Постанова № 17621786, 12.07.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2011 р. Справа № 5023/2330/11

колегія суддів у складі

головуючого судді Бондаренко В.П., судді Ільїна О.В., судді Камишевої Л.М.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1., дор. № 834 від 02.03.2011 р.

відповідача - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2194Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2011 р. у справі № 5023/2330/11

за позовом Комунального підприємства «Міський інформаційний центр», м. Харків

до ТОВ «ИГНАТ», м. Харків

про стягнення 9938,16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2011 р. по справі № 5023/2330/11 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю. Стягнено з ТОВ «ИГНАТ»на користь Комунального підприємства «Міський інформаційний центр»314,24 грн. заборгованості за користування місцем; 43,57 грн. пені за неповну сплату платежів; 766,45 грн. неустойки за розміщення спеціальної конструкції без дозволу; 8813,90 грн. неустойки за прострочення повернення місця; 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Зобов'язано ТОВ «ИГНАТ»повернути Комунальному підприємству «Міський інформаційний центр»на підставі акту прийому-передачі місто, що знаходиться у комунальній власності за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, 4.

Додатковим рішенням від 23.05.2011 р. задоволено заяву КП «Міський інформаційний центр»про винесення додаткового рішення по справі № 5023/2330/11 щодо вирішення питання про розподіл судових витрат за вимогу немайнового характеру. Стягнено з ТОВ «ИГНАТ»на користь Комунального підприємства «Міський інформаційний центр»85 грн. державного мита.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині стягнення 8813,90 грн. неустойки скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в цій частині позовних вимог.

Позивач вважає рішення законним і обґрунтованим, у звязку з чим просить рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, у звязку з чим колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності вказаного представника за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 2857 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, відповідно до умов якого позивач надав в користування відповідачу місце, що знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальної конструкції - щит стаціонарний (3,00х2,00х2) за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, 4 строком з 13.05.2010 р. по 30.06.2010 р. (п. 1.4 Договору).

Зазначений договір є підставою для виникнення у сторін у справі господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від вчинення певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Однією з підстав виникнення господарського зобовязання, згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Спір у даній справі виник у звязку з невиконанням відповідачем зобовязань за вищевказаним договором в частині внесення плати за користування місцями, а також застосування до нього передбаченої договорами відповідальності за порушення зобовязань за договором.

Відповідно до п.п. 3.4.6., 4.1., 4.5. договору № 2857 від 13.05.2010 р. та додатку № 1 до нього відповідач зобов'язаний кожний місяць здійснювати оплату за користування наданим йому місцем авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата, у розмірі 475,20 грн., у т.ч. ПДВ 20%.

Відповідно до п.4.4. договору № 2857 від 13.05.2010 р. плата за фактичне користування місцями, зазначеними у Додатку №1, до укладення цього Договору з 05 травня 2010 року по 12 травня 2010 року здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з дня укладення договору та складає - 122,63 грн. (з ПДВ).

Згідно з п. 6.1. договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом 4 цього договору, відповідач повинен сплатити позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого (або не повністю сплаченого) платежу за кожен день прострочення.

Однак відповідач порушив своє зобов'язання за договором щодо оплати за місце, надане у користування, неповністю сплачував платежі, передбачені розділом 4 договору, у зв'язку з чим на момент звернення позивача з позовною заявою у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 314,24 грн. та пеня в сумі 43,57 грн.

Відповідно до п.п. 8.1.6. договору він припиняє свою дію по закінченню строку дії договору, тобто 30.06.2010 р.

Таким чином, станом момент прийняття оскаржуваного рішення договір № 2857 від 13.05.2010 р. припинив свою дію.

24.09.2010 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 4031 з вимогою погасити загальну заборгованість за договором № 2857 від 13.05.2010 р. Дану претензію відповідач отримав 30 вересня 2010 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але заборгованість відповідачем за позовом так і не була погашена (а.с. 25).

