Постанова № 17298750, 26.07.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/2685/2011

26 липня 2011 року 10год.00хв.м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне

про скасування податкової застави, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зобов'язання Державної податкової інспекції в м.Рівне вжити заходів щодо скасування (припинення) податкової застави рухомого майна.

Позивач в позовній заяві та письмових поясненнях зазначила, що 09 лютого 2011 року отримала лист Рівненської філії ДП “Інформаційний центр” з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (№ витягу 30174204, дата видачі 01.02.2011р.). Вказаний витяг свідчить про те, що відповідач на підставі пп.89.1.1 п.89.1 ст.89 Податкового кодексу України 21.01.2011р. застосував податкову заставу та зареєстрував обтяження усього рухомого майна, що належить позивачу. Однак, позивач вважає застосування податкової застави до його майна незаконним, дії ДПІ у м. Рівне неправомірними, тому просить суд скасувати податкову заставу, оскільки норма пп.89.1.1 п.89.1 ст.89 Податкового кодексу вказує, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку. Позивач зазначає, що сплатив усі обов'язкові платежі до бюджету без порушення встановлених законодавством строків та сум. ДПІ у м. Рівне до позивача не надсилала і не вручала податкової вимоги про сплату узгодженого податкового зобовязання, тому позивачу не відомо ні про суму нібито податкового боргу, ні про вид нібито несплаченого податку. Крім того, передача всього рухомого майна в заставу без його співрозмірності з розміром податкового боргу, суперечить вимогам ПКУ та висновкам, які вказані в Рішенні Конституційного суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі № 1-9/2005 а конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 ст. 1, ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”(справа про податкову заставу). Позивач подала письмове клопотання та просила слухати справу за її відсутності.

Державна податкова інспекція у м.Рівне подала до суду заперечення на позов, де зазначено, що відповідач проти заявлених позовних вимог позивача заперечує, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. У запереченні орган державної податкової служби зазначає, що відділом адміністрування податків з фізичних осіб ДПІ у м.Рівне було внесено в картку особового рахунку самостійно нараховану позивачем суму основного платежу згідно поданої заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за ставкою 200 грн. по термінах сплати 20.01.2011року. Внаслідок несплати суми 194,85 грн. за лютий 2011р. у позивача виник податковий борг.

Згідно статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Як стверджує відповідач у запереченні, у відповідності до вимог зазначеної норми, відділом погашення прострочених податкових зобов'язань ДПІ у м.Рівне 27 січня 2011 за №100 було сформовано податкову вимогу на суму 194,85 грн., яка надіслана 02.02.2011р. позивачу засобами поштового зв'язку (простою кореспонденцією) та зареєстровано податкову заставу 01.02.2011 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна згідно п.п.89.1.1. п.89.1. статті 89 ПКУ на суму податкового боргу платника податків. Крім того, твердження позивача в позові про те, що відбулася передача всього рухомого майна в заставу, на думку відповідача, не відповідає дійсності, оскільки згідно п.89.2 ст.89 ПКУ право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Про це зазначено у витязі про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №30201507.

Представник ДПІ у м. Рівне в судові засідання 05.07.2011 року та 19.07.2011 року, 26.07.2011року не зявився, належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Відповідно до ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Тому, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника ДПІ у м. Рівне.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч.6 ст.12, ч.1 ст.41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву та письмові пояснення позивача, письмові заперечення відповідача, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що 1 лютого 2011 року о 17:03:17 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстрована податкова застава за № 10789054 щодо будь-якого майна позивача, про що свідчить отриманий позивачем витяг №30174204. Дана податкова застава застосована 21.01.2011 року Державною податковою інспекцією у м. Рівне на підставі пп.89.1.1 п.89.1 ст.89 Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 14.1.155 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Норма пп.89.1.1 п.89.1 ст.89 Податкового кодексу, яка стала підставою оскаржуваного обтяження, вказує, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Як зазначає представник ДПІ у м. Рівне у поданому суду запереченні, відділом адміністрування податків з фізичних осіб ДПІ у м.Рівне було внесено в картку особового рахунку самостійно нараховану позивачем суму основного платежу згідно поданої заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за ставкою 200 грн. по термінах сплати 20.01.2011року. Внаслідок несплати суми 194,85 грн. за лютий 2011р. у позивача виник податковий борг, у звязку з чим виникло право податкової застави.

Однак, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуваючи на спрощеній системі оподаткування в повному обсязі сплатила єдиний податок за лютий 2011 року відповідно до вимог чинного законодавства.

