Рішення № 17391149, 21.07.2011, Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-222/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2011 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого- судді Шевченка В.В.

при секретарі- Кримковій Н.В.

за участю позивачки- ОСОБА_1

представника позивачки- ОСОБА_2

представників відповідача- Юрій В.І., Козуб Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт.Совєтський Совєтського району АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Совєтського районного споживчого товариства про стягнення 1224 гривні у рахунок збитків, 1585 гривень 94 копійки у рахунок встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 363 гривні 80 копійок у рахунок трьох процентів річних від простроченої суми, 5000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судових витрат,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення з нього збитків у сумі 1224 гривень, завданих їй у звязку з несвоєчасним поверненням додаткового пайового внеску, суми індексу інфляції в розмірі 1585 гривень 94 копійки за весь час прострочення повернення додаткового пайового внеску, трьох процентів за несвоєчасне повернення грошових коштів у сумі 363 гривні 80 копійок, моральної шкоди у сумі 5000 гривень та судових витрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 30 жовтня 2008 року по 19 червня 2010 року позивачка працювала виконуючим обовязків голови правління Совєтського районного споживчого товариства. Враховуючи важке матеріальне становище зазначеного споживчого товариства, позивачка 26 серпня 2009 року позичила у фізичної особи грошові кошти в сумі 30000 гривень під три процента щомісячної оплати на строк до 01 серпня 2010 року. Частину позичених грошових коштів в сумі 20400 гривень позивачка внесла на рахунок відповідача в якості додаткового пайового внеску. У звязку з необхідністю повернення позичених грошових коштів своєму кредиторові, позивачка 13 липня 2010 року звернулася до відповідача з заявою, в якої просила повернути їй додатковий пайовий внесок у повному обсязі. Позивачка зазначає, що зазначену заяву відповідач залишив без відповіді і повернув їй додатковий пайовий внесок лише 15 березня 2011 року. Несвоєчасне повернення додаткового пайового внеску з боку відповідача обумовило неможливість позивачки своєчасно розрахуватися за договором позики зі своїм кредитором і з неї за рішенням суду були стягнути на користь кредитора в тому числі проценти за несвоєчасне виконання зобовязання. У звязку з цим позивачка, розцінюючи стягнуті з неї проценти як збитки, яких вона зазнала з вини відповідача, просить стягнути з останнього 1224 гривні у рахунок збитків. Також позивачка, посилаючись на положення ч.2 ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача суму індексу інфляції в розмірі 1585 гривень 94 копійки за весь час прострочення повернення додаткового пайового внеску та три процента за несвоєчасне повернення грошових коштів у сумі 363 гривні 80 копійок відповідно до зазначеного в позовної заяві розрахунку. Крім того позивачка зазначає, що порушення її прав з боку відповідача призвело до моральних страждань, яких вона зазнала з причин участі у судових засіданнях та виконавчих процедурах з приводу стягнення з неї боргу за договором позики, якій вона не мала змогу повернути у звязку з неналежним виконанням своїх зобовязань з боку відповідача. Позивачка зазначає, що в процедурі виконавчого провадження їй та членам її сімї довелося пережити опис та арешт домашнього майна, що призвело також до моральних страждань. Грошовий еквівалент спричиненої моральної шкоди позивачка оцінює у 5000 гривень.

У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Крім того позивачка пояснила, що заву про повернення додаткового пайового внеску вона подала відповідачу 13 липня 2010 року і він протягом місяця повинен був їй повернути грошові кошти. Однак, грошові кошти були їй повернені лише 15 березня 2011 року, у звязку з чим на думку позивачки є законні підстави для задоволення заявленого позову в повному обсязі.

