Постанова № 17666586, 04.08.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

Іменем України

"04" серпня 2011 р. Справа № 5019/352/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В. , судді Олексюк Г.Є. Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор" від 25.03.2011 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 04.03.2011 р. у справі №5019/352/11 (підписано 09.03.2011 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік", м.Рівне

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор", м.Сарни

про стягнення в сумі 16 748 грн. 48 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник, довіреність в справі

від відповідача - не з'явився

Рішенням господарського суду Рівненської області від 04.03.2011 р. у справі №5019/352/11 (суддя Войтюк В.Р.) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор" та стягнуто з відповідача на користь позивача 11057,40 грн. заборгованості, 577,11 грн. 3% річних, 1802,36 грн. інфляційних нарахувань; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами те що заборгованість в сумі 11057 грн. 40 коп. виникла на підставі договору, тому вона вважається позадоговірною; нарахування пені законом не передбачено, оскільки угода сторонами не укладалась, тому в стягненні пені в сумі 1760,06 грн. відмовив.

Не погоджуючись з даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор" звернулося з апеляційною скаргою від 25.03.2011 р., в якій просило змінити рішення господарського суду Рівненської області від 04.03.2011 р. та прийняти нове, яким частково задоволити позовні вимоги в сумі 2343,00 грн. заборгованості, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення по справі, а висновки викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Договором №13/01 від 11.03.2008 р. чітко закріплювалася ціна договору та вартість необхідних робіт-4686 грн., скаржником оплачено 2343 грн., натомість позов задоволено у розмірі 11057,40 грн. Подання претензії можливе лише за існування у положеннях невиконаного господарського договору чітко зазначених строків оплати робіт. Проте, між сторонами існували позадоговірні відносини на суму 8714,40 грн. Оскільки жодна вимога оформлена у відповідності до вимог частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій не надходила, момент виконання обов'язку оплати наданих послуг ще не настав, а тому й не підлягає до стягнення сума заборгованості, яка такою ще не стала, в розмірі 8714,40 грн. Судом першої інстанції неправомірно було застосовано порядок виконання позивачем вимог статтей 6 та 7 Господарського процесуального кодексу України щодо досудового врегулювання спору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності нормам матеріального і процесуального права; відповідач під час вирішення спору у місцевому суді не скористався правом на подачу обґрунтованого відзиву на позов, в судове засідання не зявився, жодних пояснень господарському суду не подавав; твердження відповідача стосовно того, що на його адресу не надходила жодна вимога щодо сплати 8714,40 грн. суми, що виникла з позадоговірних відносин, не знаходить свого підтвердження, адже суду було надано претензію за №63 від 07.05.2009 р. та докази її направлення відповідачу (опис вкладення до цінного листа від 12.05.2009 р.), в якій чітко містилася вимога оплатити суму боргу у розмірі 11057,40 грн. Претензія отримана відповідачем 15.05.2009 р. У своїй відповіді на претензію відповідач борг у сумі 11057 грн. 40 коп. визнав, таким чином підтвердив факт предявлення вимоги на суму 8714,40 грн. в тому числі.

В судове засідання представник відповідача вдруге не з'явився, хоча відповідач належним чином був повідомлений про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали) (а.с.81).

Відповідно до абзацу 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 75 ГПК України справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не надано.

Враховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про день і час розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін в судове засідання апеляційним судом обов'язковою не визнавалася, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від відповідача не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу заперечила з підстав викладених у відзиві; вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права; зазначила, що апелянтом до суду I-ї інстанції не подавалося обгрунтованого відзиву для захисту своїх прав; апелянт не з'являвся в судові засідання; твердження апелянта про те, що йому не надходило жодної вимоги, спростовується тим, що в матеріалах справи міститься претензія яка направлялася відповідачу цінним листом; просила рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника позивача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд,-

ВСТАНОВИВ:

11.03. 2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік" (далі ТзОВ "Технік" ) (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор" (далі ТзОВ " Сарненський завод високовольтних опор") (замовник) укладено договір №13/01 на виконання робіт, згідно пункту 1.1 якого замовник замовляє, а виконавець виконує роботи по проектуванню та вогнезахисту деревяних конструкцій при реконструкції існуючої будівлі під офісно-адміністративні приміщення заводу по вул. 17-го Вересня, 21 в м. с. Сарни Рівненської області (а.с.8).

Згідно пунктів 2.1, 2.2 даного договору виконавець зобовязується виконати роботи по вогнезахисту протягом 10-ти днів від моменту проходження експертизою проектної документації та одержання коштів передбачених чинним договором; замовник зобовязується оплатити вартість робіт протягом 3-х банківських днів з дня отримання рахунку.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору №13/01 передбачено, що договірна ціна за виконані роботи по проектуванню складає: 510 грн. 00 коп., визначена в цінах 2008 р. з урахуванням ПДВ; договірна ціна за виконання робіт по вогнезахисту деревяних конструкцій складає: 4686 грн. 00 коп., визначена в цінах 2008 р. з урахуванням ПДВ; замовник сплачує 100% від вартості робіт по проектуванню та 50% від вартості виконання робіт по вогнезахисту.

