Рішення № 17671822, 09.08.2011, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 2-519/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2011 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого - судді:Ільченко В. М.

при секретарі Вербі Н.О.

за участю позивача ОСОБА_1

його представника ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка справу за позовом ОСОБА_1 до малого підприємства «Ворскла», третя особа директор малого підприємства «Ворскла»ОСОБА_4 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

Встановив:

24.03.2011 року відкрито провадження у справі. Позивач свої вимоги мотивує тим, що наказом директора малого підприємства «Ворскла»№ 42 від 23.05.1995 року був прийнятий на роботу столяром. За час роботи на підприємстві стягнень і зауважень від керівництва не мав. З червня 2009 року директор підприємства усунувся від виконання дій, спрямованих на організацію виробничого процесу і підприємство фактично не діяло. 23.02.2011 року позивач отримав наказ директора МП «Ворскла»№ 118 від 17.02.2011 року про своє звільнення з 01.12.2011 року за прогул відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. В наказі не зазначені обставини, з якими повязано розірвання трудового договору. Крім того, вважає, що відсутність його на робочому місці викликана поважними причинами відсутністю можливості зайти до приміщення цеху та офісу через відсутність на роботі директора чи уповноваженої ним особи та не створення директором належних умов праці. Зазначає, що директором порушена процедура накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення, оскільки не були отримані його пояснення та не враховано фактичні обставини, ступінь тяжкості вчиненого проступку, його тяжкість та спричинені наслідки. Крім того, наказ винесено з порушенням строку, передбаченого для застосування дисциплінарного стягнення, так як наказ винесений 17.02.2011 року, а звільнений з роботи 01.12.2010 року. Незаконне звільнення спричинило йому моральні страждання, повязані з емоційним та психологічним потрясінням. Звільнення призвело до руйнування усталених життєвих звязків, матеріальних втрат, змусило шукати іншу роботу. Завдану моральну шкоду оцінює в 3000 грн. В звязку з викладеним, просить поновити його на роботі столяром МП «Ворскла», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2010 року по день винесення рішення та стягнути з відповідача компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав і пояснив, що з 1995 року працював на підприємстві столяром. В 2010 році ходив на роботу, однак директор на підприємстві не зявлявся, належні умови не забезпечував, в приміщенні не було опалення. На той час був виданий наказ про двогодинний робочий день, з яким він був ознайомлений. З 15.12.2010 року на підприємстві фактично був простой, оскільки не було замовлень, були відсутні матеріали, ніяких дій, щодо організації роботи підприємства ОСОБА_4 не вчиняв. Так як перебувати в неопалювальному приміщенні без роботи у зимовий час було практично неможливо, працівники за згодою між собою уповноважили ОСОБА_5 виходити на роботу щоденно з 15.12.2010 року.17.12.2010 року та 23.12.2010 року виходили на роботу та складали акт про те, що директор на підприємстві не зявлявся. 18.01.2011 року відбулася зустріч працівників з директором ОСОБА_4, який повідомив, що не збирається забезпечувати їх роботою та запропонував звільнитися за власним бажанням з 01.12.2010 року. Працівники відмовилися. Після того, як черговий раз у лютому 2011 року прийшли на підприємство, зясувалося,що замки змінені і ввійти вони не змогли. Від директора ОСОБА_4 отримав лист від 24.01.2011 року, в якому було попередження про звільнення за прогул в разі невирішення питання про працевлаштування. Надав пояснення, що невихід на роботу зумовлений відсутністю умов для праці. 23.02.2011 року отримав наказ від 11.02.2011 року про своє звільнення за прогул з 01.12.2011 року. Вважає такий наказ незаконним, оскільки він не виходив на роботу з поважних причин, тому наполягає на задоволенні вимог.

Представник позивача заявлені вимоги підтримав, пояснив, що взагалі відсутній факт прогулу, так як підприємство фактично не працювало. Звільнення є дисциплінарним стягненням, тому повинна бути дотримана процедура і працівнику запропоновано надати пояснення. Крім того, протягом 2,5 місяці директор спостерігав і не вчиняв жодних дій щодо працівників. Був пропущений місячний строк накладення стягнення. Сам запис у трудовій книжці про звільнення за прогул, якщо він безпідставний, тягне спричинення моральної шкоди. Тому наполягає на задоволенні вимог.

