Рішення № 17222973, 07.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/429-3/10207.06.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Флор Інновейшенз» До           Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

Про           стягнення 20348,50 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з‘явився

Від відповідача не з‘явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Флор Інновейшенз»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 20348,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу № 831/05/2007 від 15.05.2007, однак відповідачем, в порушення умов укладеного між сторонами договору, у позивача був вилучений предмет лізингу та безпідставно нараховані штрафні санкції в сумі 20348,50 грн., які позивачем сплачені відповідачу задля повернення предмету лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 47/429 від 06.10.2010 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 47/429 від 06.10.2010 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 47/429 від 22.12.2010 рішення Господарського суду міста Києва № 47/429 від 06.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2010 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 47/429 від 30.03.2011 рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 у справі № 47/429 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 47/429 були отримані Господарським судом міста Києва 12.04.2011 та згідно автоматизованої системи документообігу суду 13.04.2011 передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2011 справі присвоєно номер 47/429-3/102 та призначено її до розгляду на 26.04.2011.

Позивач у поданих в судовому засіданні 26.04.2011 поясненнях зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 от. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені, визначений відповідачем, значно перевищує розмір пені, встановлений згаданим вище законом. Порушення положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» при проведенні відповідачем розрахунку пені, полягають у наступному. По-перше, штрафні санкції обчислюються виходячи з 0,1 % від суми поточного боргу, що значно перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України. По-друге, штрафні санкції обчислюються від суми поточного боргу, а не від суми простроченого платежу. Таким чином, за відсутності підстав нарахування та сплати штрафних санкцій (неустойки) в розмірі 20 348,5 грн., сплачені позивачем на користь відповідача штрафні санкції (неустойка) підлягають поверненню. Враховуючи викладене просить позов задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 47/429-3/102 від 26.04.2011, в зв‘язку з нез‘явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали суду від 14.04.2011, розгляд справи було відкладено на 04.05.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 47/429-3/102 від 04.05.2011, в зв‘язку з нез‘явленням в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвал суду від 14.04.2011 та від 26.04.2011, розгляд справи було відкладено на 07.06.2011.

Відповідач в судове засідання 07.06.2011 не з‘явився. Однак, відповідачем 07.06.2011 до відділу діловодства суду подано відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погоджується з наступних підстав. Відповідно до умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв в тимчасове володіння та користування за плату майно - пневмонагнітач BMS worker № 1 - одна одиниця, та зобов‘язувався здійснювати лізингові платежі відповідно до умов договору. У випадку несвоєчасної сплати лізингових платежів позивачем, відповідно до п. 8.5. договору, сторони забезпечили виконання зобов‘язання по договору шляхом сплати позивачем неустойки яка розраховується відповідно до п. 8.5. договору. Під час дії договору, позивачем було порушено умови своїх зобов‘язань по сплаті лізингових платежів з 33 по 37 період фінансового лізингу, у зв'язку з чим, відповідачем було нараховано та виставлено позивачу рахунок-фактуру від 22.07.2010 на суму неустойки в розмірі 20 348,50 грн. Позивачем було визнано нараховану суму неустойки, яку відповідачем було добровільно сплачено. ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 № 543/96-ВР, на який посилається позивач, визначає обмеження розміру суми пені в разі її стягнення, а не визначення її розміру сторонами договору. Ця позиція підтверджується постановою Верховного суду України від 28.03.2006 по справі № 48/299.

В судовому засіданні 07.06.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.05.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Індастріал Флор Інновешенз» (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 831/05/2007 (далі –договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору лізингодавець зобов’язався придбати у свою власність обладнання (майно) відповідно до встановленої лізингоотримувачем специфікації

тип - обладнання

марка, модель - пневмонагнітач BMS worker № 1 - одна одиниця

рік випуску –2007р.

та передати його без надання послуг по технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмета лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

За умовами п. 3.1. договору передача лізингодавцем майна та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі майна.

Хоча в матеріалах справи й відсутній відповідний акт сторонами при розгляді справи не заперечувався той факт, що відповідачем було передано, а позивачем прийнято в користування визначене договором майно, яке позивач використовує до цього часу.

22.07.2010 відповідачем позивачу виставлений рахунок-фактура на сплату штрафних санкцій (неустойки) на суму 20348,50 грн., який позивачем прийнятий та оплачений в повному обсязі згідно платіжного доручення № 38 від 26.07.2010.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що кошти в розмірі 20348,50 грн. були сплачені відповідачу без будь-яких на те правових підстав та підлягають поверненню позивачу як безпідставно отримані, що є підставою для їх повернення у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов‘язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов‘язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингууодна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно п.п. 6.5., 6.6. договору лізингові платежі нараховуються на кожен період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу та порядок внесення грошових сум зазначені в графі «Внесення платежів», який є невід‘ємною частиною даного договору (додаток № 1 до договору).

