Рішення № 17673221, 12.08.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.11р.Справа № 17/5005/7120/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ельба", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Контакт-Моком",

м. Дніпропетровськ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд", м. Дніпропетровськ

про стягнення 152083,53 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довір. б/н від 04.04.11р.;

ОСОБА_2, довір. б/н від 15.02.10р.;

від відповідача-1: ОСОБА_3, довір. № 22/юр від 01.03.11р.;

від відповідача-2: ОСОБА_4, довір. № 06/юр від 30.06.11р.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ельба" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Контакт-Моком" (відповідач-1 у справі) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобуд" (відповідач-2 у справі), у якому просить стягнути суму 105464,61 грн. основного боргу, 37756,31 грн. інфляційних, 8862,61 грн. 3% річних, а всього 152083,53 грн. заборгованості за порушення виконання грошових зобовязань по договору поставки № 42 від 20.09.07р.

Відповідач-1 позов не визнає. Вмотивовує свої заперечення посиланнями на те, що в силу положень ст.ст. 105, 109, 520 Цивільного кодексу України, ст. 59 Господарського кодексу України та ст. 25 ГПК України, позов пред'явлено до нього як до неналежного відповідача, оскільки внаслідок реорганізації ТОВ ВКП "Контакт-Моком" шляхом виділу було утворено нову юридичну особу - ТОВ "Технобуд", якій відповідно до розподільчого балансу перейшла частина майнових та немайнових прав та обовязків ТОВ ВКП "Контакт-Моком", у тому числі боргові зобовязання перед ТОВ "ТД "Ельба".

Відповідач-2 проти заявлених вимог заперечує. У відзиві вказує на те, що згідно умов спірного договору підставою для настання зобовязання з оплати є виставлений рахунок, тоді як рахунків для сплати спірного боргу отримано не було. Також вказує на те, що видаткові накладні підписані невідомою особою. На підставі чого, було подано клопотання про призначення почеркознавчої та технічної судової експертизи, яке клопотанням від 09.08.11р. просить суд залишити без розгляду.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача -1, -2, та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

20.09.2007 року між позивачем (постачальником) та відповідачем-1 (покупцем) було укладено договір поставки № 42 (далі - Договір), згідно з умовами якого постачальник у 2008 році на підставі замовлень відповідача-1 та у строки поставив покупцю продукцію власного виготовлення (товар), вартість якої відповідачем станом на 26.04.11р. залишається несплаченою у загальному розмірі 105464,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками, двохсторонніми видатковими накладними, актами виконаних послуг по доставці бетону та по роботі автобетононасоса з підписами та відбитками печатки підприємств обох сторін у справі.

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного договору поставки, є господарськими зобовязаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).

За умовами п. 3.5 Договору товар відпускається з відстроченням платежу до 20-ти діб, а відповідно приписам п. 5.1 Договору оплата за товар та доставку здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника по факту поставки товару на протязі 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Вивчивши подані матеріали справи господарський суд не встановив належного виконання умов Договору, з боку відповідача-1, оскільки аналіз доданих до позову документів вказує на відсутність повної оплати спірної вартості поставленого товару та наданих послуг.

В силу положень ст.ст. 4, 16, 258, 549-551, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 216-220, 224-226 та 230 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами і договором, а держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі, відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій.

На підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу за період з 21.09.08р. по 25.04.11р. розмір 3% річних на суму 8862,61 грн., а також за період з жовтня 2008 року по квітень 2011 року розмір інфляційних на суму 37756,31 грн., що відображається в розрахунку заявника.

Однак, перевіривши зазначені вище нарахування позивача господарський суд задовольняє їх частково, а саме за цей же період суму 8862,11 грн. 3% річних, 37 756,31 грн. інфляційних, а в решті нарахувань відмовляє за безпідставністю.

В той же час, заперечення відповідача-1 проти позову, які ґрунтуються на необхідності заміні відповідача його правонаступником відповідно до ст. 25 ГПК України, господарським судом не приймаються, оскільки не відбулося вибуття сторони у спірному правовідношенні.

Стаття 25 Господарського процесуального кодексу України допускає заміну сторони її процесуальним правонаступником у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з підстав, коли таке вибуття сталося внаслідок реорганізації підприємства.

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам правонаступникам.

Стаття 59 Господарського кодексу України визначає, що реорганізація може проводитися шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення.

Втім, всі інші види правонаступництва, як-то, відступлення права вимоги та переведення боргу, не тягнуть за собою заміну сторони в порядку ст. 25 ГПК України.

Згідно з положеннями статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105, ст.ст. 106, 107 цього Кодексу.

