Рішення № 17662348, 04.08.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

04.08.2011Справа №5002-2/4441-2009 За позовом - СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до - Торгівельний будинок «Валенсія» ( м. Сімферополь, вул. Дацуна, 21а)

Про розірвання договору та спонукання до вчинення певних дій, стягнення 158270грн93коп.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність у справі.

Від відповідача: не зявився.

Суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., укладений 02.03.2009 р. між сторонами по справі. Також просить суд спонукати відповідача повернути за актом приймання - передачі позивачу нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м. Також просить суд зобов'язати відповідача негайно звільнити нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., після його повернення на користь позивача, також просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 32420 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем без повідомлення і письмового узгодження з позивачем, самовільно здійснено значні перебудови та перепланування об'єкту оренди (зруйновна три стіни, два туалети, роздягальня, підсобне приміщення, літній майданчик розміром 110,5 кв. м., знято три металопластикові двері та видалено ліпку на стелі та таке інше). Внаслідок цих робіт передане в оренду нежитлове приміщення на теперішній час не відповідає відомостям, які зазначені у технічному паспорту СМ БРТІ, чим нанесено збитків орендодавцю позивачу, які полягають у вартості пошкодженого та знищеного майна.

Позивачем 10.3.2010р в судовому засіданні було заявлено клопотання від 10.3.2010 р. про призначення по справі будівельно - технічної експертизи нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., з метою встановлення розміру майнової шкоди, заподіяної внаслідок самовільного перепланування орендованого приміщення.

21 вересня 2010 року до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача неустойку в сумі 38904,00грн., збитки, завдані самовільною перебудовою та переплануванням нежитлового приміщення площею 648, 4 кв.м., розташоване по АДРЕСА_2 у розмірі 158 270грн93коп, моральну шкоду в розмірі 10000,00грн, витрати на юридичну допомогу у розмірі 2500,00грн., мотивуючи свою заяву тим, що 04 серпня 2009 року відповідач звільнив нежитлове приміщення площею 648, 4 кв.м., розташоване по АДРЕСА_2, а оскільки відповідач незаконно займав вказане приміщення з 31.3.2009р, то, на думку позивача, відповідно до ст..785 ЦК України відповідач повинен сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Також позивач посилається на висновок Кримського науково - дослідного інституту судових експертиз № 2280 від 16.3.2010 р., відповідно до якого, вартість виконаних робіт та вартість матеріальних ресурсів для підприємства, яке знаходиться на спрощеній системі оподаткування, що являється збитками позивача, складає 158270,93 грн.

У судовому засіданні 21.9.2010 року представник відповідача надав суду клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду Господарським судом АРК справи №2-2/2291-2010, оскільки предметом розгляду вищенаведеної справи являється визнання дійсним договору купівлі продажу нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 648,4кв.м., отже ті самі, що й по справі №2-2/4441-2009.

4 серпня 2011 року до суду від позивача надійшла заява відповідно до якої СПД ОСОБА_1 повідомляє суд, що відповідач звільнив спірне нежитлове приміщення, у звязку з чим позовні вимоги у частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення, спонукання відповідача повернути за актом приймання передачі майно та зобовязання відповідача звільнити нежитлове приміщення, втратили свою доцільність та позивач просить їх у подальшому не розглядати, а також просить суд вважати остаточними та такими, що предявляються до відповідача, позовні вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог від 21.9.2010р.

У судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача неустойку у розмірі 38904,00грн, а у частині розірвання договору оренди майна, зобовязання відповідача повернути майно, зобовязання відповідача звільнити приміщення, стягнення збитків, моральної шкоди та витрат на оплату юридичних послуг припинити провадження по справі по п.4 ч.1 ст.80 ГПК України у звязку з відмовою позивача від даних позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до абз.4 п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не зявлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які предявили позов або в інтересах яких предявлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі ГК України), якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, які здійснюються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ст..759, 762 Цивільного кодексу України).

Тотожні положення зафіксовані у ст. 283 Господарського кодексу України, згідно якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, як орендодавцем, та Торгівельним будинком «Валенсія», як орендарем, було укладено договір оренди приміщень від 02.3.2009р, відповідно до п.1.1-1.3 якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне і термінове володіння і користування із переважним правом викупу протягом двох місяців з моменту підписання даного договору нежитлове приміщення, яке належить орендодавцю на_праве приватної власності за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв м за актом прийому-передачі, що є невід'ємною частиною цього договору. Об'єкт оренди загальною площею 648,4 кв.м. складається з: цокольного поверху і першого поверху. Об'єкт оренди передається орендарю для розміщення магазину з метою здійснення роздрібної та дрібнооптової торгівлі.

Відповідно до п.2.1,2.2 договору за використання об'єкта оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в загальній сумі (10 грн. за 1 кв.м) в місяць. Орендна плата сплачується щомісяця в термін до 15 числа звітного місяця з каси орендаря, що підтверджується випискою прибуткового документа з реквізитами орендодавця і відображається у бухгалтерському обліку сторін.

Пунктом 3.1 сторони передбачили, що договір складений строком на 2 місяці: дійсний з «02» березня 2009р. до «02» квітня 2009р.

Проте, судом встановлено, що на момент звернення позивача з позовом до суду обєкт оренди так і не був повернутий позивачу.

