Постанова № 17290845, 16.06.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.11 Справа № 1/6

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Щипак О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Юніс»(далі ТзОВ ВКФ «Юніс») від 18.01.2011р. № 7

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р.

у справі № 1/6

за позовом ТзОВ ВКФ «Юніс», м. Чернівці

до відповідача Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Енергобанк», м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації (далі Чернівецьке КО БТІ), м. Чернівці

про визнання права власності та витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

від позивача - Гелетка О.В. –представник;

від відповідача - Ткач Ф.Г. –представник;

від третьої особи - не з’явився.

Розгляд справи у судових засіданнях відкладався з підстав, викладених в ухвалах апеляційного господарського суду.

Присутнім у судовому засіданні представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 27, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у цій справі, суддя Дутка В.В., у задоволенні позову відмовлено частково; відмовлено у задоволенні позову в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Юніс»(м.Чернівці, вул.Сагайдачного, 17/3, код 14258104) права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул.Садова, №1-А загальною площею 215,4 кв. метри; в частині витребування з чужого незаконного володіння АБ «Енергобанк»нежитлового приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул. Садова,1-А загальною площею 215,4 кв. метри та передання його у користування, володіння та розпорядження ТзОВ ВКФ “Юніс”; у решті позову провадження у справі припинено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 15, 16, 256, 257, ч.1 ст.261, ч.ч.2-5 ст.267 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також зокрема тим, що:

- позивачем доведено доданими до позовної заяви доказами, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею;

- поряд з цим, відповідач не знав і не міг знати, що придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки судове рішення про визнання права власності продавця (ВКП «Віраж») на майно в подальшому, після продажу майна відповідачеві, було скасовано в касаційному порядку, тобто, правова підстава визнання права власності на спірне майно за ВКП «Віраж»та відчуження такого майна згодом відпала, про що відповідач не знав і не міг знати на час придбання спірного майна; таким чином, позов в частині визнання права власності позивача на спірне майно та його витребування від відповідача є обґрунтованим;

- позовні вимоги щодо спірного майна пред'явлено позивачем 19.02.2010р., тобто за межами трирічної позовної давності, за таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в позові у зв'язку із спливом позовної давності;

- щодо позовних вимог позивача про зобов’язання ЧКОБТІ скасувати реєстраційний запис від 17.06.2006р. та зареєструвати в Державному реєстрі право власності на підставі Свідоцтва від 28.12.2000р., слід зазначити, що ЧКОБТІ не є відповідачем у даному спорі, а такі вимоги взагалі не можуть бути предметом розгляду у господарських судах.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ ВКФ «Юніс»подало апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить прийняти постанову, якою змінити рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у справі № 1/6, виклавши його в наступній редакції: пункт 1 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «1. Позов задовільнити частково.»; пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції: «2. Визнати за ТзОВ ВКФ «Юніс»право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»загальною площею 215,4 квадратних метрів та витребувати із чужого незаконного володіння у Публічного акціонерного банку «Енергобанк»нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою : 58000, м. Чернівці, вул. Садова, 1 «А»загальною площею 215,4 квадратних метрів та передати його у володіння, користування та розпорядження ТзОВ ВКФ «Юніс». 3. У решті рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у справі № 1/6 залишити без змін.».

Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, оскаржуване рішення базується на невідповідності висновків, що викладенні у рішення місцевого господарського суду обставинам справи.

Зокрема скаржник відзначив, що в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд помилково дійшов висновку щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності для пред’явлення позову про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння спірного нерухомого майна, оскільки початком перебігу строку позовної давності слід вважати 26 лютого 2008 року, як дату, яка пов’язана із остаточним закінченням розгляду справи № 8/838, саме 26.02.2008р. Господарським судом м. Києва у справі № 8/838-12/166-18/442 було винесено остаточне судове рішення, яким провадження у цій справі було припинено. Обгрунтувуючи свою позицію відносно того, що строк позовної давності слід розраховувати саме з 26.02.2008р., скаржник відзначив, що саме з тієї дати ТзОВ «Юніс»стало відомо про порушення свого права. Ухвала Господарського суду м. Києва від 26.02.2008р. у справі № 8/838-12/18-442 надала можливість стверджувати про те, що ВККП «Віраж»незаконно заволодів спірним нежитловим приміщенням на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 16.01.2006р. по справі № 8/838 та в подальшому здійснив відчуження спірного майна ПАТ «Енергобанк»на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. і у зв’язку з цим банк став незаконним володільцем.

