Рішення № 1739097, 18.04.2007, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа №22ц-597/2007 рік. Головуючий у першій інстанції - Чурупченко М.І.

Доповідач - Заболотний В.М.

РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2007 року місто Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі: головуючого - судді Коренькової З.Д. суддів - Заболотного В.М., Ішутко В.М. при секретарі - Гавриленко Ю.В.

з участю - позивача ОСОБА_1, представників відповідача

Семирозума В.Г. та ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_5.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду від 31 січня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства „Корюківська фабрика технічних паперів" (далі - ВАТ „КФТП) про визнання дисциплінарного стягнення неправомірним, поновлення на роботі та стягнення шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, -

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням Корюківського районного суду від 31.01.2007 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що строк звернення до суду з приводу оскарження наказу про накладення на позивача дисциплінарного стягнення останній пропустив без поважних причин. Його доводи з цього приводу спростовані матеріалами справи та показами свідків. Факти систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, правилами трудового розпорядку, підтверджені свідками, службовими записками, наказом про накладення дисциплінарного стягнення, виписками із протоколу № 9 від 04.10.2006 року та з журналу обліку порушень якості роботи працівників. Тобто, суд не знайшов підстав для задоволення позову ОСОБА_1

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати зазначене рішення суду та винести нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує на те, що при

2

вирішенні спору суд не взяв до уваги його пояснень та доводів стосовно напружених стосунків, що склались між ним і начальником транспортного цеху ОСОБА_2. Саме із-за цього, ОСОБА_2. запропонував йому написати заяву про звільнення за власним бажанням. Оскільки позивач відмовився написати таку заяву, начальник почав тиснути на ОСОБА_1, з метою звільнення останнього, що виразилось в систематичному пред'явленні необгрунтованих претензій з приводу неналежного виконання службових обов'язків. Також, суд не взяв до уваги, що наказ №27 від 31.03.2006 року про накладення дисциплінарного стягнення базувався лише на службовій записці ОСОБА_2., в якій були викладені факти, що не відповідають дійсності. Ні в службовій записці, ні в наказі не зазначено, які саме трудові обов'язки не виконані позивачем. Строк на оскарження зазначеного наказу він не пропустив, так як був з ним ознайомлений значно пізніше, а саме влітку 2006 року, До цього він не знав про накладення дисциплінарного стягнення. Вважає, також, що свої службові обов'язки він виконував належним чином, про що підтвердив в своїх пояснювальних. Крім того, суд повинен був перевірити, чи дійсно мало місце з боку позивача порушення трудової дисципліни чи невиконання обов'язків, чи було покладено виконання певних робіт посадовими інструкціями, чи є вина у невиконанні обов'язків, поставлених перед позивачем. Вважає рішення таким, що постановлено з порушенням матеріальних і процесуальних норм права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відмовляючи в задоволенні позову щодо оскарження наказу про накладення дисциплінарного стягнення №27 від 31.03.2006 року, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач не довів обґрунтованість пропуску строку, передбаченого ст.233 КЗпП України. Адже, з наказом ОСОБА_1. був ознайомлений 03 квітня 2006 року, про що свідчить його підпис, а також напис інспекторів відділу кадрів ВАТ „КФТП" (а.с. 18). В зв'язку з цим, посилання позивача на те, що з наказом його ознайомили лише влітку 2006 року, не можна взяти до уваги.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України, власник може розірвати трудовий договір з власної ініціативи у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

3

Згідно ст. 149 ч.3 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. був звільнений з роботи на підставі службової записки начальника транспортного цеху ОСОБА_2., оскільки своєчасно не направив для ремонту залізничних вагонів під навантаження шпалер електрозварника ОСОБА_3. та слюсаря ОСОБА_4. У зв'язку з затримкою ремонту, вагони були звантажені лише о 19.00 годині, тобто, після закінчення робочого часу, що спричинило збитки підприємству (а.с.23-24). До такого висновку прийшов і суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Але, з цим не може погодить апеляційний суд. Так, в судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача не навели жодних доказів, яка матеріальна шкода була заподіяна підприємству, і чи взагалі вона була заподіяна.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вказівку щодо ремонту вагонів ОСОБА_1. отримав близько 12.00 години, що не заперечував в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2., а тому не міг своєчасно її виконати, оскільки працівники ОСОБА_3 та ОСОБА_4. знаходилися на обідній перерві.

