Постанова № 17299424, 06.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 липня 2011 р. № 2-а- 2522/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Панченко О.В.

при секретарі судового засідання Кузьменко Ю.В.

за участю:

представників позивача Трапіциної Г.М., Лабжанії І.М., Тур В.Ю,

відповідача Ситніка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Публічно Акціонерного Товариства "Банк Золоті Ворота"

до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерно комерційний банк «Золоті Ворота» звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000180826/0 від 28.08.2006 року, яким було визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток банківських організацій у сумі 165749, 67 грн., у т.ч. 110499, 98 грн. основного платежу та 55249, 99 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою господарського суду Харківської області від 14.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2007 року, позовні вимоги задоволені, визнано нечинним податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000180826/0 від 28.08.2006 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3, 40 грн. судового збору.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.02.2011 року скасовані вищевказані судові рішення, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивуючи прийняті рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що необхідною підставою для формування страхового резерву є наявність ризику, що зумовлює створення страхового резерву для покриття можливих втрат по основному боргу. За відсутністю ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат страхового резерву за цією операцією буде суперечити п.п. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Публічне акціонерне товариство «Банк Золоті Ворота», що є правонаступником Акціонерно комерційного банку «Золоті Ворота» при новому розгляді справи, додатково обґрунтував позовні вимоги та вказав, що формування страхового резерву АТ «Банк Золоті Ворота» здійснює згідно з Положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» № 279 від 06.07.2000р., пунктом 1.4 якого визначено, що до заборгованості за кредитними операціями, які становлять кредитний портфель банку, серед інших належать гарантії, поруки, тощо. Оскільки вказане Положення розроблено саме Національним Банком України, а також на підставі того, що саме Національний Банк України є єдиним державним органом в Україні, однією з функцій якого на законодавчому рівні закріплено перевірку правильності правомірності та необхідності формування банками України страхових резервів, а отже саме Національний Банк України, може встановити наявність чи відсутність ризику при видачі гарантії і як наслідок правомірно чи ні комерційним банком сформовано страховий резерв, АТ «Банк Золоті Ворота» направив 14.04.2011 року запит до Національного Банку України з проханням розяснити, на якому етапі операцій з надання безвідкличних банківських гарантій виникають в банку боргові відносини між банком та його контрагентами та на якому етапі зазначених операцій виникає ризик можливих втрат банку. На вказаний запит від Національного Банку України 18.05.2011 року отримано відповідь за № 18-312/ 3196, в якому НБУ в межах своїх повноважень, розяснив, що правові засади щодо обовязку банку формувати резерви на покриття збитків від активних операцій банків встановлені статтею 36 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та мають на меті недопущення збитків від невиконання зобовязань позичальниками (контрагентами банку) через свою неплатоспроможність для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку. Зазначене дає підстави дійти висновку про належність операцій з надання гарантій, так само як і надання безпосередньо коштів у користування, до активних банківських операцій, які утворюють заборгованість. При цьому, незважаючи на те, що за економічною природою заборгованість внаслідок прийняття зобовязань про надання коштів та заборгованість з надання коштів у користування відрізняються, обидві операції відносяться до кредитних. Сам факт видачі гарантії має наслідком прийняття банком зобовязань для повного покриття ризиків неповернення коштів, на підставі чого створюється страховий резерв. При цьому, згідно з визначенням безвідкличної гарантії, умови її не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром. Нормами статті 561 ЦК України встановлено, що гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Таким чином, грошове зобовязання банку перед бенефіціаром настає з моменту видачі гарантії.

Позивач стверджує, що цю ж саме правову позицію Національного банку України, так само як власне і позивача, підтримує Вищий адміністративний суд України, який в своїй ухвалі від 11.03.2011 року по справі № 2а-18225/08/0570 зробив висновок про те, що до заборгованості за кредитними операціями, які становлять кредитний портфель банку, серед інших належать гарантії. Передумовою формування резерву згідно вимог статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є наявність обовязку надати кошти за гарантією, страховий ризик виникає саме з зобовязання надання коштів за цими активними операціями банку.

З огляду на зазначені норми, законодавцем зобовязано банківські установи створювати страховий резерв, тобто це є обовязком, а не правом банку. Передумовою формування такого резерву є наявність основного боргу, на упередження можливих негативних наслідків якого спрямовано формування страхового резерву, та віднесення операції, за якою такий борг виник, до активної банківської операції. Надані гарантії прирівнюються до зобовязань з кредитування, що надані банкам і клієнтам. Вірним є висновок про належність операцій з надання гарантій так само, як і надання безпосередньо коштів у користування до активних банківських операцій, які утворюють заборгованість. При цьому, незважаючи на те, що за економічною природою заборгованість внаслідок прийняття зобовязань про надання коштів та заборгованість з надання коштів у користування відрізняються, обидві операції відносять до кредитних.

