Рішення № 17322020, 29.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.11 Справа№ 5015/2640/11

За позовом: приватного акціонерного товариства "Атомпрофоздоровниця", м. Київ,

до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс Україна", м. Трускавець,

третя особа: Фонд державного майна України, м. Київ,

про: стягнення 150000,00 грн.

Суддя С.Б.Кітаєва

Секретар І.І. Стасів За участю представників: прокурора:Яворський Я.,

позивача:не зявився,

відповідача:ОСОБА_1 довіреність від 18.05.2011 р.,

третьої особи:не з»явився. Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні , роз»яснено їх права та обов»язки, згідно ст.ст.20,22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи. Заяви про відвід судді від сторін не поступали.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного акціонерного товариства "Атомпрофоздоровниця" до товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс Україна" про стягнення 150000,00 грн. Ухвалою від 19.05.2011 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 27.05.2011 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду. Ухвалою від 22.06.2011 року до участі у справі залучено Фонд державного майна України як третю особу на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Прокурору Львівської області запропоновано розглянути питання про можливість участі у цій справі. Ухвалою від 18.07.2011 року продовжено строк розгляду справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору купівлі-продажу №5/Н від 22.05.2003 року та виписаного векселя №733251942096 від 22.05.2003 року не здійснив його погашення у визначений строк, що стало підставою для вимоги сплатити 150000,00 грн.

Відповідач повністю заперечив проти позовних вимог, оскільки вексель було видано до передачі купленого товару, а тому визнається безтоварним. Крім того, матеріали справи не містять доказів предявлення позивачем векселя до платежу. В судове засідання 18.07.2011 року відповідачем подано клопотання про продовження строку розгляду справи для надання можливості для примирення. Аналогічного змісту клопотання відповідачем подано через канцелярію суду 28.07.11р ( вх..№16949/11).

В судовому засіданні 29.07.11 р суд відхилив подане клопотання, оскільки відповідач мав достатньо часу та можливостей реалізувати з позивачем домовленості щодо укладення мирової угоди, проте в суду відсутні докази проведення таких переговорів. Крім того, розгляд справи судом уже було продовжено. Суд також звертає увагу на завершення строків розгляду справи.

Позивач у скерованій до суду телеграмі ( вх..№269 за 29.07.11 р) просить розглянути справу за наявними матеріалами без участі його представника в судовому засіданні.

В судове засідання 29.07.2011 року третя особа явку повноважного представника не забезпечила. У Поясненні від 15.07.11 р №10-25-9884, яке поступило і зареєстроване в канцелярії суду 22.07.11 р за вхідним номером 16529/11, просить суд врахування зазначене пояснення при винесенні обґрунтованого рішення.

Листом від 18.07.11 р №05/1-472вих.11 Прокуратура Львівської області повідомила про вступ у справу. В судове засідання 29.07.2011 року прокурор зявився, позов підтримав.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Постановою Верховної ради України "Про майно санаторіїв "Горний" та "Прикарпаття" від 09.07.1996 року №285/96-ВР встановлено, що майно санаторіїв "Горний" (м. Ялта) та "Прикарпаття" (м. Трускавець), які перебували у віданні ЦК професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості колишнього Союзу РСР, належить на праві спільної (часткової) власності професійній спілці працівників атомної енергетики та промисловості України та державі. Частка загальнодержавної власності у майні зазначених санаторіїв становить 30 відсотків вартості цього майна.

Актом №420 від 15.12.1999 року передачі нерухомого майна у власність відкритому акціонерному товариству "Атомпрофоздоровниця" (правонаступником є приватне акціонерне товариство "Атомпрофоздоровниця"), передано майно санаторію "Прикарпаття" (місто Трускавець, вулиця Городище, 8) Фондом державного майна України та ЦК профспілки працівників атомної енергетики та промисловості України.

Право власності на санаторій "Прикарпаття" зареєстровано за відкритим акціонерним товариством "Атомпрофоздоровниця", про що 18.01.2000 року Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видано реєстраційне посвідчення.

Між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу №5/Н від 22.05.2003 року (надалі Договір). За цим договором продавець (позивач у справі) зобовязується передати у власність покупця (відповідач у справі) нерухоме, рухоме майно та транспортні засоби, що належать філії позивача "Трускавецьпівдентеплоенерго", а покупець прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що загальна сума договору становить 1093500,00 грн., у тому числі ПДВ 182250,00 грн.

