Рішення № 17662646, 10.08.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.11р.Справа № 24/5005/9346/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ГРУП" м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договорів

Суддя Калиниченко Л.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 07/06/11 від 07.07.11р.

від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 10-юр від 18.07.11р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ», смт.Ювілейне (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУП», м.Дніпропетровськ (надалі - відповідач) про визнання недійсним договори суборенди №№ 25659, 25662, 25678 від 01.05.10р. з моменту їх укладення.

29.07.11р. від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, просить суд визнати недійсними договори суборенди 25659, №25661, №25662, №25663, №25664, №25665, №25666, №25667, №25668, №25669, №25670, №25671, №25672, №25673, №25674, №25675, №25676, №25677, №25678, №25679, №25680, №25681, №25682, №25683, №25684, №25685, №25686, №25687, №25688, №25689, №25690, №25691, №25692, №25693, №25694, №25695, №25696, №25697, №25698, №25699, №25700, №25701, №25702, №25703, №25704, №25660, №25706, №25707, №25708, №25709, №25710, №25711, №25712, №25713, №25714, №25715, №25716, №25717, №25718, №25719, №25720, №25721, №25722, №25723, №25724, №25725, №25726, №25727, №25728, №25729, №25730, №25731, №25732, №25733, №25734, №25735, №25736, №25737, №25738, №25739, №25740, №25741, №25742, №25744, №25745, №25746, №25747, №25748, №25749, №25750, №25705, №25752, №25753, №25754, №25755, №25756, №25757, №25758, №25759, №25760, №25761, №25762, №25763, №25764, №25765, №25766, №25767, №25769, №25770, №25771, №25772, №25773, №25774, №25775, №25776, №25777, №25778, №25779, №25780, №25781, №25782, №25783, №25784, №25785, №25786, №25787, №25788, №25789, №25790, №25791, №25792, №25793, №25794, №25795, №25751, №25797, №25798, №25799, №25800, №25801, №25804, №25805, №25807, №25808, №25809, №25810, №25811, №25812, №25813, №25814, №25815, №25816, №25817, №25818, №25819, №25820, №25821, №25822, №25823, №25824, №25825, №25826, №25827, №25828, №25829, №25830, №25832, №25833, №25834, №25835, №25836, №25796, №25743 від 01.05.2010 р.; №25831 від 06.05.2010 р.; №25903 від 01.06.2010р.; №26128, №26127, №26129, №26132 від 25.06.2010 р., з моменту їх укладення між позивачем та відповідачем. До заяви позивач надав належним чином засвідчені копії вищеозначених договорів, виписок банків, листів сторін про зарахування платежів.

Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, поясняючи наступне.

Договори суборенди були укладені під впливом помилки Позивача, яка має істотне значення. Крім того, договори містять у собі ознаки нікчемності, а отже є такими, що повинні бути визнані судом недійсними. Позивач зазначив, що помилка позивача полягає в тому, що при укладенні договорів суборенди з відповідачем він вважав відповідача добросовісним контрагентом, який проводить фінансово-господарську діяльність з метою реального настання правових наслідків за укладеними угодами; має всі необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності та можливість для виконання взятих на себе зобовязань за спірними договорами суборенди, а саме достатні виробничі потужності, трудові ресурси, офісні та складські приміщення, інші основні засоби тощо; знаходиться за своїм місцезнаходженням; співпрацює лише з добросовісними контрагентами, діяльність яких спрямована на настання реальних правових наслідків. Проте з акту перевірки від 23.05.2011 р. № 911/08-03/2-30487219 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з відповідачем за період з 01.08.10 по 31.08.10, складеного Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, позивач дізнався про факти порушення норм законодавства з боку відповідача, виходячи з яких виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобовязань за договорами. Відповідач за юридичною адресою не знаходиться, не має достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності. Операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У відповідача були відсутні необхідні умови для досягнення відповідних результатів економічної діяльності та можливість виконання взятих на себе зобовязань. Підприємством порушено ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, а отже укладені правочини є нікчемними. Також позивачем зазначено, що чинне законодавство не містить заборони на звернення до суду з позовом про визнання нікчемного правочину недійсним. Зазначає, що всі позовні вимоги ґрунтуються на спільних підставах, витікають з єдиних фактичних обставин та обґрунтовуються одними й тими самими доказами, в звязку з зазначеним, на підставі статті 58 Господарського процесуального кодексу України позовні вимоги мають розглядатися в одному судовому провадженні.

