Ухвала суду № 17312412, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-4384/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Віколіс»

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.02.2008 р.

у справі № 20-4/308

за позовом Приватного підприємства «Віколіс»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та другої податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Віколіс»звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та другої податкової вимоги.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 19.12.2007 р. (суддя К.А.Остапова) у справі № 20-4/308 позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 р. ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя про визначення ПП «Віколіс»податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 28.804,00 грн.; визнано недійсною другу податкову вимогу № 2/281 від 03.07.2007 року ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя про узгоджене податкове зобов’язання ПП «Віколіс»з податку на додану вартість в розмірі 27.995,53 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.02.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –В.М.Плут, судді: Н.П.Горошко, В.І.Гонтар), зазначену вище постанову скасовано, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмова у задоволенні позову судом апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість за серпень - листопад 2005 року та завищено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у грудні 2005 року.

Не погоджуючись із прийнятим апеляційною інстанцією рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У касаційній скарзі позивач вказує на неправильне застосування судовими інстанціями норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

З 11.09.2006 р. по 29.09.2007 р. відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2006 р.

За результатами перевірки складено акт № 19140/10/23-1/31816764/116 від 13.10.2006 р., в якому встановлено порушення пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у занижені податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 9.863,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 р. про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 28.804,00 грн., з яких: за основним платежем –9.863,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 18.941,00 грн.

Позивачу 03.07.2007 р. була направлена друга податкова вимога № 2/281, в якій повідомлено про наявність у нього податкового боргу за узгодженим податковим зобов'язанням у сумі 27.995,53 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.05.2005 р. між позивачем та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням був укладений договір № 7/25-05 про будівництво житла у порядку пайової участі, згідно з умовами якого позивач –«Замовник», а Центральне спеціалізоване будівельне управління – «Пайовик».

У відповідності до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі по тексту –Закон) поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг) (п. 4.1 ст. 4 Закону).

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Отже, з правого аналізу зазначених норм випливає, що для встановлення дати, з якої виникають податкові зобов'язання з поставки товарів (робіт, послуг) у першу чергу слід з’ясувати чи являється зазначений вище договір про будівництво житла у порядку пайової участі –договором про надання послуг.

Відповідно до п. 1.2 ч. 1 договору пайовик зобов'язується внести суму пайового внеску грошовими коштами на розрахунковий рахунок замовника із розрахунку 5.040,00 кв. м. загальної площі житла, згідно адресного переліку, у строки, що вказані в п. 2.3 і п. 3.1.1 цього Договору, та доручає замовнику за рахунок отриманих коштів, збудувати та передати пайовику документи на оформлення права власності на відповідно профінансовану частку житла.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Пайовиком на протязі 2005 року було сплачено суми пайових внесків, а згідно актів №№ 1-7/25, 2-7/25 від 29 грудня 2005 року позивач передав, а начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління прийняв 18 квартир загальної площею 1180,57 м2 та 36 квартир загальної площею 2348,86 м2.

Таким, чином за своєю природою договір № 7/25-05, що укладений між позивачем та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням є договором з надання послуг.

Також, 10.11.2004 року між позивачем та Вілінською сільською радою Бахчисарайського району АР Крим був укладений договір про інвестиційну діяльність, відповідно до якого позивач –«Інвестор-підрядник», а Вілінська сільська рада Бахчисарайського району АР Крим –«Замовник».

Умовами договору передбачалося, що «Інвестор-підрядник»здійснює фінансування будівництва «Об'єкту»за рахунок власних інвестицій у повному обсязі (п. 2.2 ст. 2 Договору). Здійснює своєчасні розрахунки шляхом перерахування коштів "Субпідрядникам"(п. п. 3.2.2 п. 3.2 ст. З Договору).

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ст. 190 ЦК України).

Згідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Отже, згідно до Договору про інвестиційну діяльність від 10.11.2004 року позивач мав речове право.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість твердження відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов'язань по податку на додану вартість за серпень - листопад 2005 року та завищення податкових зобов'язань з вказаного податку у грудні 2005 року, що свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Що ж стосується другої податкової вимоги, то слід зазначити наступне.

Податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником податків (абз. а пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами»).

Відповідно до п. п. 6.4.2. п. 6.4 ст. 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у випадках, визначених підпунктом "а" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення або податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

Обставини справи вказують на те, що перша та друга податкові вимоги були відкликані 01.08.2007 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що відкликані податкові вимоги не можуть порушувати законі права та інтереси позивача, а тому підстав для скасування другої податкової вимоги не вбачається.

Відповідно до ч. 3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Віколіс»- залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.02.2008 р. у справі № 20-4/308 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.