Ухвала суду № 17312995, 06.07.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2011 р.                               м. Київ                                        К-12657/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2007 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2008 р.

у справі № 22а-93/08 (№ А23/31 - номер справи суду апеляційної інстанції)

за позовом Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»

до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення,

ВСТАНОВИВ:

Нікопольське комунальне підприємство «Нікопольтеплоенерго»(надалі –позивач, Нікопольське КП «Нікопольтеплоенерго») звернулося з адміністративним позовом до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції (надалі –відповідач, Нікопольська ОДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2007 р. (суддя –І.Ю. Добродняк), залишеною без змін, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –А.О.Коршун, судді: О.А. Проценко, Л.П. Туркіна), у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі –Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2006 р., за результатами якої 28.08.2006 р. було складено акт № 1518/231.05472525 (надалі акт).

Перевіркою було встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у частині несвоєчасної сплати узгодженого зобов’язання з податку на додану вартість за:

січень 2005 року по строку сплати 02.03.2005 р. у сумі 525357,77 грн.;

червень 2005 року по строку сплати 01.08.2005 р. у сумі 5024,00 грн.;

липень 2005 року по строку сплати 30.08.2005 р. у сумі 4399,00 грн.;

серпень 2005 року по строку сплати 30.09.2005 р. у сумі 11896,00 грн.;

вересень 2005 року по строку сплати 31.10.2005 р. у сумі 8200,00 грн.;

жовтень 2005 року по строку сплати 30.11.2005 р. у сумі 97,00 грн.;

листопад 2005 року по строку сплати 30.12.2005 р. у сумі 205507,00 грн.;

грудень 2005 року по строку сплати 30.01.2006 р. у сумі 454,00 грн.;

рішення про розстрочення № 125 по строку сплати 20.12.2005 року у сумі 22600,00 грн.;

січень 2006 року по строку сплати 03.03.2006 р. у сумі 373,00 грн.

На підставі акта було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2006 р. №0001981520/0/34449, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за затримку 393 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання було нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 813907,77 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що самостійно визначені у деклараціях та обумовлені договорами про розстрочення податкового боргу за деклараціями з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2005 року податкові зобов’язання з податку на додану вартість сплачувались позивачем з затримкою платежу. У зв’язку з чим, на думку судів податковий орган правомірно, керуючись приписами пункту 7.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», отримані від позивача грошові кошти на сплату податкових зобов’язань зараховував у хронологічному порядку на погашення податкового боргу попередніх періодів з тих самих податків.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на наступне.

Нормами пункту 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов’язання визначено як зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб’єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов’язань і у жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов’язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статі 8 вищезазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов’язання.

Отже, зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення поточних податкових зобов’язань, навіть при наявності податкового боргу.

Як зазначалось вище, контролюючий орган зробив висновок про порушення Нікопольським КП «Нікопольтеплоенерго»граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість за січень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2005 року, січень 2006 року. Одночасно, до справи були залучені копії платіжних доручень про сплату позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість. Однак, цим матеріалам справи суди не дали належної оцінки, зокрема не встановили, за порушення строків сплати яких узгоджених сум податкових зобов’язань позивач був притягнутий до відповідальності, та коли фактично він сплатив ці зобов’язання, не врахували, заборону спрямовування, сплачених платником податків сум податкових зобов’язань на погашення зобов’язань з тих самих податків у порядку календарної черговості настання граничних строків їх сплати.

Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на допущені порушення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Нікопольського комунального підприємства «Нікопольтеплоенерго»задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2008 р. у справі № 22а-93/08 (№ А23/31 - номер справи суду апеляційної інстанції) скасувати.

Справу № 22а-93/08 (№ А23/31 - номер справи суду апеляційної інстанції) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.