Рішення № 17533390, 30.06.2011, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2011 року

2-444/11

Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючої судді : Т.О. Величко

при секретарі: О.В.Колесниковій

М.І. Денисюк

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за основним позовом ОСОБА_2 до ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсним та зустрічним позовом ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк про визнання кредитного договору, договору застави та договору поруки недійсним, посилаючись на те, що між нею та ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк 08.05.2008 року укладено Кредитний договір №242\П, згідно якого відповідач зобов»язувався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 32 594,06 доларів США на придбання автотранспортного засобу DODG модель CALIBER SXT, на умовах вказаного Кредитного договору. З метою забезпечення боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором між позивачем та ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк 08.05.2008 року укладено Договір застави автотранспортного засобу. У забезпечення виконання боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором між позивачем ,ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки від 08.08.2008 року. Позивач зазначала, що згідно Договору купівлі-продажу №20548566 від 03.04.2008 року вартість автомобіля складала 164600,00 грн. Позивач зазначала, що 08.05.2008 року в день підписання Кредитного договору та видачі кредитних коштів сума вказана у договорі 32594,06 доларів США після проведення валюто обмінної операції була перерахована у гривневому еквіваленті по курсу за 1 долар США-4,79грн., а тому сума наданих коштів складала 156125,55 грн., а тому для виконання умов Кредитного договору,для виконання вищевказаних та придбання автомобіля позивач різницю покрила своїми коштами у розмірі 11108,05 грн. Позивач зазначала, що оплату за автомобіль було здійснено у розмірі 164600.00 грн. Згідно графіку погашення заборгованості позивачем було сплачено на користь відповідача суму у розмірі 30671,63 грн. Позивач зазначала, що після детального вивчення Кредитного договору №242\П від 08.05.2008 року вона дійшла висновку що Кредитний договір було укладено з порушеннями чинного законодавства України, що є підставою для визнання договору та укладених у виконання зобов»язань Договір застави автотранспортного засобу та Договору поруки недійсними з підстав, що зобов»язання мало бути виражене у грошовій одиниці України гривні, банківські операції мали проводитись на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України, оплата процентів в іноземній валюті можлива була при дотримання суб»єктами господарських відносин вимог законодавства, щодо одержання індивідуальної ліцензії, а тому на думку позивача відповідачем порушено вимоги закону щодо істотних умов кредитного договору, а тому Кредитний договір необхідно визнати недійсним. Позивач зазначала, що на час укладення Кредитного договору їй не було відомо інформацію стосовно абсолютного подорожчання кредиту, інакше б вона не погодилась на його укладення, та вважає, що інформація у Додатку 2 до Кредитного договору ввела її в оману, що також є підставою для вищання Кредитного договору недійсним у розумінні п.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вважає свої дії щодо нерозуміння абсолютного значення подорожчання кредиту, як помилку щодо обставин, що мають істотне значення, а саме її зобов»язаня за оспорюваним кредитним договором, які мали бути докладно викладені у Додатку 2 до Кредитного договору, що є підставою для визнання Кредитного договору недійсним у порядку ст. 229 ЦК України, а тому просить суд визнати недійсним Кредитний договір, Договір застави автотранспортного засобу, Договір поруки від 08.05.2008 року, зобов»язати відповідача прийняти у неї позивача в якості повернення в натурі грошові кошти у розмірі 156125,55 грн, та зобов»язати приватного нотаріуса виключити з реєстру обтяжень рухового майна та заборони відчужень запис про заставу та заборону відчуження рухового майна автомобіль марки DODG модель CALIBER SXT.

В судовому засіданні представник позивач підтримала заявлені позовні вимоги просила суд позов задовольнити.

Третя особа: ОСОБА_4, підтримав основний позов у задоволенні зустрічного позову просив суд відмовити.

У судовому засіданні відповідач позов не визнав, просив у задоволенні основаного позову відмовити, подав зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_2 08.05.2008 року укладено Кредитний договір №242\П, згідно якого Банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 32 594,06 доларів США на придбання автотранспортного засобу DODG модель CALIBER SXT, на умовах вказаного Кредитного договору. З метою забезпечення боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_2 08.05.2008 року укладено Договір застави автотранспортного засобу. У забезпечення виконання боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки від 08.08.2008 року. Позивач за зустрічним плзово зазначав, що відповідачі умов Кредитного договору, Договору Поруки не виконали, у зв»язку із чим станом на 04.09.2009 року виникла заборгованість що становить 34194,90 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 271318,10 грн., а тому просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за Кредитним договором у розмірі 271318,10 грн. та судові витрати.

У судовому засіданні позивач підтримав зустрічний позов та просив суд його задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк 08.05.2008 року правонаступником якого є ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк укладено Кредитний договір №242\П,( а.с.17-31), згідно якого Банк зобов»язувався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 32 594,06 доларів США на придбання автотранспортного засобу DODG модель CALIBER SXT, а позичальник зобов»язувався виконувати зобов»язання на умовах вказаного Кредитного договору. З метою забезпечення боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк та ОСОБА_2 08.05.2008 року укладено Договір застави автотранспортного засобу (а.с.34-35). У забезпечення виконання боргових зобов»язань за вказаним Кредитним договором між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки від 08.08.2008 року (а.с.32-33).

