Постанова № 17324575, 03.08.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"03" серпня 2011 р. Справа № 5005/585/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенко М.М. –головуючий

Кривда Д.С.

Студенець В.І.

за участю представників:

позивача не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідача не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

прокуратури не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 року

у справі№ 5005/585/2011 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПрокурора міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс"

провнесення змін до договору оренди земельної ділянки, В С Т А Н О В И В:

Прокурор міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс" про внесення змін до пункту 3.1. договору оренди земельної ділянки від 09.10.2002 року, укладеного між Дніпродзержинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс", виклавши його в наступній редакції: "п. 3.1. Річна орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" на підставі довідки про визначення грошової оцінки земельної ділянки, виконаного Дніпродзержинським міським управлінням земельних ресурсів на рахунок місцевого бюджету".

Позовні вимоги уточнювались.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2011 року у справі № 5005/585/2011 (суддя Суховаров А.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 року (головуючий суддя –Євстигнеєв О.С., судді: Бахмат Р.М., Головко В.Г.) позов задоволено. Внесено зміни, з дня набрання рішенням законної сили, до п. 3.1 договору оренди земельної ділянки, укладеного 09.10.2002р. між Дніпродзержинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс", виклавши його в наступній редакції: "п. 3.1 Річна орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету. Відповідно до положень ст. 288 Податкового кодексу України розмір річної суми платежу орендної плати не може бути меншим для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Податкового кодексу України". Стягнуто з Дніпродзержинської міської ради в доход держбюджету Управління Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська державне мито у сумі 42,50 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс в доход держбюджету Управління Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська державне мито у сумі 42,50 грн. Стягнуто з Дніпродзержинської міської ради в доход держбюджету Управління Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс" в доход держбюджету Управління Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 09.10.2002 року між Дніпродзержинською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс" (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до якого, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 30.05.2002 року № 19-02/ХХІV (п. 1.2. Договору), "Орендодавець" надав, а "Орендар" прийняв у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,4838 га, що знаходиться за адресою: вул.Арсенічева,56 в місті Дніпродзержинську, згідно з планом земельної ділянки (кадастровий номер: 12104369:02:014:0001) (п. 1.1. Договору), з метою несільськогосподарського використання для фактичного розміщення виробничих будівель –0,2602 га; фактичного розміщення гаражів –0,0691 га; фактичного розміщення автостоянки – 0,1545 га (п. 1.5. Договору).

Договір укладено на термін до 30.05.2012 року (п. 2.1. Договору).

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі в розмірі: 12138,92 грн/рік, що становить 1011, 58 грн/міс, і вноситься на розрахунковий рахунок Держказначейства за місцем податкового звіту.

Згідно пункту 3.3. Договору розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розміру ставки земельного податку; інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Згідно пункту 6.2.3. Договору "Орендар" має право вимагати від "Орендаря" збільшення розмірів орендної плати у разі збільшення відповідно до законодавства розмірів земельного податку та інших мотивів, визначених у пункті 3.3. цього договору.

Отже, як зазначено судами, предметом спору у цій справі є зобов’язання внести зміни до умов договору оренди земельної ділянки у відповідності із змінами, які внесені до статті 21 Закону України "Про оренду землі", а також нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №309-VІ (309-17) від 3 червня 2008 року внесено зміни до частин четвертої та п'ятої статті 21 Закону України “Про оренду землі”, відповідно до яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для інших категорії земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України “Про плату за землю”.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

У зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу з 01.01.2011 року Закон України "Про плату за землю" втратив чинність згідно частини 2 Прикінцевих положень Кодексу.

Статтею 30 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом. Оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість внесення змін до договору, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Однак, дійшовши по суті правильного висновку про необхідність захисту прав позивача, суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті судових рішень у справі залишили поза увагою положення ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). А ст. 288 Податкового кодексу України також передбачено встановлення розміру орендної плати в договорі оренди з урахуванням відповідних меж.

Проте судовими рішеннями в даній справі передбачено внесення змін до спірного договору, з урахуванням яких розмір орендної плати, форма її платежу тощо залишаться поза регулюванням договору, оскільки новою редакцією договору ці умови не визначені.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагросс" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 року у справі № 5005/585/2011 господарського суду Дніпропетровської області та рішення господарського суду від 15.03.2011 рокуу даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий М. Черкащенко

Судді Д. Кривда

В. Студенець