Окрім того, позивач просив суд звернути увагу на те, що витрати на формування страхових резервів, як правило, мають тимчасовий характер. Так, у відповідності до п.п. 12.2.4 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», після сплину тих факторів, що були умовою для віднесення сум створених страхових резервів до валових витрат (наприклад закінчення строку дії гарантії), вказані суми в бухгалтерському обліку розформовуються і в податковому обліку з валових витрат переміщуються до валових доходів. Тому, як того вимагає п.п. 12.2.4 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», АТ «Банк Золоті Ворота» з тих сум, що нараховані СДПІ ВПП у м. Харкові в оскаржуваному повідомленні рішенні, при складанні податкових декларацій з податку на прибуток в наступних періодах включено до складу валових доходів суми по гарантіям, які раніше були включені до складу валових витрат і, як наслідок після винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення, сплачено податок на прибуток підприємств до бюджету з розформування страхового ризику. Тобто, як наслідок, позивачем сплачено податок на прибуток з розформування страхового резерву в розмірі 110499, 98 грн., тобто сплачено 100% суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем, який було визначено СДПІ в оскаржуваному податковому повідомленні рішенні № 0000180826/0 від 28.08.2006 року.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, посилаючись на вищевказані обставини, просили суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, позов не визнав.

У письмових запереченнях на позов вказав, що за висновками акту перевірки № 1431/50-0/20015529 від 18.08.2006 року Банком позивача вчинено порушення п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5, п.п. 12.2.1 та п.п. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 110499, 98 грн. за період з 01.01.2005 року по 31.03.2006 року. В акті перевірки зазначено, що до складу страхового резерву Банку в перевіряємому періоді входить сформований страховий резерв по рахунку по рахунку 7706 «Відрахування в банківські резерви на покриття ризиків та втрат» під зобовязання позивача перед клієнтами за наданими гарантіями у сумі 558902, 09 грн. Дані гарантії надавались Банком туристичним фірмам та іншим клієнтам Банку, як засіб забезпечення виконання майбутніх зобовязань перед Бенефіціаром (особа на користь якої надається Гарантія) сплатити кошти за Принципала (особа, за заявою якої надається гарантія) у разі невиконання останнім своїх зобовязань. Облік гарантій Банку ведеться на позабалансовому рахунку 9020 «Гарантії що надані клієнтам» розділу 90 плану розрахунків банківської установи. Відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 року № 280 «Рахунки розділів 90-95 використовуються для обліку зобовязань та вимог за укладеними, але ще не виконаними договорами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантії зобовязання, зобовязання за цінними паперами, форвардні контракти та договори з купівлі продажу іноземної валюти й інших фінансових інструментів».

За судженням відповідача, правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії. Оскільки банк не здійснив фактичної виплати коштів за операціями гарантії, то він немає права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів. За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам законодавства, а отже є неправомірним. Оскільки Банком не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів. За перевіряємий період по договорах про надання гарантій, наданих до перевірки, по АКБ «Золоті Ворота», відсутні вимоги Бенефіціара (кредитора) про порушення Принципалом (боржником) своїх зобовязань. Тобто, у Банку відсутні випадки виконання своїх вторинних зобовязань, а тому у банківській установі відсутні підстави формування страхового резерву в податковому обліку.

Окрім того, відповідач у письмових запереченнях на позов посилається на те, що зазначена правова позиція підтверджується ухвалою ВАСУ від 15.02.2011 року та постановою ВСУ від 27.05.2008 року.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив суд ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено, що на підставі акту перевірки № 1431/50-20015529 від 18.08.2006 року, складеного за результатами виїзної планової документальної перевірки позивача АКБ «Золоті Ворота», правонаступником якого є ПАТ «Банк Золоті Ворота», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2006 року, відповідачем СДПІ ВПП у м. Харкові, було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000180826/0 від 28.08.2006 року, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток банківських організацій у сумі 165749, 67 грн., у т.ч. 110499, 98 грн. основного платежу та 55249, 99 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зі змісту вищевказаного акту перевірки вбачається, що за наслідками проведеної перевірки СДПІ було встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.6, п. 4.1 ст . 4, п.п. 5.2.4, п. 5.2, ст. 5 , п.п. 12.2.1 та п.п. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого за період з 01.01.2005 року по 31.03.2006 року занижено податок на прибуток в сумі 110499, 98 грн. При цьому, податковий орган виходив з відсутності надання письмових вимог управленої сторони для виконання зобовязань за гарантіями, що надавались позивачем, тобто відсутності основного боргу за наданими гарантіями.

