Постанова № 17666456, 13.07.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2011 р. Справа № 27/305-10

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Бабакова Л.М. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

представника СПДІ ВПП у м. Харкові - Лиманський А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу СПДІ по роботі з ВПП у м. Харкові (вх. № 2233Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 16.12.10 р. у справі № 27/305-10

за позовом АТЗТ "Хладопром"

до ТОВ "Інвестиційні бізнес системи" м. Харків

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог, просив визнати недійсними договір комісії від 20.11.2009 р. № 2/8, договір купівлі-продажу від 28.05.2010 р. № 87/4-10, договір купівлі-продажу від 31.05.2010 р. № 88/4-10 та додаткову угоду від 22.06.2010 р., посилаючись на висновок акту перевірки ДПІ, яким встановлено, що зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними, так як порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2010 р. по справі № 27/305-10 ( суддя Мамалуй О.О.) в позові відмовлено, з посиланням на те, що оскаржувані позивачем договори належним чином підписані обома сторонами, мають двосторонній зобов’язувальний характер, їх умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, умови договорів обома сторонами виконані.

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Харкові з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У апеляційній скарзі Державна податкова інспекція зазначила, що договори є нікчемними, судове рішення обґрунтовується лише наявністю первинних документів без дослідження всіх обставин по справі, що є вимогою господарсько-процесуального законодавства, не встановлено фактичне виконання умов договорів, так як документальною невиїзною перевіркою ТОВ «Інвестиційні бізнес системи», встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Інвестиційні бізнес системи», а також ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, у зв'язку з відсутністю адміністративно-господарських можливостей виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутністю фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у створенні правових наслідків, що підтверджується актом №4217/23-310/34470806.

Представники позивача та відповідача у призначене судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини не прибуття суд не повідомили, не з’явлення представників не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, встановила, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові проведено планову виїзну документальну перевірку Акціонерного товариства закритого типу «Хладопром»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2011 року №1014/23-106/01548734. Перевіркою встановлені факти, що свідчать про нікчемність правочинів, які мали місце між АТЗТ «Хладопром»та ТОВ «Інвестиційні бізнес системи», оскільки вони порушували публічний порядок, встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Інвестиційні бізнес системи», а також ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у зв'язку з відсутністю адміністративно-господарських можливостей виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутністю фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру у створенні правових наслідків, що підтверджується актом №4217/23-310/34470806.

Як свідчать матеріали справи між АТЗТ "Хладопром" та ТОВ "Інвестиційні бізнес системи" укладено наступні договори: договір комісії від 20.11.2009 р. № 2/8, договір купівлі-продажу від 28.05.2010 р. № 87/4-10, договір купівлі-продажу від 31.05.2010 р. № 88/4-10.

Пунктами 1.1,1.2,1.3 договору комісії передбачено, що комісіонер зобов’язується за дорученням комітента здійснити від свого імені та в інтересах останнього угоду з продажу продукції, передбаченої даним договором.; конкретні умови угоди, кількість, якість та мінімальна ціна продажу продукції, а також інші умови та вказівки комітента наводяться у специфікації /додаток 1/ до даного договору;виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає угоду купівлі - продажу з третьою особою/надалі покупець/ та має право встановлювати кінцеву ціну реалізації продукції.

У п.5.1 договору зазначено, що за виконання доручення комітент сплачує комісіонерові винагороду в розмірі 15% від вартості реалізованих товарів,

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну, що передбачено ч. 3 ст. 1012 ЦК України. Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Суд першої інстанції посилаючись на вимоги законодавства не досліджував питання наявності істотних умов договору комісії, а саме відсутні умови про майно та його ціну, а також відсутні докази укладання правочинів про продаж товарів.

Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, в договорі комісії відсутні істотні умови, які визначені законом, тобто зазначений договір є неукладеним, а діючим законодавством не передбачено визнання недійсним неукладеного договору. Тем більш, що відсутні докази виконання договору комісії, а саме укладання договорів купівлі –продажу на реалізацію продукції.

В зв’язку з чим, суд першої інстанції, зробив необґрунтований висновок про те, що на виконання умов договору комісії відповідач реалізував товарно-матеріальні цінності на загальну суму 29420291,10 грн. та комісійна винагорода склала 4413043,67 грн.

Також, між сторонами укладені договори купівлі-продажу № 100528/01(87/4-10) від 28.05.2010 р. та № 100531/01 (№ 88/4-10) від 31.05.2010 р предметом яких є передача у власність покупця - АТЗТ "Хладопром" пакувальної машини GTA 450-150 на загальну суму 312000,00 грн.; поставка меблів, а відповідно до додаткової угоди від 22.06.2010 р. - поставка будівельних матеріалів.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд першої інстанції безпідставно вважав, що оскаржувані позивачем договори належним чином підписані обома сторонами, мають двосторонній зобов’язальний характер, їх умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, умови договорів обома сторонами виконані, що повністю відповідає вимогам цивільного законодавства та направлено на настання реальних наслідків, що полягають в отриманні доходів від здійснення господарської діяльності.

При цьому суд першої інстанції, не дослідивши усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, не перевірялись фізичні, технічні та технологічні можливості відповідача певної до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності зробив безпідставний висновок, що складались всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальне виконання та здійснення відповідних господарських операцій за кожним договором.

Суд першої інстанції не звернув уваги на порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318, довіреності на одержання продукції від відповідача не виписувались; у сторін за угодою відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення вантажів, а саме: товарно-транспортні накладні, дорожні листи тощо та документи на зберігання товару, що є порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облікта фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд першої інстанції не спростував висновки податкової інспекції про відсутність у відповідача адміністративно-господарських можливостей виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань.

Колегії суддів вважає, що здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суд повинен був надати належну оцінку доводам податкового органу щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, та можливість виконання господарських зобов’язань, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій.

Господарським судом також не враховано, що звертаючись до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів позивач посилався на висновки ДПІ про нікчемність договорів, які судом не спростовані.

Суд першої інстанцій відмовляючи в задоволені позову щодо визнання договорів недійсними, не врахував, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Як зазначено в частині другій статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Діючим законодавством передбачено, що органи державної податкової служби, можуть на підставі пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. При цьому висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не резолютивній частині судового рішення.

Отже, позовні вимоги про визнання нікчемних договорів, які завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, недійсними не підлягають задоволенню, а висновки суду зазначені у мотивувальний частині рішення не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, висновки викладені в мотивувальний частині рішенні господарського суду не відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам, і позовні вимоги не підлягають задоволенню по іншим підставам, керуючись ст.ст.215,228,638,655,1011,1012ЦК України , ст.ст.101–105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2010 р. по справі № 27/305-10залишити без змін.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Бабакова Л.М.

Суддя Плужник О.В.

Полний текст постанови підписаний 13.07.2011