Рішення № 17287337, 21.07.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.07.2011 Справа № 5008/861/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Передзвін”, м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Автоміст”, м. Мукачево

про стягнення заборгованості в сумі 42144,98 грн. (в т.ч. 42 000 грн. основного боргу; 120,82 грн. пені та 24,16 грн. 3 % річних)

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1, (представник за довіреністю № 20/01 від 20.07.2011 року)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Передзвін”, м. Львів до товариства з обмеженою відповідальністю „Автоміст”, м. Мукачево про стягнення заборгованості в сумі 42144,98 грн. (в т.ч. 42 000 грн. основного боргу; 120,82 грн. пені та 24,16 грн. 3 % річних)

Представнику позивача розяснено права і обовязки передбаченіст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

На вимогу суду відповідач копію довідки про включення до ЄДРПОУ та письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 14.07.2011 року ухвали від 11.07.2011 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/861/2011

від 21.07.2011 року

забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола субєктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТзОВ „Передзвін” (позивач у справі) та ТзОВ „Автоміст” (відповідач у справі) в грудні 2010 року проводилась господарська діяльність, а саме здійснювалась поставка товару.

Відповідач прийняв товар, однак оплатив лише частково, що підтверджується виписками банківської установи за 12.05.2011 року та 19.05.2011 року.

Заборгованість відповідача в сумі 42 000 грн. основного боргу щодо оплати за поставлений товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними № 16/12 6п від 16.12.2010 року, № 21/12 2п від 21.12.2010 року та № 22/12 1п від 22.12.2010 року;

-довіреністю ААВ № 074072від 14.12.2010 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу (вимога про оплату № 16/2 від 16.06.2011 року) відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/861/2011

від 21.07.2011 року

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є

юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобовязальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обовязок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, відповідачу нарахована до сплати пеня в розмірі 120,82 грн. При оцінці правильності нарахування пені судом встановлено, що ці вимоги заявлені без правового обґрунтування, не укладенні в письмовій формі та не відповідають вимогам ст. 14, п. 2 ст. 258, ст. 547, ст. 549 ЦК України; ст. ст. 216 218, 220 ГК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року, Розясненням ВГСУ від 12.05.1999 року № 02-5/223 „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, а тому задоволенню не підлягають

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 24,16 грн. 3% річних правомірні і підлягають задоволенню.

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/861/2011

від 21.07.2011 року

колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/861/2011

від 21.07.2011 року

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Автоміст” (м. Мукачево, вул. Пряшівська, 5; код 31019142) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Передзвін” (м. Львів, вул. Ак. Лазаренка, 1; код 25231752) суму 42 000 (сорок дві тисячі грн.) основного боргу; 24,16 (двадцять чотири грн. 16 коп.) 3 % річних та 421,44 (чотириста двадцять одну грн. 44 коп.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В стягненні пені в сумі 120,82 грн. відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.