Ухвала суду № 17309449, 11.05.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-9185/10/8/0170

11.05.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіКучерука О.В.,

суддів Іщенко Г.М. , Щепанської О.А. секретар судового засіданняПрохорова Е.В.

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кушнова А.О.) від 03.11.2010 року у справі № 2а-9185/10/8/0170

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" ВАТ "Південшляхбуд" (вул. Сімферопольське шосе, 45, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул. Кримська, 82-в, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)

про визнання незаконними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2010 року позов задоволено: визнано протиправними дії Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим по направленню грошових коштів Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" ВАТ "Південшляхбуд", які направляються на оплату поточних зобов'язань з податку на додану вартість, на погашення боргу, що виник раніше; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим №0002541502/0 від 05.11.2008 р. на суму 26438,00 грн., №0002911502/0 від 09.12.2008 р. на суму 22826,50 грн., №0000021502/0 від 09.01.2009 р. на суму 12295,00 грн. та №0000701502/0 від 05.03.2009 р. на суму 9395,00 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" ВАТ "Південшляхбуд" 03,40 грн. судового збору.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2010 року та прийняти нову постанову.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Сторони явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 11.05.2011 р. не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Розглянувши справу в порядку ст.ст. 195, 196 КАС України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами перевірки, проведеної Феодосійською МДПІ 29.10.2008 р. з питання своєчасності сплати позивачем податкових зобовязань з ПДВ за листопад 2007 р. по терміну сплати 04.01.2008 р., відповідачем складено акт перевірки №2868/15-2/03450608 від 29.10.2008р., на підставі якого відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. податковим повідомленням-рішенням №0002541502/0 від 05.11.2008р. застосовані штрафні санкції в розмірі 26438,00 грн. (50%) (том 1 а.с. 48-49, 50).

За результатами перевірки, проведеної 28.11.2008р. по податковій декларації з ПДВ за грудень 2007 по терміну сплати 30.01.2008р. та січень 2008р. по терміну сплати 03.03.2008р., відповідачем складено акт перевірки № 3216/15-2/03450608 від 28.11.2008р., на підставі якого податковим повідомленням-рішенням № 0002911502/0 від 09.12.2008р. до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 22826,50 грн. (50%) (том 1 а.с. 63-64, 65).

За результатами перевірки, проведеної 30.12.2008р. по податковій декларації з ПДВ за лютий 2008р. по терміну сплати 31.03.2008р., по податковій декларації з ПДВ за березень 2008р. по терміну сплати 30.04.2008р. та по уточнюючому розрахунку податкових зобовязань з ПДВ у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок березень 2008р. по терміну сплати 29.05.2008р., відповідачем складено акт перевірки №3707/15-2/03450608 від 30.12.2008р., на підставі якого податковим повідомленням-рішенням № 0000021502/0 від 09.01.2009р. до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 12 295,00 грн. (50%) (том 1 а.с.72-74, 75).

За результатами перевірки, проведеної 27.02.2009р. по податковій декларації з ПДВ за квітень 2008р. по терміну сплати 30.05.2008р., відповідачем складено акт перевірки № 506/15-2/03450608 від 27.02.2009р., на підставі якого податковим повідомленням-рішенням № 0000701502/0 від 05.03.2009р. до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 9395,00 грн. (50%) (том 1 а.с. 86-87, 88).

Не погодившись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Як вбачається з матеріалів справи, всі спірні податкові повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій винесені відповідачем на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" № 2181-Ш від 21.12.2000р. з наступними змінами і доповненнями.

П.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., на підставі якого позивачу нараховані штрафні санкції, визначає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

П. 17.3 ст. 17 вказаного Закону визначає, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Відповідно до п. 6.1.7 Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби про застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань складається податкове повідомлення за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (зі змінами та доповненнями).

З форми податкового повідомлення за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання (форма "Ш") слідує, що в основу такого повідомлення має бути покладено саме акт перевірки.

В свою чергу, відповідно до п.1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

П. 2.3.2 Порядку встановлено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, в тому числі, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, підставою для висновків про порушення граничних строків сплати зобовязань можуть бути виключно первинні документи (податкові декларації та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), зокрема платіжні доручення.

Вказане підтверджується і вимогами Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України № 276 від 18.07.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.08.2005. за № 843/11123, п. 11.4 якої передбачено, що під погашенням податкового боргу за певним видом платежу слід розуміти зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника з бюджетом та пені, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету № 276, облік, контроль і складання звітності щодо платежів, що надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи (далі - АІС). При введенні первинних документів по кожній операції фіксується особистий номер працівника, дата та час введення інформації. При обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляється дата та підпис відповідальної особи.

З даних положень законодавства слідує, що операції в особових рахунках проводяться в хронологічному порядку, але на підставі первинних документів платника податків та визначених в них призначень платежів.

