Рішення № 17559029, 27.07.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2011 р.Справа № 15/17-2316-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Т.М. Писаревській

За участю представників:

від позивача Тарасов О.В.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Нова лінія” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 59785,03 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Нова лінія” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 59785,03 грн., з яких: основний борг в сумі 56866,74 грн., інфляційні втрати в сумі 829,40 грн., 10% річних в сумі 819,17 грн. та пеня в сумі 1269,72 грн., посилаючись на наступне.

21 грудня 2010 р. між Приватним акціонерним товариством „Нова лінія” (орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (суборендар) було укладено договір суборенди нежитлового приміщення № ДГУ-07-284, за яким орендар зобовязався передати суборендарю в тимчасове платне користування обєкт суборенди, що розташований на території майнового комплексу за адресою: Одеська область, Біляївський район, км 462+828 м (праворуч) автодороги М-05 Київ-Одеса. Загальна площа обєкту суборенди становить 150 кв.м (п. 1.1 договору). Так, позивач зазначає, що обєкт суборенди був переданий відповідачу за актом від 15.01.2011 р.

Як стверджує позивач, ним виконувались прийняті за договором зобовязання своєчасно та у повному обсязі, про що свідчить відсутність будь-яких зауважень з боку суборендаря. В свою чергу відповідач повинен був сплачувати суборендну плату щомісячно, але не пізніше 12 числа поточного (розрахункового) місяця, незалежно від факту отримання (не отримання) суборендарем рахунку орендаря (п. 3.6 договору).

При цьому позивач зазначає, що відповідно до п. 3.2 вказаного договору суборенди щомісячна ставка суборендної плати за цим договором дорівнює гривневому еквіваленту 15 доларів США за один метр квадратний обєкту суборенди, з врахуванням ПДВ, за курсом НБУ на перший банківський день поточного (розрахункового) місяця. Згідно п. 3.3 вказаного договору суборендна плата сплачується суборендарем в національній валюті України.

Однак, за ствердженнями позивача, відповідач систематично порушував умови договору щодо здійснення оплати. Так, відповідачем не проведено оплату за суборенду приміщень у лютому 2011 року на суму 3181,73 грн., у березні 2011 року на суму 17853,08 грн., у квітні 2011 року 17910,30 грн., у травні 2011 року 17921,93 грн. Відтак, загальна сума заборгованості відповідача по договору № ДГУ-07-284 від 21.12.2010 р. становить 56866,74 грн.

До того ж позивач посилається на п. 7.2 договору від 21.12.2011 р., яким визначена відповідальність суборендаря за порушення терміну перерахування суборенної плати у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобовязання та додатково 10% річних (від суми заборгованості) за кожен день прострочення.

Так, позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та 7.2 договору здійснив нарахування відповідачу 10% річних від суми заборгованості, що складають 819,17 грн., а також інфляційних втрат, що складають 829,40 грн.

Крім того, з огляду на несвоєчасне перерахування відповідачем суборендної плати позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 1269,72 грн..

Таким чином, загальна сума заборгованості, яку позивач просить суд стягнути з відповідача, складає 59785,03 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.06.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-2316-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою, що значиться в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

У звязку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

22 грудня 2010 року між Приватним акціонерним товариством «Нова лінія»(орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № ДГУ-07-284, згідно п. 1.1 якого позивач як орендар зобовязується передати, а відповідач суборендар зобовязується прийняти в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване на території майнового комплексу за адресою: Одеська область, Біляївський район, км 462+828 м (праворуч) автодороги М-05 Київ-Одеса. Загальна площа обєкту суборенди становить 150 кв.м. Відновна вартість обєкту суборенди з урахуванням індексації становить 265912,50 грн. Орендар користується обєктом суборенди на підставі договору оренди, укладеного між АТ „Нова лінія” та власником майнового комплексу Компанією „Мегатранс” дочірнім підприємством компанії „Palma Group S.A.”.

Відповідно до п. 1.2 договору обєкт суборенди передається суборендарю для наступного цільового використання: продаж меблів.

У відповідності з п. 2.1 договору орендар зобовязується передати обєкт суборенди суборендарю в тимчасове платне користування протягом 30 календарних днів з дати укладення цього договору. Факт передачі обєкта суборенди підтверджується актом приймання-передачі обєкта суборенди.

Згідно п. 2.6 договору суборендар має право користуватись обєктом суборенди тільки після підписання сторонами акту прийому-передачі обєкта суборенди.

Нарахування суборендної плати починається з дати підписання сторонами акту прийому-передачі обєкту суборенди (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 вказаного договору суборенди щомісячна ставка суборендної плати за цим договором дорівнює гривневому еквіваленту 15 доларів США за один метр квадратний обєкту суборенди, з врахуванням ПДВ, за курсом НБУ на перший банківський день поточного (розрахункового) місяця. Згідно п. 3.3 вказаного договору суборендна плата включає в себе вартість комунальних послуг та сплачується суборендарем в національній валюті України.