Також, з посадової інструкції майстра цеху (а.с.62-66) не вбачається, що в обов'язки майстра входить ремонт і перевірка вагонів, а з посадової інструкції начальника транспортного цеху (а.с.57-61) вбачається, що це є саме його обов'язки.

Крім того, даючи згоду на звільнення з роботи ОСОБА_1, профспілковий комітет ВАТ „КФТП" в своєму рішенні від 04.10.2006 року зазначив, що позивач протягом 2006 року мав 11 порушень трудової дисципліни, що засвідчено у Журналі обліку порушень якості роботи працівників транспортного цеху ВАТ „КФТП" (а.с.7, 32-33). Однак, ведення даного журналу не регламентовано ніяким нормативним документом і з жодним з записів в цьому журналі стосовно себе позивач не ознайомлювався, що підтвердив в судовому засіданні апеляційної інстанції і представник відповідача ОСОБА_2.

В зв'язку з цим, апеляційний суд не вбачає в діях позивача систематичного невиконання без поважних причин трудових обов'язків, що послужило підставою для його звільнення.

4

За таких обставин, відповідач безпідставно звільнив ОСОБА_1 з роботи, згідно ст.40 ч.1 п.3 КЗпП України, а тому його необхідно поновити на посаді майстра транспортного цеху ВАТ „КФТП".

Відповідно до ст.235 ч.2 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно довідки ВАТ „КФТП" №118 від 16.01.2007 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складала 1147грн.58коп. (а.с.82). Таким чином, середньоденний заробіток позивача становив 54грн.65коп. (1147грн.58коп. : 21 робочий день = 54,65грн.). Виходячи з цього, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 повинен становити 7377грн.ЗЗкоп. (54,65грн. х 6 місяців 9 днів), який необхідно стягнути з ВАТ „КФТП" на користь позивача.

Також, відповідно до ст.84 ч.1 ЦПК України, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати останнього, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, в розмірі 400грн. (а.с.5, 91).

Оскільки позивач був незаконно звільнений з роботи, то, згідно ст.237-1 КЗпП України, на його користь необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 500грн. Такий розмір морального відшкодування відповідає принципу розумності та справедливості, і на думку апеляційного суду, є адекватним тим моральним стражданням і переживанням, яких зазнав ОСОБА_1. в результаті незаконного звільнення.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим. Таке рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.40, 147-150, 233-235, 237-1 КЗпП України, ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 31 січня 2007 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання неправомірним і скасування наказу відкритого акціонерного товариства „Корюківська фабрика технічних паперів" №74 від 04.10.2006 року про звільнення його з роботи за ст.40 п.3 КЗпП України, поновлення на

5

роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та витрат на юридичну допомогу - скасувати.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати неправомірним і скасувати наказ відкритого акціонерного товариства „Корюківська фабрика технічних паперів" №74 від 04 жовтня 2006 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст.40 п.3 КЗпП України, поновивши його з цієї дати на посаді майстра транспортного цеху ВАТ „КФТП".

Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Корюківська фабрика технічних паперів" на користь ОСОБА_1 7377 (сім тисяч триста сімдесят сім) гривень 33 копійки середнього заробітку за час вимушеного прогулу (обов'язкові платежі з даної суми не утримано), а також 500 (п'ятсот) гривень моральної шкоди та 400 (чотириста) гривень витрат на юридичну допомогу.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Корюківська фабрика технічних паперів" на користь держави державне мито в розмірі 82 (вісімдесят дві) гривні 27 копійок.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Корюківська фабрика технічних паперів" на користь державного бюджету м.Чернігова витрати з інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 30 (тридцять) гривень за наступними реквізитами: р/р 31214259700002; код ЄДРПОУ: 22825965; банк одержувача: ГУДКУ у Чернігівській області; МФО: 853592.

Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 31 січня 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_1 30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення - змінити, шляхом зменшення суми стягнення до 7 (семи) гривень 50 копійок.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.