Представник позивачки ОСОБА_2 також підтримав позовні вимоги своєї довірительки у повному обсязі, при цьому пояснив, що відповідно до п.5.3.4 «Положення про організацію пайового господарства споживчої кооперації України» підставою для повернення додаткового пайового внеску є заява його володільця, при цьому додатковий пайовий внесок підлягає поверненню у тридцятиденний строк з моменту подачі заяви про його повернення. Відповідну заяву позивачка подала до відповідача 13 липня 2010 року, але додатковий пайовий внесок був їй повернений з порушенням зазначеного тридцятиденного строку, а саме 15 березня 2011 року. Несвоєчасне повернення додаткового пайового внеску обумовило неможливість позивачки своєчасно розрахуватися по заборгованості за договором позики, у звязку з чим вона зазнала збитків, які з неї були стягнуті як відсотки за несвоєчасне виконання зобовязання. У звязку з цим представник позивачки вважає, що ці збитки підлягають стягненню з відповідача. Представник позивачки зазначає, що заява про повернення додаткового пайового внеску може бути подано у довільній формі, оскільки імперативних норм, які б встановлювали обовязкову форму для такої заяви, не існує.

Представник відповідача Юрій В.І. у судовому засіданні позов не визнав і пояснив, що підстави для задоволення заявленого позову на його думку відсутні виходячи з наступного. Так, позивачка просить стягнути на її користь збитки в сумі 1224 гривні, які вона понесла начебто у звязку з тим, що не змогла своєчасно розрахуватися зі своїм кредитором, у звязку з чим з неї були стягнути проценти. Однак, як зазначає представник відповідача, позивачка порушила прийняті на себе зобовязання перед своїм кредитором за договором позики ще в травні 2010 року і вини відповідача в цьому немає. Представник відповідача зазначив, що за договором позики позивачка була винна 30000 гривень, а розмір її додаткового пайового внеску становив лише 20400 гривен, що на його думку є недостатньої сумою для виконання своїх зобовязань перед кредитором і свідчить про неминучість судового процесу між позивачкою та її кредитором незалежно від дій або бездіяльності відповідача. Також представник відповідача зазначив, що повернення додаткового пайового внеску відповідно до п.5.3.4 «Положення про організацію пайового господарства споживчої кооперації України» здійснюється протягом тридцяти днів з дня подачі заяви за формою згідно додатку до Положення №16. При цьому, заява за зазначеною формою на адресу відповідача від позивачки не надходила. Заява позивачки від 13 липня 2010 року не відповідає затвердженої формі. Також у цій заяві позивачка просить повернути їй пайовий, а не додатковий пайовий внесок і зазначає, що він був внесений 26 серпня 2009 року. При цьому, 26 серпня 2009 року позивачкою було внесено лише 9000 гривень до каси відповідача. Таким чином, у звязку з невідповідністю заяви за формою і її неоднозначним смислом відповідач не мав підстав для повернення позивачки додаткового пайового внеску. При цьому, 15 березня 2011 року додатковий пайовий внесок був повернений позивачці не на підставі її заяви від 13 липня 2010 року, а на підставі одностороннього рішення відповідача про повернення додаткового пайового внеску, що не суперечить положенням цивільного законодавства, оскільки позивачка погодилася прийняти додатковий пайовий внесок.

Представник відповідача Козуб Л.Л. заявлений позов також не визнала, пояснивши, що підстави для повернення позивачки додаткового пайового внеску на підставі заяви від 13 липня 2010 року були відсутні у звязку з невідповідністю заяви встановленої формі. За таких обставин, на думку представника відповідача, підстави для стягнення з відповідача грошових сум, зазначених в позовної заяві, відсутні.

Суд, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 в період часу з 26 по 28 серпня 2009 року внесла в касу відповідача грошові суми в загальному розмірі 20400 гривень в якості додаткового пайового внеску. Зазначена обставина підтверджується прибутковим касовим ордером №3553 від 26 серпня 2009 року про внесення 9000 гривень, прибутковим касовим ордером №3561 від 27 серпня 2009 року про внесення 7000 гривень, прибутковим касовим ордером №3582 від 28 серпня 2009 року про внесення 4400 гривень (а.с.54-56) та не заперечується представниками відповідача.

13 липня 2010 року на адресу Совєтського районного споживчого товариства від позивачки надійшла заява, в якій вона зазначила, що просить повернути пайовий внесок в розмірі 20400 гривень, який внесений в касу відповідача 26 серпня 2010 року (а.с.51).