У звязку з цим є безпідставними твердження відповідача стосовно того, що ним не було отримано претензію № 4031 від 24.09.2011 р., оскільки спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що позивач, перш ніж звернутися до суду з позовом, повинен був вирішити спірні питання у досудовому порядку.

Проте, колегія суддів вважає дане твердження необґрунтованим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Обов'язкове досудове врегулювання спору, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що наявними у справі доказами підтверджується заборгованість відповідача за щомісячне користування місцем розташування спеціальної конструкції, будь-яких належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості відповідачем не надано, у звязку з чим суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 314,24 грн. та пені в сумі 43,57 грн.

Що стосується позовних вимог про стягнення 766,45 грн. неустойки за розміщення спеціальної конструкції без отримання дозволу, то вони також підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На виконання умов договору відповідачу надано позивачем у користування місце для розміщення спеціальних конструкцій, про що 13 травня 2010 року складено відповідний акт.

Відповідно до договору та Акту прийому-передачі від 13.05.2010 р. до договору, позивач надав в експлуатацію відповідачу місце, яке перебуває у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій - для розташування спеціальних конструкцій згідно з додатком № 1 до договору: щит стаціонарний (3,00х2,00х2), за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, 4 строком з 13 травня 2010 р. по 30 червня 2010 р. (п. 1.4 договору).

На підставі Довідки відділу реклами управління містобудування та архітектури про встановлення пріоритету від 13 травня 2010 р. ТОВ «Игнат»було встановлено пріоритет на розміщення спеціальної конструкції: щит стаціонарний (3,00х2,00х2), за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, 4 на три місяці до отримання дозволу на їх розміщення (а.с. 22).

05 травня 2010 року відповідач встановив спеціальну конструкцію, щит стаціонарний (3,00х2,00х2), за адресою: м. Харків, вул. Китаєнка, 4, що підтверджується актом встановлення спеціальної конструкції для розміщення зовнішньої реклами від 13 травня 2010 року, який підписано та скріплено печатками позивача та відповідача (а.с. 23).

Згідно з пп. 3.4.2 п. 3.4 договору відповідач зобов'язувався не розміщувати спеціальні конструкції на місцях, переданих у користування за цим договором, до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у встановленому порядку.

Відповідно до п. 6.3 договору відповідач, у разі порушення зобов'язань, передбачених підпунктом 3.4.2 пункту 3.4 розділу 3 договору, сплачує позивачу неустойку у розмірі плати за використання місць (з ПДВ), встановленої Додатком № 1 цього договору, пропорційно часу розміщення спеціальної конструкції з порушенням зобов'язань.

Спеціальну конструкцію відповідачем було встановлено на місці, переданому в користування, ще 05 травня 2010 року, що підтверджується Актом встановлення спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами від 13 травня 2010 року, який підписано та скріплено печатками зі сторони позивача та відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на розміщення зовнішньої реклами відповідачем отриманий не був

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обов'язок відповідача сплатити позивачу неустойку за розміщення спеціальних конструкцій на місцях без отримання дозволу за період з 13 травня 2010 року по 30 червня 2010 року у розмірі 766,45 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позовні вимоги про стягнення неустойки за прострочення повернення місця у розмірі 8813,90 грн. та повернення на підставі акту прийому-передачі місця не підлягають задоволенню з тих підстав, що, відповідач повернув позивачеві місце, оскільки відповідачем була демонтована спеціальна конструкція.

Проте колегія вважає вказані твердження необґрунтованими та такими, що не є підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1. договору № 2857 від 13.05.2010 р. протягом семи календарних днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1., 8.3. договору, користувач зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх Комунальному підприємству «Міський інформаційний центр». Повернення місць, наданих в користування, здійснюється користувачем на підставі Актів прийому-передачі, які складаються користувачем та підписуються уповноваженими представниками Комунального підприємства «Міський інформаційний центр»та користувача.

При цьому демонтаж спеціальних конструкцій і приведення території місць у належний стан (прибирання місця, вивіз сміття тощо) здійснюється користувачем самостійно за власний рахунок.

Відповідно до п. 5.2. договору місця вважаються фактично повернутими позивачу з моменту підписання Актів прийому-передачі.