Представник відповідача вважає докази Позивача необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах, тому не можуть бути використані як підстави для визнання договорів суборенди недійсними. Заперечуючи проти позову, Представник відповідача посилається на те, що договори відбулися, були схвалені позивачем і ніяким чином не порушують будь-яких його прав та інтересів, договори повністю виконані як з боку відповідача, так і з боку позивача; позивачем не надано до суду жодного доказу того, що спірні правочини посягають саме на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відсутні докази і наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, а саме вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо незаконного заволодіння певним майном тощо. Відповідач вважає, що посилання Позивача на положення ст. 228 ЦК України є помилковими, оскільки укладені між сторонами правочини не містять ознак нікчемності.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу (аудіо запис) представниками сторін не заявлялося.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «АТБ-МАРКЕТ»та ТОВ «ПРОМ-ГРУП»були укладені договори суборенди №25659, №25661, №25662, №25663, №25664, №25665, №25666, №25667, №25668, №25669, №25670, №25671, №25672, №25673, №25674, №25675, №25676, №25677, №25678, №25679, №25680, №25681, №25682, №25683, №25684, №25685, №25686, №25687, №25688, №25689, №25690, №25691, №25692, №25693, №25694, №25695, №25696, №25697, №25698, №25699, №25700, №25701, №25702, №25703, №25704, №25660, №25706, №25707, №25708, №25709, №25710, №25711, №25712, №25713, №25714, №25715, №25716, №25717, №25718, №25719, №25720, №25721, №25722, №25723, №25724, №25725, №25726, №25727, №25728, №25729, №25730, №25731, №25732, №25733, №25734, №25735, №25736, №25737, №25738, №25739, №25740, №25741, №25742, №25744, №25745, №25746, №25747, №25748, №25749, №25750, №25705, №25752, №25753, №25754, №25755, №25756, №25757, №25758, №25759, №25760, №25761, №25762, №25763, №25764, №25765, №25766, №25767, №25768, №25769, №25770, №25771, №25772, №25773, №25774, №25775, №25776, №25777, №25778, №25779, №25780, №25781, №25782, №25783, №25784, №25785, №25786, №25787, №25788, №25789, №25790, №25791, №25792, №25793, №25794, №25795, №25751, №25797, №25798, №25799, №25800, №25801, №25803, №25804, №25805, №25807, №25808, №25809, №25810, №25811, №25812, №25813, №25814, №25815, №25816, №25817, №25818, №25819, №25820, №25821, №25822, №25823, №25824, №25825, №25826, №25827, №25828, №25829, №25830, №25832, №25833, №25834, №25835, №25836, №25796, №25743 від 01.05.2010 р.; №25831 від 06.05.2010 р.; №25903 від 01.06.2010р.; №26128, №26127, №26129, №26132 від 25.06.2010 р. Відповідно до пунктів 1.1, 1.4, 2.2 вказаних договорів суборенди Орендодавець (ТОВ «ПРОМ-ГРУП») зобовязується передати, а Суборендар (ТОВ «АТБ-МАРКЕТ») прийняти у тимчасове оплатне володіння та користування нерухоме майно. Обєкти суборенди передаються в суборенду з метою здійснення торгівельної та іншої комерційної діяльності. Передача майна в суборенду оформлюється підписанням уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі, який є невідємною частиною договору.

