Рішення № 17290174, 20.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.11 Справа № 5015/3832/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури”, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівзахідтрансбуд”, м.Львів

про стягнення 644 576, 86 грн.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Альховська І.Б.

Представники:

від позивача: Зюбрик І.О. - представник

від відповідача: Панченко І.О.- представник

Зміст ст. 22 ГПК України представникам сторін роз‘яснено.

Суть позову:

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівзахідтрансбуд” про стягнення 644 576, 86 грн.

Ухвалою від 01.07.2011 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.07.2011 року.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання з”явився, подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав частково.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.10.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури” (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Львівзахідтрансбуд” (відповідач) було укладено договір позички (поворотної фінансової допомоги) № 2/10 (надалі –договір).

Відповідно до умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури” (позикодавець) з метою фінансової стабілізації Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівзахідтрансбуд” (позичальника) взяв на себе зобов‘язання надавати останньому поворотну фінансову допомогу, яка не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п.1.1.), а позичальник зобов‘язується повернути позику у визначений цим договором термін (п.1.2.)

Згідно з п.2.1. договору загальна сума позики не може перевищувати 1 000 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п.3.1. та п.3.2. договору позика надається в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника нерівномірними частинами згідно з відповідними заявками на отримання певної суми позики протягом двох днів з моменту подання такої заявки.

На виконання умов договору позивач відповідно до поданих заявок перерахував на розрахунковий рахунок відповідача суму в розмірі 980 700,00 грн.

Однак, відповідач, отримавши суму позики, свої зобов‘язання за договором позики щодо повернення отриманих коштів виконав лише частково, внаслідок чого виникла заборгованість.

На момент звернення з позовом до суду, загальна сума заборгованості відповідача, на думку позивача, становила 632 700,00 грн.

Крім стягнення основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача, відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в розмірі 4 264,22 грн. та 7 612,64 грн. інфляційних.

У представленому відзиві відповідач позовні вимоги визнав частково, покликаючись на те, що позивачем невірно зазначені суми двох заявок на отримання частини позики, а саме: заявка від 22.06.06.2010 р. на суму 65 0000,00 грн. та заявка від 24.07.2010 р. № 11 на суму 39 000,00 грн., оскільки первинно відповідачем були подані заявки на отримання цих сум, проте в ці ж дати відповідачем були подані уточнюючі заявки на суму 60 000,00 грн. та на суму 41 000,00 грн. і тому відповідно отримана відповідачем сума позики була меншою на суму 3 000,00 грн, тобто не 980 700,00 грн., а 977 700, 00 грн.

Всього у 2010 році відповідачем було повернуто позивачу 348 000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином загальна суму боргу перед позивачем становить 629 700,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 7 612,64 грн., а також 3 % річних в розмірі 4 264,22 грн., то відповідно до п.1.1. договору надання позики (поворотної фінансової допомоги не передбачало нарахування відсотків або надання інших видів компенсації як плати за користування коштами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних мотивів.

Статтею 526 ЦК України зобов‘язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов‘язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як встановлено судом між сторонами укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 2/10.

Згідно з п.2.1. договору загальна сума позики не може перевищувати 1 000 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п.3.1. та п.3.2. договору позика надається в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичальника нерівномірними частинами згідно з відповідними заявками на отримання певної суми позики протягом двох днів з моменту подання такої заявки.

Згідно з п.4.1. договору термін надання позики визначається з моменту надходженням відповідної суми коштів на р/р позичальника і становить шість місяців.

Відповідно до умов розділу 5 (п.п.5.1.-5.4) договору після закінчення терміну, зазначеного в п.4.1. договору, позичальник зобов»язується протягом десяти днів повернути суму позики, і при цьому позичальник має право в будь-який час до закінчення терміну передбаченого п.4.1. договору повністю або частково погасити борг. Позика має бути повернена в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування необхідних коштів на розрахунковий рахунок позичкодавця.