Відповідно до акту приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року (форма № КБ-2в) підписаного обома сторонами, ТзОВ "Технік" виконало роботи по вогнезахисній обробці деревяних конструкцій для ТзОВ " Сарненський завод високовольтних опор" на суму 13400,40 грн. (а.с.9-11).

Згідно довідки про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року (форма №КБ-3) підписаної обома сторонами, вартість робіт склала 13400,40 грн. (а.с.12).

Відповідачем проведено оплату в сумі 2343 грн. платіжним дорученням №0045 від 01.04.2008 р. Борг склав 11057,40 грн., що вбачається з акту звірки взаємних розрахунків станом на 22.02.2011 р., складеного на вимогу суду та підписаного обома сторонами (а.с.25).

12.05.2009 р. позивач надіслав цінним листом на адресу відповідача претензію на суму 11057,40 грн. (а.с.13).

Таким чином, спростовуються доводи апеляційної скарги щодо того, що на адресу відповідача не надходило жодних вимог позивача.

У відповіді від 29.05.2009 р. на претензію відповідач повідомив, що претензію він отримав 15.05.2009 р., борг в сумі 11057,40 грн. підтвердив і від оплати не відмовився, борг за виконані роботи погодив і зобовязався його погасити протягом червня-липня 2009 року (а.с.14).

Частинами 1,2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (частина 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1,2 статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір на виконання робіт на суму 4686 грн. (а.с.8). Але відповідно до довідки про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року, акту приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року робіт виконано на суму 13400,40 грн. (а.с. 9-12). І довідка і акт підписані відповідачем і дана сума визнана ним у відповіді на претензію.

Однак, ні з довідки, ні з акту виконаних робіт не вбачається, що дані роботи виконувалися на підставі договору №13/01 на виконання робіт від 11.03.2008 р. Доказів про те, що до вказаного договору вносилися зміни щодо ціни договору позивачем суду не надано. Пунктом 3.2 договору №13/01 від 11.03.2008 р. визначено, що договірна ціна за виконання робіт по вогнезахисту деревяних конструкцій визначена в цінах 2008 р. (а.с. 8), а в акті приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008 р. зазначено, що договірна ціна, складена в поточних цінах станом на 2007 рік (а.с. 9).

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що заборгованість є позадоговірною, відповідає встановленим ним обставинам справи і є правомірним. Форма договору підряду може бути як усною так і письмовою і визначається відповідно до положень статтей 205, 207, 209 ЦК України.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки претензія, яка була надіслана цінним листом 12.05.2009 р. (а.с.13 на звороті) отримана відповідачем 15.05.2009 р., що вбачається з відповіді на претензію (а.с.14), то семиденний строк сплинув 22.05.2009 р.Відповідач у відповіді на претензію заборгованість в сумі 11057 грн. 40 коп. підтвердив, зобов'язувався погасити борг протягом червня-липня 2009 року.

Станом на 27.02.2011 року (день звернення з позовом до суду) заборгованість відповідача перед позивачем становила 11 057 грн. 40 коп., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 22.02.2011 р., підписаним повноважними представниками сторін, скріпленим печатками сторін та складеним на вимогу суду (а.с.25).

Тобто, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 11057,40 грн.

Уразі порушення правил здійснення господарської діяльності, учасник господарських відносин зобовязаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) (частина 1 статті 230 ГК України).

Відповідно до частин 1,3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частин 2,3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 у випадку несвоєчасної оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (а.с. 8).

Згідно розрахунків позивача розмір неустойки нарахований за період з 17.02.2010 по 10.08.2010 р. склав 1760 грн. 06 коп.; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції за період з жовтня 2008 р. по січень 2011 р. - 3162, 31 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 2008 р. по 2011 р. - 768,71 грн. (а.с. 15-17).

Оскільки, як уже зазначалося вище заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 11057,40 грн. є позадоговірною, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відмову в позові в частині нарахованої пені в сумі 1760,06 грн. Правомірно також судом першої інстанції відмовлено в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань. Враховуючи те, що обов'язок сплати боргу у відповідача сплинув 22.05.2009 р., про що зазначалося вище, період за який підлягають нарахуванню 3% річних та інфляційні втрати обраховується з 23.05.2009 р. по 16.02.2011 р. Сума інфляційних втрат за цей період становить 1802 грн. 36 коп., а 3% річних-577 грн. 11 коп. (а.с. 67) і ці суми підлягають до стягнення. В стягненні 1359,95 грн. (3162,31-1802,36=1359,95) інфляційних нарахувань та 191,60 грн. (768,71-577,11=191,60)-3% слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. На підставі вищевикладеного, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Рівненської області від 04.03.2011 р. відповідає нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи і підстави для його зміни або скасування відсутні. Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 04.03.2011 р. у справі №5019/352/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарненський завод високовольтних опор" від 25.03.2011р.без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк