Рішення № 17317433, 18.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

18.07.2011Справа №5002-17/2493-2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакта»

До відповідача Приватного підприємства «Залізничне торгове обєднання»

про стягнення загальної суми заборгованості за Договором поставки № 5 від 03.01.2011 року в розмірі 12018 грн., штрафні санкції в сумі 3482,69 грн., пеню в розмірі 550,81 грн., 3 % річних в розмірі 106,60 грн., інфляційні витрати в розмірі 388,72 грн., грошові кошти, витрачені на проведення бухгалтерського дослідження в розмірі 700 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача ОСОБА_3, представник, ОСОБА_4, представник

Від відповідача не зявився

Сутність спору: Позивач просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за Договором поставки № 5 від 03.01.2011 року в розмірі 12018 грн.; штрафні санкції в сумі 3482,69 грн., пеню в розмірі 550,81 грн., 3 % річних в розмірі 106,60 грн., інфляційні витрати в розмірі 388,72 грн., грошові кошти, витрачені на проведення бухгалтерського дослідження в розмірі 700 грн., у звязку з невиконанням відповідачем умов вищезазначеного Договору.

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, про час слухання справи наперед повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

Окрім цього, рекомендована пошта до суду не повернута, що свідчить про її вручення адресату.

Більш того, про перше засідання суду відповідач був повідомлений кореспонденцією з поштовим повідомленням про її вручення.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обовязком.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Згідно Договору поставки № 5 від 03 січня 2011 року Продавець (ТОВ «Лакта») зобовязується поставити в асортименті молочну продукцію, сири тверді, плавлені, а Покупець (Приватне підприємство «Залізничне торгове обєднання») зобовязується купити продукцію, визначену в накладних на умовах, визначених цим договором (п.1.1).

Згідно п. 2.1 договору Продавець здійснює поставку продукції Покупцеві на підставі Замовлення, з врахуванням достатньої кількості Продукції на складі.

Згідно п. 3.3 договору Покупець зобовязується своєчасно прозводити оплату Продукції протягом 3-х банківських днів з моменту отримання Товару на розрахунковий рахунок Продавця.

Згідно п. 6.2 договору Покупець зобовязується приймати та оплачувати продукцію, що поставляється Продавцем у відповідності з цим договором.

Згідно п. 7.2 договору у випадку прострочки оплати за отриману Продукцію Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу за вест строк наявності заборгованості та штраф в розмірі 20 % від суми несплаченої продукції.

Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, при цьому виходить з наступних підстав:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором і нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підстав недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договорам на предмет їх невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст.ст. 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України зобовязання мають виконуватись.

Отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними: № 000001880 від 05 січня 2011 року на суму 474,72 грн., № 000001917 від 06 січня 2011 року на суму 305,96 грн., 000001962 від 10 січня 2011 року на суму 259,48 грн., № 000002024 від 12 січня 2011 року на суму 544,25 грн., № 000002028 від 12 січня 2011 року на суму 453,25 грн., № 000002071 від 13 січня 2011 року на суму 194,14 грн., № 000002113 від 14 січня 2011 року на суму 228,58 грн., 000002205 від 18 січня 2011 року на суму 216,72 грн., № 000002259 від 19 січня 2011 року на суму 387,24 грн., № 000002256 від 19 січня 2011 року на суму 346,08 грн., № 000002353 від 24 січня 2011 року на суму 229,80 грн., № 000002403 від 25 січня 2011 року на суму 600,99 грн., № 000002453 від 26 січня 2011 року на суму 360,34 грн., № 000002455 від 26 січня 2011 року на суму 483,10 грн., № 000002508 від 29 січня 2011 року на суму 397,99 грн., № 000002510 від 29 січня 2011 року на суму 452,13 грн., № 000002542 від 31 січня 2011 року на суму 226,08 грн., накладними № 45 від 05 січня 2011 року, б/н від 13 січня 2011 року на суму 25,44 грн., № 450 від 19 січня 201 року на суму 19,05 грн., б/н від 19 січня 2011 року на суму 23,41 грн., б/н від 26 січня 2011 року на суму 25,63 грн.б/н від 25 січня 2011 року на суму 4,43 грн., № 39 на суму 26,64 грн., № 000000026 від 01 лютого 2011 року на суму 375,27 грн., № 000000038 від 02 лютого 2011 року на суму 331,61 грн., № 000000040 від 02 лютого 2011 року на суму 173,47 грн., № 000000076 від 03 лютого 2011 року на суму 328,56 грн., № 00000077 від 03 лютого 2011 року на суму 258,71 грн., № 000000114 від 04 лютого 2011 року на суму 186,09 грн., № 000000132 від 05 лютого 2011 року на суму 259,59 грн., № 000000136 від 05 лютого 2011 року на суму 447,79 грн., № 0000000209 від 08 лютого 2011 року на суму 276,90 грн., № 000000236 від 09 лютого 2011 року на суму 1311,69 грн., № 000000232 від 09 лютого 2011 року на суму 405,22 грн., № 000000294 від 11 лютого 2011 року на суму 202,29 грн., № 000000455 від 16 лютого 2011 року на суму 474,26 грн., № 00000451 від 16 лютого 2011 року на суму 203,47 грн., № 000000448 від 16 лютого 2011 року на суму 178,42 грн., № 000000479 від 17 лютого 2011 року на суму 140,28 грн., № 00000470 від 17 лютого 2011 року на суму 192, 99 грн., № 000000529 від 19 лютого 2011 року на суму 116,62 грн., № 000000532 від 19 лютого 2011 року на суму 113,81 грн., № 000000534 від 19 лютого 2011 року на суму 182,48 грн., № 000000577 від 22 лютого 2011 року, № 000000656 від 23 лютого 2011 року на суму 392,58 грн., № 000000661 від 23 лютого 2011 року на суму 102,68 грн., № 000000662 від 23 лютого 2011 року на суму 258,20 грн., № 000000682 від 24 лютого 2011 року на суму 230,90 грн., № 000000705 від 24 лютого 2011 року на суму 234,00 грн., № 000000785 від 28 лютого 2011 року на суму 526,33 грн., від 01.02.2011 року на суму 18,08 грн., № 59 від 02 лютого 2011 року на суму 30,80 грн., від 05 лютого 2011 року на суму 29,75 грн., № 77 від 09 лютого 2011 року на суму 9,30 грн., № 100 від 24.02.2011 року на суму 16,93 грн., № 112 від 26 лютого 2011 року на суму 46,30 грн., № 000000061 від 02 березня 2011 року на суму 219,82 грн., № 000000058 від 02 березня 2011 року на суму 188,90 грн., № 000000063 від 02 березня 2011 року на суму 262,11 грн.

