Постанова № 17295949, 18.07.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2011 року 11:30 Справа № 2а-0870/4895/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представників позивача ОСОБА_1 (довіреність від 06.07.2011), ОСОБА_2 (довіреність від 06.09.2010); представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність від 21.02.2011), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0000240801.

23 червня 2011 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (далі іменується позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя (далі іменується відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000240801 від 31.05.2011 та визнати неправомірними дії відповідача в частині визнання актом перевірки правочинів нікчемними.

Ухвалою суду від 24.06.2011 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.07.2011.

13.07.2011 в судове засідання прибули представники позивача, підтримали заявлені позовні вимоги та просили задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибули представники відповідача, заперечили проти адміністративного позову та просили суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У звязку з необхідністю дослідження доказів по справі в судовому засіданні оголошувалась перерва до 18.07.2011.

18.07.2011 в судовому засіданні представники позивача та відповідача повідомили суд про незмінність своїх правових позицій щодо заявленого адміністративного позову.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка підприємства з іноземними інвестиціями у формі ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» з питання правових відносин підприємства з постачальниками товарів (послуг): TOB «Компсі інтертрейдінг», ТОВ «Техмашгруп», TOB ДНК-Груп», ПП «Позітрон», ПП «НДФ «Оптимальні технології». Акт перевірки від 23.05.2011 №270/08-01/00191218 (далі іменується Акт перевірки) підписаний позивачем з зауваженнями відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі іменується ПК України).

На підставі Акту документальної позапланової невиїзної перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення №0000240801 від 31.05.2011, в якому за порушення абз. а, б п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України нараховано податок на додану вартість в сумі 653495 грн. 00 коп., та фінансові санкції в сумі 01 грн. 00 коп., всього 653496 грн. 00 коп.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням з наступних підстав.

Як зазначає позивач, Актом перевірки відповідачем відносно підприємства не виявлено жодного фактичного порушення врахування в бухгалтерському та податковому обліку здійснених господарських операцій з постачальниками товарів та послуг. Також Актом перевірки не зафіксовано, що вищезазначені сторони по договорам постачальники товарів (послуг) також порушили податкове законодавство. Мова йде про невеликий відсоток податкового навантаження, невеликий статутний фонд та невелику кількість працюючих і таке інше.

Саме на підставі цих даних зроблено висновок про неправомірність включення до податкового кредиту сум ПДВ по договорам з цими підприємствами. Але вищезазначені контрагенти підприємства мають належну правоздатність, були і є зареєстровані у якості платників податку на додану вартість на момент укладення правочинів та на момент здійснення господарських операцій за цими правочинами. Тобто, до теперішнього часу правочини з цими підприємствами є правомірними. Відносно них наявна «презумпція правомірності» відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV (далі іменується ЦК України).

Позивач вказує на те, що відповідачем аналізуються контрагенти контрагентів підприємства, що не може вплинути на податковий кредит ЗАТ «ЗЗРК», тому що чинним законодавством України на сторону договору покупця ( в даному випадку ЗАТ «ЗЗРК») не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого у межах сум податку, тактично сплачених ним у попередніх податкових періодах постачальникам товарів. Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер.

Крім того, по контрагентам «ланцюжків» не скасована їх реєстрація, як платників ПДВ. Отже, взаємовідносини з ними також є правомірними відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України.

На думку позивача, висновки відповідача про те, що операції з придбання товарів не мали реального товарного характеру і ділової мети нічим не обґрунтовані. Робити такий висновок тільки на підставі системи співставлення інформаційних баз відносно податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів без дослідження фактично здійснених операцій по придбанню товарів і використання їх у господарській діяльності ЗАТ «ЗЗРК» є порушенням п. 4.1.4 ст. 4 ПК України.

В акті перевірки відповідач робить висновки, що всі правочини укладені без мети настання реальних наслідків, з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства. Норми ч. 3 ст. 228 ЦК України визначають, що право чини, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, можуть бути визнані судом недійсними. Саме судовим рішенням, а не актом перевірки. Отже, як зазначає позивач, при такій умові вони не є нікчемними, а є оспорюваними. Коригування витрат та зобов'язань по господарським зобов'язанням не може бути здійснене на підставі Акту перевірки і податкового повідомлення-рішення, для цього тільки суд повинен застосувати наслідки недійсності правочину.

Позивач зазначає, що перелічені вище обставини свідчать про перевищення відповідачем своїх повноважень та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0000240801 та визнати неправомірними дії відповідача в частині визнання актом перевірки правочинів нікчемними.

Відповідач подав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, згідно з якими останній зазначає, що у п. 2 резолютивної частини адміністративного позову позивач просить суд визнати протиправними дії СДПІ щодо визнання неправомірними дії відповідача в частині визнання актом перевірки правочинів нікчемними.

