Постанова № 17395847, 25.07.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

25 липня 2011 року Справа № 18/5025/344/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Петухов М.Г.

судді Гулова А.Г. , судді Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Відповідачів Хмельницької районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»

на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.06.2011 року

у справі №18/5025/344/11(головуючий суддя Саврій В.А., судді Радченя Д.І., Магера В.В.)

за позовом Хмельницького міжрайонного природоохоронного прокурора

в інтересах держави в особі Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство»та Хмельницької обласної державної адміністрації

до Відповідача - Хмельницької районної державної адміністрації

до Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»

про визнання незаконною та скасування додаткової угоди №52 від 15.03.2010 року до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року №62

за участю представників сторін:

від органу прокуратури: не з’явився ;

від позивача 1: не з’явився;

від позивача 2: Назарчук В.М. ;

від відповідача 1: Локайчук А.М.;

від відповідача 2: Мазурчак В.М.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області (Головуючий суддя Саврій В.А., судді Радченя Д.І., Магера В.В.) від 10.06.2011 року у справі №18/5025/344/11 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду №52 від 15.03.2010 року до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року №62, укладеного між Хмельницькою районною державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД». Судові витрати покладено пропорційно на відповідачів.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано наступним.

Вимогами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.18 Лісового кодексу України передбачено, що довгострокове тимчасове користування лісами державної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з пистань лісового господарства.

Згідно п.6 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

15.03.2010 року між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»укладено додаткову угоду №52 до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року №62, якою внесено зміни у абзаці 1 п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору оренди, а саме продовжено строк оренди земельної ділянки на 10 років.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана земельна ділянка лісового фонду знаходиться у межах об'єкту природно-заповідного фонду, а саме заповідного урочища «Лісогринівецьке», яке створене рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004р. №22-11/2004, з метою збереження грабово-дубового насадження природного походження з домішками клена, берези, черешні.

29.12.2007 року відповідно до ч.2 ст.30 та ч.5 ст.53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області державному підприємству «Хмельницьке лісомисливське господарство»видано охоронне зобов'язання за №127, у якому зазначено, що вищевказаний заповідний об’єкт розташований в кв.35, 36 Хмельницького лісництва і входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають лід особливою охороною.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України юридична особа зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об’єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження з постійним землекористувачем, а саме з ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»про передачу в оренду земельної ділянки ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»строком на 10 років земельної ділянки лісового фонду для рекреаційних цілей (розміщення кафе-бару та зони відпочинку), що розташована за межами населеного пункту на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги Хмельницького міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство»м. Хмельницький, Хмельницької обласної державної адміністрації до Хмельницької районної державної адміністрації м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»с.Стуфчинці, Хмельницького району про визнання недійсної додаткової угоди №52 від 15.03.2010 року до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року №62 обґрунтовані, підтвердженні матеріалами справи і підлягають задоволенню з покладанням судових витрат на відповідачів.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Хмельницька районна державна адміністрація, Відповідач 1 у справі, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД», Відповідач 2 у справі, звернулись з апеляційними скаргами до Рівненського апеляційного господарського суду, в яких просять рішення господарського суду Хмельницької області від 10.06.2011 року у справі № 18/5025/344/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація, в обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне.

Судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи. Висновок суду про те, що спірна земельна ділянка лісового фонду знаходиться у межах об’єкту природо-заповідного фонду - заповідного урочища «Лісогринівецьке», яке створене рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 №22-11/2004 року з посиланням на факт видачі 29.12.2007 року відповідно до ч.2 ст.30 та ч.5 ст.53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області державному підприємству «Хмельницьке лісомисливське господарство»охоронного зобов’язання №127 жодним чином не обґрунтовує прийняте рішення та є наслідком неповного з’ясування обставин.

Землі природно-заповідного фонду України мають самостійне основне цільове призначення як категорія земель за земельним законодавством. Згідно п.в) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням є землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дане цільове призначення відповідає підпункту «4.1 Природоохоронного»пункту 4 «Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення»Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), чинного на час землевідведення.

На даний час діє наказ Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306) «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», згідно якого дане цільове призначення має відповідати розділу коду КВЦПЗ - секція С Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Позивачами не надано жодного доказу, а судом не з’ясована обставина про наявність права землекористування (постійного, оренди тощо) за цільовим призначенням земельної ділянки згідно п.в) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України (землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення).

Наявні в матеріалах справи рішення 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 року №22-11/2004 «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області з додатком №1 та охоронне зобов’язання від 29.12.2007 року, по-перше, не дозволяють жодним чином встановити межі цих ділянок та їх місце розташування, тобто ідентифікувати в натурі. Додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу 110 га напроти об’єкту «Лісогринівецький»без просторових координат, кадастрового номеру тощо. Пунктом 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об’єктів в натуру, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги. Таким чином, станом на 30.03.2004 року достовірно доведено, що межі цих об’єктів не винесені в натуру. Матеріали справи не містять доказів факту винесення в натуру.

По-друге, дане рішення ради та охоронне зобов’язання прийняті у часі пізніше, ніж розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30 липня 2003 року про передачу ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради.

ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»об’єктивно не мало можливості виготовити проект землеустрою та встановити межі території природно-заповідного фонду раніше за момент набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 року №1094 «Про затвердження проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-културного призначення». До моменту прийняття цього підзаконного нормативного-правового акту усі суб’єкти права в Україні були позбавлені юридичної можливості виконати та погодити проекти землеустрою у межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений законами України.

Всі ці обставини суд неповно з’ясував.

Також Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація вважає недоведеними такі обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Посилання суду про те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження з постійним землекористувачем, а саме з ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»передачі в оренду земельної ділянки ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД»строком на 10 років земельної ділянки лісового фонду для рекреаційних цілей (розміщення кафе-бару та зони відпочинку) є передчасними.

Зробивши такий висновок, суд фактично визнав доведеною обставину про те, що ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»є постійним землекористувачем.

В матеріалах справи відсутній жоден доказ в підтвердження постійного землекористування ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство». Ця визнана судом обставина про постійне землекористування не базується на належних та допустимих доказах.