Як вбачається з видаткового касового ордеру №154, грошова сума в розмірі 20400 гривень в якості додаткового пайового внеску була повернена позивачці відповідачем 15 березня 2011 року (а.с.57).

Згідно з п.4.1. Положення «Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України» (далі Положення), затвердженого постановою четвертих зборів Ради Укоопспілки девятнадцятого скликання 24.01.2007 р. додаткові пайові внески на формування фінансових ресурсів споживчого товариства - одна із форм спільного господарювання. Відповідно до п.5.3.4 Положення повернення внеску проводиться згідно з заявою його власника не пізніше 30 днів з дня подачі заяви (додаток 16). Зазначене Положення є нормативним актом Укоопспілки, обов'язковим для виконання споживчими товариствами, споживспілками, їх підприємствами (об'єднаннями), іншими суб'єктами господарювання системи Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки) (п.1.2).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст.625 зазначеного Кодексу, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи, що відповідач на порушення вимог ст.526 ЦК України і п.5.3.4 Положення протягом тридцяти днів з дня подання позивачкою заяви не повернув їй додатковий пайовий внесок, то позивачка відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України має право на стягнення з відповідача відповідно до зазначеного в позовної заяві розрахунку 1585 гривень 94 копійки у рахунок встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повернення додаткового пайового внеску та 363 гривні 80 копійок у рахунок трьох процентів річних від простроченої суми, у звязку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню. Представники відповідача, не визнаючи позов по суті, не оспорили зазначені в позовної заяві розрахунки цих сум і не довели необґрунтованість цих розрахунків.

Доводи представників відповідача про те, що додатковий внесок не був повернений позивачці за її заявою від 13 липня 2010 року, оскільки вона не відповідала встановленої формі і мала неоднозначний смисл суд вважає неспроможними виходячи з наступного. Положенням передбачена форма заяви про повернення пайового внеску (додаток 16). При цьому, в Положенні відсутні якісь імперативні норми, які б приписували подавати заяву саме за такою формою. Відсутні й норми, які б давали відповідачу право відмовляти у поверненні додаткового внеску, якщо заява про його повернення за якимись реквізитами не відповідає зазначеної в Положенні типової формі. Оцінюючи подану позивачкою заяву від 13 липня 2010 року суд не знаходить в ній якихось принципіальних відмінностей з формою заяви, передбаченою у додатку №16. Так, позивачка в поданій заяві вказала свої прізвище та ініціали, зазначила, що просить повернути пайовий внесок, зазначала точний його розмір, зазначила дату внесення.

Доводи представників відповідача про те, що позивачка в заяві зазначила про пайовий, а не про додатковий пайовий внесок, не свідчать про неналежне оформлення заяви, оскільки в формі заяви в додатку №16 Положення теж йдеться про пайовий внесок. Крім того, суд враховує, що розмір додаткового пайового внеску позивачки, значно відрізнявся від розміру вступного та обовязкового пайових внесків. Так, згідно п.10 Статуту Совєтського районного споживчого товариства розмір вступного внеску становить 2 гривні, розмір обовязкового внеску для осіб, які не працюють в споживчої кооперації 5 гривень, для тих, хто працює в споживчої кооперації 15 гривень. Таким чином, розмір внеску, зазначений в заяві від 13 липня 2010 року, однозначно свідчить про те, що річ йшла саме про додатковий пайовий внесок.

Судом оцінені доводи представників відповідача про те, що 26 серпня 2009 року, як це зазначено в заяві від 13 липня 2010 року, позивачка не вносила додатковий пайовий внесок у розмірі 20400 гривень. Зазначена обставина на думку суду теж не була підставою для неповернення позивачці додаткового пайового внеску, оскільки 26 серпня 2009 року вона внесла частину суми додаткового внеску 9000 гривень, а у два наступних дня внесла інші суми і загалом розмір її додаткового внеску дорівнював 20400 гривнам.

Таким чином, враховуючи, що позивачкою в заяві від 13 липня 2011 року була зазначена грошова сума, яка відповідала загальному розміру її додаткового пайового внеску, суд доводи представників відповідача про неоднозначний смисл заяви і про неможливість прийняти по неї будь-яке рішення вважає неспроможними.

