особі, а не суб'єкту підприємницької діяльності.

Водночас в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про причинення моральної шкоди позивачеві, як суб'єкту підприємницької діяльності у розмірі 4000,00грн., і такі останнім не надано.

Не містять матеріали справи і обгрунтованого розрахунку суми моральної шкоди.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 4000,00грн.

Судом розглянуто також вимогу позивача щодо стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з розглядом справи (добових, вартості проїзду представника до суду, найму житла і харчування відповідно до норм чинного законодавства України на підставі угоди про надання правової допомоги), які позивач оцінив у розмірі 4000,00грн., однак їх суму у прохальній частині позовної заяви не зазначив.

Так, в матеріалах справи міститься угода "Про надання правової допомоги" від 27.03.11р. (а.с.75), яка укладена між Дипломованим фахівцем в галузі права - ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1

Згідно статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Тобто, відшкодуванню підлягають фактично понесені витрати.

Однак, позивачем не надано доказів понесення ним чи його представником таких витрат, а також не надано їх розрахунок.

Суд також звертає увагу, що до судових витрат віднесено оплату послуг адвоката, а не будь-якого представника чи фахівця у галузі права.

Так, стаття 2 Закону України "Про адвокатуру" визначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.07.11р. суд зобов'язував позивача надати свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю чи ордер адвоката ОСОБА_2, а також докази проведених розрахунків з ОСОБА_2 Однак, позивач вказані документи в судове засідання на надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 4000,00грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав пред'явлення та предмету не оспорив, доказів сплати позивачу коштів у сумі 4000,00грн. суду не надав.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами і підлягає частковому задоволенню в сумі 4213,53грн., з яких 4000,00 грн. - основний борг, 60,13 грн. - пеня, 153,40грн. - інфляційні.

В частині стягнення 4800,00грн. основного боргу провадження у справі суд припиняє на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

В частині стягнення 1868,53грн. пені, 1390,88грн. інфляційних, 4000,00грн. моральної шкоди, суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, згідно ч.1 ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру обгрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1, ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Фаворит-Транс" Акціонерного товариства закритого типу "Фаворит" (10025, м. Житомир, вул. Вітрука, 6, код 31600195)

на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (23700, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2):

- 4000,00 грн. основного боргу;

- 60,13 грн. пені;

- 153,40грн. інфляційних;

- 90,14грн. державного мита;

- 130,73грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 4800,00грн. основного боргу провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Суддя Вельмакіна Т.М.

Повне рішення складено 01 серпня 2011 року.

Віддрукувати:

1 - до справи

2,3 - сторонам.