Право постійного землекористування ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»підтверджено виключно довідкою управління Держкомзему у Хмельницькому районі від 23.09.2010 року №4-1-4/1906 та листом Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.03.2010 року №03-278. Довідки, листи, інша переписка державних органів не можуть бути допустимими доказами у даній справі, листи не є правовстановлюючими документами, не породжують прав та обов’язків.

Окрім цього, довідка управління Держкомзему у Хмельницькому районі від 23.09.2010 року №4-1-4/1906 за підписом начальника Гуменюка В.Г. суперечить його ж власному підпису на висновку державної експертизи землевпорядної документації від 09.06.2010 року №373. Відповідно до цього висновку технічна документація із нормативної грошової оцінки земельної ділянки для створення зони відпочинку та розміщення кафе оцінюється позитивно та погоджується за умови усунення зауважень, які усунені. Згідно даного висновку категорія земель –землі іншого призначення (для створення зони відпочинку та розміщення кафе), угіддя на земельній ділянці –забудовані землі.

Таким чином, обставини про постійне землекористування, про цільове призначення земель цього постійного землекористування ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»жодним доказом не підтверджені.

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація зазначає про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи у зв’язку з тим, що висновки суду зроблені вибірково на підставі тих обставин справи, які суд вважав за необхідне покласти в основу рішення без аналізу інших обставин справи, на які наголошувала Хмельницька районна державна адміністрація та інший відповідач. На думку Апелянта висновки суду зроблені поза межами предмету спору.

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація зазначає про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права - ч.4 ст.18 та п.6) ч.1 ст.31 Лісового кодексу України.

Стаття 18 Лісового кодексу України (Тимчасове користування лісами) регулює правовідносини щодо користування лісами. Так, згідно ч.1 ст.18 об’єктами тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Предметом ж спору є право оренди земельної ділянки згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки. Предметом спору не було користування лісами.

Згідно ч.4 ст.18 Лісового кодексу України довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Таким чином, застосування ч.4.ст.18 вимагає встановлення змісту терміну «лісова ділянка» та відмежування його від суміжних термінів.

Згідно ч.4 ст.1 Лісового кодексу України Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно ч.6 ст.1 Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Таким чином, судовий спір щодо права користування земельною ділянкою, яка надана в оренду згідно норм Земельного кодексу України повинен вирішуватись згідно норм Земельного кодексу України, оскільки: по-перше, незаконним є ототожнення терміну «користування лісовою ділянкою»(яка надається в користування на підставі ч.4 ст.18 ЛК України) та терміну «користування земельною лісовою ділянкою»(яка надається в користування згідно норм земельного законодавства на підставі ч.6 ст.1 ЛК України та п.е) ч.1 ст. 19, глави 11 Землі лісогосподарського призначення (статті 55, 56, 57) Земельного кодексу України.); по-друге, згідно ч.2 ст.3 ЛК України Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами. Згідно ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства; по-третє, відповідно до п.6) ч.1 ст.31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Підсумовуючи, Апелянт Хмельницької районної адміністрації зазначає, що норми матеріального права - ч.4 ст.18 та п.6) ч.1 ст.31 ЛК України жодним чином не регулюють земельні правовідносини, а регулюють відносини з користування лісовими ділянками.

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація зазначає про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке проявилось в такому:

Судом проігноровано усі доводи Хмельницької районної державної адміністрації (відзив на позов, зареєстрований 05.04.2011 за вх.№01-24/3132/11), їх не оцінено та не спростовано в судовому рішенні, що є грубим порушенням принципів рівності перед законом (ст.4-2 ГПК України) та змагальності (ст.4-3 ГПК України), а також вимог до змісту рішення господарського суду (ст.84 ГПК України). Суд обмежився виключно цитуванням цих доводів в вступній частині рішення.

Таке грубе порушення та неправильне застосування ст.4-2 ГПК України, ст.4-3 ГПК України, ст.84 ГПК України є підставою для скасування рішення, оскільки це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

У зв’язку з чим, Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація просить Рівненський апеляційний господарський суд дати оцінку таким доводам:

Земельна ділянка площею 1,0 га надана в оренду відповідно до розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30 липня 2003 року про передачу ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради та договору №62 оренди земельної ділянки від 17 лютого 2004 року, який зареєстрований у регіональній філії центру державного кадастру Хмельницького району 18 березня 2005 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року у справі №2-а-3407/09/2270/12 визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №901/08-р від 23.07.2008 року в частині скасування розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30.07.2003 року "Про передачу в оренду ВЗТФ Ягуар ЛТД»земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради".

15.03.2010 року було підписано додаткову угоду №52 до договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004 року. Дана додаткова угода зареєстрована в Хмельницькій регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру»18.03.2010 року за №041074300001.

Прокурором та позивачами не надано належних доказів того, що земельна ділянка була лісогосподарським призначенням з кодом 5.1 «Для ведення лісового господарства»Українського класифікатора цільового використання земель (УКЦВЗ, тобто не надано правовстановлюючого документу про віднесення земель до відповідної категорії - рішення відповідного органу державної влади (ст. 20 Земельного кодексу України). Зміни цільового призначення земельної ділянки не відбулося.

Враховуючи вище викладене прокурор зробив хибний висновок про те, що земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та надання її у користування слід було погоджувати з постійним лісокористувачем ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство».

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація також зазначає, що зміст рішення суду не відповідає вимогам п.3) ч.1 ст.84 ГПК України щодо наявності та змісту мотиваційної частини. Вказує на те, що окрім зазначеного вище повного ігнорування доводів Хмельницької районної адміністрації, мотивів їх відхилення, мотиваційна частина рішення суду (його висновки, посилання на норми матеріального права, встановлені фактичні обставини) не стосуються предмету спору.

Предметом спору є оспорювання додаткової угоди № 52 від 15.03.2010 року. Мотиваційна ж частина рішення суду стосується виключно оцінки законності самого договору №62 оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року. Даний договір не був предметом спору у розглянутій справі.

Дійсність цього договору вже була предметом оскарження, що підтверджується рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.12.2009 року у справі №15/5413 та постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.03.2010 року у справі №15/5413.