Також суд враховує ту обставину, що як вбачається з показань свідка ОСОБА_5, який працює на посаді голови правління Совєтського районного споживчого товариства, заява ОСОБА_1 була предметом обговорення на зборах членів правління Совєтського районного споживчого товариства, на які була запрошена в тому числі і позивачка.

Таким чином, на думку суду навіть якщо смисл заяви для керівних працівників відповідача був незрозумілим, вони мали можливість уточнити його особисто у позивачки.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6, який станом на липень 2010 року був членом правління Совєтського районного споживчого товариства, також пояснив, що на зборах зазначеного споживчого товариства обговорювалася заява позивачки про повернення грошової суми.

Доводи представників відповідача про те, що відповідно до положень укладених між сторонами договорів про додаткові пайові внески на формування фінансових ресурсів внесені пайові внески не підлягають індексації не є підставою для відмови в задоволенні позову в цієї частині, оскільки зазначені приписи стосуються порядку використання пайових внесків під час дії відповідних договорів і не є перешкодою для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України у разі прострочення виконання грошового зобовязання.

Також доводи представників відповідача про неможливість повернення додаткового пайового внеску за заявою від 13 липня 2010 року спростовуються тією обставиною, що додатковий пайовий внесок був повернений 15 березня 2011 року, при цьому якихось додаткових заяв про його повернення, крім заяви від 13 липня 2010 року, позивачка не подавала. Посилання представників відповідача на те, що додатковий пайовий внесок був повернутий не за заявою від 13 липня 2010 року, а за власною ініціативою відповідача суперечать п.5.3.4 Положення, згідно якого повернення додаткового пайового внеску проводиться за заявою особи. При цьому, Положенням не передбачена можливість повернення додаткового пайового внеску за власною ініціативою споживчого товариства.

Доводи представника відповідача Юрій В.І. про те, що позивачка у разі неповернення їй додаткового пайового внеску повинна була спочатку звернутися з цього приводу до загальних зборів споживчого товариства, а тільки після цього до суду, суперечать положенням ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення збитків в сумі 1224 гривень, то суд не знаходить підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

В обґрунтування вимог про стягнення збитків позивачка зазначає, що якщо б відповідач своєчасно повернув їй додатковий пайовий внесок, це б дозволило уникнути додаткових нарахувань за процентами у сумі 1224 гривень у договірних зобовязаннях між позивачкою та її кредитором за договором позики.

Згідно з ч.1 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Поняття збитків визначено у ч.2 ст.22 ЦК України, відповідно до якої збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, зазначену позивачкою в якості збитків суму 1224 гривень не можна віднести до збитків у розумінні чинного цивільного законодавства України, у звязку з чим правові підстави для стягнення з відповідача цієї суми відсутні.

Також відсутні і підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди в сумі 5000 гривень виходячи з наступного. Судом встановлено, що сторони між собою знаходилися у договірних відносинах, які виникли у них з приводу внесення ОСОБА_1 додаткового пайового внеску в касу відповідача на формування фінансових ресурсів споживчого товариства. 26, 27 та 28 серпня 2009 року між сторонами були укладені відповідні договори. Таким чином, між сторонами виникли зобовязальні відносини, які регулюються нормами зобовязального права та положеннями укладеного договору. Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування моральної шкоди. Наслідки порушення грошового зобовязання встановлені ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. Не передбачають таких наслідків порушення і укладені між сторонами договори про додаткові пайові внески на формування фінансових ресурсів. Таким чином, оскільки ані укладеними між сторонами договором, ані будь-яким нормативно-правовим актом не передбачено відшкодування моральної шкоди в даному випадку, в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

У відповідності зі ст.88 ЦПК України, оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивачки належить стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог наступним чином. Оскільки вимоги майнового характеру були заявлені на суму 3173 гривні 74 копійки, а задоволені в сумі 1949 гривень 74 копійки, що дорівнює 61,43 відсоткам від заявлених позовних вимог, та у рахунок витрат по сплаті судового збору підлягають стягненню 31 гривня 33 копійок, в рахунок витрат на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи 73 гривні 72 копійки, що буде пропорційно задоволеної частини позовних вимог. Підстави для стягнення судового збору в сумі 8 гривень 50 копійок по позовної вимозі про стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки в позові в цій частині відмовлено. Крім того, позивачкою при подачі позовної заяви було зайво сплачено у рахунок судового збору 221 гривня 97 копійок, у звязку з чим зазначена сума підлягає поверненню позивачці на підставі п.1 ч.1 ст.83 ЦПК України.