В судових засіданнях було досліджено оригінали вищевказаних договорів суборенди з додатками та додатковими угодами, в яких погоджено суму орендної плати та перелік майна, яким обладнано передані в суборенду обєкти нерухомого майна, акти приймання-передачі до договорів суборенди, акти сдачі-приймання робіт (надання послуг) за період дії вищезазначених договорів суборенди, податкові накладні.

Позивачем було надано, а судом досліджено документи на підтвердження того, що на сьогоднішній день правовідносини між позивачем та відповідачем на підставі оспорюваних договорів припинилися. Договір суборенди №25803 від 01.05.2010 року між позивачем та відповідачем було розірвано за взаємною згодою сторін з 01.06.2010 року, а майно повернуто відповідачеві, про що свідчить акт прийому-передання до договору суборенди. 01.09.2010 року між сторонами спору та ТОВ «Говерланна»укладено угоди про передачу прав та обовязків по договорам суборенди нерухомого майна, відповідно до умов яких первісний орендодавець (ТОВ «ПРОМ-ГРУП») за згодою Суборендаря (ТОВ «АТБ-МАРКЕТ») передав, а новий орендодавець (ТОВ «Говерланна») прийняв права та обовязки по договорам суборенди нерухомого майна 25659, №25661, №25662, №25663, №25664, №25665, №25666, №25667, №25668, №25669, №25670, №25671, №25672, №25673, №25674, №25675, №25676, №25677, №25678, №25679, №25680, №25681, №25682, №25683, №25684, №25685, №25686, №25687, №25688, №25689, №25690, №25691, №25692, №25693, №25694, №25695, №25696, №25697, №25698, №25699, №25700, №25701, №25702, №25703, №25704, №25660, №25706, №25707, №25708, №25709, №25710, №25711, №25712, №25713, №25714, №25715, №25716, №25717, №25718, №25719, №25720, №25721, №25722, №25723, №25724, №25725, №25726, №25727, №25728, №25729, №25730, №25731, №25732, №25733, №25734, №25735, №25736, №25737, №25738, №25739, №25740, №25741, №25742, №25744, №25745, №25746, №25747, №25748, №25749, №25750, №25705, №25752, №25753, №25754, №25755, №25756, №25757, №25758, №25759, №25760, №25761, №25762, №25763, №25764, №25765, №25766, №25767, №25769, №25770, №25771, №25772, №25773, №25774, №25775, №25776, №25777, №25778, №25779, №25780, №25781, №25782, №25783, №25784, №25785, №25786, №25787, №25788, №25789, №25790, №25791, №25792, №25793, №25794, №25795, №25751, №25797, №25798, №25799, №25800, №25801, №25804, №25805, №25807, №25808, №25809, №25810, №25811, №25812, №25813, №25814, №25815, №25816, №25817, №25818, №25819, №25820, №25821, №25822, №25823, №25824, №25825, №25826, №25827, №25828, №25829, №25830, №25832, №25833, №25834, №25835, №25836, №25796, №25743 від 01.05.2010 р.; №25831 від 06.05.2010 р.; №25903 від 01.06.2010р.; №26128, №26127, №26129, №26132 від 25.06.2010 р., укладених між первісним орендодавцем та суборендарем. 01.10.2010 р. між сторонами спору та ПП «Колдвей»укладено угоду про передачу прав та обовязків по договору суборенди нерухомого майна, відповідно до умов якої первісний орендодавець (ТОВ «ПРОМ-ГРУП») за згодою Суборендаря (ТОВ «АТБ-МАРКЕТ») передав, а новий орендодавець (ПП «Колдвей») прийняв права та обовязки по договору суборенди нерухомого майна №25768 від 01.05.2010 р., укладеного між первісним орендодавцем та суборендарем. З моменту укладення угоди відбувається заміна сторони (орендодавця) по договору, а саме: всі права та обовязки первісного орендодавця по договору переходять до нового орендодавця (пункт 1.2 вказаних угод).

