Рішення № 17317474, 26.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 203

РІШЕННЯ

Іменем України

26.07.2011Справа №5002-29/2251-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант Трейд» (95000, м. Сімферополь, вул. Козлова, 45);

До відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Горького, 127);

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство «Кримзалізобетон» (95493, м. Сімферополь, с. Гресівський, вул. Монтажна, 3);

Про визнання недійсними кредитних договорів.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача ОСОБА_2, представник, довіреність №38 від 26.04.2011 р.;

Від відповідача ОСОБА_3, представник, довіреність №010-01/8678 від 27.11.2009р.

Від третьої особи - не зявився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Грант Трейд» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсними кредитних договорів №151407К28 від 02.07.2007 р. та №151407К29 від 02.07.2007 р. з усіма змінами та доповненнями, укладених між відповідачем та ВАТ «Кримзалізобетон» та просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати, понесені при подачі позову до суду, у вигляді державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 липня 2007 року між відповідачем та ВАТ «Кримзалізобетон» були укладені кредитні договори №151407К28 та №151407К29, на умовах яких ВАТ «Укрексімбанк» зобовязався надати в користування на умовах платності, забезпеченості та строковості ВАТ «Кримзалізобетон» грошові кошти у розмірі 6260000,00 дол.США та 11422139,90 дол.США відповідно. Також, 04 липня 2007 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «Грант Трейд» був укладений договір застави №15140762, згідно умов якого заставодавець - ТОВ «Грант Трейд» з метою забезпечення зобовязань ВАТ «Кримзалізобетон» за вищевказаними кредитними договорами заставив виробниче обладнання технологічну лінію з виробництва елементів благоустрою та стендової огради з виробництва бетону (MULTIMAT RH 1500-2VA) заставною вартістю 15000000,00 грн.

При цьому, позивач, як учасник кредитних правовідносин, вважає, що оскільки всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про національний банк України», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», кредитні договори були укладені в іноземній валюті без дозволу на це, а саме без індивідуальної ліцензії, ці договори є недійсними.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27 травня 2011 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант Трейд» було прийнято судом до розгляду, справу за порушеним провадженням призначено до слухання у судовому засіданні та залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство «Кримзалізобетон».

Відповідач ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що уповноваженні банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. За відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування, єдиною правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Банком була отримана банківська ліцензія Національного банку України №2 та дозволи Національного банку України №2-3 від 15.02.2005р. на здійснення у тому числі операцій з валютними цінностями у частині їх залучення і розміщення на валютному ринку України. Вважає, що укладені між банком та третьою особою кредитні договори не суперечать чинному законодавству, а відтак відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Також, відповідачем в судовому засіданні 16.06.2011р. заявлено заяву про застосування строку позовної давності, в якій останній зазначив, що на його думку строк позовної давності, встановлений пунктом 1 статті 257 ЦКУ, сплинув ще 02.07.2010 року.

Судом прийнято до розгляду заяву відповідача про застосування строку позовної давності та долучено до матеріалів справи усі надані останнім документи і відзив на позов.

У судовому засіданні 19.07.2011р. позивач надав пояснення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, згідно з якими вважає, що строк позовної давності має розраховуватись з листопада 2008 року, у звязку з підвищенням курсу долару США внаслідок світової фінансової кризи, також спірні договори укладені між сторонами з кінцевим строком погашення кредиту до 15.06.2014р., тому договори забезпечення є чинними в межах строку дії кредитних договорів та по них здійснюються розрахунки, тобто порушення прав позивача є тривалим, що виключає висновок про пропуск строку позовної давності позивачем.

Крім того, позивач надав пояснення на відзив відповідача, згідно з якими просить позов задовольнити та визнати договори недійсними, посилаючись на колізію права, у відношенні регулювання Національним банком України діяльності банків, всупереч нормам Конституції України та зазначив, що відповідачем не надано доказів надання кредиту позивачеві.

Також позивач надав докази надсилання копії позовної заяви на адресу третьої особи та статутні документи.

Пояснення позивача та додані документи досліджені у судовому засіданні та долучені в матеріали справи.

Відповідач у судовому засіданні 19.07.2011р. проти позову заперечував за мотивами, викладеними у відзиві на позов. .

За результатами судового засіданні 19.07.2011р. оголошено перерву в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У продовженому судовому засіданні 26.07.2011р. позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач проти позову заперечує, за мотивами, викладеними у відзиві на позов та наполягає на відмові позивачеві в задоволенні вимог у повному обсязі.

