Постанова № 17324496, 25.07.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2011 р. Справа № 16/5025/672/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Мельник О.В. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариство з обмеженою відповідальністю"Атлантік ОІЛ" м. Київ на рішення господарського суду Хмельницької області від 08.06.11 р.

у справі № 16/5025/672/11 (суддя Магера В.В. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю"Атлантік ОІЛ"

відповідач Відкрите акціонерне товариство "Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами"

про стягнення 728335,43 грн., з яких: 578000,00 грн. - основної заборгованості; 97111,92 грн. - пені; 35836,00 грн. - інфляційних нарахувань та 17387,51 грн. - 3% річних.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 26.04.2011р.);

відповідача - ОСОБА_2. (довіреність б/н від 07.10.2010р.).

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.06.2011 року усправі № 16/5025/672/11 в позові товариства з обмеженою відповідальністю"Атлантік ОІЛ" до відкритого акціонерного товариства "Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами" про стягнення 728311,67 грн., з яких 578000,00 грн. основного боргу, 131 784,00 грн. інфляційних нарахувань та 18 527,67 грн. 3% річних, відмовлено. Провадження у справі щодо стягнення 52035,36 грн. пені припинено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ТзОВ "Атлантік ОІЛ" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Обгрунтовучи свої вимоги апелянт посилається на порушення та неправильне застосування господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають зачення для справи.

Зокрема, апелянт вказує на те, що суд не надав правової оцінки факту часткового виконання відповідачем вимоги, викладеної в листі від 14 жовтня 2008 року. На думку скаржника, такими своїми діями, відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України, відповідач надав свою згоду на припинення дії договору поставки, а це, в свою чергу, свідчить про виникнення у відповідача відповідного грошового зобов'язання повернути кошти, що безпідставно ним утримуються.

Крім того, місцевий господарський суд помилково вирішив, що відсутні підстави вважати, що спірні кошти в сумі 578 000,00 грн. не є заборгованістю за договором поставки №71, в зв'язку з чим, відмовив у позові. Апелянт зазначає, що в позовній заяві договір поставки №71 вказаний лише як одна з підстав виникнення заборгованості відповідача. Пов'язаність заборгованості відповідача з рахунком-фактурою №627 від 10.10.2008р., якою позивач також обґрунтовує свої вимоги, проігнорований судом першої інстанції для здійснення відмови у позові у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.

Відповідач - ВАТ "Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами" у поданих письмових поясненнях на апеляційну скаргу вважає, що місцевим господарським судом правомірно встановлені всі обставини справи, на підставі яких суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ВАТ "Шепетівське підприємство по забезпеченню нафтопродуктами" та ТОВ "Атлантік ОІЛ" був укладений договір (без дати) №71 (далі - договір, а.с.13-17), відповідно до умов якого, постачальник зобовязувався передати у погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, нафтопродукти, найменування, кількість, ціна, які вказані в накладних документах на товар, які формуються на кожну партію товару, яка постачається, в рамках діючого договору, а також являється невід'ємною частиною цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, постачання товару здійснюється на основі заявки покупця, партіями в кількості і ціні які передбачені додатковими угодами і є невід'ємними частинами цього договору. Відвантаження товару проводиться самовивозом (залізничним транспортом, центровивозом, самовивозом) (п.п. 2.1,2.2 договору).

Відповідно до п.2.5 договору, постачальник забезпечує відвантаження товару на протязі 3 календарних днів, від дати надходження 100% передоплати на розрахунковий рахунок постачальника. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2008р., а в частині розрахунків до їх повного закінчення (п.9.1 договору).

10 жовтня 2008 року відповідач направив позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000627 на дизпаливо в кількості 120000 кг на суму 738000,00 грн., в тому числі ПДВ (а.с.18).

В той же день, позивачем було оплачено 738000,00 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №332 від 10.10.2008р. на суму 300000,00 грн. та №335 від 10.10.2008р. на суму 438000,00 грн. з відміткою призначення платежу "сплата за дизпаливо згідно р/ф №627 від 10.10.2008р." та банківською випискою по особовому рахунку від 10.10.2008р.(а.с.19-21,33).

