Постанова № 17430636, 21.07.2011, Красноперекопський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 3-1575/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2011 р.

Суддя Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим Литвиненко В.П., розглянувши матеріал, який надійшов з Красноперекопської ОДПІ про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Калагарівка, Гусятинського району Тернопільської області, працюючого директором МПП «Збруч», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

за ст. 163-1 ч. 1 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення КР № 091580 від 30.06.2011 року ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що при перевірці МПП «Збруч», за юридичною адресою: АРКрим, АДРЕСА_1, в порушення вимог абз.4 п.п. 5.3.9, п.5.3, п.5.9. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. № 283\97-ВР (зі змінами і доповненнями) та п.п. 7.4.1 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168\97-ВР (зі змінами і доповненнями), встановлено ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 10418,0 грн. та завищення валових витрат на суму 52090,02 грн., згідно Акту № 557\23-04\22316732 від 19.05.2011 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнав, пояснив суду, що між підприємством і ПП «Базіс Торг»01.05.2010 року був укладений договір купівлі-продажу, за яким підприємство купило автозапчастини на суму 62508,00 грн., в т. ч. ПДВ 10418 грн. Підприємство контрагент видало належним чином оформлені первинні документи, що були необхідні для податкового обліку: договір №37\05\238 від 01.05.2010 року, видаткову накладну №1778 від 30.12.2010 року, податкову накладну №1778 від 30.12.2010 року.

Красноперекопська ОДПІ, з надуманих причин в акті вказала, що правочин між підприємствами є нікчемним, тому вважає, що підприємство занизило податок на додану вартість на суму 10418,0 грн. та завищило валові витрати.

Вважає, що підприємство при податковому обліку керувалося вимогами чинного законодавства, у звітний період відобразило підприємство-контрагента у додатку №5 до податкової декларації по ПДВ, заплатило всі податки.

Суд, вислухавши особу, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, вважає, що провадження в справі підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення з наступних підстав:

Документальним підтвердженням правомірності включення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкової накладної, для платника податку - покупця є документ, який підтверджує дату надходження такої податкової накладної від продавця.

Відповідно до п.1.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95р. із змінами і доповненнями (далі - Положення № 88), зазначене Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Вимогами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку не визначений порядок реєстрації первинних документів.

У відповідності з п.1, п.З, п.5 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-ХІУ від 16.07.99р., із змінами і доповненнями (далі - Закон № 996-ХІУ) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Як передбачено п.2 статті 3 Закону № 996-ХІУ, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХІУ, принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.97р., із змінами та доповненнями (далі - Порядок заповнення податкової накладної № 165), податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.

У відповідності з п.8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України № 244 від 30.06.2005р., із змінами і доповненнями (далі - Порядок № 244), отримані податкові накладні відображаються у розділі І реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

У п.1 Порядку № 244 передбачено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних.

Із зазначеного вище вбачається, що дата отримання податкової накладної фіксується в реєстрі отриманих податкових накладних.

Положенням № 88 не визначений порядок реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим, відсутність листа з рекомендованим повідомленням про вручення не може бути підставою для виключення зі складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 10418,00 грн. по податковій накладній №1778 від 30.12.2010 року від ПП «Базіс Торг», яка включена до податкового кредиту за грудень 2010 року.

В акті Красноперекопської ОДПІ № 557/23-04/22316732 від 19.05.2011 року, сума ПДВ зі складу податкового кредиту виключена по господарській операції з контрагентом ПП «Базіс Торг».

Як зазначено в акті Красноперекопської ОДПІ № 557/23-04/22316732 від 19.05.2011 року, згідно з інформацією ДПІ м. Сімферополь від 28.03.2011 року, ПП «Базіс Торг», відобразило у своїй податковій звітності за грудень 2010 року - січень 2011 року контрагентів - ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родина ХХІ», місцезнаходження яких не встановлено, які у грудні 2010 року були основними постачальниками, що свідчить про фіктивність формування податкового кредиту у ПП «Базис Торг», та неможливість здійснення постачання товарів(послуг) у жовтні-грудні 2010 року. Свідоцтво платника ПДВ у ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родина ХХІ»анульовано 14.03.2011 року. Перевіркою було встановлено, що у ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родина ХХІ»відсутні основні фонди, та виробничі потужності, трудові ресурси, автотранспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської операції між підприємствами та унеможливує продаж товарів ПП «Базіс Торг»по ланцюгу постачання, в звязку з чим податкові зобовязання ПП “Базіс Торг» по відповідному ланцюгу постачання, відповідно до п.1, п.2 статті 215, п.5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. (а.с.5-8 Акту)

Враховуючи, що відповідно до ч.1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то, як наслідок, здійснюється коригування показників декларацій за операціями, що проведені на підставі таких нікчемних правочинів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України № 43 5-IV від 16.01.2003р., із змінами та доповненнями (далі - Цивільний кодекс України).

Так, згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На момент укладання МПП «Збруч»господарського договору з підприємством постачальником ПП «Базіс Торг»і виконання зобов'язань за цим договором, підприємства мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Зміст правочинів не суперечив цивільному законодавству та моральним принципам суспільства, тобто, МПП «Збруч»і ПП «Базіс-Торг»були враховані вимоги щодо здійснення цивільних прав, встановлених у Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства.

МПП «Збруч»і ПП «Базіс-Торг»була дотримана вимога, щодо відповідності волевиявлення внутрішньої волі суб'єктів правочину, а також щодо форми правочину, встановленої законом.

Вчинені правочини є реальними, тобто, спрямованими на настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки, МПП «Збруч»отримало товарно-матеріальні цінності, поставлені підприємством -постачальником на умовах укладеного господарського договору.