Представник відповідача та третьої особи заперечив проти заявлених вимог, зазначивши, що відповідно до договору про заснування малого підприємства «Ворскла»від 06.03.1992 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 створили мале підприємство. Спільним рішенням співзасновників керівництво підприємства було покладене на директора ОСОБА_4 Заступником директора за трудовим договором був прийнятий ОСОБА_5 Між засновниками підприємства за час його роботи виникали непорозуміння, що переросли в конфлікт і з червня 2009 року керівництво на себе фактично прийняв ОСОБА_5 За цей час були видані накази та розпорядження з порушеннями чинного законодавства, допущена заборгованість по податкам, виникала заборгованість по заробітній платі перед працівниками. ОСОБА_4 звертався до суду за захистом порушених прав, однак судом було визнано, що ОСОБА_4 як директор мав і має всі належні повноваження. З жовтня 2010 року ОСОБА_4 став особисто контролювати трудову поведінку працівників підприємства. Однак його розпорядження працівниками не виконувалися і з грудня 2010 року працівники, в тому числі позивач, за власною ініціативою не стали виходити на роботу. При цьому, у визначеному законом порядку вони не попередили керівника про наявність колективного трудового спору, простою на підприємстві також не було зафіксовано. Працівники були забезпечені належними умовами праці. Наказом № 118/1 від 01.12.2010 року був скасований наказ № 103 від 31.08.2009 року про двогодинний робочий день, винесений від імені директора за підписом заступника, як незаконний, про що працівники були попереджені, однак з наказом не погодилися. 01.12.2010 року позивач з іншими працівниками пробув на робочому місці 2 години. Після цього працівники фактично влаштували саботаж, не виходячи на роботу. Так як знайти спільну мову не вдалося, 24.01.2011 року працівникам, в тому числі позивачу, було надіслано попередження про можливість звільнення за прогул та запропоновано визначитися щодо працевлаштування на підприємстві. 07.02.2011 року позивачу був надісланий лист з пропозицією надати письмові пояснення щодо причин невиходу на роботу з 01.12.2010 року. Так як позивач не навів поважності причин невиходу на роботу, 17.02.2011 року був виданий наказ № 118 про звільнення за прогул за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 01.12.2010 року. При цьому, строки накладення адміністративного стягнення у виді звільнення за допущений прогул не були порушені, оскільки працівники допускали порушення протягом тривалого часу. Тому вважає вимоги позивача необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа ОСОБА_4 заперечив проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним з мотивів, наведених представником відповідача та третьої особи.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що директор ОСОБА_4 фактично самоусунувся від виконання своїх обовязків по забезпеченню функціонування підприємства, що було встановлено судом при розгляді позову ОСОБА_4 до підприємства в жовтні 2010 року. В листопаді 2010 року директор був відсутній на роботі, замовлень не надавав, погрожував закрити рахунки. Підприємство намагалося працювати на авансових платежах. Так як печатка була відсутня, не мали можливості приймати замовлення. За несплату газ був відключений і підприємство обігрівалося за рахунок пічного опалення, яке було організоване працівниками. В листопаді 2010 року закінчили останнє замовлення, намагалися щось зробити із залишків. Працювали до 15.02.2010 року, після чого за електроенергію сплачувати було нічим, на підприємстві було дуже холодно. Знаходитися в приміщення стало неможливо. Вирішили доручити ОСОБА_5 виходити на роботу, в разі появи замовлень повідомити інших. Складали акти про відсутність на робочому місці директора. 11.01.2011 року зявився ОСОБА_4, який запропонував подати заяви про звільнення. Працівник ОСОБА_7 погодився і подав заяву, при цьому ОСОБА_4 пообіцяв її підписати. 18.01.2011 року ОСОБА_4 повідомив, що є розмова щодо працевлаштування та запропонував всім звільнитися з 01.12.2010 року, щоб не сплачувати необхідні платежі за працюючих. Так як працівники не погодилися, ОСОБА_4 в послідуючому надіслав попередження і наказ про звільнення за прогул. При відвідуванні підприємства були відсутні ознаки його роботи, крім того, були змінені замки і працівники не могли зайти на територію.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що до 01.12.2010 року підприємство працювало з замовленнями, після 01.12.2010 року працювали з залишками матеріалу. З 15.01.2010 року прийняли рішення про вихід на роботу по мірі отримання замовлень, так як на підприємстві було холодно і знаходитися в приміщенні було фактично неможливо. Виходити на роботу доручили ОСОБА_5 До 11.01.2011 року ОСОБА_4 не зявлявся на підприємстві. 11.01.2011 року він прийшов і не заперечував проти поданої свідком заяви про звільнення. Однак в послідуючому всім працівникам запропонував звільнитися з 01.12.2010 року. Працівники не погодилися. З січня 2010 року на підприємстві вже були інші замки, територія не чистилася від снігу, були відсутні ознаки роботи підприємства. Потім ОСОБА_4 прислав два листа та трудову книжку з записом про звільнення за прогул.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що з 01.11.2004 року до 24.11.2010 року працювала на підприємстві, керівником якого був ОСОБА_4 З жовтня 2009 року ОСОБА_4 на роботі майже не зявлявся, свої обовязки не виконував, його роботу фактично виконував ОСОБА_5 Вона двічі подавала заяву про звільнення, однак її заява не була підписана. ОСОБА_4 приїхав 23.11.2010 року, забрав книгу наказів . З 24.11.2010 року вона перестала виходити на роботу. Коли пішла з роботи, залишила всю документацію. До 20.01.2011 року вона директора не бачила, коли він приїхав і запропонував зробити річний звіт, пообіцявши, що після цього її звільнить. Однак ніяких актів, табелів за грудень 2010 року не було надано. В січні 2011 року директора вона не бачила. Потім отримала наказ про звільнення за прогул.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що являється співзасновником МП «Ворскла», директором якого є ОСОБА_4 Він працював на підприємстві на посаді заступника директора. З жовтня 2010 року ОСОБА_4 забрав печатку, в листопаді 2010 року книгу наказів. Працювали до 15.12.2010 року. На підприємстві не було умов, було холодно, обігрівалися за рахунок пічки, яку самі встановили. З 15.12.2010 року він сам продовжував виходити на роботу щодня до лютого 2011 року. Складали акти про відсутність директора на підприємстві. 18.01.2011 року ОСОБА_4 попередив працівників, щоб писали заяви про звільнення і звільнялися з 01.12.2010 року. Про прогул мови не було. В лютому 2011 року ОСОБА_4 змінив замки. Після того, як ним була отримана трудова книжка, він забрав витяжну трубу, яка належала йому.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що допомагав ОСОБА_4, який займався виготовленням меблів, виконував певну роботу, про яку той просив, а також його запрошували засвідчити відсутність працівників на робочих місцях, що ним і було зроблено.