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація зазначає, що на даний час наявне різне застосування Житомирським апеляційним господарським судом та судом першої інстанції у даній справі ч.1 ст.20 Земельного кодексу України, відповідно до якої віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Таким рішенням є розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації за №506/03-р від 30.07.2003 року "Про передачу в оренду ВЗТФ Ягуар ЛТД". Воно є чинним та первинним у часі по відношенню до усіх інших зібраних у справі доказів. Саме цій первинності суд першої інстанції мав би дату оцінку.

Додатковою угодою лише збільшено строк дії договору оренди земельної ділянки. Позов не містить доводів в частині незаконності самої додаткової угоди (підставності її укладання, порядку укладання, реєстрації тощо).

На думку Апелянта у рішенні суду мотиваційна частина відсутня. Визнавши додаткову угоду недійсною суд не змінив нічого у питанні захисту прав держави, оскільки договір оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004 року перебуває у статусі дійсного договору, строк якого закінчився. Вказане дозволяє в будь-який момент товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД» скористатись переважним право на поновлення договору оренди землі в порядку ст.33 Закону України «Про оренду землі»та ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, оскільки цільове призначення земельної ділянки за кадастровим номером 6825083600:03:008:0050 площею 1га залишається таким, яким воно було визначене розпорядженням голови Хмельницької районної державної адміністрації за №506/03-р від 30.07.2003 року "Про передачу в оренду ВЗТФ Ягуар ЛТД", а саме, землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, код 3.4 «Інше призначення»Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ). Дане цільове призначення додатково підтверджено висновком державної експертизи землевпорядної документації від 09.06.2010 року №373.

Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація зазначає, що відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до ч.2 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

У справі наявний конфлікт інтересів держави, оскільки подано позов в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до відповідача –Хмельницької районної державної адміністрації. Ні ст.2 ГПК України, ні Закон України «Про прокуратуру»не уповноважують прокурора подавати позов проти інтересів держави. Отже, позов поданий поза межами господарсько-процесуальної дієздатності прокурора.

Позов не містить обґрунтування в чому полягає кінцевий інтерес держави Україна у спорі між двома місцевими державними адміністраціями, чому прокурором надається перевага одному органу перед іншими. Рішення суду також не містить мотивації в цій частині.

Вказане є наслідком того, що фактичний спір між двома органами виконавчої влади щодо права розпорядження земельною ділянкою є спором адміністративної юрисдикції та має розглядатись на підставі п.3) ч.2 ст.17 кодексу адміністративного судочинства України як спір між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління.

На підставі даних доводів Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація просить Рівненський апеляційний господарський суд рішення господарського суду Хмельницької області від 10.06.2011 року у справі №18/5025/344/11 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Апелянт Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»в обґрунтування апеляційної скарги посилається на таке.

Суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а саме, не з’ясував обставини щодо цільового призначення земельної ділянки, щодо права постійного користування на цю ділянку ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство», щодо належних та допустимих доказів, які підтверджують дані обставини.

Обов’язок суду з’ясувати означені обставини та їх значимість для вирішення спору по суті витікає з таких норм матеріального права:

Відповідно ч.1 ст.193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Відповідно ч.2 ст.193 ЗК України державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Відповідно до ч.1 ст.195 ЗК України основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Відповідно до п.б) ч.1 ст.196 ЗК України державний земельний кадастр включає кадастрові зйомки. Відповідно до ч.1 ст.198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Отже, допустимим доказом у праві щодо ідентифікації земельної ділянки за такими ознаками як правовим режим (основне цільове призначення), місце розташування, землекористувач, підтверджуючі документи права на землю в силу ч.1 ст.193, ч.2 ст.193, ч.1 ст.195 ЗК України є відомості (дані) державного земельного кадастру, в тому числі матеріали кадастрової зйомки.

Даним нормам земельного матеріального права кореспондують такі норми лісового матеріального права:

Відповідно до ч.2 ст.3 ЛК України лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЛК України віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.49 ЛК України державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів.

Відповідно до ч.2 ст.49 ЛК України державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.1 ст.50 ЛК України державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об'єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України.

У зв’язку з цим Апелянт товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»наголошує, що наведені ним норми земельного та лісового матеріального права в частині викладених вище обставин, які мають значення для справи, є узгодженими.

Зазначає, що дана узгодженість (кореспонденція норм) має відповідне регулювання на рівні таких підзаконних нормативно-правових актів: 1. Відповідно до п.5 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року №848, дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами земельних ресурсів; 2. Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України 01.10.2010 №298, документація державного лісового кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, які є обов'язковою основою для використання (врахування); 3. Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України 01.10.2010 №298, внесення змін і доповнень до складу документації державного лісового кадастру проводиться Держкомлісгоспом за погодженням з Держкомземом.

Таким чином, на думку Апелянта товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»при вирішенні судом першої інстанції питання щодо норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суду слід було керуватись в системності нормами матеріального права - ч.1 ст.193, ч.2 ст.193, ч.1 ст.195 ЗК України та ч.2 ст.3, ч.1 ст.5, ч.2 ст.5, ч.1 ст.49, ч.2 ст.49, ч.1 ст.50 ЛК України.

Дані норми не можливо застосувати без з’ясування обставин шляхом зібрання допустимих доказів у праві щодо ідентифікації земельної ділянки за такими ознаками як правовим режим (основне цільове призначення), місце розташування, землекористувач, підтверджуючі документи права на землю. Такими допустимими доказами повинні бути відомості (дані) державного земельного кадастру.

Зазначає, що суд першої інстанції дані обставини з’ясував неповно, в основу мотиваційної частини рішення було покладено недопустимі докази –листування між державними органами (Право постійного землекористування підтверджено виключно довідкою управління Держкомзему у Хмельницькому районі від 23.09.2010 року №4-1-4/1906 та листом Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.03.2010 року №03-278). В той же час суд уникнув оцінки наданого допустимого доказу у справі - витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру про перебування в оренді товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»спірної земельної ділянки за цільовим призначенням – «3.4 Іншого призначення (для створення зони відпочинку та розміщення кафе)».

Апелянт наголошує, що через неповне з’ясування вказаних вище обставин суд зробив хибний висновок про те, що спірна земельна ділянка лісового фонду знаходиться у межах об’єкту природо-заповідного фонду, а саме заповідного урочища «Лісогринівецьке», яке створене рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 №22-11/2004 року ». Щодо цієї обставини наводить ідентичні доводи як і Апелянт Хмельницька районна державна адміністрація.

