Постанова № 17299484, 15.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а- 5112/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2011 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників: позивача - Філатова П.А., відповідача - Федоренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Роккі" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування наказу, визнання дій неправомірними,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Роккі», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просить суд: скасувати наказ ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 24.03.2011р. №707 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Роккі»; визнати неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Роккі»з питань правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р., на підставі якої було складено акт перевірки від 07.04.2011р. №983/1800/30430225; визнати неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо зміни визначених позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. без прийняття податкового повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що норми законодавства не надають відповідачу повноважень встановлювати порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, визнавати недійсними податкові зобов'язання та податковий кредит з ПДВ. Крім того, позивач також зазначає, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення рішення. Однак, вказаний обовязок ДПІ виконаний не був.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова з поданим позовом не погодився. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне. ДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПП «Роккі»з питань правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. На підставі документів обовязкової податкової звітності, наданих позивачем, та інформації отриманої з Автоматизованих баз даних, в Акті від 07.04.2011р. №983/1800/30430225, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зроблено висновок про: неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ПП «Роккі»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді; порушення ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Роккі»з постачальниками та покупцями; відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи 11.03.2011р. посадовими особами позивача отримано лист ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 02.03.2011р. №3909/10/18-018 щодо надання пояснень та документального підтвердження податкового кредиту за грудень 2010р. Станом на день складання акту перевірки пояснень та їх документальних підтверджень до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не надано.

Головним державним податковим ревізором-інспектором відділу відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету було здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку згідно наказу, виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 18.03.2011р. №672. При виході на позапланову документальну перевірку ПП «Роккі»було встановлено відсутність підприємства за юридичною адресою. Складено акт про неможливість вручення копії наказу проведення позапланової виїзної перевірки №389/1800/30430225 від 18.03.2011р. Складено акт відсутності за юридичною адресою від 18.03.2011р. №388/1800/30430225.

На підставі наказу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 24.03.2011р. №707 головним державним податковим ревізором-інспектором відділу відпрацювання схем мінімізації платежів до бюджету Волковою Ю.В. згідно із п.п.78.1.1. п.78.1. ст.78, ст.79 ПК України проведено позапланову документальну виїзну перевірку ПП «Роккі»з питань перевірки правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р., за результатами якої складений акт перевірки від 07.04.2011р. №983/1800/30430225, у висновках якого зазначено, що правочини, укладені ПП «Роккі»з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави і суспільства, вчинені з метою податкової вигоди третім особам та не спричиняють реального настання правових наслідків, у звязку з чим є підстави для визнання правочинів нікчемними.

У акті перевірки від 07.04.2011р. зазначається, що перевірка проведена з відома директора ПП «Роккі»Чіхічіна Дмитра Васильовича.

Однак, судом встановлено, що вказана перевірка проведена безпосередньо в приміщенні ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, без відома і присутності керівника ПП «Роккі», або уповноважених ним осіб на підставі бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобовязань у розрізі контрагентів», декларацій по податку на додану вартість, АІС «Податки», «Бест-звіт».

Копія наказу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №707 від 24.03.2011 та повідомлення про початок позапланової невиїзної документальної перевірки, згідно якого ПП «Роккі»повинно було бути повідомлено про дату початку та місце проведення такої перевірки, на адресу позивача не направлялась.

Відповідно до пп.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України (надалі ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з пп.75.1.2. п.75.1. ст.75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Перелік обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до п.79.1. ст.79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 ПК України. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документів та даних, наданих платником податків у визначених ПК України випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з п.79.2. ст.79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, обовязковими умовами здійснення невиїзної позапланової перевірки платника податків є: 1) наявність обставин для проведення документальної перевірки визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України; 2) надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки; 3) наявність на момент перевірки у податкового органу звітних, первинних, інших документів та інформації.

Наказ на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Роккі»від 24.03.2011 № 707 прийнятий на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78, ст. 79 Податкового кодексу України.

Як встановлено судом запит від 02.03.2011 №3909/10/18-018 щодо надання пояснень та документального підтвердження взаємовідносин з ПП «Соломєя-2005»та ТОВ «Максітрейд»за листопад-грудень грудень 2010р., отриманий уповноваженою особою ПП «Роккі»11.03.2011р.

