Рішення № 17266931, 15.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 23/578-13/14415.06.11 За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного

відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради

про стягнення боргу в розмірі 210334,39 грн. за договором № 330621 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.07.2004 р

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1 дов. №Д07/2011/06/25-8 від 25.06.2010 р.

від відповідача ОСОБА_2 дов. № 86-Д від 05.04.2011 р.

В судовому засіданні 15.06.2011 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради про стягнення заборгованості в розмірі 210334,39 грн. за договором № 330621 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.07.2004 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання вимог договору позивач поставив відповідачу теплову енергію у гарячій воді, проте відповідач зобовязання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлену теплову енергію не виконав в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р., залишеним без змін Постановою Київського апеляційного Господарського суду від 22.02.2011 р., позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві радина користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 165893,67 грн. основного боргу, 22209,99 грн. інфляційних витрат за увесь час прострочення платежу, 6148,25 грн. три проценти річних від простроченої суми.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2011 р. рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010 р. та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматичного розподілу справ від 05.05.2011 року справу передано на новий розгляд судді Курдельчуку І.Д.

Ухвалою суду від 06.05.2011 року прийнято матеріали справи № 23/578 до провадження суддею Курдельчук І.Д., присвоєно їм № 23/578-13/144 та призначено розгляд справи на 25.05.2011.

25.05.2011 в судове засідання зявилися представники сторін, позивач на виконання вимог суду надав витребувані документи по справі.

В судовому засіданні 25.05.2011 року, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 15.06.2011 року.

15.06.2011 року в судове засідання зявилися представники сторін.

В судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про заміну Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" його правонаступником Публічним акціонерним товариством «Київенерго»у звязку із зміною організаційно-правової форми, на підтвердження чого надав Копію витягу із статуту ПАТ «Київенерго», копію Довідки ЄДРПОУ та копію Свідоцтва про державну реєстрацію ПАТ «Київенерго».

Згідно ст.25 ГПК України, в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Судом замінено Акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго" його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

В ході розгляду справи представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на задоволенні позову.

Відповідач проти позову заперечила та наполягала на відмові у задоволенні позову.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обовязками у відповідності із ст.ст. 20, 21, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Господарський суд визнав представлені сторонами документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши і зясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2004 року між Акціонерною енергопостачальною компанію «Київенерго»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київенерго») (надалі постачальник, позивач) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (надалі відповідач, постачальник) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 330621 від 01.07.2004 року (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобовязується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобовязується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Згідно з п. 2.2.1. Договору, позивач зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води в обсягах зазначених в додатку № 1, яку згідно з п. 2.3.1 та п.2.3.2 договору відповідач зобовязаний оплачувати в порядку, зазначеному у додатку № 2.

Відповідно до п. 3 Додатка 4 до Договору, оплату спожитої теплової енергії споживач здійснює щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак, взяті на себе зобовязання за Договором відповідач не виконав, в наслідок чого за період з 01.09.2008 року по 01.10.2010 року у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка, як зазначає позивач станом на 01.10.2010 року складає 165893,67 грн.

Зазначені твердження позивача підтверджує наявними в матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) фактичного споживання відповідачем енергії за спірний період, розрахунок ціни позову та розрахунок основного боргу, що проведений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору.

Враховуючи положення ст.ст. 525, 526, 530, 629, 611, 610 , ЦК України, 173, 174, 193 ГК України та здійснивши перерахунок нарахованої позивачем суми основного боргу з урахуванням тарифів, встановлених відповідно до вимог закону, які діяли станом на дату розрахунку суми основного боргу за поставлену теплову енергію, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 165893,67 грн. основного боргу підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 163037,28 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобовязань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Керуючись частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) за кожен день прострочення, яка становить 7536,40 грн. та 7 % штрафу від вартості невиконаного зобовязання в розмірі 6174,46 грн., обґрунтовуючи це тим, що він в розумінні ст. 22 ГК України є субєктом господарювання державного сектора економіки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені не підлягають задоволенню з наступник підстав.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч.ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити субєктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як субєкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Правова позиція про неможливість застосування пені та штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України в даних правовідносинах також підтверджується Постановою Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 42/562.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 24581,61 грн. та 3 % річних в розмірі 6148,25 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобовязання, з останнього, на думку господарського суду на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають до стягнення 3% річних в сумі 5879,91 грн. та інфляційні втрати в розмірі 23554,26 грн. за весь час прострочення, розмір яких визначений за перевіреним розрахунком суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул.. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 31731838) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (04050, м. Київ, вул.. Мельникова, 31, код ЄДРПОУ 26187764) 160592 (сто шістдесят тисяч пятсот девяносто дві),90 грн. основного боргу, 23554 (двадцять три тисячі пятсот пятдесят чотири),26 грн. інфляційних втрат, 5879 (пять тисяч вісімсот сімдесят девять),91 грн. 3 % річних, 1900 (одна тисяча девятсот),27 грн. витрат по сплаті державного мита, 213 (двісті тринадцять),23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя І.Д. Курдельчук

дата складення 17.06.2011