Крім того, Апелянт вказує на недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а саме: право постійного користування ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство», ідентифікацію земельної ділянки ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»як самостійно так і по відношенню до спірної земельної ділянки. Щодо цих обставин наводить ідентичні доводи як і Хмельницька районна державна адміністрація.

Апелянт ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД» вважає, що викладені у рішенні місцевого господарського суду висновки не відповідають обставинам справи у зв’язку з тим, що вони зроблені вибірково на підставі тих обставин справи, які суд вважав за необхідне покласти в основу рішення без аналізу інших обставин справи. У справі відсутні належні та допустимі докази, які б ці висновки підтверджували. Надані ним докази не спростовані, судове рішення не містить мотивів їх відхилення при формуванні викладених висновків.

Апелянт ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»зазначає про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права - ч.4 ст.18 та п.6) ч.1 ст.31 Лісового кодексу України. Обґрунтування в цій частині є ідентичним тому, яке зазначає у своїй апеляційній скарзі Хмельницька районна державна адміністрація та викладене вище, а також про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права.

На думку Апелянта, судом першої інстанції проігноровано усі доводи ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД», їх не оцінено та не спростовано в судовому рішенні, що є грубим порушенням принципів рівності перед законом (ст.4-2 ГПК України) та змагальності (ст.4-3 ГПК України), а також вимог до змісту рішення господарського суду (ст.84 ГПК України). Суд обмежився виключно цитуванням цих доводів в вступній частині рішення.

Таке грубе порушення та неправильне застосування ст.4-2 ГПК України, ст.4-3 ГПК України, ст.84 ГПК України є підставою для скасування рішення, оскільки це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

У зв’язку з чим, Апелянт просить Рівненський апеляційний господарський суд дати оцінку таким доводам:

Земельна ділянка площею 1,0 га (кадастровий номер земельної ділянки 6825083600:03:008:0050, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно п. ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, коду 3.4 «Інше призначення»Українського класифікатора цільового використання землі) надано в оренду відповідно до розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30 липня 2003 року про передачу ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради та договору №62 оренди земельної ділянки від 17 лютого 2004 року, який зареєстрований у регіональній філії центру державного кадастру Хмельницького району 18 березня 2005 року. Розпорядження є чинним на даний час.

Вказана вище категорія землі за основним цільовим призначенням підтверджується також викопіюванням з плану місцевості Лісовогринівецької сільської ради, довідкою Лісовогринівецької сільської ради №916 від 25.11.2009 року, витягом з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року у справі №2-а-3407/09/2270/12 (набула чинності 13.06.2009 року та в подальшому не оскаржувалась будь-яким суб’єктом) визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №901/08-р від 23.07.2008 року в частині скасування розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30.07.2003 року "Про передачу в оренду ВЗТФ Ягуар ЛТД земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради".

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.12.2009 року у справі №15/5413 у позові прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області м.Хмельницький, Хмельницької обласної державної адміністрації м.Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації м.Хмельницький та Виробничої зовнішньо-торгівельної фірми «Ягуар»м.Хмельницький про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004 року відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.03.2010 року у справі №15/5413 дане рішення залишено без змін, а апеляційне подання прокурора Хмельницького району –без задоволення. В касаційному порядку вказані судові акти не оскаржувались будь-яким суб’єктом.

Виходячи з викладеного вище та доданих документів висновок прокурора про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду; надання її у користування слід було погоджувати з постійним лісокористувачем ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»; спірну земельну ділянку лісового фонду надано для рекреаційних цілей є спростованим у судовому порядку.

На думку Апелянта, механізм надання лісових ділянок у тимчасове користування у рекреаційних цілях є абсолютно іншим. Як приклад, Апелянт посилається на розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 23.06.2008 року №336/2008-р. Щодо Апелянта даний механізм не застосовувався. Земельна ділянка була надана в оренду на підставі норм Земельного кодексу України, а норми ст.18, 31 Лісового кодексу України регулюють порядок надання права користування лісовими ділянками, що не є земельними ділянками.

Посилання прокурора на довідку управління Держкомзему у Хмельницькому районі від 23.09.2010 року №4-1-4/1906 та лист Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.03.2010 року №03-278 вважає безпідставним, оскільки довідки не можуть бути допустими доказами у даній справі, довідки не є правовстановлюючими документами, не породжують прав та обов’язків. Крім цього дана довідка суперечить іншим фактичним документам та містить внутрішні протиріччя.

Відповідно до ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. З огляду на дану норму будь-які довідки та листи в значенні ч.2 ст.34 ГПК України не можуть бути допустимим засобом доказування. Для визначення обставини про категорію землі за основним цільовим призначенням засобом доказування може бути рішення органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування.

Зазначає, що позивачами не доведено зміну цільового призначення земельної ділянки саме за кадастровим номером 6825083600:03:008:0050 і саме за тими ж просторовими координатами, за якими надано в оренду, із земель лісогосподарського призначення (п.е) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, код 5.1 «Для ведення лісового господарства»(землі лісогосподарського призначення) Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ)) у землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, код 3.4 «Інше призначення»Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ). Такої зміни не було, оскільки дана земельна ділянка не відносилась до земель лісогосподарського призначення. Земельна ділянка була надана із земель резервного фонду (див.: п.1 договору №62 оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року).

Позивачами не надано належних та допустимих доказів про зміну цільового призначення земельної ділянки з коду 5.1 "Для ведення лісового господарства" (землі лісогосподарського призначення) УКЦВЗ в будь-який інший код, тобто в будь-яке інше цільове призначення.

Позивачем не надано доказів приналежності спірної ділянки в минулому до земель коду 5.1 "Для ведення лісового господарства" (землі лісогосподарського призначення) УКЦВЗ, тобто до земель пункту "е") землі лісогосподарського призначення ч.1 ст.19 ЗК України, а саме, не надано правовстановлюючого документу про віднесення земель до відповідної категорії –рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Саме такий правовстановлюючий документ може бути належним та допустимим доказом в силу ч.1 ст.20 Земельного кодексу України.

Згідно ч.1 ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, ..., які надані та використовуються для потреб лісового господарства, чого не доведено позивачем. Відповідно до ст. 1 Лісового Кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Таким чином, факт наявності лісу (що також слід довести) на спірній земельній ділянці жодним чином не підтверджує цільове призначення цієї ділянки, оскільки ліс може бути розташований на земельній ділянці із будь-яким цільовим призначенням ( п.а), б), в), г), ґ), д), е), є), ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України).

Відповідно до витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру (копія додається) спірна земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД»(Код ЄДРПОУ 22778042) за цільовим призначенням –«3.4 Іншого призначення (для створення зони відпочинку та розміщення кафе)». Згідно витягу кадастровий номер земельної ділянки - 6825083600:03:008:0050.

Відповідно до ч.2 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.2 ст.5 Лісового кодексу України (чинної на момент передачі в оренду ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД") віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.193 Земельного кодексу України 2001 р. державний земельний кадастр –це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Згідно ч.2 ст.193 Земельного кодексу України 2001 р. державний земельний кадастр є основою для ведення інших кадастрів природних ресурсів.

Таким чином, на момент прийняття розпорядження №506/03-р про передачу ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради (30 липня 2003 року) право власності, постійного користування чи оренди було відсутнє у будь-якого суб'єкта права (окрім власне держави), оскільки ч.1 та ч.2 ст.125 Земельного кодексу України пов'язує виникнення цього права з моментом державної реєстрації відповідного документу (акту на право власності, на право постійного користування чи оренди земельної ділянки). Вказане додатково підтверджується листом Хмельницької регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету України із земельних ресурсів №570 від 26.02.2010 року, в якому зазначено, що дані стосовно земельної ділянки площею 1,00 га за період до передачі її в оренду ТОВ "Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД" відсутні.

За таких обставин, спірна земельна ділянка до моменту її передачі в оренду ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" перебувала в резервному фонді земель державної власності, будь-яких прав третіх осіб на неї не було, що підтверджено відомостями з державного земельного кадастру, тому твердження про віднесення цієї ділянки до земель лісогосподарського призначення чи будь-якого іншого цільового призначення до моменту її надання в оренду є спростованим.

Отже, в силу ч.1 ст.55, ст.125, ч.1 та 2 ст.193 Земельного кодексу України, ч.2 ст.5 Лісового кодексу України допустимим доказом (в розумінні ч.2 ст.34 ГПК Украни) для підтвердження/спростування факту приналежності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення як обставини, що підлягає доказуванню у справі є відомості державного земельного кадастру. Ці письмові докази наявні в матеріалах справи і свідчать про безпідставність вимог прокурора, позивачів.

Апелянт товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»наголошує на порушені судом першої інстанції ч.2 ст.22 ГПК України. Вказує на те, що прокурор та Позивачі подали спільну заяву про уточнення позовних вимог, яка зареєстрована в канцелярії суду 05.04.2011 року за вх. № 01-24/3130/11.

До цієї заяви позовна вимога (спосіб захисту права) була сформульована в тексті позовної заяви інакше, а саме –«визнати незаконною та скасувати додаткову угоду», тобто на стадії пред’явлення позову було обрано спосіб захисту права, який суперечить таким нормам матеріального права: пункту в) ч.3 ст.152 Земельного кодексу України, п.2) ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.20 Господарського кодексу України та ст.ст. 12 та 15 Господарського процесуального кодексу України як нормам процесуального права, про що було зазначено в тексті відзиву ТОВ «ВЗТВ Ягуар ЛТД»від 12.03.2011 року.

Заява про уточнення позовних вимог за своїм змістом є заявою про зміну предмету позову, оскільки замінює матеріально-правову вимогу до Позивача на іншу –«визнати недійсною додаткову угоду».

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, тобто станом на 05.04.2011 року Прокурор та Позивачі позбавлені права змінити предмет позову.

Судом зміну предмету позову названо уточненням позову відповідно до ст.22 ГПК, що є неприпустимим. Дана стаття та кодекс в цілому взагалі не містять такої процесуальної дії як уточнення предмету позову. Уточнити вправі суд обставини справи згідно п.3) ч.1 ст.65 на стадії дій судді по підготовці справи до розгляду. Позивачі ж не мають такого процесуального права як уточнення предмету позову.

Апелянт товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»зазначає, що судом першої інстанції неправомірно вирішено спір по суті за наявності підстав для припинення провадження у справі згідно п.1) ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

На думку Апелянта, дана норма встановлює такі критерії як наявність участі «суб’єктів господарської діяльності»у спорі, тобто їх має бути два; та дана норма не передбачає спору, в якому беруть участь інші суб’єкти, крім суб’єктів господарської діяльності.

За таких умов спір, що розглядається, підпадає під визначення абзацу 5 п.1) ч.1 ст.12 ГПК України, а саме, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів. Таким чином, спір має бути розглянутий за нормами Кодексу адміністративного судочинства України відповідним адміністративним судом.

На підставі даних доводів Апелянт товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»просить Рівненський апеляційний господарський суд рішення господарського суду Хмельницької області від 10.06.2011 року у справі №18/5025/344/11 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

В обгрунтування своїх заперечень на апеляційну скаргу, Хмельницька обласна державна адміністрація зокрема вказує наступне.

Частиною 4 ст.18 Лісового кодексу України передбачено, що довгострокове тимчасове користування лісами державної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з пистань лісового господарства.

Згідно п.6 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Відповідно до ч.2 ст.30 та ч.5 ст.53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», 29.12.2007 року державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області Державному підприємству «Хмельницьке лісомисливське господарство»видано охоронне зобов'язання за №127, у якому зазначено, що вищевказаний заповідний об’єкт розташований в кв.35, 36 Хмельницького лісництва і входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають лід особливою охороною.

В порушення вказаних норм 15.03.2010 року між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»укладено додаткову угоду №52 до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року №62, якою внесено зміни у абзаці 1 п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору оренди, а саме продовжено строк оренди земельної ділянки на 10 років земельної ділянки лісового фонду для рекреаційних цілей без погодження з постійним землекористувачем.

Зважаючи на викладене вище, Хмельницька обласна державна адміністрація не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Від Хмельницького міжрайонного природоохоронного прокурора надійшли заперечення на апеляційні скарги відповідачів, які за своїм змістом та обгрунтуванням повторюють заперечення Хмельницької обласної державної адміністрації.