Порядок запровадження спрощеної системи оподаткування в Україні передбачений Указом Президента України від 03.07.1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва".

Згідно з Указом суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні та фізичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах, зокрема від фізичних осіб:

до місцевого бюджету - 43 відсотки;

до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Однак, особливості оподаткування єдиного податку з 2011 року встановлено підрозділом 8 розділу XX Податкового кодексу України, яким визначено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України суб'єкти малого підприємництва застосовують Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) з урахуванням, зокрема, того, що єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягає перерахуванню до бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1196 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 № 507" передбачено, що суб'єкт малого підприємництва сплачує 43 % нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету, а 57 % нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Розподіл сплачених субєктом малого підприємництва сум єдиного податку Державною казначейською службою не здійснюється.

Таким чином, задекларовані в податковому розрахунку за звітні періоди 2011 року суми єдиного податку сплачуються платниками єдиного податку до місцевих бюджетів у розмірі 43 відсотки.

До набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1196, позивач 08 грудня 2010 року здійснила перерахування коштів в розмірі 200 грн. як попередню оплату єдиного податку за січень 2011року, підтвердженням чого є квитанція №93.

Статтею 43 Податкового кодексу України регламентовано право платника податків на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовязань. Згідно з п.43.4 ст. 43 ПКУ платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

На виконання вимог чинного законодавства, позивач в порядку ст. 43 ПКУ 18.01.2011 року подав заяву про зарахування коштів, сплачених 08.12.2010 року в розмірі 200 грн. на оплату єдиного податку за січень 2011 року, як оплату за січень 2011 року в розмірі 86 грн., за лютий 2011 року в розмірі 86 грн., за березень 2011 року в розмірі 28 грн..

Тобто, позивач виконала свій обовязок по сплаті єдиного податку за лютий 2011 року в повному обсязі відповідно до вимог чинного на той момент законодавства, а тому облік податкового боргу ДПІ у м. Рівне в сумі 194,85 грн., на підставі якого могло б виникнути право податкової застави, неправомірний.

Крім того, за правилами, визначеними п.59.1 ст.59 Податкового кодексу, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

В п.59.3 цієї ж статті вказано, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Як вказано в п. 1.11 “Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби”, затвердженому наказом ДПАУ від 24.12.2010р. №1043, повідомлення про виникнення права податкової застави має міститися у податковій вимозі.

До порядку надсилання (вручення) податкових вимог застосовуються положення Податкового кодексу України щодо надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Згідно з п.58.3 ст. 58 ПКУ податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Однак, доказів надіслання (вручення) у встановленому законодавством порядку представленої суду ДПІ у м. Рівне копії податкової вимоги від 27.01.2011 року № 100 орган податкової служби не надав.

Відповідно до ст. 70 КАС України докази в адміністративному судочинстві повинні бути належними та допустимими. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Реєстр поштових відправлень від 02.02.2011 року, наданий ДПІ у м. Рівне на підтвердження вручення позивачу податкової вимоги, не може вважатися належним доказом в розумінні ст. 70 КАС України, оскільки не підтверджує факту надіслання (вручення) податкової вимоги позивачу.

За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Всупереч цьому, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення.

За наведених обставин, дії Державної податкової інспекції у м. Рівне по реєстрації податкової застави будь-якого рухомого майна позивача необґрунтовані та суперечні нормам чинного законодавства, внаслідок чого порушені права позивача.

Тому, податкова застава щодо будь-якого майна позивача, зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 3 лютого 2011 року за реєстраційним номером 10789054, застосована Державною податковою інспекцією у м. Рівне на підставі п.89.1.1 п.89.1 ст. 89 Податкового кодексу України, підлягає припиненню.

Згідно з ст. 93 Податкового кодексу України - "Припинення податкової застави", зокрема згідно з п.93.1, майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:

93.1.1. отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним;

93.1.3. прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

93.1.5. реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 162 КАС України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За наведених обставин, порушені внаслідок дій органу державної податкової служби права позивача підлягають захисту та повному відновленню, у зв'язку з чим слід зобов'язати ДПІ у м. Рівне вжити заходів щодо припинення податкової застави в порядку, встановленому законом.

Судові витрати присуджуються на користь позивача з Державного бюджету згідно статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію в м.Рівне вжити заходів щодо скасування (припинення) податкової застави рухомого майна ОСОБА_1 (ідентифікаційний №НОМЕР_1), зареєстрованої 1 лютого 2011 року о 17:03:17 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстрована податкова застава за № 10789054.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.