Постанова № 17225379, 19.07.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2011 р.Справа № 16/17-917-2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ягорлик”

на рішення господарського суду Одеської області від 11 травня 2011 року

у справі № 16/17-917-2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Роско Трейд”, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, буд. 6/1, оф. 131

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ягорлик”, Одеська обл., Красноокнянський р-н, с. Ткаченка

про стягнення 508905, 84 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю „„Роско Трейд” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ягорлик” 427780,00 грн. основного боргу за договором поставки засобів захисту рослин № ХС 018 від 29.03.2010р., витрат від інфляції у сумі 29 516,82 грн., 8 297,76 грн. 3% річних та пені у сумі 43 311,26 грн., а всього 508 905,84 грн. загальної заборгованості за вищезазначеним договором. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням СВК „Ягорлик” договірних зобовязань в частині своєчасної та повної оплати вартості одержаних від ТОВ „РОСКО ТРЕЙД” товарів.

Згідно з відзивом на позов, наданим у судовому засіданні 18.04.2011р., відповідач проти задоволення позову заперечував, стверджуючи про неузгодженість між сторонами таких істотних умов як ціна та предмет договору, відсутність у видаткових накладних обовязкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року N 996-XIV.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11 травня 2011 року по справі № 16/17-917-2011 (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2011 року виправлено допущену описку; пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 11.05.2011р. по справі № 16/17 917 2011 викладено в редакції:

"Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ягорлик” /67934, Одеська область, Красноокняньский район, с.Ткаченка, п/р 2600730300399 в Красноокнянському відділенні № 2830 ВАТ „Державний Ощадний банк України”, МФО 388283, код ЄДРПОУ 03767185/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РОСКО ТРЕЙД" /65131, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, б. 6/1 оф.131, п/р 26000011001200 у ВАТ „БТА Банк” м. Київ, МФО 321723, код ЄДРПОУ 36673556/ 427780,00 грн. /чотириста двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят грн.. 00 коп./ основного боргу, витрат від інфляції у сумі 29516,82 грн. /двадцять девять тисяч пятьсот шістнадцять грн.. 82 коп./, 8297,76 грн. /вісім тисяч двісті девяносто сім грн.. 76 коп./ 3% річних, пені у розмірі 43311,26 грн. /сорок три тисячі триста одинадцять грн.. 26 коп../ державне мито в сумі 5 089 грн. 06 коп. /пять тисяч вісімдесят девять грн.. 06 коп./, витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. /двісті тридцять шість грн.. 00 коп./. Наказ видати."

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Сільськогосподарський виробничий кооператив „Ягорлик” звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 11 травня 2011 року по справі № 16/17-917-2011 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю зясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми процесуального права.

15.07.2011 року до апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції нібито дійшов невірного висновку про укладення між сторонами 29.03.2010 р. договору № ХС-018 тому, що сторони не узгодили у Договорі істотні умови, а саме ціну товару та предмет Договору. Посилаючись виключно на абз. 2 п. 3.3 договору апелянт стверджує, що ціна, по якій повинен сплачуватися товар, сторонами не визначена, а сума основної заборгованості, зазначена у розрахунку позовних вимог, визначена позивачем неправильно, без врахування коливань валютного курсу на міжбанківському валютному ринку.

З даними доводами колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Згідно з п. 3.1 Договору - ціна за одиницю та загальна вартість товару зазначаються у специфікаціях. У всіх без виключення випадках ціна товару, якій постачався на підставі Договору, чітко визначена у специфікаціях до договору (графи 4, 6 таблиць у специфікаціях). Загальна сума поставки також чітко визначена і у самому тексті специфікацій (специфікація №1 - 15840 грн., специфікація №2 - 5760 грн., специфікація №3 - 279136 грн., специфікація №4 - 87560 грн., специфікація №5 - 111200 грн., специфікація №6 - 32844 грн., специфікація №7 - 5040 грн.).