Разом з тим, висновки про порушення граничних строків та розрахунок штрафних санкцій зроблено відповідачем на підставі виключно даних особового рахунку позивача, який ведеться в автоматичному режимі, проте за даними платіжних доручень позивача та вказаними в них призначеннями платежів позивачем не було допущено порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з ПДВ на строк більше 90 календарних днів, що могло б стати підставою для застосування штрафних санкцій в розмірі 50%.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача по направленню грошових коштів Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 45" ВАТ "Південшляхбуд", якими він сплачував поточні зобовязання з податку на додану вартість, на погашення боргу, що виник раніше, що, в свою чергу, призвело до нарахування спірних штрафних санкцій, суперечать положенням чинного законодавства України, з огляду на таке.

П. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" визначає, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

При цьому, ч. 4 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обумовлено, що обовязок юридичної і фізичної особи по сплаті податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється у звязку зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу).

Ст. 1 Закону України № 2181-Ш від 21.12.2000р. також визначає, що обовязок погашати податковий борг покладено на платника податків.

Таким чином, доказом самостійної сплати податкового боргу платником податку може бути лише його документи (в т.ч. платіжні доручення) з відповідним призначенням платежу.

Самостійне ж розпорядження ДПІ коштами платника і направлення їх на погашення податкового боргу, всупереч визначеному платником призначення платежу, є недопустимим.

Відповідно до ст. 177 ЦК України гроші є обєктами цивільних прав, у тому числі права власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 05.04.2001 №2346-ІІІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк виконує доручення клієнта у точній відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України. Відповідно до ст. ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю. Відповідно до ст. 47 Господарського кодексу України держава гарантує недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що жодна норма податкового законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом розпоряджатися коштами платника податків всупереч його волі, вираженій у призначеннях платежів на платіжних дорученнях, на свій власний розсуд.

Крім того, п. 11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" наділяє органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України, але не наділяє їх правом самостійно розпоряджатись коштами платника податків на свій розсуд.

Серед прав органів державної податкової служби, передбачених ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" немає права самостійно, без згоди на те платника податків або відповідного рішення суду, визначати призначення платежу. Орган державної податкової служби має право лише вимагати від платника податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, а також стягувати в судовому порядку суми податкового боргу, штрафу, пені.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податку є будь-які власні грошові кошти, в тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна тощо.

Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 даного Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом до позивача про стягнення податкового боргу з ПДВ за податковими деклараціями з ПДВ за період 2007-2008р.р, в разі неповної оплати платіжними дорученнями, відповідач не звертався, а самостійно погашав його за рахунок поточних платежів позивача 2008-2009р.р, внаслідок чого і дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань за 2007- 2008р.р.

За таких обставин судова колегія вважає, що положення п. 7.7 ст. 7 Закону, яким встановлена рівність бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, розповсюджуються виключно на платника податків, адже обовязок по сплаті податкових зобовязань та податкового боргу згідно з вимогами податкового законодавства покладено саме на платників податків, а не на контролюючий орган і п. 7.7 ст. 7 Закону не дає права податковим органам направляти кошти підприємства на свій розсуд.

Відповідач, всупереч ст. 71 КАС України, не надав суду доказів визначеної законом компетенції самостійно визначати цільове призначення платежу, здійсненого платником податків, та зарахування коштів платника на свій розсуд.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що оскільки позивач мав податковий борг, то його активи в силу ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000р., з наступними змінами і доповненнями, перебували у податковій заставі, а отже він не мав та не міг мати активів, вільних від заставних зобовязань для того, щоб відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону він міг самостійно визначати черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок таких вільних активів, що надавало право ДПІ, як органу стягнення, здійснювати дії з погашення податкового боргу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 8.6.2 п. 8.6 ст. 8 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту (а саме - використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів).

До вказаних операцій сплата поточних податкових зобовязань не відноситься, а отже, позивач у період дії податкової застави мав повне право самостійно розпоряджатись своїми грошовими коштами та визначати призначення платежів.

До того ж згідно п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Суд вважає, що вказана норма, яка не підлягає розширеному тлумаченню, наділяє органи стягнення правом на підставі відповідного рішення вилучати (стягувати) з платника податків, активи якого перебувають у податковій заставі, грошові кошти, які йому належать (знаходяться у касі або на банківському рахунку), але не наділяє їх правом змінювати призначення платежів щодо коштів, які вже були перераховані платником до бюджету і після їх прийняття банком вже не вважаються коштами платника податків.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 24, ст.ст. 160, 167, ч. 1 ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2010 року у справі № 2а-9185/10/8/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 травня 2011 р.

Головуючий суддяпідписО.В.Кучерук

Судді підпис Г.М. Іщенко підпис О.А.Щепанська З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук