Постанова № 17560695, 25.07.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2011 року Справа № 5002-29/1183-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЛатиніна О.А.,

суддівГрадової О.Г.,

Ткаченка М.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелткримстрой";

відповідач: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелткримстрой" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 26 травня 2011 року у справі №5002-29/1183-2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелткримстрой" (вул. Ростовська, 6, кв. 112, Сімферополь, 95000)

дофізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, 95017)

про стягнення 9188,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой”, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення збитків у розмірі 7 168,00 грн. та неодержаних доходів в сумі 1 696,00 грн., спричинених порушенням зобов'язань за договором оренди торгівельного павільйону (т.1, а.с. 2-4).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в результаті порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди торгівельного павільйону НОМЕР_1, розташованого за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова, 2Б, укладеного між сторонами у справі 16 грудня 2009 року, в частині повернення зазначеного павільйону у строк і в належному стані, позивач не отримав прибутки у розмірі 1 696,00 грн., та був змушений провести будівельно-ремонтні роботи з усунення недоліків стану павільйону вартістю 7 168,00 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду із вказаним позовом.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 26 травня 2011 року у справі №5002-29/1183-2011 в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Більш докладніше доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, що міститься у матеріалах справи (т.2, а.с. 6-7).

У судове засідання, призначене на 04 липня 2011 року, представник позивача не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від нього будь-яких клопотань не надавалось.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та наполягали на залишенні рішення господарського суду Автономної Республіки Крим без змін, на адресу суду надіслали відзив на апеляційну скаргу, в якому вони підтримали свої вимоги.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У звязку з неявкою позивача до судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення розгляду справи на 18 липня 2011 року.

18 липня 2011 року, представники сторін у судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією, до початку судового засідання від них будь-яких клопотань не надавалось.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності незявившихся представників сторін.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

15 грудня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди торгового приміщення (торгового павільйону) (т.1, а.с. 44-45).

Згідно пункту 1.1 вказаного договору сторони визначили предмет договору, а саме предметом договору є оренда торгового павільйону НОМЕР_1 площею 6,8 кв. м., який знаходиться за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова №2Б, підземний перехід „Звезда”.

Відповідно до пункту 1.2 договору оренди віл 15 грудня 2008 року, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення НОМЕР_1, розташоване за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова №2Б, підземний перехід „Звезда”, площею 6,8 кв.м. на строк дії даного договору. Приміщення передається в оренду для розміщення торгівельного павільйону для реалізації товарів і послуг. Орендар зобов'язується прийняти в користування дане приміщення.

Пунктом 2.1 вищевказаного договору сторони обумовили, що орендар вступає в строкове платне користування павільйоном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами акту прийому-передачі павільйону.

Строк дії договору визначений в пункту 5.1 договору оренди і встановлений на один рік до 31 грудня 2009 року.

У виконання умов договору оренди, 15 грудня 2008 року сторонами підписано акт прийому-передачі торгового павільйону НОМЕР_1, за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова, 2 Б, площею 6,8кв.м. У вказаному акті зазначено стан і комплектація приміщень, а саме: 1) стіни всередині приміщення обшиті пластиком, стан задовільний; 2) павільйон засклений склопакетами, стан задовільний; 3) двері - одна пластикова, стан задовільний; 4) електрогосподарство справне (т.1, а.с. 46).

16 грудня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір оренди торгового приміщення (торгового павільйону) (т.1, а.с. 34-40).

Строк дії договору визначений в пункті 5.1 договору оренди та встановлений на один рік з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Предметом договору є оренда торгового павільйону НОМЕР_1 площею 6,8 кв. м., який знаходиться за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова №2Б, підземний перехід „Звезда” (пункт 1.1 договору оренди).

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення НОМЕР_1, розташоване за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова №2Б, підземний перехід „Звезла”, площею 6,8 кв. м. на строк дії даного договору. Приміщення передається в оренду для розміщення торгівельного павільйону для реалізації товарів і послуг. Орендар зобов'язується прийняти в користування дане приміщення.

Пунктом 2.1 договору оренди сторони обумовили, що орендар вступає в строкове платне користування павільйоном в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами акту прийому - передачі павільйону.

Судом було встановлено, що в матеріалах справи акт прийому-передачі об'єкта оренди за договором оренди торгового приміщення (торгового павільйону) від 16 грудня 2009 року відсутній.

04 січня 2011 року листом вих. №19/2 товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” повідомило фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, що у зв'язку з закінченням 31 грудня 2010 року строку дії договору оренди торгового приміщення від 16 грудня 2009 року та недосягненням згоди про взяття в оренду торгових павільйонів на 2011 рік, про необхідність в строк до 15 січня 2011 року звільнити приміщення та оформити відповідний акт прийому-передачі (т.1, а.с. 90).

Однак, як стверджував позивач у суді першої інстанції, з боку відповідача не було прийнято мір щодо повернення торгівельного павільйону, тому 24 січня 2011 року позивач розкрив приміщення - торговий павільйон НОМЕР_1, розташований за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова №2Б, підземний перехід „Звезла”, площею 6,8 кв. м., про що складено відповідний акт розкриття торгового павільйону від 24 січня 2011 року (т.1, а.с. 91).