ПАТ «Енергобанк», відповідач у справі подав апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у цій справі без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ ВКФ «Юніс»без задоволення з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Також, від представника третьої особи суду поступило заперечення-клопотання в якому представник Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації просить відмовити ТзОВ ВКФ «Юніс»у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у справі № 1/6, залишивши в силі зазначене рішення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялись про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції - листів, якими надсилались копії ухвал апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи у судовому засіданні), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, розгляд справи неодноразово відкладався, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов’язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи суду апеляційної інстанції не поступало, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Присутні представники учасників судового процесу у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, доповненні до апеляційної скарги та у відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ТзОВ ВКФ «Юніс»звернулося до господарського суду з позовом до Акціонерного банку «Енергобанк»(змінено назву на Публічне акціонерне товариство «Енергобанк») про:

- визнання права власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул.Садова, №1-А загальною площею 215,4 кв. метри ;

- витребування з чужого незаконного володіння АБ «Енергобанк»нежитлового приміщення (павільйон для літньої торгівлі) за адресою: 58000 м. Чернівці, вул. Садова,1-А загальною площею 215,4 кв. метри та передання його у користування, володіння та розпорядження ТзОВ ВКФ «Юніс»;

- зобов’язання Чернівецьке КОБТІ скасувати реєстраційний запис в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно по нежитловому приміщенню (павільйон для літньої торгівлі у м. Чернівці, вул. Садова, 1-А) за АБ «Енергобанк», здійснений 17.02.2006 року на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. за № 353;

- зобов’язання Чернівецьке КОБТІ зареєструвати в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно нежитлове приміщення ( павільйон для літньої торгівлі у м. Чернівці, вул. Садова,1А) за ТзОВ ВКФ «Юніс» на підставі свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення (павільйон для літньої торгівлі у м. Чернівці, вул. Садова, 1-А), виданого 28 грудня 2000 року на підставі рішення Чернівецької міської ради від 19 грудня 2000 року за № 941/24.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.03.2010р. у цій справі в позові відмовлено.

Постановою апеляційної інстанції від 21.06.2010р. у цій справі наведене рішення залишено без змін, при цьому змінено процесуальний статус Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації у справі на відповідача - 2.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2010р. у справі № 1/6 вказані вище судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 19 грудня 2000 року № 941/24, позивачу було видане Свідоцтво про право власності від 28 грудня 2000 року на спірний павільйон для літньої торгівлі, літ “А”, загальною площею 215,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Садова, №1-А та зареєстроване за ним в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації 04.04.2001р. за № 655 (а.с.22).

Рішенням від 16 січня 2006 року у справі №8/838 Господарський суд м. Києва задовольнив зустрічний позов АК «Енергобанк»до ВК КП «Віраж»і ТзОВ ВКФ «Юніс»та визнав недійсним вищезгадане Свідоцтво про право власності ТзОВ ВКФ «Юніс»на павільйон для літньої торгівлі. Цим же рішенням господарський суд визнав право власності на зазначене майно за ВК КП «Віраж»(а.с.а.с.23-25).

15 лютого 2006 року укладений договір купівлі-продажу між ВК КП «Віраж»(продавцем) і АК «Енергобанк»(покупцем), за яким спірне майно перейшло у власність АК «Енергобанк», про що в Реєстр прав власності 17 лютого 2006 року було внесено запис за порядковим номером 655, що підтверджується відміткою Чернівецького КОБТІ на договорі (а.с.26). Вказаний договір укладений у межах ліквідаційної процедури, застосованої до ВК КП «Віраж»відповідно до постанови Господарського суду Чернівецької області від 18.03.2003р. у справі про банкрутство №4/216/б.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2006р. у справі № 8/838 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2006р. в частині зустрічного позову скасовано, справу направлено на новий розгляд.

26 лютого 2008 року у справі № 8/838-12/166-18/442 Господарським судом міста Києва винесено ухвалу, якою припинено провадження у справі за позовом ВКП «Віраж»до АБ «Енергобанк»про визнання недійсним договору застави від 21.01.1998р. та за зустрічним позовом АБ «Енергобанк»до ВКП «Віраж»та ТзОВ ВКП «Юніс»про визнання недійсними передачі в статутний фонд майна, що знаходиться в заставі, установчого договору та свідоцтва про право власності.

Таким чином, спірне майно, що належало позивачеві на підставі Свідоцтва про право власності від 28 грудня 2000 року, вибуло з його володіння відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 16 січня 2006 року у справі №8/838, яке скасовано у касаційному порядку 16.11.2006р., а відтак не набрало законної сили.

Згідно з ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею у зв’язку з прийняттям судового рішення від 16.01.2006р. у справі №8/838, яким зокрема визнано недійсним Свідоцтво про право власності на майно позивача та визнано право власності на спірне майно за ВКП «Віраж», а останній в процесі судової ліквідаційної процедури продав майно Акціонерному банку «Енергобанк».

Відповідно до п.4.9. договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. право власності у покупця виникає з моменту державної реєстрації та повного розрахунку покупця за цим договором.

Місцевим господарським судом встановлено, що державна реєстрація зазначеного договору проведена 17.02.2006р. в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації, а розрахунок в сумі 1 260 000 грн. здійснено на підставі платіжного доручення від 16.02.2006р. №5 (а.с.154).

Позивач звертався з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, однак у зв’язку з ліквідацією ВКП «Віраж»ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.09.2007р. провадження у справі 9/120 припинено (а.с.181).