Більш того, у специфікаціях прямо зазначено, що у визначений нею строк повинно бути оплачено 100% саме цієї визначеної специфікацією загальної вартості товару.

Колегія суддів зазначає, що специфікації підписувалися сторонами після укладання договору, а тому зафіксована в них воля сторін щодо визначення умов оплати має переважну дію як остання за часом.

Крім того ціна, вказана у видаткових накладних, повністю співпадає з визначеною у специфікаціях. Отже саме за такою ціною товар був прийнятий апелянтом. Акт звірки взаєморозрахунків доводить, з посиланням на договір та видаткові накладні, знову ж такі зафіксовану ціну товару і суму заборгованості.

Таким чином колегія суддів дійшла до висновку, що твердження апелянта що непогодження ціни товару не мають під собою будь-яких обґрунтованих підстав.

Абзацом 2 п. 3.3 договору, зазначено, що положення цього пункту застосовуються при збільшені курсу відповідної іноземної валюти до гривні на 1 і більше відсотків. Згідно зі специфікаціями, сторонами взаємною згодою був зафіксований наступний курс долара до гривні: 8 гривень за 1 долар США. На даний час, як і на час подання позової заяви говорити про збільшення курсу долара до гривні взагалі не можливе. Напроти, такий курс зменшився, при чому не тільки офіційний, але і встановлений у комерційних банках. Тому застосовувати абз. 2 п. 3.3 договору ані позивач, ані апелянт не мають жодних правових підстав.

Посилання апелянта на пункт 3.3.Договору, де йдеться про визначення грошового еквіваленту вартості товару по курсу Міжбанківської валютної біржі (МВБ) не відповідає чинному законодавству, внаслідок чого його недійсність встановлена Законом на підставі п.2 ст.215 ЦК України. Відповідно до вказаної норми права визнання таких умов недійсними судом не вимагається.

В той же час така умова ( порядок розрахунку грошового еквіваленту ) не є істотною для договору поставки, отже можливо припустити, що Договір був би вчинений і без неї - без пункту 3.3. Договору, так як ціна товару в любому випадку визначається пунктом 3.1. Договору та специфікаціями. Відповідно до ст. 217 ЦК України : «Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини».

За таких обставин, посилання відповідача на абз. 2 п. 3.3 договору в обґрунтування своїх доводів не мають під собою жодних підстав. Суд першої інстанції цілком правомірно не застосовував положення цього пункту для вирішення спору.

Таким чином, сторонами досягнуто згоди як у визначені розміру ціни товару, так і строку, у якій така ціна повинна бути оплачена. Тому твердження відповідача що непогодження ціни товару не мають під собою будь-яких обґрунтованих підстав.

Апелянт стверджує, що сторонами у підписаних між ними документах не визначений предмет Договору, а саме - товар, якій постачався згідно з Договором. Апелянт вважає, що відомості про товар, наведені у підписаних між сторонами документах, недостатні для того щоб визначити якій саме товар постачався.

Колегія суддів вважає, що таке твердження протирічить матеріалам справи.

Найменування поставленого товару зафіксоване в усіх підписаних між сторонами документах, зокрема, специфікаціях, видаткових накладних. Крім того таким саме чином товар визначений і самим апелянтом у виданих ним довіреностях на отримання ТМЦ. Отже стверджувати після цього, що апелянту було ніби невідомо, якій товар постачався, цілком нелогічно.

Також важливо, що сторони не тільки домовилися про поставку, але і виконали її у повному обсязі, що підтвердили підписанням видаткових накладних. Останні підписуються саме у момент поставки. Отже, саме по собі підписання обома сторонами видаткових накладних вже свідчить про те, що між сторонами не виникло жодних непорозумінь та розбіжностей щодо предмету Договору, а тому стверджувати про непогодження ними даної істотної умови взагалі не має підстав.