Суд проаналізував матеріали справи, вислухав пояснення сторін, свідків, дослідив письмові докази, дійшов наступного висновку.

Між сторонами виник трудовий спір.

Судом встановлено, і це не оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до МП «Ворскла»столяром з 22.05.1995 року, що вбачається з наказу № 42 по МП «Ворскла»та трудової книжки позивача.

Наказом № 118 від 17.02.2011 року ОСОБА_1 звільнений з 01.12.2011 року за прогул без поважних причин. Тим же наказом визначено проведення остаточних розрахунків з врахуванням, що останній робочий день є 30.10.2010 року, з виплатою компенсації за період невикористаної відпустки.

Також цим наказом звільнено інших працівників МП „Ворскла” ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7

Відповідно до положень п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня ) без поважних причин.

Судом встановлено, що ОСОБА_11, як і інші працівники, наказом № 103 від 31.08.2009 року був переведений на двогодинний робочий день, що підтверджується зазначеним наказом. Також встановлено, що ОСОБА_1 01.12.2010 року, а також в наступні робочі дні по 14.12.2010 року включно перебував на своєму робочому місці в МП „Ворскла” протягом двох годин.

Ця обставина підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 і суд приймає ці покази до уваги, оскільки свідки є працівниками підприємства, які працювали протягом тривалого часу, були безпосередніми свідками подій, що там відбувалися, їх покази узгоджені і не суперечать іншим встановленим судом обставинам.

При цьому, суд не бере до уваги доводи сторони відповідача, що наказом № 118/1 від 01.12.2010 року наказ № 103 від 31.08.2009 року про двогодинний робочий день був скасований як незаконний, а тому позивач повинен був працювати на підприємстві 8 годин з 01.12.2010 року та в наступні дні, оскільки наказ № 103 від 31.08.2009 року був доведений до відома позивача, про що свідчить його підпис. Крім того, протягом тривалого часу в робочі дні позивач відпрацьовував по дві години, про що директору було відомо і ніяких зауважень з цього приводу від нього не надходило, а наказ № 118/1 був виданий 01.12.2010 року, хоча до цього книга наказів перебувала у директора і він не був позбавлений можливості винести наказ раніше.

Стороною відповідача не були надані докази про ознайомлення позивача з наказом про скасування наказу про переведення на двогодинний робочий день, в звязку з чим відсутні підстави вважати, що позивач, виходячі на роботу з 01.12.2010 року по 14.12.2010 року та працюючі по дві години, порушував правила трудового розпорядку на підприємстві, тобто допустив прогул.

Оцінюючи складені відповідачем акти невиходу на роботу, суд дійшов висновку, що ними не спростовуються встановлені судом обставини щодо виходу ОСОБА_1 на роботу в робочі дні протягом 01-14.12.2010 року, оскільки акти складені за участю директора, який є заінтересованою особою, фахівця в галузі права ОСОБА_3, який представляє інтереси директора, та ОСОБА_12, який не є працівником підприємства, а перебував з директором ОСОБА_4 у цивільно-правових відносинах.

