Постанова № 17325696, 01.08.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2011 р. о 12:48 Справа №2а-7858/11/0170/4 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Шевцовій Г.В., за участі: представник позивача - Петровська О.С., представник відповідача - Ярмолюк Ю.В., представник третьої особи - Рухлін І.О.; розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю "Південне сяйво"

до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

про визнання протиправними та скасування постанов

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південне сяйво" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Ярмолюк Ю.В. ВП №27061206 від 16.06.2011 року про відкриття виконавчого провадження; ВП №27061206 від 16.06.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; ВП №27061005 від 16.06.2011 року про відкриття виконавчого провадження, ВП №27061005 від 16.06.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що державний виконавець не міг відкривати виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчих документів про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором, оскільки ухвалою Господарського суду АР Крим, постановленою до дати відкриття виконавчого провадження, порушено провадження у справі про банкрутство позивача і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов'язаннях, строки виконання яких настали до дня порушення справи про банкрутство. Позивач вважає, що норми законодавства про банкрутство унеможливлюють задоволення вимог кредиторів в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" в період дії мораторію.

Ухвалами суду від 07.07.2011 року відкрито провадження у справі, прийнято рішення за заявою про забезпечення позову, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - третя особа, ПАТ "Промінвестбанк"), після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представники відповідача і третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечували, зазначили, що на дату прийняття оскаржених постанов державному виконавцю не було відомо про порушення провадження у справі про банкрутство позивача, крім того, виконавче провадження стосується звернення стягнення на предмет застави, чинне законодавство не містить підстав, які могли бути перешкодами для відкриття виконавчого провадження.

Заслухавши представників сторін і третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із статтями 7, 8 Закону України від 21.04.1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606) учасниками виконавчого провадження є, зокрема, сторони, якими є стягувач і боржник.

Відповідно до частини 3 статті 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Керуючись роз'ясненнями, наведеними у пункті 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року N 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", враховуючи субєктний склад сторін та правову природу спірних правовідносин а також те, що спір, який виник між сторонами по справі, є публічно-правовим, інший порядок судового оскарження рішень державного виконавця для позивача законодавством не передбачений, суд вважає, що справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; позивач на правах сторони виконавчого провадження має право звернення до адміністративного суду відповідно до статті 181 КАС України.

Судом встановлено, що позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 32183975, є стороною (боржником) виконавчого провадження по примусовому виконанню наказу, виданого Господарським судом АР Крим 09.09.2010 року у справі №2-9/2087-2010 про звернення стягнення на предмет застави ТОВ "Південне сяйво" на користь ПАТ "Промінвестбанк" в особі його філії в м. Керч за іпотечним договором від 19.03.2007 року та договором застави обладнання №14-з/07 від 19.03.2007 року на суму заборгованості за кредитним договором №4-к/07 від 19.03.2007 року у розмірі 6229587,05 грн. шляхом продажу на публічних торгах та наказу, виданого Господарським судом АР Крим 07.07.2010 року у справі №2-18/2105-2010 про звернення стягнення на предмет застави ТОВ "Південне сяйво" на користь ПАТ "Промінвестбанк" в особі його філії в м. Керч за договором застави обладнання №55-з/07 від 16.10.2007 року на суму заборгованості за кредитним договором №21-к/07 від 16.10.2007 року у розмірі 1582785,61 грн. шляхом продажу на публічних торгах.

Постановами головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим Ярмолюк Ю.В. від 16.06.2011 року відкрито виконавче провадження №27061206 по примусовому виконанню наказу, виданого Господарським судом АР Крим 09.09.2010 року у справі №2-9/2087-2010 та виконавче провадження №27061005 по примусовому виконанню наказу, виданого Господарським судом АР Крим 07.07.2010 року у справі №2-18/2105-2010, накладено арешт на майно, стягнення на яке звернуто за вищевказаними наказами та заборонено здійснювати відчуження майна, яке належить боржнику лише у межах суми боргу.

Надаючи оцінку доводами позивача щодо неможливості стягнення за виконавчими документами у зв'язку із порушенням справи про банкрутство суд зазначає наступне.