З вказаного акту вбачається, що при розкритті приміщення було встановлено, що в павільйоні з полу знятий лінолеум, знаходиться в рулоні, зі стін та частково з стелі знятий пластик, розетки і вимикачі відсутні. Також, при розкритті об'єкту оренди була проведена фотофіксація, яка була додана позивачем до позову.

На підставі акту розкриття торгового павільйону від 24 січня 2011 року позивач склав акт прийому (повернення) торгового павільйону від 24 січня 2011 року з висновком: „павільйон прийнято в незадовільному та такому, що потребує ремонту стані; перелік необхідних до виконання ремонтних робіт і вартість даних робіт вказано в доданому кошторисі від 24 січня 2011 року” (т.1, а.с. 92, 94-98).

Кошторис було складено будівельною фірмою товариство з обмеженою відповідальністю „НБТ”, ідентифікаційний код 34700032, яка має ліцензію №340694 на проведення відповідних ремонтно-будівельних робіт і становить 7168,00грн..

Відповідно до умов вищевказаного договору оренди торгового павільйону від 16 грудня 2009 року (пункт 3.1 договору) орендар зобов'язується, у тому числі нести повну матеріальну відповідальність за технічний стан павільйону, освітлювального обладнання, підвідного кабелю та іншого електрообладнання, що знаходиться в павільйоні; попереджувати пошкодження і порчу павільйону, здійснювати міри протипожежної безпеки, в разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцю павільйон в належному стані, не гіршому, ніж в момент передачі його в оренду, і відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану павільйону з вини орендаря.

Оскільки в результаті порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди торгівельного павільйону НОМЕР_1, розташованого за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова, 2Б, укладеного між сторонами у справі 16 грудня 2009 року, в частині повернення зазначеного павільйону у строк і в належному стані, позивач не отримав прибутки у розмірі 1 696,00 грн., та був змушений провести будівельно-ремонтні роботи з усунення недоліків стану павільйону вартістю 7 168,00 грн., у звязку з чим позивач звернувся з позовом до суду про стягнення даної суми з відповідача в примусовому порядку, як збитків, посилаючись на статті 623, 772 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у звязку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Ця норма кореспондується зі положеннями статті 20 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений склад збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення.

Отже, статті Господарського кодексу України застосовуються при відшкодуванні збитків, допущених при порушенні господарських зобов'язань.

В пункті 1 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01 квітня 1994 року №02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

В пункті 2 вищевказаних Роз'яснень суд касаційної інстанції зауважив, що правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України). Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник апеляційної скарги стверджував, що збитки йому заподіяні саме внаслідок порушення відповідачем умов договору оренди торгівельного павільйону НОМЕР_1, розташованого за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова, 2Б, укладеного між сторонами у справі 16 грудня 2009 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що дане твердження є необґрунтованим та передчасним.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та статтею 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.

Як зазначалось вище, між сторонами у справі 16 грудня 2009 року було укладено договір оренди торгового приміщення (торгового павільйону) строком до 31 грудня 2010 року, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення НОМЕР_1, розташоване за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова №2Б, підземний перехід „Звезда”, площею 6,8 кв.м.

Заявник апеляційної скарги у судах першої та апеляційної інстанції посилався на той факт, що по закінченню строку дії даного договору оренди та у зв'язку з недосягненням згоди щодо подальшого укладення договору на оренду спірного приміщення протягом 2011 року, ним на адресу відповідача було скеровано лист від 04 січня 2011 року вих. №19/2 з вимогою в строк до 15 січня 2011 року звільнити приміщення та оформити відповідний акт прийому-передачі.

Дослідивши даний лист вих. №19/2 від 04 січня 2011 року, який додано позивачем до матеріалів справи, судом першої інстанції було встановлено, що він був надісланий на адресу: місто Сімферополь, вул. Кечкеметська, 97, кв. 23, тоді як юридичною адресою відповідача є: місто Сімферополь, вул. Кечкеметська, 97, кв. 28.

Також з матеріалів справи вбачається, що листом від 17 січня 2011 року, у якому зазначена адреса відповідача: місто Сімферополь, вул. Київська, 41, оф. 712, відповідач повідомив позивача про намір звільнити орендовані приміщення та просив призначити дату і час для складання акту прийому-передачі, а також просив повернути грошові кошти з оренди за січень 2011 року, сплачені відповідачем, у тому числі і за павільйон НОМЕР_1 в сумі 1 460,00грн., а також повернути суму задатку внесену згідно з пунктом 4.6 договору оренди, у тому числі і за павільйон НОМЕР_1 у розмірі 1 400,00грн. (т.1, а.с. 113).