Судом встановлено, що 08.05.2008 року ОСОБА_5 було продано іноземну валюту 32,594,06 доларів США та отримано 156125,55 грн, та внесено в цей же день на поточний рахунок за Кредитним договором №242\П суму у розмірі 167233,60 грн. (а.с.36). Судом встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу №20548566 від 03.04.2008 року вартість автомобіля складала 164600,00 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, вносилися кошти, що підтверджено квитанціями ( а.с.39-46).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов»язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов»язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України У разі порушення боржником зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники,якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсідарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти,

Враховуючи викладене, виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати процентів у іноземній валюті не є використанням іноземної валюти як засобу платежу, відповідно, дія статей 192 та 533 Цивільного кодексу України на дані правовідносини банку та позичальника не розповсюджується. При цьому, слід зазначити, що чинне законодавство України не забороняє надання кредиту в іншій валюті, ніж валюта України.

Статтями 47, 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, утому числі, переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому відповідно до цієї ж статті кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов»язань.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті. Що стосується валютного законодавства, то відповідно до вимог ст. 1 Декрету надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій НБУ.

Позивач за зустрічним позовом має всі необхідні ліцензії, щоб здійснювати валютні операції відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" № 2121-ІІІ від 07.12.2000 р. та Декрету КМУ "По систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р.( а.с.72-76).

Відповідно до статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період необхідний для здійснення такої операції.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валютні як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсильний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції пов'язані з наданням резидентам (банкам) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті з вимогами ст.5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Крім того, відповідно до пункту 1.4. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483 (далі - Положення) - використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товару, що придбається.

Разом із тим у п.1.5. Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Виходячи із наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Крім того відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Тобто, навіть за умови укладення договору без наявності відповідних ліцензій, ця обставина не доводить у такому випадку порушення суб'єктивного цивільного права позивача за основним позовом та не зумовлює недійсність договору. Звернення до суду з позовом про визнання договорів недійсними фактично є намагання позивача ОСОБА_2 покласти на відповідача несприятливі правові наслідки через невиконання позивачем своїх обов'язків згідно договору.

Згідно ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 627 ЦК України - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, вважаємо, що факт звернення позивача до відповідача за отримання кредиту саме в іноземній валюті (Заява позичальник-фізичної особи на отримання кредиту, а також підписання ним відповідного Кредитного договору на умовах, запропонованих Відповідачем (після попереднього ознайомлення позивача з умовами Кредитного договору) , свідчить про свідоме прийняття позивачем ОСОБА_2. рішення про отримання кредиту, а не як зазначала позивач введенням її в оману.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про системи валютного рулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 використання іноземної валюти на території України як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії виданої Національним банком України. У свою чергу п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 квітня 2004 року № 483, передбачено якщо ініціатором або отримувачем за валютною грацією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями), використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється без ліцензії.

Стаття 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року містить перелік банківських операцій які дозволяється здійснювати банкам, в тому числі на підставі банківської ліцензії. До них також належать кредитні операції, рема, розміщення залучених коштів (гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Валюта кредиту, була обрана Позивачем за основним позовом самостійно, про що свідчить копія заяви про видачу кредитних коштів у сумі 32594,06 доларів США ( а.с.177) а не на більшу суму, яка б складала вартість автомобіля у гривневому еквіваленті.

Виходячи зі змісту ст.ст.1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику. Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов»язання, як це передбачено ст. 617 ЦК України.

А тому суд вважає, що позивач за основним позовом не довела суду доказами порушення законодавства з боку відповідача за основним позовом щодо істотних умов кредитного договору, а тому основний позов задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач за зустрічним позовом довів суду про існування договірних відносини між сторонами Кредитного договору, надав належні докази в обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом суд вважає що зустрічний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню,з відповідача за зустрічним позовом що підтверджені квитанціями ( а.с.88,89).

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 6,11,14,15,16,215,525,526, 553,554,610,611,617,627,629,638,1046,1054, ЦК України, ст.ст. 10,11, 60, 88, 208-210, 212-219,294 ЦПК України, Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист прав споживачів»суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні основного позову відмовити

Зустрічний позов задовольнити.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за АДРЕСА_2, солідарно, на користь ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк»(м. Київ вул. Зоологічна,5, код ЄДРПОУ 19017842) заборгованість за кредитним договором №242\П від 08.05.2008 року розмірі 271318 (двісті сімдесят одна тисяча триста вісімнадцять) грн. 10 коп. та судові витрати у розмірі 1820 (одна тисяча вісімсот двадцять) грн. 00 коп. Всього на загальну суму 273138,10 (двісті сімдесят три тисячі сто тридцять вісім) грн. 10 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Святошинський районний суд м. Києва, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з часу його проголошення, а у разі відсутності осіб, які брали участь у справі, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення цього суду.

Суддя: Т.О. Величко