Іпотечним договором від 19.03.2007 року та договором застави обладнання від 19.03.2007 року №14-з/07 забезпечено вимоги ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (перейменований у ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") до позивача, що випливають з договору про відкриття кредитної лінії №4-к/07 від 19.03.2007 року, а також усіх окремих договорів про внесення змін у нього. Крім того, договором застави обладнання від 16.10.2007 року №55-з/07 забезпечені вимоги банку до позивача за кредитним договором №21-к/07 від 16.10.2007 року.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.06.2010 року у справі №2-18/2105-2010, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет застави за договором від 16.10.2007 року №55-з/07 на суму заборгованості за кредитним договором №21-к/07 від 16.10.2007 року (1582785,61 грн.); постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.08.2010 року звернуто стягнення на предмет застави за договором №14-з/07 від 19.03.2007 року на суму заборгованості за кредитним договором №4-к/07 від 19.03.2007 року (6229587,05 грн.).

Разом із тим, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду від 09.04.2010 року у справі №2-19/2055-2010 порушено провадження у справі про банкрутство позивача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов'язанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження у справі про банкрутство, станом на дату прийняття оскаржуваних постанов дія мораторію не закінчилась.

Відповідно до статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон №2343) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. В свою чергу грошове зобов'язання для цілей застосування вказаного Закону - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Відповідно до частини четвертої статті 14 Закону №2343 мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

В той же час, у пункті 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство" зазначено, що хоча Закон №2343 містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, норми ряду законів містять положення, що не суперечать Закону №2343, а доповнюють його, зокрема: пунктом 8 частини першої статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року N606-XIV "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) (відповідно до редакції Закону №606, чинної на час прийняття спірних постанов, аналогічні за змістом норми містяться у пункті 8 частини першої статті 37 цього Закону); згідно з частиною третьою статті 23 Закону України від 18 листопада 2003 року №1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", частиною другою статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року N898-IV "Про іпотеку" у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов'язання.

Як вказано у зазначеній постанові Пленуму Верховного суду України за відсутності суперечностей у змісті норм судам слід застосовувати положення Закону №2343 в системному взаємозв'язку з приписами інших законів.

У випадках колізії нормативних приписів Закону №2343 та співвідносних норм інших законів судам слід керуватися роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 3 жовтня 1997 р. N 4-зп про набуття чинності Конституції України. У цьому Рішенні Конституційного Суду України роз'яснено: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше". Відповідні роз'яснення Конституційного Суду України слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж Закон, мають протягом визначеного в них строку регулювати окремі питання.

Закони України від 18 листопада 2003 року №1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та від 5 червня 2003 року N898-IV "Про іпотеку" набрали чинності пізніше Закону №2343.

Застосовуючи до спірних відносин приписи вказаних законів, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотечного договору та договорів застави та незаконності відкриття виконавчого провадження за відповідними виконавчими документами, з таких підстав.

Здійснюючи свої повноваження державний виконавець та орган державної виконавчої служби, в силу приписів статті 19 Конституції України, зобов'язані діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами першою і другою статті 11 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Безпосередньо Законом №606 не передбачено можливості державного виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження, якщо стосовно боржника порушено провадження у справі про банкрутство і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Дії державного виконавця у разі, якщо стосовно боржника порушено провадження у справі про банкрутство, врегульовані пунктом 8 частини першої статті 37 Закону №636, який зобов'язує зупинити виконавче провадження у такому випадку, однак дія вказаної норми все одно не поширюється на випадки звернення стягнення на заставлене майно.

Крім того, якщо погодитись із доводами позивача щодо неможливості звернення стягнення на заставлене майно, інакше ніж у межах справи про банкрутство, положення частини третьої статті 23 Закону України від 18 листопада 2003 року №1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", частини другої статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року N898-IV "Про іпотеку" взагалі не можуть бути реалізованими.

Оцінюючи доводи відповідача щодо порушення його прав та норм законодавства у зв'язку із забороною позивачу здійснювати відчуження будь-якого майна за постановами від 16.06.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження суд зазначає таке.

Згідно із частинами першою - третьою статті 57 Закону №606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

Як вбачається з спірних постанов, ними накладено арешт виключно на майно, що є предметом іпотечного договору від 19.03.2007 року, договору застави обладнання від 19.03.2007 року №14-з/07 та договору застави обладнання від 16.10.2007 року №55-з/07; заборону на відчуження майна оголошено у межах суми боргу.

На підставі оскаржених постанов від 16.06.2011 року зареєстровано обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Єдиному реєстрі заборони відчужень нерухомого майна, при цьому об'єктом обтяження є виключно майно, на яке звернуто стягнення за виконавчими документами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прийняті державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження не порушують охоронюваних законом прав та інтересів позивача, прийняті державним виконавцем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, доводи, покладені в основу позову не можуть бути підставою для його задоволення.

В судовому засіданні 01.08.2011 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 05.08.2011 року.

Керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.