Представником відповідача Юрій В.І. при розгляді справи була подана заява про стягнення з позивачки у випадку відмови їй у позові витрат на проїзд у сумі 200 гривень 60 копійок та добових в сумі 120 гривень (а.с.89). Заява мотивована тим, що представник відповідача проживає у іншому населеному пункті (м. Сімферополі) і чотири рази (25 травня, 06, 15 та 23 червня 2011 року) переїжджав з м. Сімферополя до смт.Совєтський для участі у судових засіданнях.

Вирішуючи заяву представника відповідача, суд вважає, що підстави для стягнення на його користь витрат на переїзд в сумі 200 гривень 60 копійок відсутні, оскільки відповідно до ч.1 ст.85 ЦПК України витрати, повязані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників несуть сторони і вони не підлягають розподілу за правилами ст.88 ЦПК України.

Разом з цим, враховуючи, що представник відповідача Юрій В.І., який проживає у м. Сімферополі, 25 травня, 06, 15 та 23 червня 2011 року переїжджав з зазначеного місця до смт.Совєтський для участі у судових засіданнях, що підтверджується відповідними чеками (а.с.90-91) і не оспорюється позивачкою та її представником, з врахуванням того, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» ці витрати не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування на відрядження, розмір яких, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року №98 становить 30 гривень, то відповідно до ч.2 ст.85 ЦПК України з позивачки на користь представника відповідача Юрій В.І. підлягають стягненню добові в сумі пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. З врахуванням того, що загальна ціна позову становила 8173 гривень 74 копійок, з врахуванням в тому числі вимог про стягнення моральної шкоди, а судом задоволені вимоги позивачки лише на суму 1949 гривень 74 копійки, то сума, яка підлягає стягненню з позивачки на користь представника відповідача буде дорівнювати 91 гривні 36 копійкам, що буде пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Совєтського районного споживчого товариства задовольнити частково.

Стягнути з Совєтського районного споживчого товариства (код 01779310) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1585 (одну тисячу пятсот вісімдесят пять) гривень 94 копійки у рахунок встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повернення додаткового пайового внеску, 363 (триста шістдесят три) гривні 80 копійок у рахунок трьох процентів річних від простроченої суми, 31 (тридцять одну) гривню 33 копійки у рахунок витрат по сплаті судового збору, 73 (сімдесят три) гривні 72 копійки у рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а усього 2054 (дві тисячі пятдесят чотири) гривні 79 копійок.

Повернути ОСОБА_1 221 (двісті двадцять одну) гривню 97 копійок з розрахункового рахунку № 31417537700291, Місцевого бюджету Совєтського району, МФО 824026, ЄДРПОУ 34740431, Банк ГУ ДКУ в АР Крим м. Сімферополь, за призначенням платежу: 22090100 у рахунок зайво сплаченої нею 04 травня 2011 року на зазначений рахунок суми державного мита.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь представника Совєтського районного споживчого товариства Юрій Володимира Ілліча (ідентифікаційний номер 2587813076, рахунок №5577212914001295 в КРУ КБ «Приватбанк» м.Сімферополь) 91 (девяносто одну) гривню 36 копійок у рахунок добових пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. В задоволенні вимог представника Совєтського районного споживчого товариства Юрій Володимира Ілліча про стягнення іншої частини добових в сумі 28 гривень 64 копійки та стягнення витрат, повязаних з переїздом до іншого населеного пункту в сумі 200 гривень 60 копійок відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі апеляційної скарги через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: В.В. Шевченко