Відповідач вважає, що в даній частині позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. З тексту адміністративного позову, як зазначає відповідач, не зрозуміло які норми діючого законодавства України порушив відповідач, визнаючи актом перевірки правочини вчинені позивачем нікчемними. Щодо посилань позивача на порушення відповідачем п. 4.1.4. Податкового кодексу України, останній вказує, що відповідно до п.п. 4.1.4 Податкового кодексу презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь платника податків, так і контролюючого органу.

Також відповідач вказує, що йому не зрозуміло яку норму закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або які норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків позивача або відповідача, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, мав на увазі позивач.

Щодо визнання правочинів нікчемними, відповідач зазначає, що актом перевірки було встановлено безтоварність операцій по ланцюгам постачання, що є порушенням ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Відтак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» за період з 01.02.2011 по 28.02.2011 з питань правових відносин з постачальниками товарів (послуг): ТОВ «Компсі Інтертрейдінг», ТОВ «Техмашгруп», ТОВ «ДНК-Груп», ПП «Позітрон», ПП «НДФ» Оптимальні Технології».

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт документальної позапланової невиїзної перевірки 23.05.2011 №270/08-01/00191218, яким встановлено порушення позивачем п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі іменується Закон України №168/97-ВР); п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України; п. 8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданий податкових накладних» затвердженого наказом ДПА України 30.06.2055 №244; п. 5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України 30.05.1997 у редакції наказу від 15.06.2005 №213, зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.2005 №702/10982, внаслідок чого позивачем завищено суму податкового кредиту, позитивного значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту та сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет в розмірі 653495 грн. 10 коп., в тому числі за період лютого 2011 року.

Не погоджуючись з даними, викладеними в Акті перевірки, 25.05.2011 позивач подав відповідачу зауваження до такого акту та вказав, що при перевірці відповідачем не враховано, що ті постачальники, правові відносини з якими були метою перевірки, відобразили в своїх податкових деклараціях суми податкових зобовязань з податку на додану вартість, а те, що контрагент контрагента не знаходиться за місцем реєстрації, має низьке податкове навантаження тощо, не є підставою для зменшення сум податкового кредиту.

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0000240801, яким визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 553495 грн. 00 коп. та суму штрафних санкції в розмірі 01 грн. 00 коп.

Актом перевірки встановлено, що у результаті порушення контрагентами своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди укладені з ПІІ у формі ЗАТ «ЗЗРК» мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у ціні товару, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу є нікчемним. Отже, підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії ПІІ у формі ЗАТ «ЗЗРК» призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що повязані із його недійсністю.

В звязку з тим, що договір поставки товару, на думку відповідача, є нікчемним, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч.1). Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (ч. 2).

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Також, відповідач в Акті перевірки зазначає, що згідно з частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що повязані із його недійсністю.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів».

Судом встановлено, що між позивачем та його контрагентами були укладені наступні правочини: договір поставки товару від 14.01.2011 №20/34 з ПП «Позітрон»; договір поставки товару від 01.02.2010 №01-02 щ з ПП «НДФ «Оптимальні технології»; договір на поставку продукції від 17.01.2011 №1701/11 з ТОВ «Компсі Інтертрейдінг»; договір від 30.12.2010 №20/760 з «ДНК Груп»; договір поставки від 28.12.2010 №1/2011/РЛ з ТОВ «Техмашгруп».

Зі змісту Акта перевірки та з усних пояснень представника відповідача вбачається, що останній заперечує факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами реальність операцій, посилаючись на дані контрагентів по ланцюгу постачання.

Однак, позивачем надані суду всі необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення реальних операцій з поставки товару, а відтак останній має право на формування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування відємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 09 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обовязковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобовязань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обовязковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Порядок оформлення результатів перевірок платників податків органами ДПС врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 №984, та Зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 №34/18772 (далі іменується Порядок №34/18772, Порядок).

Відповідно абзацу 1 пункту 3 розділу І Порядку визначено, що акт службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем приписів ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Суд вважає, що інформація, викладена у Акті не може носити доказовий характер та не підтверджує встановлені у ньому факти, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ч.ч. 1,5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Так, під час перевірки не були досліджені первинні документи (договори, податкові та товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт тощо), які містять інформацію про кількісні та якісні показники господарських операцій.

Як встановлено в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Отже, акт перевірки, це лише службовий документ, думка (позиція) ревізора щодо результатів перевірки, яка викладена ним для використання уповноваженою службовою особою при прийнятті конкретного управлінського рішення.

Таким чином, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені у Акті щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем є недоведеними. Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому на підтвердження даних податкового обліку приймаються лише достовірні первинні документи, які складені в результаті фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Суд оцінивши докази по справі у їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, не спростовані як докази позивача, так і власно надана інформація.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів п. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0000240801 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 31.05.2011 №0000240801.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська

22.07.2011 постанова виготовлена в повному обсязі.