З підстав зазначених у запереченнях на на апеляційні скарги відповідачів, прокурор просить залишити оскаржуване рішення місцевого суду без змін, апеляційні скарги без задоволення.

25.07.2011 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник Позивача 2 Хмельницької обласної державної адміністрації підтримав заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просить залишити оскаржуване ршення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

25.07.2011 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник апелянта Хмельницької районної державної адміністрації та представник апелянта товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»підтримали подані апеляційні скарги.

Представники органів прокуратури та ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»в судове засідання не з’явилися, останнім подане суду клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги в зв’язку з занятістю представника в іншій справі яка розглядається в районному суді області.

Заслухавши думку, учасників процесу, які висловилися за можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників органів прокуратури та ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство», враховуючи, що обставини викладені в клоптанні не підтверджені належними доказами, а також те, що участь в судовому процесі не обмежується певним колом осіб, враховуючи приписи ст. 102 ГПК України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового розгляду були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.177-181,188,189), колегія суддів відхилила клоптання позивача та визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності нез’явившихся представників органів прокуратури та ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство».

Заслухавши думку представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них у їх сукупності, перевіривши матеріали справи та правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення виходячи з наступного.

В матеріалах справи наявний договір про короткострокове користування земельною ділянкою лісового фонду обласного об’єднання «Хмельницькліс»за №3 від 04.08.1999 року. Згідно п.1.1 договору Орендодавець передає у короткострокове користування строком на три роки земельну ділянку лісового фонду загальною площею 0,97 га під рекреаційну зону. Земельна ділянка лісового фонду площею 0,97 га розташована в урочищі Лісові Гринівці кВ.36, виділ 10, 11.

Даючи оцінку даному документу, суд зазначає про неможливість безспірної ідентифікації земельної ділянки площею 0,97 га як відносно земельної ділянки, спір щодо якої розглядається, так і відносно інших земельних ділянок, оскільки в даному договорі вказана інша площа земельної ділянки (0,97 га), згідно п.1.1 здійснена прив’язка до кварталів та виділів, що є внутрішньою ідентифікацією розташування ділянки, яка використовувалась обласним об’єднанням «Хмельницькліс»у власних цілях. У справі відсутні докази, на підставі яких судом можлива ідентифікація ділянки в межах просторових координат та відомостей (даних) державного земельного кадастру.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо правонаступництва державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство»по відношенню до правопопередника ДЛГО «Хмельницькліс», щодо обсягу переходу прав та обов’язків за правонаступництвом (повне чи часткове), щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою правопопередником ДЛГО «Хмельницькліс», щодо переходу цього права постійного користування до правонаступника ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство», щодо оформлення цього права постійного користування на ім’я ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство».

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Позивачі будь-яких доказів на підтвердження вище означених обставин до суду не надали взагалі.

Відповідно до ч.2 ст.5 Лісового кодексу України в чинній редакції на дату 04.08.1999 року віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Відповідно до ч.3 ст.9 Лісового кодексу України в чинній редакції на дату 04.08.1999 року право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Відповідно до ч.1 ст.22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII, чинного на дату 04.08.1999 року, право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст.23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII, чинного на дату 04.08.1999 року, право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст.24 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII, чинного на дату 04.08.1999 року, право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Наявний у справі договір про короткострокове користування земельною ділянкою №3 від 04.08.1999 року не зареєстрований за формою і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи в комплексі зазначені обставини, норми матеріального права та відсутність будь-яких доказів щодо права постійного користування та правонаступництва, суд вважає договір про короткострокове користування земельною ділянкою лісового фонду обласного об’єднання «Хмельницькліс»за №3 від 04.08.1999 року таким, що не відповідає критерію допустимості, визначеному ч.2 ст.34 ГПК України щодо засобів доказуванню.

Розпорядженням голови Хмельницької районної державної адміністрації від 30.07.2003 року №506/03-р «Про передачу ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД»земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради»надано в оренду Відповідачу 2 строком на 5 (п’ять) років земельну ділянку площею 1,0 га для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради за межами населеного пункту.

Дане розпорядження скасовувалось Хмельницькою районною державною адміністрацією, однак на даний час є чинним, що підтверджується постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року у справі №2-а-3407/09/2270/12 (набула чинності 13.06.2009 року), якою визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №901/08-р від 23.07.2008 року в частині скасування розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30.07.2003 року "Про передачу в оренду ВЗТФ Ягуар ЛТД земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради".

На виконання даного розпорядження між Хмельницькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»17.02.2004 року укладено договір №62 оренди земельної ділянки. Згідно п.1 даного договору в оренду передається земельна ділянка площею 1,0 га із земель резервного фонду. Згідно п.2.2 договір укладається строком на п’ять років, починаючи з дати його реєстрації. Договір зареєстровано у регіональній філії центру земельного державного кадастру у Хмельницькому районі, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №23 від 18.03.2005 року.

ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»листом за вих. №353 від 04.05.2005 року повідомило Хмельницьку районну державну адміністрацію про те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні даного підприємства у зв’язку з тим, що підприємство є правонаступником прав і зобов’язань об’єднання «Хмельницькліс»- попереднього постійного користувача, а тому її передачі в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»є незаконною, порушує права державного підприємства.

При цьому з 04.05.2005 року по даний час ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»не вжило заходів для відновлення своїх порушених прав, в тому числі не зверталось до суду про визнання недійсним договір №62 оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.12.2009 року у справі №15/5413 у позові прокурора Хмельницького району в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у Хмельницькій області м.Хмельницький, Хмельницької обласної державної адміністрації м.Хмельницький до Хмельницької районної державної адміністрації м.Хмельницький та Виробничої зовнішньо-торгівельної фірми «Ягуар»м.Хмельницький про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004 року відмовлено. Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.03.2010 року у справі №15/5413 дане рішення залишено без змін, а апеляційне подання прокурора Хмельницького району –без задоволення. В касаційному порядку вказані судові акти не оскаржувались.