Додатковою угодою №1 від 24.06.2003 року до Договору сторони погодили, що оплата за майно здійснюється таким чином:

-перерахування коштів на поточний рахунок продавця в сумі 289845,76 грн. протягом 40 календарних днів з моменту підписання договору,

-розрахунком векселями на суму 803654,24 грн., емітованими відповідачем, термін сплати за векселями 22 травня 2008 року.

Відповідачем оплачено 289845,76 грн. 25.06.2003 року, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія банківської виписки.

Відповідачем емітовано шість векселів, серед яких вексель №733251942096 від 22.05.2003 року на суму 150000,00 грн. Акт приймання-передачі векселів від 24.06.2003 року долучено до матеріалів справи. Оглядом оригінала векселя в судовому засіданні 10.06.2011 року встановлено, що зворотня сторона векселя не містить жодних написів.

Актом від 02.07.2003 року прийому-передачі до Договору відкритим акціонерним товариством "Атомпрофоздоровниця" передано спільному українсько-канадському підприємству "Делакс Україна" нерухоме та рухоме майно, що стало предметом Договору.

На розгляд господарського суду міста Києва було подано позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відкритого акціонерного товариства "Атомпрофоздоровниця", спільного українсько-канадського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс Україна", дочірнього торгово-комерційного підприємства "Євронафта-Д" відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс Галичина" про, серед іншого, визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів від 15-29.04.03 в частині надання дозволу на відчуження майна філії відкритого акціонерного товариства "Атомпрофоздоровниця" "Трускавецьпівдентеплоенерго", визнання недійсним Договору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2004 року у цій справі (№12/6) в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Зазначене рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2004 року та постановою Вищого господарського суду України від 28.09.2004 року.

Як вбачається з представлених судових рішень, представник відповідача (спільного українсько-канадського підприємства "Делакс Україна") в судові засідання зявлявся, повністю заперечив проти зазначених позовних вимог у справі №12/6.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч.4 ст.13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб»єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб»єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов»язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов»язковим.

Між сторонами у справі виникли цивільні зобовязання з приводу купівлі-продажу майна на підставі Договору в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано, а відповідачем прийнято майно на підставі укладеного Договору, про що свідчить акт від 02.07.2003 року прийому-передачі. За таких обставин правомірною є вимога позивача про повну оплату вартості проданого майна відповідачем.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства в силу пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України. Законодавче тлумачення цієї засади міститься в статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України. Так, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Скориставшись наведеними нормами закону, сторони врегулювали спеціальний порядок розрахунків за продане майно, що відображено в Додатковій угоді №1 від 24.06.2003 року до Договору. Відповідач вчиняв активні дії для реалізації цієї процедури: перерахував кошти в сумі 289845,76 грн., емітував прості векселі на решту суми заборгованості та передав їх позивачу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 163 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Аналогічне визначення поняття цінного паперу міститься і в частині 1 статті 194 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Згідно з пунктом 2 частини 5 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" векселі належать до боргових цінних паперів. Частиною 7 статті 164 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Аналогічне визначення поняття векселя міститься також і в частині 1 статті 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Таким чином, оскільки рішенням суду встановлено дійсність Договору, оригінал векселя знаходиться у позивача, відповідач не оплатив його після настання строку, зазначеного в цьому векселі (22.05.2008 року), суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі. Оскільки вексель містить дату вчинення платежу, суд не бере до уваги заперечення відповідача про відсутність доказів предявлення векселя до платежу.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. Таким чином, оскільки судове рішення прийнято на користь позивача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу потрібно покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 3, 6, 11, 194, 526, 627, 655 Цивільного кодексу України, статтями 163, 164, 193 Господарського кодексу України, статтями 3, 5 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", статтями 1, 43, 33, 34, 38, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Делакс Україна" (адреса: бульвар Ю. Дрогобича, будинок 2, місто Трускавець, Львівська область, 82200; ідентифікаційний код 32351931) на користь приватного акціонерного товариства "Атомпрофоздоровниця" (адреса: вулиця Шота Руставелі, будинок 39/41, Печерський район, місто Київ, 01033; ідентифікаційний код 21519858) 150000,00 грн. заборгованості, 1500,00 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

В засіданні 29.07.11 р оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі рішення. Повне рішення складено 01.08.2011 р.

Суддя Кітаєва С.Б.