Третя особа ВАТ «Кримзалізобетон» жодного разу явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд

встановив:

02.07.2007р. між Відкритим акціонерними товариством «Кримзалізобетон» (позичальник) та Відкритим акціонерними товариством «Укрексімбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») (банк) укладений кредитний договір №151407К28 за умовами якого відповідач зобов'язався надати ВАТ «Кримзалізобетон» на умовах платності, забезпеченості, строковості кошти у розмірі 6260000,00 (шість мільйонів двісті шістдесят тисяч) доларів США з кінцевим строком погашення кредиту до 15.06.2014р., а відповідно до положень ст. 3 цього договору ВАТ «Кримзалізобетон» прийняло на себе обов'язок щодо сплати банку кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно з додатком № 1 «Графіком надання та погашення кредиту», а також виконувати інші зобов'язання за кредитним договором (п. 3.4, 3.5, 5.1 кредитного договору).

02.07.2007р. між Відкритим акціонерними товариством «Кримзалізобетон» (позичальник) та Відкритим акціонерними товариством «Укрексімбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») (банк) укладений кредитний договір №151407К29 за умовами якого відповідач зобов'язався надати ВАТ «Кримзалізобетон» на умовах платності, забезпеченості, строковості кошти у розмірі 11422139,90 доларів США (одинадцять мільйонів чотириста двадцять дві тисячі сто тридцять дев'ять доларів США , 90 центів), з кінцевим строком погашення кредиту до 15.06.2014р., а відповідно до положень ст. 3 цього договору ВАТ «Кримзалізобетон» прийняло на себе обов'язок щодо сплати банку кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно з додатком № 1 «Графіком надання та погашення кредиту», а також виконувати інші зобов'язання за кредитним договором (п. 3.4, 3.5, 5.1 кредитного договору).

04.07.2007 року між Відкритим акціонерними товариством «Укрексімбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грант Трейд» укладений договір застави №151407Z62, згідно умов якого заставодавець - ТОВ «Грант Трейд» з метою забезпечення зобовязань ВАТ «Кримзалізобетон» за вищевказаними кредитними договорами заставив виробниче обладнання технологічну лінію з виробництва елементів благоустрою та стендової огради з виробництва бетону (MULTIMAT RH 1500-2VA) заставною вартістю 15000000,00 грн.

Вважаючи вказані кредитні договори і укладені до них додаткові угоди такими, що суперечать положенням чинного законодавства України, Товариство з обмеженою відповідальністю “Грант Трейд» звернулось до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В свою чергу частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції станом на час укладення договору) закріплені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стверджуючи про суперечність спірних договорів та додаткових угод до них положенням чинного законодавства, позивач посилається на те, що надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обовязків в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, яка має проводитися на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю “Грант Трейд” зазначає, що сторони повинні були отримати індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, які ані позивачем, ані відповідачем, у встановленому законодавством порядку отримані не були.

Однак, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Відповідно до статті 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275, у п. 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог п.п. “в” п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, повязані з іноземною валютою.

Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Як свідчать матеріали справи, Публічному акціонерному товариству “Державний експортно-імпортний банк України” видана Національним банком України банківська ліцензія №2 від 27.05.2009 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Крім того, відповідачем також був отриманий Дозвіл №2-4 Національного банку України від 21.09.2009 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

З урахуванням цього, суд вважає, що укладання спірних кредитних договорів з додатковими угодами до нього та надання Публічним акціонерним товариством “Державний експортно-імпортний банк України” ВАТ «Кримзалізобетон» кредитних коштів в іноземній валюті було здійснено відповідно до положень чинного законодавства України та не потребувало наявності індивідуальної банківської ліцензії.

Стосовно посилань позивача на необхідність наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, суд звертає увагу на пункт 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, яким передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Враховуючи наявність у Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” банківської ліцензії №2 від 27.05.2009 р. та Дозволу №2-4 від 21.09.2009 р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-1 частини 2 та частиною 4 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, твердження позивача про необхідність отримання сторонами індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави суд вважає передчасними.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Грант Трейд” про визнання недійсними кредитних договорів №151407К28 від 02.07.2007 р. та №151407К29 від 02.07.2007 р. з усіма змінами та доповненнями, укладених між відповідачем та ВАТ «Кримзалізобетон», тому в задоволенні позову слід відмовити.

У звязку з вищевикладеним заява відповідача про пропуск строку позовної давності судом до уваги на приймається.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд покладає на позивача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повне рішення складено 27.07.2011р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБашилашвілі О.І.