Відповідно до п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обовязків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Враховуючи, що письмовий запит органу державної податкової отримано повноважним представником позивача 11.03.2011, відповідно до положень п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, позивач повинен протягом 10 робочих днів надати органу державної податкової служби пояснення та їх документальні підтвердження, та лише у разі невиконання цього обовязку, у податкового органу виникають обставини на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Однак, суд відмічає, що останнім днем для надання відповіді на зазначений вище запит ДПІ є 24.03.2011р., відповідно, наказ на проведення перевірки відповідач мав право приймати лише з 25.03.2011р.

Крім того, дослідивши змістову частину вказаного листа-запиту від 02.03.2011 №3909/10/18-018, судом встановлено, що в порушення вимог абзацу другого п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу, п.9, п.10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N1245, у даному документі відсутні підстави для його надіслання (тобто не зазначено за наслідками перевірок яких платників податків або отримання якої податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, а також не вказано які було встановлено факти, що стали підставою для висновку щодо можливих порушень законодавства з боку позивача), а також він оформлений не на бланку установи, що в свою чергу, відповідно до абзацу пятого п.73.3 ст.73 Податкового кодексу та п.16 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. N1245, звільняє платника податків від обовязку надавати відповідь на такий запит.

Наявність інших обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 Податкового кодексу України, відповідачем не доведено.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято субєктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: 1) за відсутності факту отримання платником податків належним чином оформленого письмового запиту податкового органу, 2) за відсутності факту минування 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Також, при вирішенні спору суд бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст. 42 Податкового кодексу України, відповідно до п. 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки в розумінні норм Закону України «Про поштовий звязок», Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

На вимогу суду відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

З пояснень представника відповідача судом зясовано, що наказ ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 24.03.2011р. №707 про проведення позапланової виїзної перевірки ПП «Роккі»з питань перевірки правильності та повноти обчислення ПДВ за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. не було вручено ПП «Роккі»у звязку із відсутністю останнього за своїм місцезнаходженням.

Перевіряючи зазначений факт, судом встановлено, що у відповідності до ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Таким чином, норми діючого законодавства не зобовязують керівні (представницькі) органи юридичної особи знаходитись постійно за вказаною адресою. Особливості господарської діяльності того чи іншого субєкту господарювання можуть призводити і до їх термінової відсутності, наприклад, у звязку з виїздом на переговори, для отримання консультацій, підписання договорів і т.д.

Також суд зауважує, що з огляду на ст.83 ПК України до матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, зокрема, відносяться податкова інформація та інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Під податковою інформацією законодавець розуміє сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (ст.16 Закону України «Про інформацію»). При цьому, статтею 2 Закону України «Про інформацію»до основних принципів інформаційних відносин віднесено достовірність.

Стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»відносить до категорії достовірних лише ті відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру та були внесені до нього.

Відповідно до ч.5 ст.17 зазначеного законодавчого акту в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходження.

На вимогу суду до матеріалів справи надано довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якої у реєстрі не маються записи щодо відсутності ПП «Роккі»за адресою за своїм місцезнаходженням як на момент прийняття наказу про проведення перевірки, так і на момент проведення самої перевірки.

Вивчивши зміст акту перевірки від 07.04.2011р. №983/1800/30430225, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обовязкової податкової звітності.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до приписів п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, або ж відвантаження товарів є обставинами, з наявністю яких законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) повязував виникнення у платника податку обовязку визначити податкове зобовязання по ПДВ.

З іншого боку списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є юридичними фактами, з якими законодавець повязує виникнення права платника податку на податковий кредит.

У разі, коли в діяльності платника податків наявні зазначені вище обставини іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобовязання та податкового кредиту з ПДВ закон не передбачав.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків обєктів оподаткування податком на додану вартість, що суперечить закону.

Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робі, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, неправильного визначення позивачем обєкту оподаткування ПДВ та дат виникнення податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ згідно з ст.7 Закону України «Про ПДВ»акт перевірки не містить.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в акті від 07.04.2011р. №983/1800/30430225 судження субєкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Також, у зазначеному акті податковим органом зроблено висновок про те, що відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою надання податкової вигоди контрагентам, які не виконують свої податкові зобовязання. Перевіркою встановлено укладення угод, які не мають реального товарного характеру. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. В даному випадку, відсутній обєкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення юридичних наслідків, в т.ч. щодо виконання податкових зобовязань.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Виходячи з наведеної норми, до правовідносин, які виникли між сторонами в 2010р., слід застосовувати законодавство України, яке діяло на момент виникнення правовідносин.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки від 07.04.2011р. №983/1800/30430225, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії договорів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

При цьому, суд зауважує, що відсутність у позивача власних основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, наявність лише 2 працівників не є підставою для тверджень щодо неможливості реального здійснення операцій в рамках угод, що укладались позивачем протягом грудня 2010р.

Додатково суд зауважує, що у відповідності до положень ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу є лише підставою для недійсності правочину. Тобто в даному випадку законодавець вимагає визнання недійсним правочину при наявності відповідних обставин у встановленому законодавством порядку.

Частина 5 ст.203 ЦК України відносить до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину спрямованість такого правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У системному звязку з наведеними законодавчими приписами знаходяться положення ст.234 ЦК України, якими передбачаються правові наслідки фіктивного правочину. Так, законодавцем визначено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних. Частиною 2 зазначеної статті визнання таких правочинів недійсними відносить про прерогативи судових органів.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Окремо суд зауважує на суперечливості висновку відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем протягом грудня 2010р., приписам п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ". Відповідно до вказаної норми закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Аналізуючи приписи вказаної норми, суд доходить висновку, що п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" законодавець регламентував правовідносини щодо формування податкового кредиту з ПДВ за господарськими операціями, які фактично відбулись, а отже є реальними.

Звідси слідує, що вказуючи в акті перевірки п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", відповідач фактично визнає реальність господарських операцій за вказаними угодами.

Про суперечливість висновків відповідача свідчать і положення акту перевірки від 07.04.2010р., викладені у абз.12 сторінки 12, де зазначається, що беручи до уваги вищевикладене, правочини, вчинені за період 01.12.2010р. по 31.12.2010р. ПП «Роккі»з продавцями, підтвердити товарність та реальність проведених операцій перевіркою не має можливості.

Суд вважає, що вказане формулювання не є за своїм змістом ідентичним висновку щодо відсутності спрямованості таких правочинів на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені. Отже, висновки ДПІ щодо безтоварності операцій є припущеннями.

Також, слід зазначити, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на грудень 2010 року та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинногостаном на грудень 2010р.,ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків при веденні податкового обліку та звітуванні перед податковими органами, за загальним правилом, не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Крім того, факти не подання ТОВ «Максітрейд»та ПП «Соломея-2005»податкових декларацій не можуть свідчити про відсутність обєкту оподаткування, оскільки у якості свідоцтв здійснення фінансово-господарських операцій закон називає первинні документи, до яких податкові декларації не відносяться.

Таким чином, перевірка ПП «Роккі»за своєю суттю була камеральною, а не документальною невиїзною, як зазначено в Акті перевірки, так як проведена без первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а лише на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях та базах даних, що унеможливлює встановлення обставин, які можуть бути встановлені тільки після витребування та вивчення відповідних документів та вивчення фактичних обставин, які можливо встановити тільки на підставі фактичної та документальної перевірки.

Відповідно до ст.19 ч.2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка позивача проведена без наявності встановлених законом обставин для її проведення, дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенню такої перевірки вчинені з порушенням вимоги Податкового кодексу України.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де зазначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення. Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення-рішення не виносив.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення діями відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, позовнв вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства "Роккі" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування наказу, визнання дій неправомірними задовольнити.

Скасувати наказ ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 24.03.2011р. №707 «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Роккі».

Визнати неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Роккі» з питань правильності та повноти обчислення податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р., на підставі якої було складено акт перевірки від 07.04.2011р. №983/1800/30430225.

Визнати неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо зміни визначених позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. без прийняття податкового повідомлення-рішення

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2011 року.

Суддя Шевченко О.В.