Вказане вище свідчить про те, що відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань перед позивачем, порушення умов договору оренди приміщень від 02.3.2009р та норм діючого законодавства, а саме ч.1 ст.785 ЦК України, тоді як, законодавством, зокрема, ст..525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21.9.2010р, звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., укладеного 02.3.2009 р. між сторонами по справі; спонукання відповідача повернути за актом приймання - передачі позивачу нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м.; зобов'язання відповідача негайно звільнити нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., після його повернення на користь позивача; стягнення з відповідача неустойки у розмірі 38904,00грн., збитків, завданих самовільною перебудовою та переплануванням нежитлового приміщення площею 648, 4 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2, у розмірі 158 270грн93коп, моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. та витрат на юридичну допомогу у розмірі 2500,00грн. мотивуючи свої вимоги тим, що незважаючи на те, що строк договору був закінчений, відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням без сплати орендної плати та, більш того, зробив самовільну перебудову та перепланування орендованого приміщення.

Проте, у судовому засіданні 04.8.2011р у частині розірвання договору оренди майна, зобовязання відповідача повернути майно, зобовязання відповідача звільнити приміщення, стягнення збитків, моральної шкоди та витрат на оплату юридичних послуг позивач відмовився від позовних вимог, що відображено у протоколі судового засідання, відмова позивача прийнята судом, у звязку із чим, у цій частині провадження у справі підлягає припиненню відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК| України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Позовні вимоги СПД ОСОБА_1 до Торгівельного будинку «Валенсія» про стягнення неустойки у розмірі 38904,00грн за період з квітня по липень 2009р суд вважає такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення неустойки у розмірі посилається на ст.. 785 Цивільного кодексу України.

Дійсно, згідно з ч. 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 ЦК України).

Стаття 549 ЦК України визначає: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так частиною 2 ст.785 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Судом встановлено, та не заперечується по суті відповідачем, що за період нарахування неустойки орендоване майно повернуто позивачу не було та Торгівельний будинок «Валенсія» по суті користувався вказаним вище майном безкоштовно.

Відповідачем не представлено до суду яких набудь доказів повернення позивачу орендованого приміщення 02.4.2009р або до 04.8.2009р, тоді як позивач вказує на звільнення відповідачем орендованого приміщення 04.8.2009р.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт належного виконання зобовязань перед позивачем по поверненню орендованого майна.

Отже, матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача неустойка у розмірі 38904,00грн за період з квітня по липень 2009р у звязку з неповерненням орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди приміщень від 02.3.2009р., тобто у цій частині позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Позивачем при зверненні з позовом до суду, з урахуванням заяви від 21.9.2010р про збільшення позовних вимог, було заявлено три вимоги немайнового характеру (про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання відповідача звільнити та повернути нежитлове приміщення, а також про стягнення 10 000грн. моральної шкоди, яка відповідно до розяснення Вищого арбітражного суду від 29.02.1996р №02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» зі змінами та доповненнями) та три вимоги майнового характеру (про стягнення 158 270грн93коп збитків, 38904,00грн неустойки та 2500,00грн витрат на юридичну допомогу) на загальну суму 199 674грн93коп, з яких сплачено державне мито у розмірі 449,00грн, тоді як відповідно до ст.3 (п.2 підпункт «б») Декрету КМУ «Про державне мито» з позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів України, держмито стягується у розмірі 5 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян (85,00грн), а з позовних заяв майнового характеру, держмито стягується у розмірі: 1% від ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00грн) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн), отже позивачем недосплачене державне мито, у звязку з чим з позивача підлягає стягненню у бюджет недосплачене державне мито.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 09.8.2011р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49,75,п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82,84,85 ГПК України, суд

В И Р И Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Торгівельний будинок «Валенсія» ( м. Сімферополь, вул. Дацуна, 21а, ЄДРПОУ 24870622) на користь СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) 38904,00грн неустойки, 389грн04коп держаного мита, 78грн68коп. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3.У частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., укладеного 02.3.2009 р. між сторонами по справі; спонукання відповідача повернути за актом приймання - передачі позивачу нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м.; зобов'язання відповідача негайно звільнити нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_2, загальною площею 648,4 кв. м., після його повернення на користь позивача; стягнення з відповідача збитків, завданих самовільною перебудовою та переплануванням нежитлового приміщення площею 648,4 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2, у розмірі 158 270грн93коп, моральної шкоди у розмірі 10 000грн. та витрат на юридичну допомогу у розмірі 2500,00грн. припинити провадження по справі у звязку з відмовою позивача.

4.Стягнути з СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) удоход державного бюджету України (р/р31115095700002; у банку одержувача: ГУ ГКУ в АР Крим м.Сімферополь; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22090200 одержувач: Держбюджет м. Сімферополь чи на інший розрахунковий рахунок) 1802,75грн держмита.

5.Повернути СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) з державного бюджету України (р/р 31218259700002; у банку одержувача: в УГК в м.Сімферополі ГУ ГКУ в АРК; МФО 824026, ЗКПО 34740405, код платежу 22050000 одержувач: Держбюджет м. Сімферополь)77,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу надмірно сплачених квитанцією №6 від 24.6.2009р

6.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.