В акті перевірки зазначено, що до складу страхового резерву АКБ «Золоті Ворота» в перевіряємому періоді входить сформований страховий резерв по рахунку 7706 «Відрахування в банківські резерви на покриття ризиків та втрат» під зобовязання Банку перед клієнтами за наданими гарантіями у сумі 558902, 09 грн., у тому числі: за 2005 рік 550196, 29 грн.; за 1 квартал 2006 року 8705, 80 грн. Дані гарантії надавались АКБ «Золоті Ворота» туристичним фірмам та іншим клієнтам Банку, як засіб забезпечення виконання майбутніх зобовязань перед Бенефіціаром (особа на користь якої надається гарантія) платити кошти за Принципала (особа, за заявою якої надається гарантія) у разі невиконання останнім своїх зобовязань. За перевіряємий період по договорам про надання гарантій, наданих до перевірки, по Головному банку АКБ «Золоті Ворота», не встановлено випадків порушення Принципалом своїх зобовязань.

Облік гарантій АКБ «Золоті Ворота» ведеться на позабалансовому рахунку 9020 «Гарантії що надані клієнтам» розділу 90 плану розрахунків банківської установи.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке:

Підпунктом 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.94 № 334 "Про оподаткування прибутку підприємств", (далі Закон № 334) встановлено, що до складу валових - витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до п п. 12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону № 334, будь-який банк зобов'язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпункт 12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону № 334 встановлює, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України. Таким чином, створення страхового резерву здійснюється банком самостійно за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.

Суд відзначає, що у перевіряємому періоді такою методикою Національного банку України є «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», яке затверджене Постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року № 279 - (далі за текстом - Положення № 279). Саме та обставина, що цей документ і є методикою, яка встановлена Національним банком України, та регулює зазначене питання, підтверджує факт ідентичності формулювань у пп. 12.2.1 та пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону № 334 та у п. 1.5 зазначеного Положення № 279.

Так, у відповідності до п. 1.1 Положення № 279, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Відповідно до п. 2 Положення № 279, кредитні операції (кредит) - вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу). Кредитні операції -класифікуються залежно від рівня ризику та поділяються на "стандартні", "під контролем", "субстандартні", "сумнівні" та "безнадійні".

На виконання п.1.5 Положення № 279 банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Створення страхового резерву у визначених випадках здійснюється банком самостійно і є обов'язком для банку.

Отже, Національний банк України вимагає формувати резерв в момент видачі гарантії, тобто в момент наступлення ризику.

Слід зазначити, що за перевіряємий період Управління Національного банку України в Харківській області підтвердило правильність визначення основного боргу, оцінки ризиків та формування резервів за кредитними операціями, до яких відноситься і надання гарантій, АКБ «Золоті ворота», про що у звіті про інспектування АКБ «Золоті ворота» зазначено, що за даними інспектування станом на 01.03.2006 розбіжностей щодо сум розрахункового резерву за кредитними операціями або перекласифікації кредитного портфеля за групами ризику не встановлено.

Окрім того, при визначенні термінів відносно основного боргу слід керуватися Положенням № 279, пунктом 1.4 якого встановлено, що до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать гарантії, що надані клієнтам, та обліковуються на рахунку 9020. Вказана заборгованість у розумінні пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону № 334 є основною, тобто без процентів і комісій, оскільки поняття заборгованості за комісіями та процентами надане у п.10 Положення № 279 «Порядок формування та використання резерву під прострочені та сумнівні щодо отримання нараховані доходи за активними операціями банків». Враховуючи, що положення пп.12.2.1 п.12.2 ст.12 Закону № 334 не дозволяють відносити на валові витрати резерви, що сформовані під заборгованість за процентами та комісіями, суд дійшов висновку, що банк виконував норми зазначеного Закону.

Таким чином, позивач, в рамках норм, визначених в Законі № 334 та Положенні № 279, формував резерв під нестандартну заборгованість за основним боргом (тобто без процентів і комісій) за наданими гарантіями у розмірі, що не перевищує 10% суми сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями і поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам, що відповідно на дату закінчення перевірки підтверджено органами, які на це уповноважені чинним законодавством України.

Так, правильність визначення основного боргу за наданими гарантіями підтверджено Управлінням Національного банку України у Харківській області у звіті про інспектування АКБ "Золоті ворота", в якому зазначено, що за даними інспектування станом на 01.03.2006 р. розбіжностей щодо сум розрахункового резерву за кредитними операціями або перекласифікації кредитного портфеля за групами ризику не встановлено;

Правильність нарахування резерву за нестандартною заборгованістю за наданими гарантіями підтверджено Управлінням Національного банку України у Харківській області у звіті про інспектування АКБ "Золоті ворота", в якому вказано, що за даними інспектування станом на 01.03.2006 року розбіжностей щодо сум розрахункового резерву за кредитними операціями або перекласифікації кредитного портфелю за групами ризику не встановлено.