Відповідно до даних судових актів, викопіювання з плану місцевості земель Лісовогринівецької сільської ради, довідки Лісовогринівецької сільської ради №916 від 25.11.2009 року, витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, висновку державної експертизи землевпорядної документації від 09.06.2010 року №373 Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»передано в оренду земельну ділянку за цільовим призначенням землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення ( п.ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, код 3.4 «Інше призначення»Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ), кадастровий номер земельної ділянки 6825083600:03:008:0050 ). В матеріалах справи наявний список просторових координат, за якими надано в оренду земельну ділянку.

Договір №62 оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року недійсним не визнавався, не є предметом даного спору.

15.03.2010 між Хмельницькою районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»укладено додаткову угоду №52 до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року, згідно якої абзац 1 пункту 2.2. розділу 2 договору викладено в наступній редакції –договір укладається строком на 10 (десять) років, починаючи з дати його реєстрації.

Дана додаткова угода зареєстрована в Хмельницькому районному відділі Хмельницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України», про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за №041074300001 від 18.03.2010 року.

Листом за вих. №4-1-4/1906 від 23.09.2010 року начальник Управління держкомзему у Хмельницькому районі Хмельницької області В. Гуменюк повідомив Хмельницького міжрайонного природоохоронного прокурора Р.Мартиненко про те, що спірна земельна ділянка, яка перебуває в користуванні ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД»згідно додаткової угоди, зареєстрованої 18.03.2010 року за №04107430001, до договору оренди земельної ділянки №62 від 17.02.2004 року, відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Хмельницький міжрайонний прокурор позовною заявою за вих. №60-074-10 від 16.02.2011 року звернувся 23.02.2011 року до господарського суду Хмельницької області в інтересах держави в особі державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство» та Хмельницької обласної державної адміністрації до Хмельницької районної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»про визнання незаконною та скасування додаткової угоди №52 від 15.03.2010 року до договору оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року №62, укладеної між відповідачами. Спільною заявою про уточнення позовних вимог від 05.04.2011 року прокурор та позивачі просили визнати недійсною додаткову угоду №52 від 15.03.2010 року.

Задовольняючи апеляційні скарги, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Задовольняючи позов в інтересах держави в особі державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство», суд не з’ясував обставин щодо прав на спірну земельну ділянку. В матеріалах справи відсутні допустимі докази, які підтверджують будь-яке право цієї юридичної особи на земельну ділянку. Довідку управління Держкомзему у Хмельницькому районі від 23.09.2010 року №4-1-4/1906 та лист Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.03.2010 року №03-278 суд до уваги не бере, оскільки довідки, листи, інша переписка державних органів не можуть бути допустимими доказами у даній справі, такі документи не є правовстановлюючими документами, не породжують прав та обов’язків.

Відповідно ч.1 ст.193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Відповідно ч.2 ст.193 ЗК України державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Відповідно до ч.1 ст.195 ЗК України основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Відповідно до п.б) ч.1 ст.196 ЗК України державний земельний кадастр включає кадастрові зйомки. Відповідно до ч.1 ст.198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Отже, суд вважає, що допустимим доказом у праві щодо ідентифікації земельної ділянки за такими ознаками як правовим режим (основне цільове призначення), місце розташування, землекористувач, підтверджуючі документи права на землю в силу ч.1 ст.193, ч.2 ст.193, ч.1 ст.195 ЗК України є відомості (дані) державного земельного кадастру, в тому числі матеріали кадастрової зйомки.

Даний висновок суду базується також на нормах лісового матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЛК України лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЛК України віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.49 ЛК України державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів.

Відповідно до ч.2 ст.49 ЛК України державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.1 ст.50 ЛК України державний лісовий кадастр призначений для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян достовірною та об'єктивною інформацією щодо природного, господарського стану та правового режиму використання лісового фонду України.

Як зазначалось вище, Відповідачем ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»свої доводи в суді першої інстанції підтверджено відомостями з державного земельного кадастру за відповідним кадастровим номером, просторовими координатами та цільовим призначенням земельної ділянки.

В матеріалах справи наявний лист Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», наданий на запит суду щодо надання відомостей з державного реєстру земель стосовно спірної земельної ділянки 1,00 га за період до моменту її передачі в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД». Згідно даного листа стосовно спірної земельної ділянки за вказаний період відсутні відомості в державному земельному кадастрі.

Ця встановлена судом обставина узгоджується з доводами апелянтів про те, що до моменту передачі земельної ділянки в оренду, вона перебувала в резервному фонді (див.: п.1 договору №62 оренди земельної ділянки від 17.02.2004 року), не надавалась у користування чи власність інших осіб.

За вказаних обставин, судом першої інстанції не застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права: ч.1 ст.193, ч.2 ст.193, ч.1 ст.195 ЗК України та ч.2 ст.3, ч.1 ст.5, ч.2 ст.5, ч.1 ст.49, ч.2 ст.49, ч.1 ст.50 ЛК України.

Суд вважає висновок господарського суду Хмельницької області про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах об’єкту природо-заповідного фонду - заповідного урочища «Лісогринівецьке», створеного рішенням 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 №22-11/2004 року необґрунтованим.

Згідно п.в) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням є землі природно заповідного та іншого природоохоронного призначення. В матеріалах справи відсутні докази про приналежність спірної земельної ділянки до земель даного цільового призначення.

Наявні в матеріалах справи рішення 11 сесії Хмельницької обласної ради від 30.03.2004 року №22-11/2004 «Про впорядкування та розширення природно-заповідного фонду області з додатком №1 та охоронне зобов’язання від 29.12.2007 року, не ідентифікують просторові координати, межі ділянок, їх розташування в натурі, кадастрові номери. Додаток №1 до рішення містить лише вказівку на площу 110 га напроти об’єкту «Лісогринівецький». Пунктом 6 рішення ради рекомендовано землекористувачам винести межі створених територій та об’єктів в натуру, оформити та встановити охоронні знаки і інформаційні аншлаги, що додатково підтверджує, що станом на 30.03.2004 року неможливо ідентифікувати землі.

Рішення ради та охоронне зобов’язання прийняті пізніше у часі, ніж розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації №506/03-р від 30 липня 2003 року про передачу ТОВ "ВЗТФ Ягуар ЛТД" земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради.

За таких обставин дані докази не підтверджують доводів прокурора та позивачів.