Отже, на момент розгляду спору в суді орендні правовідносини за спірними сторонами між позивачем та відповідачем припинилися внаслідок розірвання договору №25803 від 01.05.2010 р. з 01.06.2010 р. та передання прав та обовязків орендодавця ТОВ «ПРОМ-ГРУП»до інших субєктів господарювання за переліченими вище договорами суборенди 01.09.2010 р. та 01.10.2010 р.

В судових засіданнях було досліджено належним чином засвідчені банківські виписки про здійснені платежі позивача за суборенду на користь відповідача, листи позивача та відповідача про зарахування платежів в рахунок оплати за вказаними договорами суборенди, повідомлення про відступлення права вимоги та акт звірки взаєморозрахунків, що підтверджують здійснення оплати та відсутність заборгованості між сторонами спору (том.9, а/с 127-138, 155).

За твердженням Позивача, з яким погодився Відповідач - сторони свої зобовязання за спірними договорами виконали у повному обсязі.

Причиною виникнення спору в даній справі є твердження Позивача щодо наявності правових підстав для визнання недійсними договорів суборенди передбачених ст. 229 ЦК України (договори суборенди були укладені під впливом помилки Позивача, яка має істотне значення, полягає в тому, що при укладенні договорів суборенди він вважав відповідача добросовісним контрагентом, який проводить фінансово-господарську діяльність з метою реального настання правових наслідків за укладеними угодами, має всі необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності та можливість для виконання взятих на себе зобовязань за договорами суборенди, знаходиться за своїм місцезнаходженням та співпрацює лише з добросовісними контрагентами, діяльність яких спрямована на настання реальних правових наслідків); ст. 228 ЦК України (оскільки Позивач вважає, що спірні договори порушують публічний порядок).

Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою статті 203 ЦКУ. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.

Пояснення представника позивача (із посиланням на акт перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 23.05.2011 р. № 911/08-03/2-30487219 „Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ „АТБ-маркет” (код ЄДРПОУ 30487219) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ „Пром Груп” (код ЄДРПОУ 36841512) за період з 01.08.10 по 31.08.10”), що оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, не знайшло документального підтвердження.

Оспорюваними Договорами сторони погодили предмет договору - пункт 1.1, ціну - пункт 3.1, додаткові угоди №1 та строк дії - пункт 9.1 Договорів. Таким чином, суд доходить висновку про узгодження всіх істотних умов в розумінні статті 180 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні було досліджено оригінали документів та надано правову оцінку письмовим доказам, що містяться в матеріалах справи: договорам суборенди з додатковими угодами, актам приймання-передачі, актам сдачі-приймання робіт (надання послуг), угодам про передачу прав та обовязків по договорам суборенди, платіжним документам. Надані до огляду в судових засіданнях оригінали та наявні в матеріалах справи копії документів не дають підстав сумніватися в їх справжності та належності як доказів існування між сторонами відносин суборенди та виконання обовязків сторонами за спірними договорами.

З матеріалів справи вбачається, що спірні договори суборенди вчинені в належній формі, належним чином виконувалися, майно за договорами було отримано та використовувалося в господарській діяльності позивача, орендні платежі здійснювалися, що не оспорюється жодною зі сторін, та не суперечить наданим доказам, зокрема, акту податкової перевірки позивача від 23.05.2011 р. № 911/08-03/2-30487219, тобто фактично договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами виконувалися умови Договорів, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку та свідчить про реальність договорів.

Оцінюючи спірні договори з точки зору наявності обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними, суд дійшов висновку, що спірні договори суборенди відповідають вимогам чинного законодавства.

Відносно твердження позивача про виявлену після виконання договорів недобросовісність відповідача суд зауважує таке. П. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначає, що відповідно до ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суд вважає, що посилання позивача на дані перевірки місцезнаходження відповідача, проведеної органами державної податкової служби, про встановлену відсутність за юридичною та фактичною адресою відповідача не може вважатися належним доказом у справі, виходячи з наступного.