Згідно п. 3.5 договору суборендар зобовязується внести в якості авансу суборендну плату за два місяця суборенди (розраховану) по курсу НБУ на день підписання акта прийому-передачі обєкта суборенди, протягом 3-хкалендарних днів з дати підписання акта прийому-передачі обєкта суборенди. Зазначена сума буде врахована сторонами при розрахунках за перший та останній місяці суборенди.

П. 3.6 договору суборенди визначено, що суборендна плата за другий та наступні місяці суборенди розраховується за ставкою, визначеною у п. 3.2 договору та за курсом НБУ на перший банківський день поточного (розрахункового) місяця. При цьому суборендар зобовязаний сплачувати суборендну плату на поточний рахунок орендаря, визначений в розділі 14 цього договору, щомісячно, але не пізніше 12 числа поточного (розрахункового) місяця, незалежно від факту отримання (неотримання) суборендарем рахунку орендаря.

Відповідно до п. 3.8 договору орендар має право проводити індексацію суборендної плати з урахуванням офіційного рівня інфляції.

В п. 9.1 договору визначено строк дії договору суборенди, а саме договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами та діє до 21 грудня 2011 року (включно), а в частині виконання грошового зобовязання до його повного виконання.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В свою чергу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частина 1 ст. 288 Господарського кодексу України вказує, що орендар має право передати окремі об'єкти оренди в суборенду, якщо інше не передбачено законом або договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2011 року орендодавець (позивач) передав відповідачу як суборендарю відповідно до умов договору № ДГУ-07-284 від 22.12.2010 р. нежитлове приміщення загальною площею 150 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, км 462+828 м (праворуч) автодороги М-05 Київ-Одеса, про що був складений акт приймання-передачі.

Між тим, як вказує позивач, відповідач не виконував належним чином своїх зобов'язань за вказаними договорами суборенди щодо внесення суборендної плати. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на здійснення оплати за суборенду № БУ-00000457 від 01.02.2011 р. на суму 17868,38 грн., № БУ-00000773 від 01.03.2011 р. на суму 17853,08 грн., № БУ-00001063 від 01.04.2011 р. на суму 17910,00 грн., № БУ-00001455 від 01.05.2011 р. на суму 17921,93 грн. Так, позивач зазначає, що відповідачем не була проведена оплата за суборенду приміщень у лютому 2011 року на суму 3181,73 грн., у березні 2011 року на суму 17853,08 грн., у квітні 2011 року 17910,00 грн., у травні 2011 року 17921,93 грн. Відтак, загальна сума заборгованості відповідача по договору № ДГУ-07-284 від 21.12.2010 р. становить 56866,74 грн., що зазначено також в акті звіряння взаємних розрахунків станом на 14.07.2011 р., який був направлений позивачем на адресу відповідача.

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суборендної плати в розмірі 56866,74 грн. При цьому несплатою позивачу спірної суми заборгованості за вищевказаним договором суборенди відповідач порушив умови договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Так, невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як визначено п. 7.2 договору суборенди від 21.12.2010 р., у випадку порушення суборендарем строку перерахування суборендної плати (в т.ч. строку внесення авансового платежу), визначеного п. 3.5, 3.6 даного договору, суборендар зобовязується сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобовязання та додатково 10% річних (від суми заборгованості) за кожен день прострочення (згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором суборенди від 21.12.2010 р. щодо внесення суборендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі 1269,72 грн., розрахунок якої додано до позову (а.с. 20).

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних втрат за період з лютого 2011 року по травень 2011 року, розмір яких дорівнює 829,40 грн. згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 20).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення річних суд зазначає наступне.

Разом з тим слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі суборенди № ДГУ-07-284 від 27.12.2010 р. встановлено інший відсоток річних, ніж в законі, відповідно сплаті підлягають 10% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 10% річних на існуючу суму заборгованості, що складають 819,17 грн., оскільки має місце прострочка відповідача щодо здійснення суборендної плати за договором № ДГУ-07-284 від 27.12.2010 р.

За таких обставин, загальна сума заборгованості відповідача склала 59785,03 грн. (56866,74 грн. основного боргу + 1269,72 грн. пені + 829,40 грн. інфляційних втрат + 819,17 грн. 10% річних)

При цьому слід зазначити, розмір суми заборгованості та наявність порушень умов договору суборенди з боку відповідача не спростовано останнім, докази погашення відповідачем вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Нова лінія” обґрунтовані, тому підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Приватного акціонерного товариства „Нова лінія” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 59785,03 грн. задовольнити повністю.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65000, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства „Нова лінія” (02091, м. Київ, Харківське шосе, 168; код ЄДРПОУ 30728887; п/р 26006001334641 в АТ „ОТП Банк” МФО 3000528) суму основного боргу за договором суборенди № ДГУ-07-284 від 22.12.2010 р. в розмірі 56866/пятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят шість/грн. 74 коп., пеню в сумі 1269/одна тисяча двісті шістдесят девять/грн. 72 коп., інфляційні втрати в сумі 829/вісімсот двадцять девять/грн. 40 коп., 10% річних від простроченої суми в розмірі 819/вісімсот девятнадцять/грн. 17 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 597/пятсот девяносто сім/грн. 85 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 01.08.2011 р.