Рішення № 17673055, 08.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

08.08.2011Справа №5002-18/2441-2011 за позовом Сакського міжрайонного прокурора (96500, м. Саки, вул. Леніна, 34) в інтересах держави в особі: Сакського міжрайонного управління водного господарства (96500, м. Саки, вул. Промислова, 11 а)

до відповідача - Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", АР Крим, м. Сімферополь (95053, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5)

Про стягнення 255 000,00 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача ОСОБА_1 ю/к., дов. від 25.02.2011 № 220-11/18.

Від відповідача ОСОБА_2. представник, дов. від 05.01.2011 № 04.

З участю прокурора Меренцов С.І. посвідчення № НОМЕР_1

Суть спору: Сакський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства - позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" - відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за постачання води за договором № 102 від 05.05.2010 року у розмірі 250000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.05.2010 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 102 на подачу води у Міжгірне водосховище у 2010 р. постачання дніпровської води у Міжгірне водосховище обємом 15 млн. куб. м. строком дії до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Відповідно до п. 3.3.1 договору відповідач зобовязаний здійснювати прийом води згідно наданій заявці на подачу води та здійснювати своєчасний розрахунок за надані позивачем послуги.

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, відповідно до графіку оплати за подачу у 2010 році води у міжгірне водосховище відповідач повинен сплатити 285000,00 грн., але відповідач зазначену суму сплатив частково у розмірі 30000,00 грн., з чого створилася заборгованість у сумі 250000,00 грн., яка і стала підставою для звернення позивача із позовом до суду.

23.06.2011 року на адресу господарського суду від відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду. Суд залучив такий відзив до матеріалів справи.

23.06.2011 року на адресу господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк, у звязку з необхідністю надання додаткових документів по справі. Також, у своєму клопотанні відповідач просив суд продовжити строк розгляду справи на 15 днів.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду справи, з урахуванням положень ст. 69 ГПК України, суд вважав можливим продовжити строк розгляду справи та задовольнив клопотання відповідача.

Слухання справи відкладалося за клопотанням відповідача у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, думку прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2010 року між Сакським міжрайонним управлінням водного господарства (постачальник) та Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (споживач) укладено договір № 102 на подачу води в Міжгірне водосховище.

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобовязується згідно з заявками споживача подати у 2010 році дніпровську воду в Міжгірне водосховище у обсязі 15 млн. куб. метрів, а споживач прийняти воду і здійснити оплату на умовах цього договору.

Судом встановлено, що у 2010 році позивач поставив у Міжгірне водосховище 15 млн. куб. метрів дніпровської води, що підтверджується Актом подачі-прийому води на підставі щоденних записів у диспетчерському журналі (а.с. 11). Такий Акт підписаний представниками обох сторін без заперечень.

Відповідно до п. 3.3.1 договору відповідач зобовязаний здійснювати прийом води згідно наданій заявці на подачу води та здійснювати своєчасний розрахунок за надані позивачем послуги.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що розрахунок за фактично подану воду у міжгірне водосховище здійснюється відповідачем у безготівковій формі щомісячно рівними частками відповідно до графіку оплати за подачу у 2010 року води у міжгірне водосховище (зворотній бік аркушу 10). Оплату повинно бути здійснено у повному обсязі до початку заповнення міжгірного водосховища у 2011 року.

Згідно з пунктом 2.5 договору, оплата за поставку води здійснюється у розмірі 0,019 грн. за 1 куб. метр, враховуючи ПДВ.

Таким чином, за договором № 102 від 05.05.2010 позивач поставив відповідачеві дніпровську воду на загальну суму 285000,00 грн. (15 млн. куб. метрів х 0,019 грн.)

Судом встановлено, що відповідач 14.04.2011 перерахував позивачеві кошти у сумі 15000,00 грн. та 15.04.2011 року у сумі 15000,00 грн., загалом 30000,00 грн.

Несплата відповідачем коштів у сумі 255000,00 грн. грн. стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення такої заборгованості у примусовому порядку.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем 31.05.2011 були сплачені кошти у сумі 15000,00 грн. у виконання зобовязань за договором № 102 від 05.05.2010, що підтверджується випискою з рахунку (копія наявна у матеріалах справи), у звязку із чим суд зазначає наступне.

Так, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, факт порушення або оспорювання права чи законного інтересу повинен існувати до моменту звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення.

Суд звертає увагу, що позовна заява Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", була направлена до суду 07.06.2011, що підтверджується поштовим штампом на конверті (а.с. 31). У той час, як заборгованість у сумі 15000,00 грн. була сплачена відповідачем 31.05.2011 року.

Враховуючи те, що станом на дату звернення до суду заборгованість складала 240000,00 грн., а прокурором заявлена до відшкодування сума у розмірі 255000,00 грн., у прокурора було відсутнє право на предявлення до суду позову про примусове стягнення з відповідача ще 15000,00 грн., у звязку з чим в цій частині позову суд відмовляє.

Щодо заборгованості у сумі 240000,00 грн., то відповідач не представив суду доказів оплати позивачеві коштів у сумі 240000,00 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У звязку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 240000,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що прокурор не має права виходити з позовом в інтересах держави в особі Сакського міжрайонного управління водного господарства, то суд вважає такі доводи неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України, на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді. В силу статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У мотивувальній частині рішення Конституційного суду України по справі №1-1-99 від 8 квітня 1999 року про представництво прокуратурою України інтересів Держа ви йдеться про те що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції Украї ни, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів Держави є потреба у здійс ненні дій у тому числі спрямованих на захист економічної безпеки, а також захист усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Відповідно до наказу Державного комітету України по водному господарству від 15 жовтня 2005 року затверджено положення про Сакське міжрайонне управління вод ного господарства.

Згідно п. 2.1 зазначеного положення, до основних завдань управління відноситься організація експлуатації водогосподарських споруд та державних меліоративних систем міжгосподарського значення, проведення на договірних засадах технічного обслугову вання внутрішньогосподарських меліоративних систем та подача води на зрошення, ви конання поточних і капітальних ремонтів міжгосподарських меліоративних мереж та водогосподарських об'єктів, контроль за дотриманням вимог Водного кодексу України та природоохоронного законодавства щодо збереження і раціонального використання водних ресурсів.

Діями відповідача порушуються інтереси держави, у зв'язку із чим було подано позовну заяву прокурором до суду на законних правових підставах.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 08.08.2011 судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.08.2011.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", АР Крим, м. Сімферополь (95053, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5; код ЄДРПОУ 20671506) на користь Сакського міжрайонного управління водного господарства, АР Крим, м. Саки (96500, м. Саки, вул. Промислова, 11 а; код ЄДРПОУ 01039576) 240000,00 грн. заборгованості.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості у сумі 15000,00 грн. у позові відмовити.

4.Стягнути з Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", АР Крим, м. Сімферополь (95053, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5; код ЄДРПОУ 20671506) в дохід державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, код ЄДРПОУ 34740405) державне мито в сумі 2400,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Стягнути з Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", АР Крим, м. Сімферополь (95053, м. Сімферополь, вул. Гурзуфська, 5; код ЄДРПОУ 20671506) в дохід державного бюджету України (р/р 31214264700002, код платежу 22050003, в банку одержувача: ГУ ДКУ в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, код ЄДРПОУ 34740405) 222,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримОсоченко І.К.