19 січня 2011 року листом вих. №22/2 позивач надав відповідь відповідачеві на його лист від 17 січня 2011 року, у якому повідомив про необхідність з'явитись 24 січня 2011 року о 8-30 год. для документального оформлення повернення павільйону. Даний лист також скеровано позивачем на адресу: місто Сімферополь, вул. Кечкеметська, 97, кв. 23, що не є адресою відповідача (т.1, а.с.115).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, своїм листом від 25 січня 2011 року, надісланим на адресу позивача, повідомила останнього про те, що у зв'язку із помилковим зазначенням товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” адреси відповідача, лист №22/2 від 19 січня 2011 року надійшов до адресата із запізненням, тому явку свого представника 24 січня 2011 року для оформлення акту прийому-передачі забезпечити не представлялось можливим. У зв'язку з чим відповідач просив позивача призначити іншу дату (т.1, а.с. 117-118).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач не був сповіщений належним чином про дату та час для складання акту прийому-передачі спірного об'єкту оренди, оскільки ні на юридичну ні на поштову адреси позивач листи відповідачеві не надсилав, тобто відповідач був позбавлений можливості передати за актом прийому-передачі власникові торговий павільйон НОМЕР_1.

Також, товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” у своїй позовній заяві посилалось на проведення ремонтних робіт торгівельного павільйону НОМЕР_1, розташованого за адресою: місто Сімферополь, вул. Лєрмонтова, 2Б загальною вартістю 7 168,00грн.

Але, як було встановлено судом першої інстанції, позивачем було надано у якості доказу проведення таких робіт лише кошторисну документацію, а саме договірну ціну на будівництво магазину НОМЕР_1, здійснене в 2011 році, складену станом на 26 січня 2011 року на загальну суму 7 168,00 грн., локальний кошторис №2-1-1 на магазини, підсумкову відомість ресурсів на будівництво магазину НОМЕР_1 (т.1, а.с. 49-53).

Дану кошторисну документацію було складено товариством з обмеженою відповідальністю „НБТ”, ліцензія №340694 від 11 липня 2007 року.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Так, позивачем, на вимогу суду першої інстанції, було надано платіжне доручення №465, згідно з яким він 16 травня 2011 року сплатив товариством з обмеженою відповідальністю „НБТ” 7 168,00 грн. згідно рахунку №14 від 16 травня 2011 року за ремонтно-будівельні роботи магазину НОМЕР_1, однак дана сума заявлена у позовній заяві датованій 28 березня 2011 року.

Будь-яких доказів проведення даною будівельною компанією ремонтних робіт, чи то актів виконаних робіт, чи виставлених рахунків у спірному приміщенні, позивачем не надано.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містить Господарський кодекс України (частина 3 статті 216, стаття 224).

Відповідно до статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Аналогічні вимоги, щодо виникнення господарського зобовязання містяться у статті 174 Господарського Кодексу України.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, і вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення. Відсутність будь-якої з зазначених ознак складу цивільного правопорушення виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором. Це кореспондує загальним положенням процесуального законодавства (частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України та статті 33 Господарсько процесуального кодексу України), відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).

Виходячи зі змісту статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” під час розгляду даної справи не був доведений господарському суду факт спричинення відповідачем збитків на суму 7 168,00 грн., у звязку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просив господарський суд стягнути з відповідача збитків, у вигляді упущеної вигоди в сумі 1 696,00 грн.

Згідно пункту статті 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що оскільки відповідач не повернув вчасно об'єкт оренди і в належному стані, даний павільйон простоював та був зданий в оренду лише 01 лютого 2011 року.

Як встановлено судом першої інстанції, саме з вини позивача (недбалої поведінки) відповідач не був сповіщений належним чином про дату та час складання акту прийому-передачі (повернення) об'єкту оренди, оскільки ні на юридичну ні на поштову адреси позивач листи відповідачеві не надсилав, в результаті чого відповідач був позбавлений можливості передати за актом прийому-передачі власникові торговий павільйон НОМЕР_1.

Також, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції стосовно того, що матеріали справи свідчать про передачу даного об'єкту в оренду 25 січня 2011 року згідно акту прийому-передачі торгового павільйону від 25 січня 2011 року, а не 01 лютого 2011 року, як вказував позивач. Доказів того, що товариство з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” вживало будь-які заходи та мало реальну можливість отримати економічну вигоду (дохід) суду представлено не було.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 1 696,00 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки вони нараховані позивачем необґрунтовано.

Крім того, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги в своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було витребувано у нього для розгляду у судовому засіданні договір на проведення підрядних робіт та акт виконання робіт, але на підставі статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач зобовязаний був надати суду першої інстанції такі докази в обґрунтуванні своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у звязку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Ріелткримстрой” залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2011 року у справі №5002-29/1183-201 залишити без змін.

Головуючий суддяО.А.Латинін

СуддіО.Г. Градова

М.І. Ткаченко

Розсилка:

1. товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелткримстрой" (вул. Ростовська, 6, кв. 112,Сімферополь,95000)

2. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_3,95017)

3. господарський суд Автономної Республіки Крим (вул. Р. Люксембург/Річна, 29/11, м. Сімферополь, 95000)