В подальшому, 14 жовтня 2008 року позивач звернувся до відповідача з листом №40 (а.с.34), відповідно до якого просив повернути кошти, перераховані 10 жовтня 2008р. по платіжним дорученням №№ 721, 724 від 10.10.2008р. ВАТ "Шепетівське ПпЗНП", код ДРПОУ 03481603, р/р26006301211488 в філії "Шепетівське відділення ПІБ" в м. Шепетівка, МФО 315450 в сумі 738000,00 грн. у звязку із зміною реквізитів партнера.

Як вбачається, відповідач повернув позивачу кошти в сумі 160000,00 грн. (підстава "повернення коштів згідно листа №40 від 14.10.2008р."), що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку за період з 12.03.2009р. по 23.04.2009р. (а.с.22-32).

23 лютого 2011 року позивач звернувся до відповідача із претензією про повернення грошових коштів (а.с.35), відповідно до якої, просив перерахувати грошові кошти в сумі 578000,00 грн. на розрахунковий рахунок №26007001973061 МФО 322012, КМФПАТ "УСБ", м. Київ, код 35533636, який належить ТОВ "Атлантік ОІЛ", протягом місяця з моменту отримання даної претензії, яка отримана відповідачем 02.03.2011р. (а.с.37) та залишена ним без відповіді.

Оскільки кошти в сумі 578000,00 грн. не були повернуті позивачу, останній звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом (згідно уточнених позовних вимог) про стягнення з відповідача 728311,67 грн., з яких 578000 грн. основного боргу, 131784,00 грн. інфляційних нарахувань, 18527,67 грн. 3% річних, яка виникла на підставі договору №71 та рахунку-фактури №СФ-0000627 (а.с.103-105).

Проаналізувавши матеріали справи та з огляду на приписи ст.ст. 11, 509, 610, 627 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175 ГК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що договірні відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі рахунку-фактури, а не на підставі договору №71.

При цьому, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що відповідно до п.п.2,3 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (п.7 ст.180 ГК України).

Відповідно до п.2 ст.631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення.

Оскільки в договірі поставки №71 не зазначено дату його укладення, встановити моменту з якого договір набрав чинності не вбачається за можливе.

Крім того, між сторонами не укладались додаткові угоди, якими би визначалися суттєві умови договору поставки №71: кількість та ціна товару.

Все вищевикладене в сукупності свідчить про те, що вказаний договір поставки є неукладеним, оскільки сторони при його укладенні не досягли згоди щодо усіх його істотних умов.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив в своєму рішенні, що відсутні підстави вважати, що кошти в сумі 578000,00 грн. є заборгованістю саме по договору поставки №71 (без дати).

Відтак, твердження апелянта про наявність заборгованості перед відповідачем в сумі 578000,00 грн. по договору поставки №71, суд вважає безпідставними та такими, що суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставинам справи.

З огляду на це, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 578000,00 грн.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що хоч і позивачем була проведена попередня оплата, термін здійснення поставки дизпалива у відповідному рахунку-фактурі сторонами визначено не було.

Так як судами обох інстанцій встановлено, що договірні відносини між сторонами виникли на підставі рахунку-фактури № ЗСФ-0000627 від 10.10.2008 р., тобто за спрощеною системою укладання договорів, то до спірних правовідносин слід застосовувати загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про поставку товару у визначений ним строк.

Натомість, позивач зазначене не врахував і, як наслідок, звернувся до суду передчасно, оскільки на момент такого звернення його право відповідачем порушено не було.

Крім того,проаналізувавши приписи ст.625 ЦК України та зважаючи на правову природу інфляційних та річних, які за своєю суттю є мірою відповідальності за невиконання (неналежне виконання) саме боржником і саме грошового зобов'язання, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 131784,00 грн. інфляційних нарахувань та 18527,67 грн. відсотків річних є безпідставними.

При цьому, місцевий господарський суд вірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що відповідач, виступаючи як постачальник товару згідно рахунку-фактури, взяв на себе зобовязання передати товар, і не виконував при цьому грошових зобовязань в розумінні положень ст.625 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю"Атлантік ОІЛ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 08.06.2011 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Мельник О.В.