Віднесення до складу валових витрат резерву за наданими гарантіями у розмірі, що не перевищує 10% суми сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам підтверджено самим відповідачем СДПІ ВПП у м. Харкові в Акті перевірки від 18.08.2006 року №1431/50-0/20015529.

Таким чином, АКБ "Золоті ворота" у зв'язку зі здійсненням банківської операції, передбаченої ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а саме: надання гарантій, правомірно керувався положеннями пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.2.4 п.5.2 ст.5, пп.12.2.1 та пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 Закону № 334.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що під час судового розгляду даного спору господарським судом Харківської області була призначена судово економічна експертиза, за висновками якої висновки СДПІ ВПП у м. Харкові, які були зроблені під час проведення перевірки позивача стосовно формування страхового резерву не відповідають даним наданих документів (первинних та звітних) і не відповідають вимогам законодавчих і нормативних актів, що обумовлюють розміри та порядок формування страхових резервів з урахуванням фінансового стану принципала, класифікації кожного договору гарантії та класифікації сум заборгованості.

Суд також відзначає, що витрати на формування страхових резервів, як правило, мають тимчасовий характер. Так, у відповідності до п.п. 12.2.4 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", після сплину тих факторів, які були умовою для віднесення сум створених страхових резервів до валових витрат (наприклад закінчення строку дії гарантії), вказані суми в бухгалтерському обліку розформовуються і в податковому обліку з валових витрат переміщуються до валових доходів.

За таких підстав, відповідно до п.п. 12.2.4 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", АТ "Банк Золоті Ворота" з тих сум, що нараховані СДПІ ВПП у м. Харкові в оскаржуваному повідомленні-рішенні, при складанні податкових декларацій з податку на прибуток в наступних періодах включило до складу валових доходів суми по гарантіям, які раніше були включені до складу валових витрат і, як наслідок, після винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, сплачено податок на прибуток підприємств до бюджету з розформування страхового резерву, що підтверджується матеріалами справи.

Тобто, АТ "Банк Золоті Ворота" після винесення СДПІ ВПП у м. Харкові спірного повідомлення-рішення № 0000180826/0 від 28.08.2006 року, протягом 2008-2010 років включив до складу валових доходів суми розформування резервів під гарантії 110499,98 грн., сформовані за рахунок валових витрат у період з 01.01.2005р. - 31.03.2006 р., правомірність формування яких є предметом розгляду по даній справі.

Окрім того, правильність формування валових доходів по цим же розформованим резервам під гарантії, на час розгляду справи підтверджена відповідачем - СДПІ ВПП у м. Харкові при проведенні послідуючих перевірок Банку, про що в акті перевірки вказано, що валові доходи сформовані -правильно.

Отже, як наслідок, позивачем було сплачено податок на прибуток з розформування страхового резерву в розмірі 110499,98 грн., тобто сплачено 100% суми податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем, який було визначено СДПІ в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0000180826/0 від 28.08.2006 року. Таким чином, позивачем вже виконано вимогу податкового органу щодо обов'язку банку сплатити податок на прибуток, яка була виражена в даному повідомленні-рішенні.

Податковим зобов'язанням, у відповідності до п. 1.2. ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Тобто, в будь-якому випадку, податкове зобов'язання, яке визначене СДПІ ВПП у м. Харкові в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0000180826/0 від 28.08.2006 року - це обов'язок, покладений податковим органом на платника податків сплатити до бюджету суму в розмірі 165749,97 грн., у т.ч. основний платіж в розмірі 110499,98 грн.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки позивач виконав свій обов'язок, передбачений п.п. 4.1.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» по включенню до складу валових доходів сум, попередньо віднесених до валових витрат у розмірі 110499,98 грн. внаслідок розформування їх у бухгалтерському обліку, що свідчить про безпідставність донарахування спірним податковим повідомленням-рішенням сум податку на прибуток; вказана сплачена до бюджету сума ввійшла в оскаржуване податкове-повідомлення рішення, тому, запобігаючи покладенню на позивача обов'язку повторно сплатити раніше сплачені до бюджету суми, тобто уникнути подвійного оподаткування одних і тих же господарських операцій, податкове повідомлення-рішення № 0000180826/0 від 28.08.2006 року слід скасувати.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного Акціонерного Товариства "Банк Золоті Ворота" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харків про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харків №0000180826/0 від 28.08.2006 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного Акціонерного Товариства "Банк Золоті Ворота" (місцезнаходження: 61166, Україна, м. Харків, вул. К. Маркса, 30; код ЭДРПОУ 20015529) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. З , ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 11 липня 2011 року.

<Текст ><Сума задоволення ><Текст >

Суддя Панченко О.В.