Пунктом 6.8. договору передбачено, що лізингоодержувач зобов‘язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об‘ємі та строки, визначені у графіку «Внесення платежів», незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання майном, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов‘язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов‘язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Умовами п. 8.5. договору передбачено, що в разі, якщо лізингоодержувач в установлені договором строки не проводить оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,1% від поточного боргу лізингоотримувача за кожен день прострочки платежу, а лізингоодержувач зобов’язується її сплатити (п. 8.5. договору).

Отже, з урахуванням встановленого статтею 549 Цивільного кодексу України визначення, пунктом 8.5. договору сторонами передбачена відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення лізингових платежів у вигляді пені.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати лізингових платежів, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягав нарахуванню відповідачем та стягненню з позивача має бути обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Як вбачається з поданого відповідачем розрахунку суми заборгованості та неустойки ТОВ «Індастріал флор інновейшенз»перед ТОВ «Ласка Лізинг»згідно договору фінансового лізингу № 831/05/2007 у позивача перед відповідачем виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором: 01.02.2010 на суму 11629,47 грн., 01.03.2010 на суму 11690,35 грн., 01.04.2010 на суму 11505,95 грн., 01.05.2010 на суму 11 507,26 грн., 17.05.2010 на суму 5 338,64 грн. Сума неустойки, яка нарахована відповідачем позивачу, в зв’язку з порушенням останнім умов договору щодо внесення лізингових платежів з 33 по 37 період фінансового лізингу, складає 20348,50 грн.

З даним розрахунком суд не погоджується з наступних підстав

Незважаючи на те, що відповідач вказує, що неустойка нарахована за неналежне виконання зобов‘язань по лізингових платежах з 33 по 37 періоди фінансового лізингу, в Розрахунку в графі «розшифровка»відповідач нараховує пеню з дати порушення зобов‘язання - 01.02.2010 проте на суму існуючого поточного боргу в розмірі 80523,24 грн. та в подальшому з врахуванням здійсненої позивачем оплати в сумі 11629,47 грн. (сума боргу за 33 період лізингу) відповідач нараховує пеню по 22.07.2010 на суму боргу 70353,81 грн. Тобто неустойка нарахована на суму поточного боргу станом на 01.02.2010 з урахуванням боргу лише за 33 період лізингу.

Також з Розрахунку (графа «штрафні санкції») вбачається, що пеня розрахована із застосуванням 0,1% від боргу, який перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, а отже пеня нарахована відповідачем з порушенням чинного законодавства України.

Крім цього з Розрахунку (графа «штрафні санкції) вбачається, що до розміру неустойки нарахованої відповідачем в сумі 20348,50 грн. включені, нараховані відповідачем на вищевказані суми боргу, інфляційні витрати та 3% річних, які за своєю суттю не є різновидом неустойки та в силу ст. 625 Цивільного кодексу України мають бути нараховані з моменту пред‘явлення вимоги про виконання основного зобов‘язання, докази пред‘явлення якої відсутні.

Суд вважає, що неустойка у вигляді пені мала бути нарахована на суми боргу по лізингових платежах з 33 по 37 періоди лізингу із застосуванням діючої у періоди прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України, і яка за наступними розрахунками суду становить

33. період - 11 629,47 грн. у період з 01.02.2010 по 04.02.2010 (здійснена оплата в сумі 10000 грн.) = 26,13 грн.

1 1629,47 грн. у період з 05.02.2010 по 13.04.2010 (здійснена оплата в сумі 1629,47 грн.) =62,23 грн.

34. період - 11690,35 грн. у період з 01.03.2010 по 22.07.2010 (дата нарахування визначена відповідачем) = 914,25 грн.

35. період - 11505,95 грн. у період з 01.04.2010 по 22.07.2010 (дата нарахування визначена відповідачем) = 699,50 грн.

36. період - 11507,26 грн. у період з 01.05.2010 по 22.07.2010 (дата нарахування визначена відповідачем) = 505,69 грн.

37. період - 5338,64 грн. у період з 17.05.2010 по 22.07.2010 (дата нарахування визначена відповідачем) = 186,63 грн.

Отже, загальний розмір пені за розрахунками суду становить 2394,43 грн.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як встановлено судом суму неустойки в розмірі 20348,50 грн. розраховано відповідачем з порушенням чинного законодавства України, а тому суд приходить до висновку, що здійснена позивачем оплата неустойки в розмірі 17954,07 грн. (20348,50 грн. - 2394,43 грн. = 17954,07 грн.) набута відповідачем без достатньої правової підстави та підлягає поверненню.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Флор Інновейшенз»обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріал Флор Інновейшенз»(м. Київ, вул. Бориспільська, 9, корп. 8, оф. 207, код ЄДРПОУ 34543769) 17954 (сімнадцять тисяч дев‘ятсот п‘ятдесят чотири) грн. 07 коп. безпідставно отриманих грошових коштів, 179 (сто сімдесят дев‘ять) грн. 54 коп. витрат по сплаті державного мита та 208 (двісті вісім) грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 14.06.2011.