Позивач (ТзОВ “Технології ремонту транспортної інфраструктури”) в позовній заяві стверджує, що на виконання умов договору та відповідно до поданих відповідачем заявок від 18.05.2010 року на суму 37 000,00 грн.; від 30.05.2010 року на суму 45 000,00 грн.; від 03.06.2010 року на суму 47 000 грн.; від 09.06.2010 року на суму 61 000, 00 грн.; від 14.06.2010 року на суму 40 000 грн.; від 22.06.2010 року на суму 65 000,00 грн.; від 29.06.2010 року на суму 60 000,00 грн.; від 04.07.2010 року на суму 88 000,00 грн.; від 12.07.2010 року на суму 98 000,00 грн.; від 18.07.2010 року на 105 000,00 грн.; від 24.07.2010 року на суму 39 000,00 грн.; від 01.08.2010 року на суму 42 000,00 грн.; від 08.08.2010 року на суму 68 000,00 грн.; від 15.08.2010 року на суму 70 000,00 грн.; від 19.08.2010 року на суму 26 000,00 грн.; від 24.08.2010 року на суму 16 000,00 грн.; від 03.09.2010 року на суму 48 000,00 грн.; від 08.09.2010 року на суму 25 700 грн. перерахував на розрахунковий рахунок відповідача всього на заявлену суму 980 700,00 грн.

Однак, як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів, первинно відповідачем були подані заявки від 22.06.2010 року на суму 65 000.00 грн. та від 24.07.2010 року на суму 39 000,00 грн., проте в ці ж дати відповідачем були подані уточнюючі заявки від 22.06.2010 року на суму 60 000,00 грн. та від 24.07.2010 року на суму 41 000,00 грн, які виконані позивачем, тому загальна сума позики становила 977 700,00 грн.

Із отриманої позики відповідачем було повернуто лише її частину на загальну суму 348 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 21.06.2010 року № 383 на суму 10 000,00 грн.; від 23.06.2010 року № 397 на суму 15 000,00 грн.; від 24.06.2010 року № 400 на суму 90 000,00 грн.; від 24.06.2010 року № 404 на суму 40 000,00 грн.; від 25.06.2010 року № 408 на суму 43 000,00 грн.; від 09.07.2010 року № 465 на суму 50 000,00 грн.; від 12.07.2010 року № 467 на суму 20 000,00 грн.; від 12.07.2010 року № 468 на суму 35 000,00 грн.; від 12.07.2010 року № 479 на суму 10 000,00 грн.; від 02.09.2010 року № 629 на суму 35 000,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чинам, загальна сума коштів, яку повинен повернути відповідач згідно договору позики позивачу становить 629 700, 00 грн., а не 632 700, 00 грн., тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми в розмірі 3 000, 00 грн. слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов‘язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред‘явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред‘явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

На адресу відповідача позивачем був надісланий лист-вимога про сплату боргу, на який відповідачем була дана відповідь, що борг він визнає, однак не має можливості повернути кошти.

Відповідач свої зобов‘язання перед позивачем згідно умов договору належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Представник відповідача в судове засідання з»явився, позовні вимоги визнав, доказів повного повернення позики, не представив, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 629 700, 00 грн. підлягають до задоволення.

Заперечення відповідача щодо безпідставності позовних вимог позивача про стягнення інфляційних та 3% річних не відповідають приписам законодавства, оскільки відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних в розмірі 7 612,40 грн. та 3% річних в розмірі 4 264,22 грн., то задовільняючи їх частково, виходить з того, що позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій із суми основного боргу в розмірі 632 700,00 грн., а оскільки позовні вимоги в частині основного боргу задоволено частково, в розмірі 629 700,00 грн., тому до стягнення підлягають інфляційні в розмірі 7 576,55 грн. та 3 % річних - 4 244, 00 грн.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вищенаведеного, керуючись, ст.ст. 526, 625, 1046, 1049, ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівзахідтрансбуд” (79025, м.Львів, вул. Левандівська, 3, код ЄДРПОУ 32639820) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Технології ремонту транспортної інфраструктури” (79025, м.Львів, вул. Левандівська, 3, код ЄДРПОУ 35621140) суму в розмірі 648 170, 21 грн. з них:

- 629 700, 00 грн. – основного боргу;

- 7 576, 55 грн. –інфляційних втрат;

- 4 244, 00 грн. - 3% річних;

- 6 415, 21 грн. - державного мита;

- 234, 45 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя Манюк П.Т.