При цьому, хоча виділ не веде до припинення юридичної особи, втім, законодавець вимагає дотримання норм, що стосуються припинення юридичної особи, зокрема, письмове повідомлення державного реєстратора про виділ, призначення за погодженням із ним комісії з виділу, розміщення в друкованому засобі масової інформації повідомлення про виділ, вжиття всіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів та письмове сповіщення їх про порядок і строки заявлення ними вимог до юридичної особи, яка прийняла рішення про виділ.

Окрім того, норма статті 520 ЦК України передбачає, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Заміна боржника в зобов'язанні (переведення боргу) передбачає перехід від первісного боржника до нового боржника зобов'язання (обов'язків, що складають його зміст) і відповідальності за його виконання.

Відповідно до статті 521 названого Кодексу форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 Цивільного кодексу України.

Таким чином, договір про переведення боргу це багатосторонній правочин за участю первісного боржника, нового боржника та кредитора.

Тобто лише у разі укладення угоди про переведення боргу за правилами вказаних норм цього Кодексу кредитор отримує право вимоги до нового боржника, а новий боржник набуває права заперечувати проти вимог кредитора (ст. 522 ЦК України).

Відповідач-1 не надав належних і допустимих доказів повідомлення позивача як кредитора про виділ і передачу боргу іншій юридичній особі, а позивач як кредитор не давав згоди відповідачеві-1, як боржникові, на переведення боргу.

Згідно з положеннями ст.ст. 598, 609 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, у разі ліквідації юридичної особи.

Втім, господарський суд вважає за доцільне зазначити, що внаслідок добровільного виділу зі свого складу нової юридичної особи - ТО "Технобуд" (відповідач-2 у справі) відповідач-1 не ліквідований і не припинив своє існування як юридична особа, отже, відсутні підстави як для припинення його зобовязань перед позивачем, так і для здійснення процесуального правонаступництва в розумінні суті статті 25 ГПК України. Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, наведеною в постанові ВГСУ від 30.06.11р. у справі № 5005/783/2011.

Між тим, не приймається посилання відповідача-1 на подання ним обяви про виділ в Бюлетень державної реєстрації як на підставу вважати дотриманим порядок, встановлений нормою ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України, адже, текст поданої відповідачем об'яви взагалі не містить ні відомостей про передання грошових або будь-яких інших зобовязань третій особі, ані зазначення назви цієї особи.

Також, суд звертає увагу на те, що повідомлення кредитора про передання боргових зобовязань не може ототожнюватися із отриманням згоди кредитора на переведення боргу в розумінні суті статті 520 ЦК України.

Таким чином, твердження покупця про те, що у нього відсутні боргові зобовязання перед позивачем за договором поставки № 42 від 20.09.07р. є хибними, оскільки ґрунтуються на довільному тлумаченні положень чинного законодавства України.

Не приймаються, також, до уваги судом посилання відповідачів з приводу неотримання рахунків, які повинні надаватись позивачем згідно п. 5.1. Договору, та, як наслідок, відсутності у позивача права вимоги, оскільки строк виконання зобовязання не настав, з огляду на те, що відповідно до п. 3.5. Договору сторонами встановлений строк відпуску товару з відстрочкою платежу до 20-ти днів, факт поставки товару підтверджений видатковими накладними, актами виконаних послуг по доставці бетону та по роботі автобетононасоса, існування кредиторської заборгованості по спірному договору повністю визнається відповідачем-1 та відповідачем-2 про що зазначено в акті приймання-передачі до розподільчого балансу від 27.05.10 р., в матеріалах справи містяться рахунки на оплату товару та робіт, які виставлялись відповідачу. При цьому суд звертає увагу на те, що відповідач-1 не звертався до позивача з вимогами щодо неналежного виконання останнім умов спірного договору в частині ненадання відповідних розрахункових документів.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Викладене є підставою для часткового задоволення позову.

Згідно ст. 49 ГПК України, сплата судових витрат покладається на відповідача-1 пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Контакт-Моком" (49100, м. Дніпропетровськ, Бульвар Слави, 22; ЄДРПОУ 20304506) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ельба" (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1; ЄДРПОУ 34656151) суму 105464,60 грн. (сто пять тисяч чотириста шістдесят чотири грн. 60 коп.) основного боргу, 37756,31 грн. (тридцять сім тисяч сімсот пятдесят шість грн. 31 коп.) інфляційних, 8862,11 грн. (вісім тисяч вісімсот шістдесят дві грн. 11 коп.) 3% річних, 1520,08 грн. (одна тисяча пятсот двадцять грн. 08 коп.) державного мита, 235,99 грн. (двісті тридцять пять грн. 99 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Рішення підписано ___