Отже, відповідно до умов договору ані демонтаж, ані припинення договору, ані будь-які інші дії не є підтвердженням факту належного виконання відповідачем зобовязання в частині повернення місць, наданих в користування.

Пункти 5.1 та п.5.2 договору чітко регламентують повернення місць виключно на підставі Актів прийому-передачі, як правопідтверджуючих документів.

Підписаний Акт прийому-передачі - це правопідтверджуючий документ, який відповідно до умов Договору є єдиним і виключним підтвердженням передачі місць КП «Міський інформаційний центр», підтвердженням того, що ці місця передані в належному стані, а це, в свою чергу, означає, що місця експлуатувались з дотриманням містобудівних, санітарних норм, місця не пошкоджено, користувачем з території місць було проведено демонтаж спеціальних конструкцій, здійснено приведення місць у належний стан (прибирання сміття, вивіз сміття тощо), і врешті-решт, місця повернуто в стані, не гіршому від того, в якому вони знаходились в момент передачі Користувачу (відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.3).

У будь-якому випадку договір зобов'язує відповідача передати місця, направивши позивачу Акт прийому-передачі, а позивач, в свою чергу, шляхом зіставлення фактичного стану об'єкта з відомостями, що містяться в зазначеному Акті, підписати його, надавши йому юридичної сили, чим підтвердити належне виконання відповідачем зазначеного зобов'язання відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, тобто договір, укладений між сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі, відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу насамперед для самих сторін.

Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови.

Відповідач, у свою чергу, порушив умови договору №2587 від 13.05.2010 р., а саме, не повернув позивачеві місце, яке було йому надано у користування та не направив акт прийому-передачі місць для підписання.

Згідно з п. 6.2. договору у разі прострочення повернення місць, наданих у користування, користувач сплачує Комунальному підприємству «Міський інформаційний центр»неустойку, яка складає 7% від розміру плати за використання місць (з ПДВ), встановленої Додатком № 1 цього договору, за кожен день прострочення виконання зобов'язання щодо повернення місць за цим Договором. Таким чином, відповідно до умов договору, з 08 липня 2010 р. і по 29 березня 2010 року (на момент подачі позовної заяви) відповідачу нараховано неустойку за кожний день затримки повернення місць, яка складає 8813,90 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 611 частини 1 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується тверджень відповідача стосовно того, що спірний договір припинив свою дію на підставі п. 8.1.5 договору, тому, місце є поверненим без підписання акту-прийому-передачу, то вони не приймаються до уваги з наступних підстав.

Відповідно до п.2.1. договору № 2857 від 13.05.2010 р. цей договір набирає чинності з 13 травня 2010 року та діє по 30 червня 2010р».

Згідно з п.8.1.6. договору він припиняє свою дію по закінченню строку дії.

У даному випадку спірний договір припинив свою дію станом на 30.06.2010 р., тобто на підставі п. 8.1.6., а не п. 8.1.5., як це зазначає відповідач.

Крім того, слід зазначити, що договір про надання в користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, припиняє свою дію на підставі п.8.1.5. лише тоді, коли цей договір укладається строком на три місяці, тобто, на період встановлення пріоритету. А в даному випадку спірний договір було укладено з 13 травня 2010 р. по 30 червня 2010 р.

Що стосується клопотання відповідача, викладеного в апеляційній скарзі, про виклик в судове засідання посадових осіб ТОВ «Игнат»та КП «Міський інформаційний центр»для надання ними пояснень по справі, то колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів, необхідних для вирішення справи по суті.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 11 травня 2011 року у справі № 5023/2330/11 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

У задоволенні клопотання відповідача про виклик в судове засідання посадових осіб ТОВ «Игнат»та КП «Міський інформаційний центр»відмовити.

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2011 року у справі № 5023/2330/11 залишити без змін.

Головуючий суддяБондаренко В.П.

суддяІльїн О.В.

суддя Камишева Л.М.

Повний текст постанови підписаний 12.07.2011 р.