В силу вказаних вище норм Земельного та Лісового кодексів України, саме відомостям з державного земельного кадастру суд надає пріоритет як допустимому засобу доказування.

Суд також погоджується з доводами апелянтів про порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права - ч.4 ст.18 та п.6) ч.1 ст.31 Лісового кодексу України.

Стаття 18 Лісового кодексу України (Тимчасове користування лісами) регулює правовідносини щодо користування лісами. Згідно ч.1 ст.18 об’єктами тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Предметом ж спору є право оренди земельної ділянки згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки. Предметом спору не було користування лісами.

Згідно ч.4 ст.18 Лісового кодексу України довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Застосування ч.4.ст.18 вимагає встановлення змісту терміну «лісова ділянка».

Згідно ч.4 ст.1 Лісового кодексу України, лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно ч.6 ст.1 Лісового кодексу України, земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Спір щодо права оренди земельної ділянки повинен вирішуватись, як згідно норм Лісового кодексу України так і згідно норм Земельного кодексу України, оскільки:

- помилковим є ототожнення терміну «користування лісовою ділянкою»(яка надається в користування на підставі ч.4 ст.18 ЛК України) та терміну «користування земельною лісовою ділянкою»(яка надається в користування згідно норм земельного законодавства на підставі ч.6 ст.1 ЛК України та п.е) ч.1 ст. 19, глави 11 Землі лісогосподарського призначення (статті 55, 56, 57 Земельного кодексу України);

- згідно ч.2 ст.3 ЛК України, лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами. Згідно ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства;

- відповідно до п.6) ч.1 ст.31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - ч.4 ст.18 та п.6) ч.1 ст.31 ЛК України. Оскільки ці норми слід застосовувати в сукупності з нормами Земельного кодексу України.

Ідентифікація лісових ділянок (права користування лісовими ділянками) має здійснюватися в межах ідентифікації земель за цільовим призначенням згідно норм Земельного кодексу України (в межах права користування земельними ділянками за Земельним кодексом України). Наприклад, в межах оформленого права постійного користування земельною ділянкою за основним цільовим призначенням «землі лісогосподарського призначення»згідно норм Земельного кодексу України, землекористувач ДП «Хмельницьке лісомисливське господарство»мав би право здійснювати повноваження щодо користування лісовими ділянками (наприклад, погоджувати передачу користування лісовою ділянкою третім особам без вилучення у постійного користувача тощо).

Відповідно до ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

В підтвердження позовних вимог такого рішення не надано.

В той же час, доводи апелянтів в цій частині, підтверджені розпорядженням голови Хмельницької районної державної адміністрації від 30.07.2003 року №506/03-р «Про передачу ТОВ «ВЗТФ Ягуар ЛТД»земельної ділянки для розміщення кафе та зони відпочинку на території Лісовогринівецької сільської ради».

Прокурор та позивачі не довели зміну цільового призначення земельної ділянки саме за кадастровим номером 6825083600:03:008:0050 і саме за тими ж просторовими координатами, за якими надано в оренду, із земель лісогосподарського призначення (п.е) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, код 5.1 «Для ведення лісового господарства»(землі лісогосподарського призначення) Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ)) у землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України, код 3.4 «Інше призначення»Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ). Позивачі не довели також зміни цільового призначення земельної ділянки із будь-якого іншого цільового призначення у чинне, не довели наявності будь-якого цільового призначення земельної ділянки до моменту її надання в оренду.

Згідно ч.1 ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Факт надання не доведений позивачами. Відповідно до ст. 1 Лісового Кодексу України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Факт наявності лісу на спірній земельній ділянці жодним чином не підтверджує цільове призначення цієї ділянки, оскільки ліс може бути розташований на земельній ділянці із будь-яким цільовим призначенням ( п.а), б), в), г), ґ), д), е), є), ж) ч.1 ст.19 Земельного кодексу України).

В той же час, необгрунтованими є доводи апелянтів, щодо того, що поданий прокурором позов, в порушення до ч.1 та ч.2 ст.2 ГПК України не містить обґрунтування в чому полягає порушення інтересів держави.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 36і Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (ч. 3 ст. 2. ГПК України).

Конституційний суд України в рішенні по справі № 1-1/99 від 08.04.1999 року (далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

В поданому позові прокурор обгрунтовує незаконність, на його думку, оспорюваної угоди, порушенням законодавчих актів, які наведені в позовній заяві.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача 2 на порушення судом першої інстанції ч.2 ст.22 ГПК Україн при прийнятті заяви прокурора та Позивачів про уточнення позовних вимог виходячи з того, що предметом позову є матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача. До цієї заяви позовна вимога (спосіб захисту права) була сформульована в тексті позовної заяви інакше –«визнати незаконною та скасувати додаткову угоду», згідно заяви вимогу уточнено на «визнати недійсною додаткову угоду».

Частиною 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для вирішення позову про визнання недійсним правочину, необхідно встановити, чи не суперечить зміст правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства , а отже чи відповідає він вимогам закону.

З врахуванням положень ст. 12 ГПК України, ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заява прокурора та Позивачів не є заявою про зміну предмету позову, а лише уточнює позовні вимоги.

Суд не погоджується з доводами апелянта ТзОВ «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма Ягуар ЛТД»щодо розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій, наявності підстав для припинення провадження у справі згідно п.1) ч.1 ст.80 ГПК України. Хмельницька районна державна адміністрація, укладаючи договір оренди земельної ділянки та додаткову угоду до нього з суб’єктом господарської (підприємницької) діяльності діяла як рівноправний суб’єкт цивільного обігу, рівноправний суб’єкт господарських правовідносин, на підставі вільного волевиявлення, у спірних правовідносинах відсутні елементи владного підпорядкування, що характерно для відносин з реалізації функції управління суб’єкта владних повноважень. Судом першої інстанції вірно розглянуто згідно норм господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року №11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Матеріали справи свідчать про те, що оскаржуване рішення вищевказаним вимогам не відповідає. З огляду на викладене, колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що висновки місцевого господарського суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення винесене з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись 99, 101,103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Хмельницької районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича зовнішньо-торгівельна фірма «Ягуар ЛТД»задовольнити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 10.06.2011 року у справі №18/5025/344/11 скасувати.

3. Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.

4. Справу направити в господарський суд Хмельницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.