Будь-яких заперечень щодо отримання товару відповідачем не заявлено.

Більш того, згідно Акту звірки від взаємних розрахунків станом на 31.03.2011 року відповідач борг визнає повністю.

Вказаний акт звірки підписаний керівником відповідача та його головним бухгалтером, та вказані підписи засвідчені печаткою боржника.

Відповідачем не представлено доказів оплати отриманого товару, а також інших доказів в обґрунтування заперечень.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в

постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Сплата інфляційних та річних передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, та не стягувати їх суд підстав не вбачає.

Штраф та пеня передбачені договором, та не стягувати їх суд підстав не вбачає.

При цьому необхідно відмітити, що предметом позову є невиконання обовязків відповідачем, а не позивачем.

Якщо у відповідача є вимоги до позивача, він вправі звернутись щодо захисту своїх прав та інтересів у встановленому законом порядку, обґрунтував та доказав свої вимоги.

При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за Договором поставки № 5 від 03.01.2011 року в розмірі 12018 грн., а саме: штрафні санкції в сумі 3482,69 грн., пеню в розмірі 550,81 грн., 3 % річних в розмірі 106,60 грн., інфляційні витрати в розмірі 388,72 грн.

Грошові кошти, що стосуються проведення бухгалтерського дослідження відносяться до судових витрат, оскільки вони повязані з підготовкою позову до суду, тобто, повязані з розглядом справи.

Однак, суд вважає, що вказані кошти відшкодуванню не підлягають, оскільки позивачем наданий лише рахунок на їх сплату, а не докази сплати вищезазначених коштів. Тобто, відсутні докази, що позивач поніс вказані витрати.

Згідно ст. 129 Конституції України сторони вільні в наданні суду доказів, та в доведенні перед судом їх переконливості.

Також необхідно зазначити, що неуважність сторони поважною причиною не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Таким чином, підстав для відшкодування позивачу грошових коштів, заявлених позивачем як сплачених за проведення бухгалтерського дослідження в розмірі 700 грн. не існує.

Якщо заборгованість сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на винесене рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 6 від 08 червня 2011 року на суму 172,50 грн. з державного мита; платіжним дорученням № 8 від 08 червня 2011 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, рахунком № 35 від 31 травня 2011 року на суму 700,00 грн. (оплата за проведення експертно-економічного дослідження).

Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

Згідно постанови Кабінету міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 з 05.08.2009 року розмір судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу складає 236,00 грн.

При цьому необхідно відмітити, що позивач повинен сплатити держмито в сумі 165,47 грн. (оскільки 700 грн. судових витрат не входить до суми позову).

Таким чином, відповідач повинен відшкодувати позивачу 165, 47 грн. по сплаті судових витрат з державного мита.

Щодо повернення надмірно сплаченого державного мита позивач вправі звернутися з відповідною заявою відповідно до Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 року № 15, зареєстрованої в міністерстві юстиції України 19 травня 1993 року за № 50).

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШІВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Залізничне торгове обєднання» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова 1, ідентифікаційний код: 36228464; р/р 260020602281110 КРУ Приватбанк в м. Сімферополі, МФО 384436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакта» (95014, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Западна 2, р/р 26007000131304 в АКБ ЧБРР МФО 384577, ідентифікаційний код: 32843343) заборгованість за Договором поставки № 5 від 03.01.2011 року в розмірі 12018 грн.; штрафні санкції в сумі 3482,69 грн., пеню в розмірі 550,81 грн., 3 % річних в розмірі 106,60 грн., інфляційні витрати в розмірі 388,72 грн., судові витрати з державного мита в сумі 165,47 грн., та 236,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримГайворонський В.І.