Рішення № 17321530, 24.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/454-1/17624.06.11 За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

До Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району у місті Києві

Простягнення 245515,45 грн.

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від позивачаОСОБА_1., довіреність № Д07/2011/04/22-28 від 22.04.2011

від відповідачаОСОБА_2., довіреність № б/н від 01.01.2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 23.05.2011 № 7/454, рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно автоматизованого розподілу справу № 7/454 передано на новий розгляд судді Мельнику В.І.

Ухвалою від 06.06.2011 суддя Мельник В.І. призначив зазначену справу до розгляду на 24.06.2011 та присвоїв № 7/454-1/176.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»(далі позивач) подала на розгляд Господарського суду міста Києва позов до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району у місті Києві (далі відповідач) про стягнення 245515,45 грн..

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору 310800 від 01.06.2003.

24.06.2011р. представник позивача у судовому засіданні надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі та пояснення по суті спору, в яких підтримав свої вимоги у повному обсязі. Повідомив суд про зміну назви позивача на публічне акціонерне товариство.

Представник відповідача надав клопотання про залучення до участі до справи третьої особи КП «ГІОЦ».

Суд відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

Представник відповідача надав відзив на позов.

Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 310800 про постачання електричної енергії (далі - Договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до п. 2.1 Додатку 2 до Договору відповідач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Відповідно до п. 1 Додатку 2 до Договору розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином.

За період з 01.01.2010 по 01.09.2010 відповідачем спожито електричної енергії на суму 271 179,00 грн., а сплачено лише 60 563,66 грн., у звязку з чим станом на 01.09.2010 борг відповідача за спожиту у цей період електроенергію становив 210 615,34 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, актами приймання - передачі товарної продукції та довідкою про стан розрахунків та заборгованість із сплати спожитої електричної енергії.

02.12.2010 представник позивача в судовому засіданні надав довідку про надходження коштів від відповідача за спожиту електроенергію згідно якої борг відповідача за заявлений до стягнення період становить 195902, 34 грн., що не заперечується відповідачем.

Дослідивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, на підставі наступного.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобовязання, покладені на нього договором.

Відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем.

Тобто судом встановлено, що у відповідача за період з 01.01.2010 по 01.09.2010 наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 195902, 34 грн., оскільки відповідачем було порушено договірні зобовязання по сплаті вартості використаної електричної енергії.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то за таких обставин, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 195902, 34 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 4 915,94 грн. індексу інфляції та 2 508,07 грн. 3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника коштів та як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобовязання за договором № 310800 від 01.06.2003, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 4 915,94 грн. індексу інфляції та 2 508,07 грн. 3 % річних.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, на підставі п 5.1. Договору, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 12 733,02 грн.

Нарахована позивачем пеня у розмірі 12 733,02 грн. не підлягає задоволенню, виходячи з наведеного нижче.

Договір укладено з протоколом розбіжностей про що було зроблено відповідне застереження в Договорі. Відповідно до Протоколу розбіжностей до Договору №310800 від 01.06.2003 пункт 5.1. тексту Договору про стягнення пені за несвоєчасне внесення платежів за електричну енергію було виключено.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком;

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним;

Пеня, згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, є одним із видів неустойки;

Враховуючи ту обставину, що між сторонами не була укладена письмова угода відносно забезпечення виконання зобовязання, позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України задоволенню не підлягають, оскільки сторони у справі не належать до субєктів господарювання державного сектору економіки.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ГК України саме на Кабінет Міністрів України покладено обовязок визначити субєктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання позивачу статусу субєкта господарювання, що належить до державного сектору економіки. Тому доводи з цього приводу є безпідставними.

Крім того, зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами Договору обовязком відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, у позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобовязання.

Встановивши відсутність правової підстави, яку позивач поклав в основу своєї вимоги до відповідача, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м.Києва (03179, м. Київ, вул. Прилужна, 6, код ЄДРПОУ 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 195902 (сто девяносто пять тисяч девятсот дві) грн. 34 коп. боргу, 4 915 (чотири тисячі девятсот п'ятнадцять) грн. 94 коп. індексу інфляції, 2 508 (дві тисячі пятсот вісім) грн. 07 коп. 3 % річних, 2 180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн. 39 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.І.Мельник

(Дата підписання повного тексту рішення 04.07.2011р.)