Згідно статті 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до наданої відповідачем Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 19.11.2009 року здійснено запис про державну реєстрації новоутвореної шляхом засування юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУП», місцезнаходження 49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпропетровськ, Ленінський район, вулиця Набережна Заводська, будинок 82, офіс 207. Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою було здійснено в ЄДР 23.03.2011 року.

Як свідчать матеріали справи і що не заперечується сторонами, відносини за спірними договорами суборенди між позивачем та відповідачем станом на дату внесення до ЄДР запису щодо відсутності відповідача за місцезнаходженням 23.03.2011 року були повністю припинені, а обовязки за договорами виконані. Доказів не знаходження ТОВ «ПРОМ-ГРУП»за своїм місцезнаходженням в період дії спірних договорів суборенди в 2010р. не надано, зокрема даних з Єдиного державного реєстру та даних податкової служби. Також Позивачем не наведено доказів неможливості виконання відповідачем обовязків за договорами суборенди внаслідок відсутності відповідача за місцезнаходженням. Господарський суд вважає, що відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за відсутності інших доказів не може беззаперечно свідчити про неможливість виконання договірних обовязків. Крім того, вказаний факт, як вбачається з матеріалів справи, було встановлено вже після закінчення господарських відносин між позивачем та відповідачем, тобто даний факт взагалі не стосується справи та не може бути доказом у ній. Тому твердження позивача про відсутність відповідача за місцезнаходженням з посиланням на матеріали податкової перевірки не приймається судом до уваги.

Також Позивач посилається на те, що ТОВ «ПРОМ-ГРУП»не мало достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих показників, з огляду на що виникають сумніви у можливості існування договірних відносин та реальності виконання відповідачем зобовязань за договорами. За твердженням позивача з посиланням на матеріали податкової перевірки спірні операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності відповідачем суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Чинне законодавство, зокрема, статті 759, 765 ЦК України не вимагає для підтвердження факту оренди інших документів аніж договори оренди та акти приймання-передачі до них. Зокрема не міститься в законодавстві вимог про обовязкову наявність у субєкта господарювання, який передає нерухоме майно в оренду чи суборенду, певних виробничих потужностей, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності. Діяльність відповідача полягала у наданні нерухомого майна в суборенду, тому твердження про необхідність для здійснення такої діяльності виробничих потужностей (активів), складських приміщень, транспортних засобів суд оцінює критично, адже для того, щоб посередник міг передати в суборенду майно, йому не потрібно мати великий штат працівників, а також певний перелік основних фондів, без яких ця операція буде неможливою. Наявність у ТОВ «АТБ-МАРКЕТ»орендованого майна та його цільове використання не заперечувалося сторонами спору та в акті перевірки.

Враховуючи зазначене, ТОВ «ПРОМ-ГРУП»або його посадові особи за місцем своєї реєстрації мало можливість для здійснення фінансово-господарської діяльності, а саме здійснювати дії спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин і здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобовязань. Беручи до уваги те що зобовязання за договорами Відповідачем було виконано в повному обсязі, безпідставно вважати, що йому бракувало ресурсів для реалізації таких зобовязань.

Щодо твердження позивача про наявність помилки, яка полягала в тому, що при укладенні договорів суборенди з відповідачем він вважав відповідача добросовісним контрагентом, який співпрацює також лише із добросовісними контрагентами, діяльність яких спрямована на настання реальних правових наслідків, суд зазначає таке. До суду не надано доказів того, що невиконання своїх господарських чи податкових обовязків контрагентами відповідача, зокрема вказаним в акті перевірки ТОВ «ТПП ПРОМЛАЙН»вплинуло на можливість виконання відповідачем обовязків за спірними договорами. Чинне законодавство України не передбачає відповідальності субєкта господарювання за порушення податкового та іншого законодавства, допущені його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобовязання по виконанню вимог податкового чи іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі і на його контрагентів.