Апелянтом також не враховано, що у Договорі, специфікаціях, довіреностях та видаткових накладних визначене не тільки найменування товару, але і одиниця його виміру, яка також дозволяє чітко визначити характеристики поставленого товару. Прикладів іншого товару, якій відносився би до хімічної продукції, мав би таку ж саму назву та одиницю виміру, і при цьому використовувався би у сільському господарстві та з якім поставлений товар можливо було б сплутати через нечітке визначення предмету Договору, відповідач суду так і не навів.

Слід зазначити, що апелянт вчасно не звернувся до Постачальника із претензією про невиконання договірних умов щодо якості, комплектності, інших недоліків товару. Тому з матеріалів справи вбачається, що апелянту був поставлений саме той товар (засоби захисту рослин та інші хімічна продукція), предмет та асортимент (Мастак, Агростар, Альфа Бентазол і т.і. ) якого були узгоджені сторонами у Договорі. Це підтверджується не тільки текстом Договору із додатками ( специфікаціями), але й фактом його прийняття Постачальником та відсутністю з його боку своєчасних претензій щодо асортименту поставленого товару, частковою оплатою товару. До того ж, апелянт знов ж таки нічим не доводить своє твердження, що товар, визначений у специфікаціях власними іменами, не є засобами захисту рослин або іншою хімічною продукцією (як передбачено п.1.1. Договору ), тобто що наявне порушення договірних умов.

Слід погодитися з висновком господарського суду про те, що представником відповідача, окрім декларативних доводів про неузгодження між сторонами істотних умов договору поставки засобів захисту рослин №ХС-018 від 29.03.2010 року, інших доведених заперечень згідно приписів ст.ст.32,33 ГПК України, проти позову наведено не було. Більш того, факт поставки позивачем товарів на підставі вищевикладених документів та їх отримання відповідачем не заперечується (а.5 рішення).

За таких обставин стверджувати, що сторонами не був погоджений предмет Договору, жодних підстав не має.

Що стосується доводів апелянта стосовно відсутності у осіб, які передали товар апелянту від імені позивача, необхідних для цього повноважень, то колегія суддів вважає, що саме по собі пред'явлення позову вже прямо свідчить про схвалення позивачем усіх вчинених такими особами правочинів.

Зауваження апелянта на тому, що сторонами не підписаний акт приймання-передачі товару, не заслуговують на увагу тому, що у справі є достатньо доказів, які прямо свідчать про належне здійснення поставки товару, а тому не підписання такого акту не може бути підставою для відмови у задоволені вимог позивача про оплату товару. Доказами сумлінного виконання ТОВ «Роско Трейд»своїх договірних обов'язків є, окрім накладних, довіреностей, - акт звірки взаєморозрахунків, податкова звітність сторін, у тому числі звітність, на підставі якої відповідач формував свій податковий кредит з податку на додану вартість.

Посилання апелянта на недоліки в оформленні видаткових накладних не спростовують факту одержання товару за цими видатковими накладними із врахуванням при цьому довіреностей апелянта на одержання ТМЦ.

Решта зауважень апелянта щодо недосконалості Договору спростовуються пунктом 8.4.: " 3 питань, неврегульованих даним Договором, Сторони керуються чинним законодавством ».

Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.

Отже, судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили позиції відповідача у будь - якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається відповідач.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд цілком правомірно та обґрунтовано прийшов до висновку про погодження між сторонами усіх істотних умов договору поставки, зокрема про його предмет і ціну, встановив факти укладання такого договору та його порушення з боку Відповідача. Отже суд цілком правомірно застосував при вирішені справи ст. 193 ГК України, ст. ст. 526, 629 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ягорлик”, Одеська обл., Красноокнянський р-н, с. Ткаченка, на рішення господарського суду Одеської області від 11 травня 2011 року по справі № 16/17-917-2011 залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 22 липня 2011 року.

Головуючий суддя: М.В. Михайлов

Суддя: А.І. Ярош

Суддя: О.О. Журавльов