Факт поставки товарно-матеріальних цінностей підприємством - постачальником Замовнику - МПП «Збруч»погоджувався сторонами в накладних: як видаткових так і у податкових за конкретний звітний період.

При цьому, те, що за даними податкових органів на момент перевірки 28.03.2011 року контрагентів ПП «Базис Торг»- ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родина ХХІ», місцезнаходження яких не встановлено, ( а Свідоцтво платника ПДВ яких було анульовано 14.03.2011 року)

відсутні основні фонди, та виробничі потужності, трудові ресурси, автотранспортні засоби, ще не свідчить про те, що протягом часу постачання товарів(послуг) ці підприємства -постачальники не мали орендованих основних засобів, автотранспортних засобів та відповідних спеціалістів, які працювали за трудовими угодами.

Стаття 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, стаття 215 Цивільного кодексу України, визначаючи підстави недійсності правочину, вказує на необхідність дотримання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим, можна вважати, що умови чинності правочину водночас є умовами його дійсності, які у загальному вигляді визначені у статті 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 228 Цивільного кодексу України встановлює правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Саме правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, стаття 228 Цивільного кодексу України визначає наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, які є серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси.

Частина 1 статті 228 Цивільного кодексу України містить перелік об'єктів цивільних прав, які можуть бути порушені його вчиненням. До них, зокрема, відносяться конституційні права і свободи людини і громадянина; майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Відповідно до змісту п.5.1 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР, під «валовими витратами виробництва та обігу»розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п.1.32 статті 1 Закону № 283/97-ВР).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - п.5.8 статті 5 Закону № 283/97-ВР (пп.5.2.1 п.5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР).

Відповідно до положень п.5.11 статті 5 Закону № 283/97-ВР, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у Законі № 283/97-ВР, не дозволяється.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (пп. 11.2.1 п.11.2 статті 11 Закону № 283/97-ВР).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР визначає, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 статті 6 та статтею 8 Закону № 168/97-ВР, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп.7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Згідно вимог пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами, згідно з пп.7.2.6 п.7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп.7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Отже, вищевикладені законодавчі норми передбачають, що до складу валових витрат, якими є будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснювані як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення І зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку встановлені статтею 11 Закону № 283/97-ВР, яка, в свою чергу, не містить перелік документів для податкового обліку та будь-яких вимог щодо обов'язковості їх ведення і зберігання.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що звітним податковим документом одночасно розрахунковим документом є податкова накладна, яка складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Закон № 996-ХІУ поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, згідно з законодавством (п.1 статті 2 Закону № 996-ХІУ).

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством безперервно з дня його реєстрації до моменту ліквідації підприємства (п.2 статті 3, стаття 8 Закону № 996-ХІУ).

Відповідно до п.1 статті 9 Закону № 996-ХІУ, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити (п.2 статті 9 Закону № 996-ХІУ):

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця (п.З статті 9 Закону № 996-ХІУ).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (п.5 статті 9 Закону № 996-ХІУ).

Згідно пп.5.3.9 п.З.З статті 5 Закону № 283/97-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, відповідно до вимог пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР ґрунтується «одне з основних правил податкового обліку»: для відображення валових витрат (витрат, що підлягають амортизації) необхідна наявність відповідного первинного документа, а саме: обов'язковими для відображення валових витрат, у контексті пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР, є тільки відповідні розрахункові та платіжні документи, тобто, документи про оплату поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Однак, чинне податкове законодавство не містить будь-яких «правил ведення податкового обліку», а ті нормативні акти, які регулюють окремі питання тих чи інших сфер діяльності платника податку, як правило, прямого відношення до податкового обліку не мають, в наслідок чого, їх норми без спеціального на те посилання зі сторони нормативних документів не можуть бути «правилами ведення податкового обліку».

Таким чином, виконання вимог пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР зводиться для платника податку до наявності первинних документів, які підтверджують факт розрахунку за придбані ним товари або отримані роботи, послуги.

Будь-які інші чітко виписані вимоги до наявності і оформлення первинних документів для формування валових витрат (витрат, що підлягають амортизації) Законом № 283/97-ВР не передбачені.

З акту Красноперекопської ОДПІ, вбачається, що МПП «Збруч»сплатило підприємству постачальнику вартість поставлених автозапчастин (а.с. 10 Акту)

Отже, з вищевикладеного випливає, що за грудень 2010 року МПП «Збруч»відобразило валові витрати і податковий кредит з ПДВ від здійснення господарської діяльності з підприємством-постачальником ПП «Базис Торг» керуючись нормами п.5.1 та пп.5.3.9 п.5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР, пп.7.4.1 пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР; своєчасно та в повному обсязі нараховувало податок на прибуток та ПДВ.

Також зміст протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 256 КУпАП повинен містити місце та час вчинення і суть адміністративного правопорушення.

До суті правопорушення відноситься чітке викладення обставин та склад правопорушення із зазначенням обєктивної сторони з вказівкою на те, в чому воно полягало.

З протоколу про адміністративне правопорушення, представленого суду, не вбачається обєктивної сторони правопорушення, оскільки в матеріалах справи відсутні період часу, в який МПП «Збруч»вело податковий облік з порушенням встановленого порядку.

Керуючись ст.ст. 163-1 ч.1, 247 п.1, 283, 284 КУпАП

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.163-1 ч.1 КУпАП - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

На постанову може бути подана апеляція або внесений протест прокурора до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня її винесення через Красноперекопський міськрайонний суд АР Крим.

Суддя