Отже, твердження Позивача, що спірні угоди були укладені ним під впливом помилки, яка полягає у припущенні щодо добросовісності контрагента, яка насправді не мала місця, не підтверджено наданими до матеріалів справи доказами, адже ними доведено факти існування правовідносин суборенди та виконання обовязків сторонами за спірними договорами.

Не є обґрунтованими і доводи позивача щодо нікчемності спірних договорів згідно зі статтею 228 ЦК України. Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Підстави, на які посилається позивач, обґрунтовуючи нікчемність укладених угод, а саме те, що договори суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, обставини, якими позивач обґрунтовує висновок про нікчемність спірних угод на підставі ст. 228 ЦК України, не вказані в зазначеній статті ЦК України як обставини, що свідчать про порушення публічного порядку. На думку суду, виходячи з зафіксованих в акті даних, висновок про нікчемність спірних договорів суборенди з акту перевірки позивача не випливає. Так, не може бути доказом посилання в акті перевірки про відсутність за місцезнаходженням, не декларування податкових зобовязань контрагентами тощо. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте в матеріалах справи відсутні дані про те, що у відношенні посадових осіб сторін та/або за фактом скоєння злочину порушувалися кримінальні справи та з цього приводу виносилися судові рішення (вироки).

З огляду на вищенаведене, виходячи з обставин справи та наявних у справі доказів, суд, надавши у судовому засіданні оцінку доказам та оспорюваним правочинам, дійшов висновку, що договори суборенди №25659, №25661, №25662, №25663, №25664, №25665, №25666, №25667, №25668, №25669, №25670, №25671, №25672, №25673, №25674, №25675, №25676, №25677, №25678, №25679, №25680, №25681, №25682, №25683, №25684, №25685, №25686, №25687, №25688, №25689, №25690, №25691, №25692, №25693, №25694, №25695, №25696, №25697, №25698, №25699, №25700, №25701, №25702, №25703, №25704, №25660, №25706, №25707, №25708, №25709, №25710, №25711, №25712, №25713, №25714, №25715, №25716, №25717, №25718, №25719, №25720, №25721, №25722, №25723, №25724, №25725, №25726, №25727, №25728, №25729, №25730, №25731, №25732, №25733, №25734, №25735, №25736, №25737, №25738, №25739, №25740, №25741, №25742, №25744, №25745, №25746, №25747, №25748, №25749, №25750, №25705, №25752, №25753, №25754, №25755, №25756, №25757, №25758, №25759, №25760, №25761, №25762, №25763, №25764, №25765, №25766, №25767, №25768, №25769, №25770, №25771, №25772, №25773, №25774, №25775, №25776, №25777, №25778, №25779, №25780, №25781, №25782, №25783, №25784, №25785, №25786, №25787, №25788, №25789, №25790, №25791, №25792, №25793, №25794, №25795, №25751, №25797, №25798, №25799, №25800, №25801, №25803, №25804, №25805, №25807, №25808, №25809, №25810, №25811, №25812, №25813, №25814, №25815, №25816, №25817, №25818, №25819, №25820, №25821, №25822, №25823, №25824, №25825, №25826, №25827, №25828, №25829, №25830, №25832, №25833, №25834, №25835, №25836, №25796, №25743 від 01.05.2010 р.; №25831 від 06.05.2010 р.; №25903 від 01.06.2010р.; №26128, №26127, №26129, №26132 від 25.06.2010 р., укладені між сторонами, не містять ознак нікчемності, встановлених статтею 228 ЦК України та не можуть бути визнані недійсними відповідно до вимог ст.215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає позовні вимоги Позивача не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями. 6, 203, 215, 228, 627, 628 Цивільного кодексу України, статтями 189-191, 207 Господарського кодексу України, статтями 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову позивача - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяЛ.М. Калиниченко Рішення підписано 11.08.2011р. відповідно до ст. ст. 84, 85 ГПК України.