Частиною другою ст.388 Цивільного кодексу України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Проте, як вже зазначалось вище майно продане в ході ліквідаційної процедури ВКП «Віраж»у межах справи № 4/216/б. Порядок продажу майна банкрута регламентований ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якої ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Таким чином, продаж майна в ліквідаційний процедурі відбувається в силу закону, а не на виконання судового рішення, у зв’язку з чим не підлягає застосуванню до спірних відносин частина 2 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем доведено доданими до позовної заяви доказами, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Поряд з цим, відповідач не знав і не міг знати, що придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки судове рішення про визнання права власності продавця (ВКП «Віраж») на майно в подальшому, після продажу майна відповідачеві, було скасовано в касаційному порядку. Тобто, правова підстава визнання права власності на спірне майно за ВКП «Віраж»та відчуження такого майна згодом відпала, про що відповідач не знав і не міг знати на час придбання спірного майна.

Таким чином, позов в частині визнання права власності позивача на спірне майно та його витребування від відповідача правомірно визнаний судом першої інстанції обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч. 2–5 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 20.12.2006р. звернувся до Чернівецького обласного комунального бюро технічної інвентаризації з заявою про скасування реєстрації права власності за ВККП «Віраж»у зв’язку з тим, що справу №8/838 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. Натомість позивач отримав відповідь від 10.01.2007р. про те, що право власності на павільйон для літньої торгівлі зареєстровано за АБ «Енергобанк»на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2006р., після цього позивач звертався з позовом (позовна заява від 03.08.2007р.) до ВКП «Віраж»та АБ «Енергобанк»про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, однак у зв’язку з ліквідацією ВКП «Віраж»ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.09.2007р. провадження у справі 9/120 припинено, а відтак відсутні підстави для перереєстрації права власності ТОВ ВКФ “Юніс” за Свідоцтвом про право власності від 28.12.2000р. з врахуванням постанови ВГСУ від 16.11.2006р. (а.с.157,180). Отже, в січні 2007р. позивачеві стало відомо про порушення його права.

Крім того, позивач подавши свій позов до ВКП «Віраж»та АБ «Енергобанк»про визнання договору купівлі-продажу від 15.02.2006р. недійсним, посилався зокрема на постанову Вищого господарського суду України від 16.11.2006р. у справі № 8/838, якою було скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 15.01.2006р. у цій же справі. При цьому, подаючи цей позов у справі № 9/120, позивач не чекав закінчення провадження у справі № 8/838, і з позовної заяви вбачається, що позивач був ознайомлений із змістом договору купівлі-продажу спірного нерухомого нежитлового приміщення від 15.02.2006р., реєстровий номер 353.

З огляду на викладене безпідставним є твердження скаржника про те, що початок перебігу строку потрібно вести з дня коли Господарський суд м. Києва прийняв ухвалу про припинення провадження у справі № 8/838-12/166-18-442.

Отже, позовні вимоги щодо спірного майна пред'явлено позивачем 19.02.2010р., тобто за межами трирічного строку позовної давності.

Відповідачем заявлено про застосування позовної давності (а.с.52, зворотня сторона аркуша справи). З огляду на це також безпідставним є твердження скаржника про відсутність такої заяви з боку відповідача.

Таким чином, позивач, маючи процесуальну можливість подати позовну заяву до закінчення передбаченого законом строку, був зобов'язаний вжити всіх заходів для вчинення цієї процесуальної дії, проте, відповідних заходів для цього не вжив, звернувся до суду за захистом своїх прав з пропущенням строку позовної давності, поважних причин пропуску строку давності не навів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови в позові у зв'язку із спливом строку позовної давності.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 80 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності. (Поставна Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).

Щодо позовних вимог позивача про зобов’язання Чернівецького КО БТІ скасувати реєстраційний запис від 17.06.2006р. та зареєструвати в Державному реєстрі право власності на підставі Свідоцтва від 28.12.2000р., слід зазначити, що ЧКОБТІ не є відповідачем у даному спорі, а такі вимоги взагалі не можуть бути предметом розгляду у господарських судах з наступних підстав.

В силу ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі зазначені у цій нормі справи, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Реєстрація прав власності згідно п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 615 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року № 66 /7387), здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.

Отже, Чернівецьке комунальне бюро технічної інвентаризації виконує делеговані йому виконавчим органом місцевого самоврядування повноваження щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно та у розумінні п.7 ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень.

Враховуючи суб’єктний склад та характер правовідносин, спір у цій справі в частині вимог до Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації про зобов’язання скасувати реєстраційний запис та зареєструвати в Державному реєстрі право власності, підвідомчий суду, до компетенції якого належить розгляд адміністративних справ. За таких обставин, спір в зазначеній частині не підвідомчий господарським судам України, у зв’язку з чим судом першої інстанції підставно припинено провадження у справі в цій частині позовних вимог згідно з ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.01.2011р. у справі № 1/6 без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ ВКФ «Юніс» - без задоволення.

2. Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.