Встановлено, що з 15.12.2010 року ОСОБА_1 не виходив на роботу з поважних причин, оскільки внаслідок самоусунення директора ОСОБА_4 від виконання своїх посадових обовязків щодо забезпечення нормальної роботи підприємства, що було встановлено рішенням Охтирського міськрайсуду Сумської області від 21.10.2010 року, підприємство не було забезпечено необхідними матеріалами, не було створено належних умов праці, так як приміщення в зимовий період не опалювалося через відсутність газопостачання за браком коштів на опалення. Крім того, так як всі документи та печатка знаходилися в директора, була відсутня можливість приймати замовлення та оприбутковувати авансові платежі від замовників.

Зазначені обставини підтверджуються актами від 23.12.2010 року, 17.01.2011 року, 07.02.2011 року, складеними працівниками підприємства ОСОБА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_10 , згідно яких 15,17 та 23.12.2010 року з 08 до 10 години, 11.01. та 17.01.2011 року з 08 до 10 години, з 01.02. та 07.02.2011 року з 08 до 09 години вони виходили на роботу, підприємство не працювало, територія занесена снігом, приміщення замкнені. Також ці обставини вбачаються з пояснень свідків ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_14

Порушення температурного режиму та інші недоліки в галузі охорони праці підтверджуються також поданням № 16 від 03.03.2011 року відділення виконавчої дирекції в м. Охтирка фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

В пояснювальній записці позивач зазначив, що його невихід на роботу зумовлений незабезпеченням умов для праці, матеріалами та фурнітурою для виготовлення меблів, відсутністю опалення в приміщенні.

Положеннями ч. 2 ст. 2 КЗпП України визначено право працівників на здорові та безпечні умови праці.

Статтями 21 та 29 КЗпП України визначено обовязок роботодавця забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, та необхідними для роботи засобами. Стаття 141 КЗпП України передбачає обовязок роботодавця правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Такі обовязки директора ОСОБА_4 передбачені також Статутом МП „Ворскла”, Правилами внутрішнього трудового розпорядку та Посадовою інструкцією директора.

Доказів забезпечення директором належних умов праці, передбачених законодавством, сторона відповідача суду не надала.

Реєстр отриманих та виданих податкових накладних, наданих стороною відповідача, свідчить про здійснення підприємством платежів по податковим та іншим зобовязанням, здійснення платежів за використану електроенергію, про обсяг проданих товарів за період з жовтня по грудень 2010 року, коли ще працювали робітники, однак не є доказом створення належних умов праці на підприємстві.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для поновлення його на роботі.

Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно наданої відповідачем довідки, середньоденна заробітна плата позивача складає 8,74 грн. Позивач з наданою довідкою погодився, в звязку з чим суд приймає її до уваги при проведенні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Приймаючи до уваги, що позивач був звільнений з 01.12.2010 року, середній заробіток, який підлягає сплаті в звязку з вимушеним прогулом складає: 8, 74 грн. (середньоденна заробітна плата) х 171 ( кількість робочих днів за період з 01.12.2010 року по 09.08.2011 року ) =1494,54 грн.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У судовому засіданні встановлено, що діями відповідача було порушено законні права позивача, що призвело до необхідності звернення останнього за їх захистом до суду.

Для захисту порушених законних прав у суді позивач докладав додаткових зусиль, що призвело до зміниспособу його життя. Виходячи з викладеного, врахувавши всі обставини справи, суд приходить до висновку, що внаслідок протиправних дій з боку відповідача позивачу завдано моральну шкоду, що, виходячи з вимог розумності та справедливості, підлягає відшкодуванню у розмірі 500 грн.

Позивачем надані докази в підтвердження понесених витрат на отримання правової допомоги, а саме, договір на надання правової допомоги, акт прийому-здачі виконаних робіт, квитанція про оплату послуг у розмірі 1000 грн. в звязку з чим, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу відповідно до розміру задоволених вимог 900 грн. Також з відповідача підлягають стягненню судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в прибуток держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 10, 11, 58-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 столяром малого підприємства «Ворскла».

Стягнути з малого підприємства „Ворскла” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1494,54 грн. ( одну тисячу чотириста девяносто чотири грн. 54 коп.), в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 ( пятсот ) грн. та в рахунок відшкодування судових витрат 900 ( девятсот ) грн., а всього стягнути 2894,54 грн. ( дві тисячі вісімсот девяносто чотири грн. 54 коп. ).

В задоволенні решти вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнути з малого підприємства «Ворскла»судовий збір у розмірі 59,50 ( пятдесят девять грн. 50 коп. ).

Стягнути з малого підприємства «Ворскла»витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи Охтирським міськрайсудом Сумської області у розмірі 120 ( сто двадцять грн.), які зарахувати на рахунок: Держбюджет м. Охтирка 22050000, ОКПО 23635347 банк: ГУ ДКУ у Сумській обл. МФО: 837013, р/р: 31211259700006.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Охтирський міськрайонний суд протягом 10 днів з часу його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення в той же строк з дня отримання його копії.

СуддяВ. М. Ільченко