Ухвала суду № 17312408, 22.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2011 р.                               м. Київ                                        К-6908/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 13.07.2007 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2008 р.

у справі № 22-а-242/08 (3/124 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 13.07.2007 р. (суддя Г.І.Бунякіна), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –О.І.Сіренко, судді – З.Г.Подобайло, А.М.Григоров), позов задоволено у повному обсязі, визнано нечинним податкове-повідомлення рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 09.10.2006 року № 0000302301/0/2395, яким ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» визначено податкове зобов’язання з плати за землю за період 2005 рік та 1 кв. 2006 року у розмірі –328.987,37 грн.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення мотивовано тим, що позивач визначав розмір та сплачував земельний податок у відповідності до вимог чинного законодавства.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція у Полтавській області звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування норм Закону України «Про плату за землю»та Земельного кодексу України.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу у вересні 2006 року було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2006 р., за наслідками, якої складено акт перевірки № 527/23-120/00191282 від 26.09.2006 р.

На підставі висновків акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення від 09.10.2006 р. № 0000302301/0/2395, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з плати за землю у розмірі –328.987,37 грн., в т.ч. 219.324,91 грн. - основний платіж та 109.662,46 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

В акті перевірки зазначено, що в порушення ст. 14 та ст. 23 Закону України «Про плату за землю»позивачем занижено плату за землю у 2005 році на суму 174.500,64 грн. та у першому кварталі 2006 року на суму 44.824,27грн.

При цьому податкова інспекція виходить з того, що у період, який був охоплений перевіркою, підприємство позивача здавало за договорами оренди приміщення, що належать йому на праві приватної власності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про плату за землю»(далі по тексту - Закон), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону (ч. 1 ст. 7 Закону).

Статтею 23 Закону встановлено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 13 Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів (ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 196 Земельного кодексу України складовою частиною державного земельного кадастру є грошова оцінка земельних ділянок, а статтею 204 ЗК України державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що правового аналізу наведених норм випливає, що при сплаті податку на землю слід враховувати в першу чергу грошову оцінку відповідної земельної ділянки, яку здійснює компетентний державний орган.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплачував земельний податок у відповідності до вимог ЗУ «Про плату за землю»та на підставі довідок про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданих Комсомольським міським відділом земельних ресурсів, з урахуванням цільового призначення відповідних земельних ділянок.

Також, слід зазначити, що позивачем при сплаті податкових зобов’язань враховано норму статті 14 названого Закону, якою встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що застосування нового коефіцієнту можливе в разі внесення відповідних коректив компетентними органами, до яких не відноситься ні позивач, ні відповідач, а тому твердження останнього про те, що у випадках використання земельної ділянки не за цільовим призначенням підприємство зобов’язане застосувати в нарахуванні земельного податку коефіцієнт, що характеризує нове функціональне використання земельної ділянки, є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було надано доказів, якими підтверджується факт зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у користуванні позивача та прийняття, у зв’язку з цим компетентним органом рішення про відповідні корективи.

Отже, з наведеного випливає, що позивачем правомірно застосовано коефіцієнти функціонального використання 1,0 та 0,7, а не 2,5, як того вимагає відповідач.

Таким чином, вказане свідчить, що податкове повідомлення-рішення є незаконним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Полтавської області від 13.07.2007 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2008 р. у справі № 22-а-242/08 (3/124 –номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

          3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Карась О.В. Маринчак Н.Є. Пилипчук Н.Г.